— І що, після місяця блукань по болоту, ти мене з'їси? Тобто я страждала, щоб мене ПРОСТО з'їли?
— Два тижні.
— Що?
— Ти тут лише два тижні.
— Немов пів життя.

~

Трохи часу в диких умовах і людина лише бліда тінь від себе колишньої. Через два тижні надія дотлівала, як недопалок. Одна частина мене одержимо намагалась втримати його, розтягнути якомога довше. Інша просто байдуже спостерігала.

39% утоплеників помирають не тому, що не вміють плавати, а тому, що запанікували. Так само говорять і про трясовину, мов не панікуйте, щоб вибратись треба розслабитись і т.д. Хто скаже правду? З трясовиною принцип дещо інший. Шансів вибратись, коли ти в трясовині, а навколо ні душі, насправді так мало, що панікувати просто... ну, знаєте, немає сенсу.

Трясовина поглинала швидко. Кожен глибокий вдих прискорював кінець. Тупо. Мене обдурили метанові вогники¹... Прокинувшись вночі, я побачила справжній караван. Протяжний ряд невиданих досі рогатих звірів запряжених у яскраву упряж. Обабіч йшли чоловіки тримаючи довгі списи, на возах виднілись розслаблені силуети жінок і рухливі маківки дітей... Схоже бліда трава задурманювала не тільки комарів. Ілюзія була напрочуд реальна. Мою голову заполонила какофонія звуків: суміш вигуків, клекоту птиці в клітках, лаю собак, розмов і сміху. Беззаперечно мене кликали з собою. Десь на задвірках розуму я знала, що болото залишалось безмовним, але так просто виявилось повірити в примарну надію, яскраву ілюзію життя.

Цієї ночі вперше зникли хмари, тож було видно зорі. Поки трясовина засмоктувала мене, я намагалась знайти знайомі сузір'я. Небо виявилось чуже. Я була дійсно далеко від дому. Злість, яка тримала мене останні дні, розвіялась разом з появою каравану. Не залишилось ні паніки, ні жодних шансів. Колись, я читала про людину з Толлунда: мумія торф'яних боліт. 4 ст. до н.е., знайшли на території Даній. Той чоловік так добре зберігся, що змогли відтворити його лице, навіть дізнались, що він їв перед смертю. Його вечеря була однозначно кращою за мою. От, яка вірогідність, що колись, багато років потому, мене знайдуть і виставлять експонатом в музеї? Майже нульова. Але безперечно моє тіло буде законсервоване на віки. Дивне відчуття. Так себе відчували фараони перед смертю? Хах, точно не так, на відміну від мене, вони заздалегідь думали про компанію.

Залишалось не так багато подихів, на око — десять. Щоб перевірити, я почала зворотний відлік. Останній практичний дослід, краще, ніж нічого. На п'ятому вдиху подих збився. Щось величезне пролетіло наді мною, закривши зорі. Думаю, на цю мить я дійсно була незворушна. Навіть трясовина зупинилась. Однієї миті я була в болоті, а іншої в кігтях(?) Мене висмикнуло на диво легко, немов і не було обіймів в'язкої смерті. Чи надовго? З вогню та в бозна-яке полум'я.

~

— А це ти добре описала концепцію життя людей. Поки живете — страждаєте, потім ПРОСТО вмираєте. — Змій реготнув. — Зараз у тебе пришвидшена програма.
— Міг би пришвидшити до одного дня.
— Тоді ти б не прокоптилась болотом. Вважай, з першого сорту, піднялась до вищого.
— Жартуєш? Я вже на пів складаюсь з жаб. Скоро бородавками покриюсь. Не знаю, що більше дивує, чого я досі не квакаю чи чого ще розмовляю! — Під час моєї обуреної тиради, я емоційно розмахувала руками, щоб окреслити масштаб трагедії, і між тим відігнати комарів. І далі продовжувала, якби не раптово згаданий факт. — Ти їси жаб?! — Навряд у мене вийшло звучати безтурботно.
Змій у моїх очах раптово підвищився до підступного диявола. Болото, вже не вважалось нескінченною в'язницею, це була пательня, куди мене, як головну страву, обережно скинули. Щоб не зіпсувати вигляд до повної готовності! Я ходила по величезній сковорідці...
— Не думаєш, що це трохи не практично? — Поки я шукала нитку розмови, Змій підійняв те, що, мабуть, було бровою. Цей погляд намагався оцінити мої розумові здібності та схоже, вираз розгубленості на моєму лиці, його не вразив. — Я ж не кит, а жаби не мальки. Як ти це уявляєш? Цілий день буду ловити пристойний обід... І що нещасні квакушки хоч смачні?
— На смак, як курка, що відростила жабрі, — не задумуючись відповіла я.
— Моя знайома курка образилась би.
— Змій дружить з куркою?
— Коли не голодний.
— Тоді можеш дружити зі мною...
— Гарна спроба. — Тепло відказав змій.
— Нічого втрачати. Нічого втрачати. — Тихенько бормотала я під носа.

¹ Блукаючі вогні — блідо-синє світіння, утворюване згорянням метану, що виділяється внаслідок гниття. Зустрічаються за теплої вогкої погоди вночі на болотах, цвинтарях тощо.(с) вікі