"Ми всі атеїсти стосовно багатьох богів. Я просто додав одного бога до списку тих, в яких ти віриш."
Річард Докінз

• “Я звичайний аферист. Всі дива, що я робив це брехня, шахрайство, та фокуси. Я не син Бога. Я все вигадав. Жарт зайшов надто далеко, тому я прошу у Вас усіх вибачення. Прощення мені нема, тому я піду у вигнання. Любіть свого ближнього та простіть мене грішного. Ще раз, вибачте мене!”. 

Ета рухлядь навєк запамоєна
Здесь скінхеди єбалі собак

"Майбутнє наше залежить від того, як ми виховуємо наших дітей, а діти - це наша величезна відповідальність".
Нельсон Мандела

• “Привіт. Що хочеш пограти?”
• “Так.”
• “На скільки? “
• “На цілий день!” - жваво відповів малий.
• “Ого нічого собі! А де твої батьки?”
• “Вони чекають в готелі на політ.”
• “Ага. Приїхали завчасно. Напевно дуже важливий рейс. А куди летите?”
• “Не знаю. Мама і вітчим не люблять зі мною говорити, тому відправили мене сюди. Казали, що заберуть мене, коли треба буде відлітати.”
• “Ясно. А гроші тобі дали?”
• “Дали кредитку” - простягнув стандарту кредитну карту.
• “Добре, давай сюди картку. Буде тобі цілий день. Ти знаєш, як тут грати?”
• “Не дуже. Я тут вперше, але весь час хотів спробувати.”
• “Добре, я тоді тобі все покажу. Пішли.” 

• “Як тебе звати?” - кинув я між іншим.
• “Джим” - сказав він. А потім додав: “Джим Моррісон, сер”.
• “Не називай мене сер, мені всього 26. Називай мене Рік. Тобі скільки років? “
• “Десять.”
• “О, то ти вже і в школу ходиш?”
• “Та ні” - тихо відповів він. 
• “Ні? Тобі ж десять, як це сталось?” 
• “Мама вважає, що школа отуплює людей.  Мій тато хотів, щоб я ходив до школи, але він помер коли мені було шість. Мама після цього як з глузду з'їхала. А мій вітчим, ще той придурок. Взагалі не розумію, як мама могла ним замінити тата. Як виросту піду від них геть.” 
• “Ясно, ну батьків не вибирають. Можливо мати хоче спробувати кращого життя  на іншій планеті? Там можливо і в школу підеш, га? “
• “Надіюсь….” - скривився він, але я зрозумів, що він має на це мало надії.

• “Ну що ж Джим, ось ця гра називається “Острів скарбів”. Заходиш в цю кабіну, вдягаєш окуляри і ти переносишся в час піратів. Спочатку граєш за юнгу, а згодом можеш стати навіть капітаном! Будеш мати свою ватагу піратів, свій корабель, а можливо навіть кілька кораблів! Страшенно цікава гра. Швидко розгортаються події. Справжні морські баталії, гармати, парусники, величезні хвилі, шторм. Можеш шукати скарби, золото. Неймовірні пригоди. Загалом супер.“
• “Круто! Справжні пірати. Буду грати в це!”
• “Зачекай, давай хоча б ще щось покажу, а там вже вибереш.”
• “Дякую!” 
• “А ось ця гра називається “Планета Ікс”. Заходиш в кабіну, вдягаєш окуляри і ти вже космодесантник. Воюєте з інопланетянами. Космічні перельоти, лазери, бластери, тисячі хижих жуків-інопланетян, яких ти знищуєш тисячами. Величезний вибір зброї! Трохи жорстоко, але інопланетних жуків не шкода, ге?”
• “Супер, завжди хотів спробувати себе у ролі космодесантника!“
• “Та чекай, ще ось ця машина, має теж цікаву гру - називається “Швидкість світла”. Заходиш в кімнату сідаєш за кермо, одягаєш окуляри і ти вже приймаєш участь у космічних перегонах. Тут тобі і пояс астероїдів, і гравітаційні аномалії, і чорні діри. Ще й вдосконалювати свій космічний корабель можеш. Гра супер, я тут не один день скоротав.”
• “Супер хочу літати на космічних кораблях!”
• “Ну ось маєш на вибір три гри, можеш вибирати. Якщо ці набриднуть прийдеш до мене і я ще якісь покажу. Мене знайдеш за рецепцією, де ти мене і зустрів, добре? “
• “Добре! Дякую Рік! Іду вже грати!”  
• “Ну давай. Я йду приймати інших клієнтів.” 
• “Ще раз дякую” - сказав малий і пішов грати в “Швидкість світла”.

