Текст

Теги

Ілюстрація
Рекомендували мені цю книгу ще років десять тому, але я почитала анотацію і "не зайшло". 
В черговий раз зустріла "Квіти для Елджернона" в "100 найкращих книг для чогось-там в житті" і таки змусила себе прочитати. 
Для ледачих: мені не сподобалося. 

Не буду переказувати сюжет - в Інтернеті повно аналізів, описів і коротких змістів. Зосереджусь на власних враженнях. 
Прочитала я за один день - книга досить невелика, і зрозуміла що мені... не сподобалося. Взагалі. 
Ніби і сюжет має бути цікавий, і форма подання інформації від першої особи, і купа переживань ГГ, і всі його пригоди, але вони анітрохи мене не торкнули. Може, я така черства людина, не знаю. 
Миша Елджернон - другий ГГ - сподобалася, але його стало жаль уже з найпершої його появи у книзі, бо він - жертва експерименту. 
Можливо, підліткам би підійшло краще, ніж мені, бо навіть не читаючи наперед спойлерів, я вже знала, чим все закінчиться,ще до інциденту з мишами. Таке собі "Від пацанки до панянки", тільки у сеттінгу експериментальної психіатрії США ХХ століття. 
Наприкінці книги взагалі стало нудно і депресивно, ніби автор сам задовбався описувати і зіжмакав усе в один кафкіансько-сартрівський фінал, щоб якнайшвидше дописати книгу. Ані сліз, ані співчуття до ГГ, що б там мені не обіцяли. Чесно, я більше плакала над "Мустангом-іноходцем" Сетон-Томпсона і Капітаном Немо і його командою, коли "Наутілус" не міг пробитися до повітря. Страждання Чарлі з неймовірним рівнем інтелекту мері-сьюшні, розумово відсталий Чарлі викликає жаль, звісно, але в той же час ти сидиш, читаєш з покерфейсом і чекаєш розвитку сюжету, але все тягнеться як гумка, щоб в кінці закінчитися незрозуміло чим. 🤷‍♀️

Моє ІМХО: книга, скоріш за все, не підійде бібліофілам зі стажем, бо "я вже це десь читала"; але може бути цікавою підліткам. 
Загалом твір переоцінений і потроху стає "попсою". На жаль.
Показати все
user photo GreyParrot user photo Котики і мультики
🐾 Звання найбільшого поціновувача котиків отримує Марк Твен — великий гуморист і американський літератор. Він писав: «Якщо людина любить котів, я йому друг і товариш, без подальшого знайомства». Марк Твен був справжнім колекціонером котиків — за життя їх у нього було понад 30.
Коли улюблениця письменника Бамбіно зникла, Марк опублікував оголошення у всіх газетах, а шанувальники довго не думаючи приносили літератору схожих котів і вишиковувалися в черги під будинком сім'ї Твенів, щоб просто побачити на власні очі улюбленого автора.
Проте Марку Твену недостатньо було своїх котів і він навіть орендував їх. Робилося це для цього, щоб мати втіху під час літнього відпочинку на дачі, і щоб потім, коли треба повертатися до міста, коти не ставали тягарем або щоб їх не доводилося залишати на дачі — на вірну смерть від голоду. Тому письменник часто орендував котів, а потім повертав власникам.
Дотепними були не тільки твори авторства Твена, але і імена його улюбленців. Серед них: Баффало Білл, Соупі Сал, Сатана (знайдений по дорозі до церкви) — яку потім перейменували на Гріх, а коли Твен зрозумів, що це кішечка — на Голод, Аполлінарій, Зороастр, Блатерскіт та багато інших.
🐾 Японський письменник Харукі Муракамі є відомим поціновувачем котів і вони завжди були невід'ємними частинами багатьох його творів. Наприклад у книзі «Хроніки механічної пташки» історія розповідає про кішку Тору Окади, яку він любив більше, ніж будь-яку жінку у своєму житті, а в «Кафка на березі» старий, коли втратив здібність читати, отримав змогу розмовляти з котами та став шукачем загублених котів. І це далеко не всі твори, де майже центральними фігурами є коти.
 Муракамі у своєму інтерв'ю для The New Yorker розповідав:
 ...ми пішли на пляж, щоб позбутися кота. Я не можу згадати навіщо нам це було потрібно, але на той час це було звичним явищем, за яке ніхто вас не став би засуджувати. 
 Разом з батьком ми на велосипеді поїхали залишити кішку на березі. Батько крутив педалі, а я сидів позаду та тримав коробку з котом всередині. Коли ми приїхали на зазначене місце, ми лишили коробку серед дерев, і, навіть не озираючись, поїхали назад. Шлях додому від берега становив два кілометри.
 Коли ми повернулися додому, засмучено обговорювали, що нам справді жаль кота, проте ми не могли нічого зробити... Та коли ми відчинили двері, кіт, якого тільки-но лишили в коробці на березі, дружньо нас зустрічав, радісно м'явкаючи та задираючи хвоста вверх. Хоч вбий, я не розумів, як так вийшло, адже ми були на велосипеді. Батько також був в ступорі. Але з часом здивування батька змінилося на захоплення і, потім, полегшення. Кіт знову став нашим домашнім улюбленцем.

🐾 Ернест Гемінґвей мав славу справжнього кошатника. Початком любові до котів став випадок, коли друг письменника привіз йому незвичайне кошеня Мейн-куна, яке мало шість пальців на лапах (саме таких котів вважають талісманами моряків та мисливців, а саме ці заняття були основними хобі Гемінґвея). До цього випадку письменник любив небезпечні для життя розваги і випивку, але тепер до цього додалася неймовірна любов до пухнастих.
Гемінґвей назвав улюбленця Сніжком і з того часу коти в будинку письменника міцно осіли й до кінця Другої світової війни їх стало понад двадцять. Письменник часто казав, що йому важко працювати, якщо біля друкарської машини немає кота, який голосно муркоче.
І хоч у 20-х роках Гемінґвей писав, що їх подружжя було таке бідне, що навіть не могло дозволити собі завести кішку, проте до кінця життя письменника в них вдома налічувалося 57 пухнастиків!
У кота абсолютна емоційна чесність: люди з тієї чи іншої причини можуть приховувати свої почуття, проте кішка цього ніколи не зробить.

Показати все