Друзі, ми дуже вдячні всім авторам, хто надіслав тексти.
Голосувати і висловлювати свою думку з приводу текстів може будь-який читач, зареєстрований на "Картопельці" у рамках правил сайту.
За поезію українською мовою і поезію російською будемо голосувати окремо.

Ви обираєте три тексти  - 1, 2 і 3 місця -  в номінації " Поезія українською мовою" і три тексти  - 1, 2 і 3 місця -  "Поезія російською мовою" і записуєте у коментарях під цим постом.
Бажано свою думку обґрунтовувати, але це не обов"язково.
Результати будуть підраховані за балами:
1 місце - 3 б.
2 місце - 2 б.
3 місце - 1 б.

Прози у нас тільки дві, тому вона йде поза конкурсом.

Окремо відзначаємо найоригінальнішу асоціацію. :)
Учасникам конкурсу за голосування нараховується +1 бал.

Про нагороди для переможців ми напишемо трошки пізніше :)
За свої тексти голосувати не можна.

Голосуємо до 21 вересня до 22.00 (Київський час)

Поезія українською мовою
Текст №1. Туга
Картка №1
Асоціація: тривога

Приречене місто гаптує тривогою сквери,
Ховає скривавлене тіло у морок дощів.
Емоції зайві в тенетах звірячої ери:
Спускайся під землю у холод німих ліхтарів.

Зітхають від болю безмовні примари-будинки.
Здригаються стіни і стелі від  вибухів бомб,
Їх вікна пустіють без рідних, немов невидимки,
І згадують теплі долоньки дітей і любов.

Текст №2. Мрійник
Картка №4. 
Асоціація: Надія

Я маю все й немаю я нічого. 
Маленький дім, але прогнилий зверху дах.
Пейзаж красивий міста нічного.
І стіни будинку, що тріщать по швах. 

Я маю все й немаю я нічого. 
Старий мольберт і вицвіле від часу полотно. 
Келих вина свіженького хмільного. 
Думки, що ллються безтурботно. 

Я маю все й немаю я нічого. 
Натхнення, пензлі, фарби й мрію.
Сказати б до себе молодого,

Що я тебе не розумію.

Текст №3. Минуле
Картка №4. 
Асоціація: Самотність

Колись усе було інакше,
Я мав роботу, друзів і сім‘ю. 
Були мої картини кращі,
Я повністю радів життю. 

Але не бути хеппі енду, 
Історії моїй лихий кінець. 
Вхопило серце ту легенду, 
Що звичайнісінький, то я мертвець. 

Я просто з тіла й плоті, 
І малювання - чиста маячня. 
І з ним гнию я у болоті, 
І все життя моє - брехня. 
 Картка №3.
Асоціація: щастя

Дійти мети – найбільше щастя.
Як не крути, а відчай вже не вдасться.
Щодня нас промінь досягає,
А нас, де світоч є, чомусь немає.

Абсурд – дійти туди тілесно.
Лише душею будем ми небесні.
Найбільше щастя – то душевно
Сягнути світла по дорогах темних.

Текст №5. Опік
Картка №3
Асоціація: Сонце

Усім довкола - сонце втіха,
І перевага - це тепло,
Та наробити може лиха,
Коли торкається воно.

Так і з людьми, які відкриті,
Вони, як сонце, зігрівають,
Й усе освітлюють щомиті,
Й, здається нам, що не згасають.

Та опік деколи буває,
Від близкості кидає в жар,
Є те, що серце розриває,
Завдавши сонячний удар.

Текст №6. Теплі спогади
Картка №3
Асоціація: теплі спогади

Теплим шовком медових полотен торкається осінь
До змарнілих дерев, що вслухаються в шепіт зими.
Зберігається час бурштиновими краплями сосен,
І останнім польотом листка в лабіринтах пітьми.

Чай імбирний покличе в обійми журливі скитання
Тих віршів, що на кволі дерева проллються дощем.
Шоколадними крихтами осінь наповниться зрання,
Буде ніжно гірчити, смакуючи холода щем.
Картка №4
Асоціація: митець

Смарагдові ріки прожилок листка
Жагою творця наповнені.
Мандрує уява моя хитка
Таємними стежками споминів.

Інертність осіння, примарність буття
На вічні скитання тавровані.
Душа проростає в творіннях митця,
Що болем у серці даровані.

Текст №8. Рана
Картинка №1
Асоціація: рана

Я не знімаю зі стіни
Старенький календар
Хоч  час на ньому зупинив
По Києву удар

Триває лютий двадцять два
Вже двісті двадцять сім
А з ним, кривава і крива
Навала москалів

Сторінку не перегорну
Як поц один співа
І не пробачу їм війну
Та підлі їх слова


Поезія російською мовою

Текст №1. КОШАЧЬИ ЗВЁЗДЫ
Картка номер 2.
Асоціація: Коти - це боги.

Я верю, что мёртвые кошки становятся звёздами,
А не тихо уходят навеки во прах.
Они смотрят на нас золотыми очами бездонными
И людей согревают в далёких мирах.

Может быть, они пламенно греют галактики
И в пушистых ладонях хранят наши сны.
Может, тихо касаются нежными лапками
Наших душ, из ночной приходя глубины.

Все погибшие кошки становятся звёздами,
А не тихо страдают под злою рукой.
И их слёзы на землю спускаются росами,
Оседая опалами в тихий прибой.

Кошки, вдруг расставаясь с кошачьими жизнями,
Не уходят навеки в подземную тьму.
Ведь они - я уверен же! - стражами призваны,
Чтоб хранить в наших снах доброты тишину.

