Колись у дитинстві деякий час ми жили у військовому містечку на другому поверсі старенького будинку, який будували ще фашисти. (Капець, зараз це слово вже набуло іншого значення)
Під нашим будинком під землею був військовий завод, це була таємниця, але всі її знали, хоч і боялися обговорювати вголос. Вночі будинок іноді сильно тремтів, гудів, хитався стіл, дзенькав посуд і я боялася спати. У мене був страх, що будинок впаде. Ми всі трохи завмирали, і чекали, коли тремтіння пройде.
Тому на День варення я завжди говорила тост: "Щоб наш будинок ніколи не розвалився," а тато сміявся.
Коли я пішла в 1 клас, мені стало не так страшно спати, я здавалася собі дорослою, але трапилася неприємна подія і з явився ще один страх. У сусідньому дворі помер дідусь моєї подруги. І в день похорону, під час того, як похоронна процесія проходила під вікнами, я визирнула з вікна. Хоча мама казала мені: "Не виглядай, це сумно, ти злякаєшся".

Поверхи були не високі і я побачила все дуже близько: тіло та обличчя покійника у труні та у квітах. Мене болісно вразило побачене, особливо страшною була труна, і моє знання, що людину в ній заривають у землю. Після цього я взагалі майже перестала спати. Не могла їсти сосиски, бо вони за кольором нагадували мені обличчя померлого. І стала боятіся літеру Т.

Я не писала її, тому що мені здавалося, що вона пов'язана зі смертю, це найстрашніша літера - на неї починається слово "труна". Увечері я читала уроки і намагалася не дивитись на цю літеру, вона викликала в мене паніку. Нікому про це не розповідала, щоб з мене не сміялися.

Пройшло багато років.
Зараз я не боюсь літеру Т.

Сплю ночами, але не одна, мені треба з кимось спати. :)

А які страхи були у вас у дитинстві?