#Shaman_El_poetry
Знаєш, що скажу тобі, моя мила?
 Хоча Соламнійських лицарів і не лишилось - 
Он-де, в пил іржавіють древні лати. 
(Десь за річкою ворог заходить в хати.) 
Бачиш, мила, он щит обрамований в лози? 
Спи, не бійся, то в полі гуркочуть грози.
(Гради криють осколками на узгір'ї) 
Вір мені, чуєш? Я в тебе завжди вірю. 
Спи, засинай, забувай, відвернись, не слухай. 
(Смерть торкається лезом мойого вуха). 
Темний чаклун не відмиє руки криваві.
Згине назавше і пороху не зоставить. 
Знаєш, мила, казки ніколи не брешуть. 
Зло на добро чатує уже не вперше.
Здохнуть скоро дракони і орки безслідно. 
Знаєш, надію не завжди у темряві видно. 
(Виють іржаво хрипкі далекі сирени) 
Спи, засинай, так близько й далеко від мене. 
Жаль, та зітліли від часу Кодекс і Міра. 
Інші часи. Зараз "Армія. Мова. Віра". 
Лицарі вбрались у піксельні нові лати. 
Скільки ще орків треба їм повбивати? 
(Обрій палає на півдні, арта шаленіє). 
Скоро вже ранок. Світло приносить надію. 
(Хлопці у небі збивають очі ворожі).
Спи, моя мила. Добро завжди переможе.
24.11.2023

I'm on social media: Facebook ✨  Instagram ✨ YouTube ✨Telegram

Тож ось вам новий вірш і невеличка передісторія створення.
Моя подруга у лютому виклала це фото (я зацензурив ПІБ), я побачив його пізно-пізно вночі, чогось мені зовсім не спалося і раптом в голову полізли перші рядки вірша. Я швидко записав їх до нотаток, щоб не забути і поліз сюди, на Картопельку.
Гуляв по каталогу коміксів, зайшов до першого в історії сайту автора мальописів  @Octane і почав читати "Легенду", передмову до "Душа повертається на Землю". 
Дійшов до перемоги над Війною і мене остаточно поперло на поезію, чого не було вже дуже давно. 

***
У темну воду світять ліхтарі.
Уже туман повис густим серпанком.
За хмарами не видно ні зорі,
Ні шляху через ніч до світла ранку.

За тишею ховається війна -
Мовчить, стара зіржавіла скотина.
Чатує Смерть, вже рік не спить вона,
Чекає жнив з косою на колінах.

Залізний дощ спадає із-за хмар, 
Вогненний сніг спускається довкола.
Не спиться, більше спокою нема
Від неба і до краю виднокола.

Десь там на Сході гримає гроза
І блискавки з землі шматують небо.
Пекельний закипів давно казан
Для тих, кого жаліти вже не треба.

Осліпла ніч, не видно ні зорі.
Тривожна тиша - що прийде натомість?
Завмерли над водою ліхтарі -
Вдивляються у ніч і в невідомість.

25.02.2023

якби зустрів мене бог і спитав, яку б я хотіла долю,

я мабуть розмріялась би, але не знала що відповісти.

а потім відчула би, що завжди найбільше хотіла волі,

такої, щоб з тими, кого люблю, не існувала відстань. 

такої свободи, щоб жодних меж, лиш власний важливий вибір.

казати, що думаєш, без табу, ділитися почуттями,

літати по світу і власноруч шляхи будувати ніби,

творити дива і з самим життям кохатися до нестями.

якби мене потім той бог спитав: "а що ж тобі заважає?"

я б мабуть багато знайшла причин: традиції та закони,

обов'язки, правила і мораль, що давлять людей без жалю,

роботу, родину, і гроші теж, залежність від них до скону.

"якщо ти так хочеш чогось в житті, чому ти цього не чиниш? -

сказав би він потім, - дивись, ще є у долі сторінка біла!"  

а потім, можливо, як справжній бог, мені показав причину.

я б мабуть впізнала у ній себе

і трохи зніяковіла.

