Текст

Теги

Ілюстрація
За останні роки перекладених українською творів Стівена Кінга суттєво збільшилося збільшилося. Очевидно, що є читачі, котрі ще починають знайомитися з його творчістю. 

Оглядач британської газети The Guardian Ніл Макроберт зробив короткий дороговказ для тих, хто починає читати або розмірковує, що саме почитати з творів Стівена Кінга. 

1) Точка входу: "Салимове Лігво";
2) Епічне: "Протистояння";
3) Мандрівне: цикл "Темна вежа";
4) Коли ви поспішаєте (короткі твори): "Команда скелетів";(українською ще не публікувалося);
5) Для письменників: "Про письменство. Мемуари про ремесло";
6) Те що потребує більше визнання: "З Б'юїка 8" (українською ще не публікувалося);
7) Коли жахи не для вас: "11/22/63";
8) Шедевр: "Воно".
Показати все
Ілюстрація
Рекомендували мені цю книгу ще років десять тому, але я почитала анотацію і "не зайшло". 
В черговий раз зустріла "Квіти для Елджернона" в "100 найкращих книг для чогось-там в житті" і таки змусила себе прочитати. 
Для ледачих: мені не сподобалося. 

Не буду переказувати сюжет - в Інтернеті повно аналізів, описів і коротких змістів. Зосереджусь на власних враженнях. 
Прочитала я за один день - книга досить невелика, і зрозуміла що мені... не сподобалося. Взагалі. 
Ніби і сюжет має бути цікавий, і форма подання інформації від першої особи, і купа переживань ГГ, і всі його пригоди, але вони анітрохи мене не торкнули. Може, я така черства людина, не знаю. 
Миша Елджернон - другий ГГ - сподобалася, але його стало жаль уже з найпершої його появи у книзі, бо він - жертва експерименту. 
Можливо, підліткам би підійшло краще, ніж мені, бо навіть не читаючи наперед спойлерів, я вже знала, чим все закінчиться,ще до інциденту з мишами. Таке собі "Від пацанки до панянки", тільки у сеттінгу експериментальної психіатрії США ХХ століття. 
Наприкінці книги взагалі стало нудно і депресивно, ніби автор сам задовбався описувати і зіжмакав усе в один кафкіансько-сартрівський фінал, щоб якнайшвидше дописати книгу. Ані сліз, ані співчуття до ГГ, що б там мені не обіцяли. Чесно, я більше плакала над "Мустангом-іноходцем" Сетон-Томпсона і Капітаном Немо і його командою, коли "Наутілус" не міг пробитися до повітря. Страждання Чарлі з неймовірним рівнем інтелекту мері-сьюшні, розумово відсталий Чарлі викликає жаль, звісно, але в той же час ти сидиш, читаєш з покерфейсом і чекаєш розвитку сюжету, але все тягнеться як гумка, щоб в кінці закінчитися незрозуміло чим. 🤷‍♀️

Моє ІМХО: книга, скоріш за все, не підійде бібліофілам зі стажем, бо "я вже це десь читала"; але може бути цікавою підліткам. 
Загалом твір переоцінений і потроху стає "попсою". На жаль.
Показати все
У 1929 році був написаний роман "Змія та Райдуга", який ввів зомбі в літературу.
А потім Джордж Ромеро у 1968 році зняв фільм "Ніч живих мерців" вигадав новий жанр - зомбі-апокаліпсис.

Але є один твір. Наш, український. Написаний аж у 1930 році і там такий зомбі-апокаліпсис, що ним можна пишатися. І зомбі - теж. Особливо зомбі:
"І встає, встає з могили, несмертельний прах,
В тім же френчі й шинельчині на крутих плечах.
І прудким широким кроком міряє на схід…
Причаїлась тиша мовчки. Місяць аж поблід.
І в нестерпно білім світлі, в сяйній тишині—
Кам’яне твоє обличчя й очі кам’яні.

II.

Причаїлась тиша. Тільки — що се? Подивись!—
Справа, зліва поспішають постаті якісь:
Шелестять тифозні лахи на худих плечах,
І горить гарячка люта в неживих очах."

Євген Маланюк - Балада про Василя Тютюнника.