• “О, привіт Джим. Знову ти, і що на цілий день?” 
• “Ага.”
• “Невже батьки не дочекалися рейсу?”
• “Ще ні. Батьки знову мене сюди відправили. Ось картка. У Вас ще є якісь ігри?”
• “Чи у нас є ігри? Та тобі цілого земного життя не вистачить, що пройти всі наші ігри до кінця. А в що ти вчора грав?”
• “Я спочатку грав у “Швидкість світла”. Це було супер! Але за кілька годин, я зрозумів, що без модернізації космічного корабля виграти вже важкувато. Я трохи його модернізував, але все одно дуже важко. Тому потім пішов грати в “Планету Ікс”.”
• “Ну, і як тобі?”
• “Та взагалі супер! А боси там були просто величезні! Я всіх там знищував. І на танку їздив.  Та я там до кінця дня і грав. Ви вже закривалися тому я пішов до батьків.”
• “Ясно. В “Острів скарбів” значить ще не грав?”
• “Ні, але хотілося б ще щось спробувати?”
• “Ну звичайно. Пішли покажу. Ось, дивися, це гра “Магічний ніндзя”. Є різні країни ніндзя, які між собою ворогують. Вони мають свої магічні заклинання, які використовують для бою. Ти починаєш спочатку ніндзя новачком, помаленьку виконуєш різні місії, бєшся з іншими ніндзями і вдосконалюєш свої бойові та магічні вміння. Дуже цікаво, якщо любиш бойові мистецтва. А он там..”
• “Я сьогодні пограю в Острів скарбів і в Магічний ніндзя. Якщо набридне я до Вас прийду.”
• “Супер, домовились. Ти знаєш де мене знайти.”

• “Йоу Джим. Ну що? Як тобі ігри?”

• “Супер. Я грав і в “Магічного ніндзя” і “Острів скарбів”. Ігри це звичайно круто, але от би в реальному житті якихось пригод, чогось нового….”
• “А от скоро буде нове! Скоро побачиш космос, полетиш на іншу планету. Є багато різних колоній зараз, не те що сто років тому. Слухай, а куди ви прямуєте з батьками, я їх за два дні так і не побачив?” 
• “Не знаю. Батьки мені не казали.” 
• “Слухай, якщо будеш завтра, спитай у батьків куди ви їдете, хоча б приблизно, добре?” 
• “Добре. Побачимось.”  -  на прощання гукнув він і побіг у напрямку місцевого готелю.

• “Привіт Джим.” - почав розмову я
• “Привіт” - невпевнено промовив він. 
• “Згову на цілий день?”
• “Так.”
• “Слухай Джим, а ти питав батьків куди ви прямуєте?”
• “Я спитав, але вони не хотіли про це говорити, казали на якийсь поїзд. А  можна я сьогодні пограю в Острів скарбів, бо мені дуже сподобалося!”  
• “Поїзд? Гмм.. добре, біжи грати. Картки не потрібно, сьогодні за мій рахунок.”
• “Дякую, Рік!”  -  з радістю кинув Джим і побіг у зал віртуальних ігор.

• “У вас наш Джим. Такий малий, світловолосий. Покличте його, нам час відлітати.” 
• “Хвилинку зачекайте. Треба трохи часу перш ніж вимкнеться віртуальна гра. А куди ви летите, якщо не секрет?”
• “Не ваша справа! Ідіть і приведіть дитину. У нас мало часу.” 
• “На жаль, мусите трохи зачекати. Процедура виходу з віртуальної гри потребує кілька хвилин. Зрозумійте, я і сам спішу. Я купив білет на “Поїзд до раю”  і чув, що з'явився вільний корабель. Ви часом не чули щось про це? 

• “Так. Ми теж  туди поїдемо всією сім'єю. Ми поїдемо в інше нове життя, як і Ви. Ви ж знаєте це життя таке сіре, нецікаве, повне злих людей. І ми з чоловіком вирішили це змінити.” 
• “А як же Джим?”  
• “Хто? Ааа Джим… Так він полетить з нами. Візьмемо його з собою.”
• “Чекайте, а він знає чим закінчиться подорож?” 
• “Звичайно, у мене було видіння! Мені явився Святий Вільгельм і сказав нам, що ми обрані для кращого життя, і нам треба купити білети на “Поїзд до раю”. І ми полетимо до раю.”
• “Ви були в психіатра? У вас же проблеми. Звідти ж ніхто не повертався. Ви, ще й  хочете забрати з собою дитину? У нього ще все життя попереду!”

• “Слухай ти! Це взагалі не твоя справа! Клич дитину поки, мій чоловік тобі не врізав!”
• “Мужик ти, що хочеш по морді?!” - прокинувся зі сну її чоловік.
• “Добре, добре.  Уже он тисну на кнопку виклику.” 

• “Офіцер поліції, Кларк Форест. Що тут відбувається?” - спитав поліцейський. 
• “Ці двоє ненормальних хочуть взяти з собою десятилітнього хлопчика на “Поїзд до раю” - сказав я йому.
• “Це наш хлопчик, ми його любимо і хочемо разом із ним відправився в кращий світ” - переходила на писк мати Джима.
• “Покажіть свої документи та документи на хлопчика” - звернувся до них поліцейський.
• “Це нечувано. Ось усі документи. Цей придурок відмовляється віддати нам нашу дитину. Ми вимагаємо негайне звільнення цього працівника та офіційне вибачення від керівництва космодрому” - сказала мати.

