Одного часу я працювала менеджером по роботі з клієнтами у консультаційному центрі в проєкті тренування топ-менеджерів. Ми для них розробили програму із трьох блоків: фінансова, юридична і психологічна по британській системі навчання менеджерів.
Спочатку мені дуже подобалося: я загорілася роботою, багато цікавих зустрічей, гарна зарплата, зручний офіс, поїздки у відрядження, нові обличчя, міста, швидкий темп життя - романтика)
Але через півтора року сталося психологічне вигорання, я відчувала тотальну втому. Просто падала з ніг.
Вдома у сім ї життя йшло наперекосяк, я не бачила власну дитину, чоловік попрохав звільнитися. Але я не хотіла залишати проєкт. Стала вивчати різні програми, як краще відпочивати і організовувати роботу. Мені дуже подобався колектив, особливо пити чай з тістечками у перерві) Ми сдружилися і все рухалося як по маслу, час пролітав непомітно.
Та здоров я стало погіршуватися, плюс у нас змінили деяких викладачів курсів. Ці викладали нецікаво, більш того - люди залишалися незадоволеними, гроші за курси не оправдовували себе.
Я дуже нервувалася, бо моя совість чутливо ставиться до таких речей: клієнти повинні бути задоволеними, бо виходить, що я їх обманюю, обіцяю те, що не справджується.
Через це я втратила сон. Люди вірять мені, я не можу брехати. Викладачі матеріал подавали формально і він не був унікальним, як раніше. Контакту з ними у мене не було, вони мене не чули, на відміну від попередніх, у яких я сама вчилася.
Зібралася з думками і пішла до директора. Це досить суворий чоловік. Через декілька хвилин бесіди зрозуміла, що йому на людей начхати, йому потрібні прибутки. Не можемо утримати постійних клієнтів - треба шукати нових, тих, хто нас ще не знає. Він був абсолютно байдужий до моїх переживань і був абсолютно впевнений, що я не звільнюсь, бо якраз підняв мені зарплатню.
А я зрозуміла, що не зможу з ним більше працювати.
Наступного дня написала заяву про звільнення і пішла у бухгалтерію до фінансового директора, бо шеф поїхав у відрядження. Ми дуже товаришували і тому, щоб я не їздила сто раз на роботу, а лікувалася, відразу підписав заяву і віддав мені трудову книжку.
Через декілька днів почався дурдом. Зателефонувала додому секретарка. Сказала, що шеф як дізнався про звільнення, почав на неї кричати, як вони могли мене відпустити. Що треба було вмовляти залишитися на будь-яких умовах, а якщо б я відмовилася - підкинути мені у стіл його сумку чи гаманець і викликати поліцію, що ніби я крадійка. Тоді б вони могли мене цим шантажувати і я б робила все, що мені скажуть.
Я була страшно налякана і у шоці. Не могла повірити, що люди взагалі на таке здатні. Потім він сам мені зателефонував (звичайно не знав, що я вже все знаю) і покликав у офіс у кабінет. Я поїхала, руки у мене тряслися, трудову книжку я таємно знову віддала у бухгалтерію, щоб не дай бог він нікого через мене не звільнив.
У нашій розмові він прикидався добрим, пропонував мені працювати через день і по півдня, тільки не залишати роботу, бо на носі у нас були курси, які я підготувала і люди вже все проплатили. Через моє звільнення все могло зірватися.
Але я все ж таки на страшних нервих і напруженні, повністю психічно виснажена звільнилася. Звичайно, допомогла новенькій війти у курс справ.
Хочу додати, що ці курси у нас проходили постійно і на відпустку чи нормальне звільнення часу не було ніколи.
Я не шкодую про те, що зробила. З грошима деякий час у сім ї було важко. Але я хоч стала бачити свою дитину і чоловіка.
А чи були у вас на роботі якісь стрьомні ситуації, розкажіть. :)