А хто там встав з могили і що то за постаті - то читати ту баладу треба. Не пошкодуєте. https://web.archive.org/web/20211019185133/http://vijsko.milua.org/malaniuk.htm
Показати все
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
Ілюстрація
@Javelina якимось чином знайшла книгу, яку я не міг знайти дуже довго, а @Sokyrnytsia розрекламувала трилогію так, шо я таки не спав тиждень, ночами читаючи, аж поки очі переставали сприймати текст. Хоча справа, звісно, не в рекламі, а в самій історії. Вона затягує і коли я вчора ліг спати сьогодні о другій годині ночі, нарешті дочитавши, я сидів і думав: мало, чорт забирай! Мало! Треба було б ще, незважаючи на те, що динаміка оповіді дає прикурити і Нарнії, і Гаррі Поттеру і навіть багатьом фільмам, на кшталт тих же "Фантастичних тварин" чи фільмів про супергероїв.
І, тим не менше, історія завершена, самодостатня і красиво закінчується, щоб ні в кого не виникало зайвих питань. 

Постапокаліпсис, Україна. Далеке майбутнє. Міфічні істоти, люди, які не знають електрики, наслідки нехлюйського ставлення і сучасність, яку ми брали у борг, а їм тепер цей борг повертати. Хлопчик, який всіх врятує, якщо дійде, куди його відправив Інженер. Залишки цивілізації і те, що їх захопило. Те, що хоче все знищити і ті, хто це спричинив. Локації на грані упізнавання, які ніяк не можеш згадати аж до самого кінця трилогії. І все це - українська література. І майже невідомий автор. 

Я не буду описувати текст, бо там реально спойлери на кожному кроці і саме незнання про те, що буде далі, затягує у світ книги і ти не можеш відірватися. Просто хочу сказати, що я б першу книгу поставив в укр-літ шостого, другу - сьомого, а третю  - восьмого класів і їх би читали. Плюньте мені в пику, але читати "Хіба ревуть воли як ясла повні" було нудно, незрозуміло і висновки до неї я чесно крав з "ГДЗ" і не жалкую. А цю книгу я сам читав у дев'ятому класі (сімнадцять років тому!) і досі не міг забути.

Для любителів моралі: мораль є, її напхано на кожному кроці і вона не стирчить, як дупа з кущів (як це часто палєвно роблять в дитячих книжках), вона проходить канвою і її видно не одразу, тому навіть зараз, у мої 32 годіка, читати цікаво і не виникає враження, що я читаю книжку для малечі.

Для любителів екшену і детективу - це екшен і детектив, дуже динамічний. Іноді напруга аж змушує голову боліти і двіж такий, що ти не можеш припинити читати, поки не дійде до кінця розділу. Це дуже круто.

Для батьків: дістаньте своїм дітям це прочитати замість... усього. Такі історії не проходять повз і реально показують важливість людського в людях і ненав'язливо привчають юних особин зі смартфонами читати. Можливо, навіть читати зі смартфона.

Колись ці книги екранізують і це буде найкращий фантастичний серіал української кіностудії, кращий за Марвел, за Гаррі Поттера і за будь-що. Книги про дітей, які вам сподобаються. 
Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
user photo Javelina user photo ЛітКартопля
Учора мені в Телеграм написав @GreyParrot і загрузив цікавим питанням.

"Я тут спілкувався з підписниками @Octane і розмова зайшла за літературу і я згадав, що колись давно читав книжку - українську фантастику, але книга була бібліотечна, її довелося здати і я її читав років у п'ятнадцять або ± два роки, тому мало що пам'ятаю, але враження надзвичайні - крутіше за "Гаррі Поттера", незважаючи на те, що я фанат. "

Я попросила опис, а він був такий:
"Сюжет: українське село, але ніби і під слов'ян. І постапок, незрозуміло чому, забув. Відмова від старої цивілізації.
Іржава хрінь і а-ля Давньорусько-українська культура.
Вода отруєна чимось, туди якась токсична фігня попала і в селі хвороба, люди помирають.
У дівчинки і хлопчика хворі батьки або тільки мама, я не пам'ятаю.
Хтось сказав їм, що далеко від них в лісі живе маг-травник, він може вилікувати і врятувати.
Діти йдуть до нього, по дорозі випадково натикаються на місце, де "під землю закопали холод і він тепер вирвався назовні" - рідкий азот або щось на зразок прорвалося на поверхню і замерзає ліс влітку, вночі вони тікають, знаходять цього чарівника (швидше за все, лікаря з минулими знаннями з тих часів).