• “Усі документи впорядку, викличте дитину до батьків.” 
• “Але, офіцере вони хочуть вбити дитину!” - продовжував я.
• “Це їх дитина і вони за нею відповідають. Закон на їх стороні. Викликайте негайно хлопчика і не змушуйте мене застосовувати проти Вас силу.”

• “Джим, швидше. Весь час тебе треба чекати. Нас чекає уже поїзд.” - кричала на малого мамаша.
• “Джим ти вкурсі, що ти їдеш зі своїми батьками помирати?” - кинув хлопчику я.
• “Помирати?” - здивовано запитав хлопчик.
• “Не смійте говорити з моїм сином. Офіцере зробіть щось!” - закричала мати до офіцера.
• “Законом не заборонено говорити з людиною” - скривився та вяло мовив поліцейський.
• “Мамо, ми летимо помирати?” - спитав Джим.
• “Не помирати, а в інший світ. Там буде краще. Не слухай цього дебіла. Повір нам. Ми твої тато та мама” - казала мати хлопчика.
• “Який інший світ? Звідти ніхто не повертається! Його не існує! Ви усі помрете!” -    уже кричав я.
• “Звідти ніхто не повертається бо там набагато краще життя чим тут. Пророк Вільгельм казав…”
• “Офіцере, чуєте, це релігійні фанатики. Вони хочуть убити себе разом з дитиною! Зробіть щось!” - продовжував я достукуватися до допомоги від офіцера поліції. 
• “Хлопче помовч! Це їх дитина і вони можуть робити з нею все, що заманеться. Вони батьки і вони мають повне право на дитину. Виконуй свою роботу і не викликай нас через дурниці.” - сказав мені поліцейський, йому ця ситуація явно не подобалася і він хотів пошвидше піти геть.
• “Мамо, я не хочу помирати, я хочу жити. Я хочу до школи. Я пізнати світ.” -  благав Джим хоч його вже взяла під руку мати та тягла до терміналу Z.
• “Ми й будемо пізнавати світ. Ми летимо у новий, кращий світ” - продовжувала своє жінка.
• “Пішли малий, і не впирайся якщо не хочеш дістати, як завжди” - гаркнув до малого чоловік.

• “Шкода малого, але такий закон” - резюмував ситуацію поліцейський та пішов геть.

• “Привіт. Я Рік, я тут працюю  у відділі віртуальних ігор. А сім'я з хлопчиком десь віком десяти часом не сідала в цей корабель?”
• “Привіт. Тут багато сімей сідало. Але з хлопчиком була лише одна. Вони були на початку реєстрації. Мда, шкода дитини, але що ми можемо зробити? Закон не забороняє переліт неповнолітніх з батьками.” - скривився стюарт.
• “Слухай, пусти мене на корабель та скажи які їх місця. Я заберу малого.”
• “Ти жартуєш? Вони тобі не віддадуть хлопчика!”
• “Не віддадуть. Але якщо будуть спати, то хто їх питатиме?” - підмигнув я йому.
• “Тобто? Ти знаєш, що сонний газ у камери подається за 15 хвилин до відльоту. А за 5 хвилин починаються закриватися усі відсіки. Ти що хочеш за 10 хвилин викрасти дитину?”
• “А чому б не спробувати?”
• “А ти в курсі, що якщо ти не встигнеш, то ти полетиш із ними? Тут все автоматично, ніхто через тебе корабель не буде відміняти”
• “Вкурсі, тому я поспішу.”
• “Чи варто ризикувати своїм життям заради чужої дитини? Навіщо  вона тобі? І шо ти з нею потім будеш робити?” 
• “Буду її нормально виховувати. Він хлопець вже майже дорослий, я якось справлюсь. Знаєш, я колись був сиротою. Але мені здається, що краще бути сиротою, чим бути з такими батьками як у нього.”
• “А що як малий теж хоче померти?”
• “Ні, я чув що він не хоче летіти з  ними!” - сказав йому Рік. 
• “Ну так… Він і в мене просився, щоб його не пустили на борт. Але я йому пояснив, що законом за нього відповідають батьки, бо він неповнолітній. Слухай, я тобі не можу цього дозволити офіційно. Але, я уже всіх посадив, корабель налаштований, а я зараз відлучуся в туалет. Протигаз можна взяти в аптечці швидкої допомоги, он там. Сонний газ випустять через десять хвилин,  рівно в 11.15. Рівно в 11.25 буде розпочато процес герметизації і будуть закриватися усі шлюзи корабля. Так… а  їх каюта 134К. Удачі.”

• “Ми вже в раю?” - спитав спросоння хлопець.
• “Тепер так.” - відповів йому я.