Повернемось в лютий, але ще не в той про який зараз кожен з вас подумав, а в 23 лютого, в звичайний день.
З самого ранку я поїхала до академії, побула на парах, повернулась і почала далі розбиратись з програмою плоттера, час минув дуже швидко, і от вже десь перша ночі, і В МЕНЕ ВИЙШЛО. Вирізала стікерпак так, щоб він лишався на листочку, а не прорізався навскрізь, але знімався окремими наліпками. Щастю не було меж. Зараз навіть пошукаю фотки) Хвасталася тату)

Оце в мене виходило весь день

А оце нарешті вийшло вночі!

Я щаслива, думаю собі, завтра відфоткаю всі стікери) Викладу все, попрошу подружок зробити репоста 😂 Ну як ще, маркетолог чи хто, з мене такий собі. Хотіла згодом ще рекламу в інсті купити)

Плигаю по хаті туди-сюди, хлопець каже, що "це треба відсвяткувати", кхм..якщо ви зараз подумали про алкоголь, то ні, ми звісно не противники алкоголю в цілому, але не пьемо, бо ну нащо, якщо є МАКДОНАЛЬДС!
Ми замовили мак, близко 2 ночі від нас доїхав, ми наїлися, довольні. 

Офтоп: я тепер кожен раз думаю, оце треба було ж встигнути, вночі 23го наїстись мака 😂

І лягли собі спати за годинку, а далі ви все знаєте, довго ми не поспали...
Але тут не про це
Перші два тижні війни в мене взагалі доступ до кв був десь на 5-10хв, забігти взутою, схопити щось їстівне і бігом в підвал назад. Тож, про стікери і мови не було, та й чесно кажучи, думок теж не було. Але потім, в березні, коли я вже не ссялась сидіти за столом біля вікна, я вирішила, що економіка України сама себе не підніме і мій магазин їй в цьому обов'язково допоможе!

25 березня - я відновила роботу магазину і він перейшов на українську мову. В мене був певний запас паперу для друку стікерів, тому я надрукувала майже все, що мала на той час, почала фоткати на телефон на фоні стола, і робити пости. В мене навіть набралося 45 підписників за той час, і навіть НЕ ВСІ то були мої знайомі. Чесно кажучи, мене це тоді мабуть заспокоювало і вертало до нормального життя, бо хоч на фоні десь і гепало, а в нашій однушці була вся наша родина - я могла трохи абстрагуватися і зайнятися своїми справами. 

Так і працювала потроху, декілька знайомих замовили стікерів на кругленьку (для мене) суму, і звісно частину всіх коштів я перераховувала на ЗСУ, бо для цього і відновилися!)
Було класно, але не довго, бо потім тато сказав: "збирайте речі і їдьте", тому ми і поїхали, бо маємо малих, сестру і братика, і ризикувати їх життям не можна було, ми і так довго не смикались. 
Всі речі лишились вдома і я засумувала на дуже довгий період, бо ніяк не могла їх забрати, і продовжити свою справу.

АЛЕ ТЕПЕР!
Коли я забрала все з дому, я зараз трошки прийду до себе, розберусь зі всіма школами і лікарнями малого, зароблю грошей, замовлю все що треба для роботи, відмалюю нових стікерпаків і буду в строю! І хай там як, я розумію, що мілліонів продаж не буде, але всі з чогось починали, от і я почну, потроху, підтримуючи життя свого магазинчику, роблячи улюблену справу хоча б пару годин на день 💜

Далі буде...)