А потім не пам'ятаю. В голові змішалися, чесно кажучи, може цієї книги ніколи і не було? 
Написана дуже цікаво, якась мішанина Кінга і Нестайка.
Я все обшукав.
Може, хтось знає, що це?"
Мене це зацікавило, але саме такого сюжету я не знайшла, тому почала шукати буквально усе підряд, що сходилося хоча б частково.
Я вже майже махнула рукою і хотіла писати @GreyParrot , що, імовірно, його книга могла йому приснитися, але ота фраза про холод з-під землі здалася і справді знайомою. 

Я перестала гуглити ключові і просто шукала дитячу українську фантастику і скинула єдиний можливий варіант і... 
"Чорт, це воно! Воно! Воно зовсім не те, що я писав, але це те саме!" 
До речі, маю ще й варіант, звідки ростуть ноги тих фактів, яких у шуканій літературі не було, бо коли я нагадала одне-єдине слово "Древодар" - мені підтвердили, що ця книга трохи пізніше теж читалася. 
А тепер спробуйте здогадатися, яку саме книгу загадав мені знайти @GreyParrot ? Обкладинку покажу пізніше. 
До речі, збираюсь прочитати і написати відгук. Бо початок інтригує і воно і справді краще за ГП (пробачте, пані Роулінг). 
Ілюстрація
Показати все
user photo panPavlenko
Ілюстрація
Люблю читати )
Показати все
user photo Wolfgang Schneider
Ілюстрація
Ілюстрація використана для обкладинки книги Emily Barton "The Book of Esther". Анотація книги теж варта уваги. 
ABOUT THE BOOK OF ESTHER
What if an empire of Jewish warriors that really existed in the Middle Ages had never fallen—and was the only thing standing between Hitler and his conquest of Russia? 
Eastern Europe, August 1942. The Khazar kaganate, an isolated nation of Turkic warrior Jews, lies between the Pontus Euxinus (the Black Sea) and the Khazar Sea (the Caspian). It also happens to lie between a belligerent nation to the west that the Khazars call Germania—and a city the rest of the world calls Stalingrad.
After years of Jewish refugees streaming across the border from Europa, fleeing the war, Germania launches its siege of Khazaria. Only Esther, the daughter of the nation’s chief policy adviser, sees the ominous implications of Germania’s disregard for Jewish lives. Only she realizes that this isn’t just another war but an existential threat. After witnessing the enemy warplanes’ first foray into sovereign Khazar territory, Esther knows she must fight for her country. But as the elder daughter in a traditional home, her urgent question is how.
Before daybreak one fateful morning, she embarks on a perilous journey across the open steppe. She seeks a fabled village of Kabbalists who may hold the key to her destiny: their rumored ability to change her into a man so that she may convince her entire nation to join in the fight for its very existence against an enemy like none Khazaria has ever faced before.
The Book of Esther is a profound saga of war, technology, mysticism, power, and faith. This novel—simultaneously a steampunk Joan of Arc and a genre-bending tale of a counterfactual Jewish state by a writer who invents worlds “out of Calvino or Borges” (The New Yorker)—is a stunning achievement. Reminiscent of Michael Chabon’s The Yiddish Policemen’s Union and Philip Roth’s The Plot Against America, The Book of Esther reaffirms Barton’s place as one of her generation’s most gifted storytellers.
Показати все
user photo Лілу Амбер
Ми зроблені із книг нашого дитинства. (с)
Ілюстрації Олени Гнідкової.
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
user photo Tomasz
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
І якщо "Złoto z Porto Bello" зачитане до дірок, аж склеєне в багатьох місцях, то книжку про дружину Горбачова, за відчуттями, відкривали раза два максимум.

Проходив дядечко, сказав, що тут часто залишають непотрібні книжки на буккросінг і просто забрати і якщо там немає підписів і дат - то можна забрати собі.

Я вже майже пішов, як помітив між рамою і обшивкою зупинки ще одну книгу - енциклопедію коротких фактів про загадки світу. Взяв собі.
Показати все