(c) Ira Son

8.03.2023

Reference 1: https://youtu.be/Rle1qE-klnw?t=135
Reference 2: https://www.youtube.com/watch?v=DUj2sXOUCYI

Якщо оцінювати вірш як паливо для душі, як джерело енергії і задоволення, на скільки, за вашою думкою, балів потягне цей текст особисто для  вас ? :)
Від 0 до 12 балів.

ти стіна?
я в тобі пробиваю вікно
ти вікно?
я твої розбиваю шиби
ти кришталь а не скло?
а мені все одно –
будь хоч димом
хоч дивом
хоч птахом
хоч рибою
ти чужа? нічия?
це не привід для сліз
ти належиш мені хоч би з ким ти не спала
тільки я знаю стежку крізь темний твій ліс
лиш для мене твій погляд як сонячний спалах
ти належиш мені як людині ім’я
ти мене нарекла і врекла й записала
у скрижалях своїх
і нарéчений я наречéним твоїм
хоч би з ким ти не спала
в цім немає жалю ані кривди нема
я проріжу вікно й перепишу скрижалі
я не сам і ти також уже не сама
бо на мені твій мед
і в мені твоє жало.

Автор - Юрій Іздрик

«Годна» выбралі галоўныя вершы паэта, а таксама цікавыя цытаты, праз якія бачны светапогляд Анатоля Сыса.

Паэт Анатоль Сыс на фоне партрэта Багдановіча. 2000 год. 

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч — це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми —
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують душами,
основи його — вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати —
думай про ці дерева в тумані.

Думай про них, коли тобі радісно,
думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо —
діляться бідами,
діляться планами.

Якщо не хочеш про мене згадувати,
якщо не маєш сили та спокою,
думай про ліс, що стоїть загатою —
міцною, надійною та високою.

Думай про сталеве коріння,
думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
наповнить теплом
ніч твою чорну.

Думай про мокру траву між дюнами,
думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
коли ти думаєш про дерева.

Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.

Сергій Жадан

ПОЛИН І РТУТЬ 

(лицарство супроти царства)

 

Полин і ртуть полин і ртуть

По смерті в пеклі подадуть

Замість вина чубатим левам

Над нами псарі-мародери

Двоглаві орли і герби

І сивий місяць

Повниться журби

Але ж якби якби якби

Зуміти подолати прірву

Зробити врешті стрибок віри

Тоді напевне все було б інакше

А нині кожен з нас як Швейків Гашек

Сміється з горя або ж п*є із горя

Шукає правди на дні моря

Але знаходить сумнів і олжу

І вкупі з тим відходить за межу

Сумний самотній

Лиш зорі дивляться увіч

Як пси Господні

7.09.2022

В обрамленні використано кадр з фільму Бориса Івченка "Пропала грамота", 1972.

© Богдан Тригуб

Світанок. Я у полі серед тиші,
Туман, і легкий вітер у лице.   
Так, є у світі кращі і гарніші,
Але ти знаєш, люблять не за це.   
Бо є любов настояна та зріла,
Що виросла із болю і жалю. 
Лише коли ти плакала й горіла,
Я зрозумів, як я тебе люблю.
Коли палала нива непожата
Під зойк «занепокоєних держав»,
Тим, хто тебе надумав ображати,
Я вперше смерті лютої бажав.
Ти – від новин запалена цигарка,
Сирен виття тривожне уночі.
Ти зібрана із крихт гуманітарка,
Татуювання «Воля» на плечі,
Жива стіна, посмертна нагорода,
Холодна лють передових застав.
Люблю тебе. Не через твою вроду,
А через те, ким я з тобою став.

Автор #skladbische

*чесно вкрав у Вконтакте. Автор за посиланням - у Фейсбук. 
Обожнюю її вірші. 

Что после нас? 
Пластмасса, стекло,
Пустые заводы угарные газы
Снаряды, пакеты, вселенское зло,
Помойка, асфальт, военные базы

Пеньки вместо леса, резина и смрад
И сотни исчезнувших видов животных
Радиационный и ядерный ад
И тысячи зданий железобетонных.

Космический мусор, пустые моря
И тонны таблеток от нервного срыва
И где-то в сети виртуально паря
Есть сэлфи на фоне последнего взрыва

Автор: Стас Вольский 
Ілюстрація: нейромережа Dall-e, за запитом "останнє селфі на Землі".