Всё ушедшие кошки становятся яркими звёздами,
В бездне космоса грея собою миры.
И, спускаясь на землю, затем они созданы,
Чтоб уставшие души от боли укрыть.

И, когда перед смерти коварной угрозою,
Кошки вдруг упадут на убийцы пути,
Они, нет, не умрут - они станут небесными звёздами,
Чтобы добрым созданиям ночью светить. 
Картка 5
Асоціація: втрата

Пахло спелыми колосьями
И теплом сухой земли.
По границе лета с осенью
Мы с тобой когда-то шли.
 
Беззаботно, завороженно,
В золотой закатный час.
Но смотрели настороженно
Пограничники на нас.
 
Убегали расстояния
За далекий край земли,
С нашим летом расставания
Мы закончить не могли.
 
И в ладони звезды падали,
И манила нас весна…
По границе жизни с памятью
Я теперь иду одна.
 
Взрывов огненные россыпи
Над растерзанной страной.
И граница неба с осенью
Перепахана войной.


Карточка № 2
Ассоциация: одиночество

Лежа в постели, Битеринг чувствовал, как внутри
шевелится каждая косточка, и плавится, точно золото
в тигле, и меняет форму.
<...>
Битеринг провел рукой по лбу, мысли путались.
Дурацкая ракета, работаешь один, и даже в семье ты
один, уж до того один...
(Р. Брэдбери - "Были они смуглые и золотоглазые")

Думал ли ты, у моря выпавших шансов стоя -
Прыгнуть готов в пучину, не поглядев назад, -
Сколько духовных зёрен ты увезёшь с собою,
Сколько земли родимой вместится в твой рюкзак?
Лишь через годы, хмуро глядя, как в чуждой почве
Даже внутри теплицы чахнут твои ростки,
Осознаёшь: культуру строят не в одиночку,
Там, где ручьям не слиться - им не создать реки.
Станешь учиться жить без племени и без роду,
Больше не ждать газеты, что из-за моря шлют,
Будешь вбирать чужие праздники, речь и моду
И забывать рецепты с детства любимых блюд.
Сгинет мирок тепличный, брошенный и забытый;
Тусклый маяк-фонарик смоет волной прилив;
Прежних времён привычки - вредные неофиты -
Ты соберёшь в гербарий, тихо искоренив.
Эта отрава тонко действует - и не сразу,
Только однажды место, где ты взрослел и жил,
Встретит твоих потомков - смуглых, золотоглазых -
Будто совсем чужих.

Текст №4. Просьба о мире
Карточка №1
Ассоциация: война

Вина и хлеба
критически мало -
бойня за каждый шмат.
Ненависть правит,
разум - в опале:
Время сошло с ума.

Смилуйся, Господи,
сколько можно
взрывов, калек и жертв.
Хватит в домах
оружие множить
и хоронить мужей.

Чаш переполненных
копятся тучи,
Косит война людей.
Грустно склонились
над небосклоном
Твен и Хэмингуэй.


Текст №5. Яблочная вселенная
Карточка №4
Ассоциация: детство

Пречистый звон парящих колоколен
Согреет утро трепетом молитв.
Под тёплый свет сияющих магнолий
Очнётся город, вспомнит, где болит.

Замрут сады в тумане по колено,
Вдыхая нежность ранних мотыльков.
Плоды-планеты яблочной вселенной
Земные сказки слушают тайком.

Притихло детство рядом с кружкой вишен
На раскладушке с куклой на руках.
Стемнело быстро - вот и время вышло.
Пора по звёздам снова дом искать.
Карточка №4
Ассоциация: ночь

Моя муза нагнулась поглядеться в лунное озеро - 
и уронила брошку радости,
и не сумела подхватить её,
и та одинокой звёздочкой
утонула в первозданной тишине.

А по ночам она светится, подмигивая мне 
и напоминая о том, что когда-то и я 
был таким же светлым.

С тех пор мои стихи ищут выход из лабиринта печали.

Они признаются мне: «Мы плачем,
потому что от слёз немного светлее».

Моя песня поднесла к губам флейту радости,
но не стала будить спрятавшуюся в ней музыку.

Опустившись на колени,
она воткнула флейту в мокрый песок:
пусть вырастет из неё дерево,
прибежище соловьёв!

И ночь улыбнулась:
«Ты ещё доверяешь моему волшебству,
о искатель первородного света!»

Но что я могу предложить моим стихам,
этим простодушным бродягам? 
Разве что волшебный очаг своего нищего Ахура-Мазды,
греющий только меня?

А ведь когда-то втекали в меня и светлые песни.
Я ещё помню, 
как сквозь туман 
протискивался солнечный ветер,
и обнимал моё озябшее одиночество,
и шептал мне горячие признания в любви.

Не его ли слова, шелестящие лучами,
превратились в корни моих строчек?

Разве среди шёпота усталых мечтаний
не звучит колыбельная покойной мамы?

Откуда же пришёл этот змеиный мрак, 
что бесконечной похоронной процессией
вползает в глаза сироты?

Не верь, ночь, моим слезам -
это брызги волн одряхлевшего моря,
бьющегося о скалы прошлого.

Омой предутренней росою печальную музу,
научи её любить свою наготу.
Её лицо искажено чёрной ухмылкой сомнения,
она никак не может понять, 
почему стала плотью воскресшая боль.


Картка №1
Ілюстрація
Картка №2

Ілюстрація
Картка №3
Ілюстрація
Картка №4
Ілюстрація
Картка №5
Ілюстрація
Картка №6
Ілюстрація