Текст

Теги

Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
user photo Bayraktarych
Ілюстрація
Показати все
user photo Петро_2033
Ілюстрація
Я - Убийкухлик. 🤣

Показати все
user photo Javelina
Ілюстрація
Показати все
user photo Sexycrowbar
Побачив пост пана @Tomasz та вирішив що шановне товариство повинно побачити ці відео.
Особливо цікава інформація у другому відео)
Показати все
user photo Tomasz
Ілюстрація
Усім, хто ще й досі сумнівається, що Катерину варто прибрати з центру Одеси, варто приїхати сюди.
📍Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.
👉Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської Січі. Чому нерубаїв?👇
У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку Січ, Катерина заставила козаків, що селились тут на схилах Шкодової гори, підписати документ, в якому вони обіцяють ніколи не брати до рук зброю, а імператриця в свою чергу пообіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.
⚔️Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняка - єдиного будівничого матеріалу на цих землях. Так, і штольні в Нерубайському, які зараз так розкручені під назвою “Одесские катакомбы” - це їх рук робота. До речі, вся Одеса на той час була побудована з цього козацького вапняку.
Саме на цьому цвинтарі поховані власники найкрупніших штолень - козаки Шмигора та Гетьманенко.
Сам цвинтар невеликий, усього збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких - мальтійські, частина - грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.
👉Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, поховане під ним немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 року.
🇺🇦Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками старо-церковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була “русскоговорящей”!
📍До речі, подібне кладовище є недалеко звідси - на вершині Шкодової гори, але там збереглося щось близько п'ятдесяти могил. Проте саме місце визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані 2 тисячоліттям до нашої ери.
🤔Як думаєте, чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам'яток не лише Одещини, але й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?
Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як “Катерина заснувала Одесу”, яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?
Тому, коли почуєте від чергового експерта з історії чергове “не надо трогать Екатерину, это наша история”, запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там - величезна дірка. У формі двоголової курки.
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
user photo Tomasz
Ілюстрація
Основна  маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих. Найчастіше базою для створення таких одиниць слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини – Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу. Від імені матері прізвища утворювалися рідко, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко,   Кулинич…снує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника. Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. От, наприклад, чим займались стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються. Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ: Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо. Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини. Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани. Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби. Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую. Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. Бортник – той, хто займався лісовим бджільництвом. Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла.Якщо вам доводилось зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі. Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: пам’ятаєте, Котигорошко, Вернигора?
Аналогій таких найменувань годі й шукати в інших мовах, їх просто немає. Це особливість, якщо хочете, ексклюзив, української системи особових назв. Ну де ви ще, мандруючи світами, почуєте : Майборода, Тягнирядно, Неїжборщ, Гризидуб, Затуливітер, Вирвикишка, Несвятипаска, Завалипіч, Гуляйдень...?! Не прізвища, а “музика епохи”!
Як бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.
Якщо ви зацікавились історією вашого прізвища, відсилаємо до компетентних джерел: Ю.К.Редько “Довідник українських прізвищ” або Л.Т.Масенко “Українські імена та прізвища”.

Автор: А.Ф.Нечипоренко
Показати все
user photo Vadim Nazarov
Ілюстрація
Показати все
user photo Марко
Ілюстрація
Показати все
user photo Tomasz
Ілюстрація
Показати все