Текст

Теги

***

#Shaman_El_poetry
Знаєш, що скажу тобі, моя мила?
 Хоча Соламнійських лицарів і не лишилось - 
Он-де, в пил іржавіють древні лати. 
(Десь за річкою ворог заходить в хати.) 
Бачиш, мила, он щит обрамований в лози? 
Спи, не бійся, то в полі гуркочуть грози.
(Гради криють осколками на узгір'ї) 
Вір мені, чуєш? Я в тебе завжди вірю. 
Спи, засинай, забувай, відвернись, не слухай. 
(Смерть торкається лезом мойого вуха). 
Темний чаклун не відмиє руки криваві.
Згине назавше і пороху не зоставить. 
Знаєш, мила, казки ніколи не брешуть. 
Зло на добро чатує уже не вперше.
Здохнуть скоро дракони і орки безслідно. 
Знаєш, надію не завжди у темряві видно. 
(Виють іржаво хрипкі далекі сирени) 
Спи, засинай, так близько й далеко від мене. 
Жаль, та зітліли від часу Кодекс і Міра. 
Інші часи. Зараз "Армія. Мова. Віра". 
Лицарі вбрались у піксельні нові лати. 
Скільки ще орків треба їм повбивати? 
(Обрій палає на півдні, арта шаленіє). 
Скоро вже ранок. Світло приносить надію. 
(Хлопці у небі збивають очі ворожі).
Спи, моя мила. Добро завжди переможе.
24.11.2023


I'm on social media: Facebook ✨  Instagram ✨ YouTube Telegram
Показати все
Відділ маркетингу

Маркетинг не має нічого спільного з пошуками хитрих способів позбутися від виробленого товару. Маркетинг - це мистецтво створення цінності для споживача.
Філіп Котлер

Пекло. Переговорна кімната відділу маркетингу. В клубах сірчаного диму проглядаються портрети типових  цільових споживачів - алкоголіки, злочинці, розпусні дівиці, хабарники та інші депутати. За вікном чути крики грішників, які глушаться шкварчанням олії та гигиканням чортів. В кімнату по черзі заходять демони: Веліал - демон брехні, з маленькими очима, які весь час бігають туди-сюди, Вельзевул - демон хвороб та заздрості, його велике черево вмістило б цілого Веліала, Асмодей - демон хтивості та сімейних проблем, кожен мускул виднівся на його вмірі загорілій шкірі, Мамон - демон жадібності, з великим носом та великими руками, та Бельфегор - демон ненажерства, найбільший з усіх з непропорційно малою головою. 
Посередині кімнати був великий круглий стіл, а навколо 5 стільців куди і посідали демони. Як тільки всі зайняли свої місця першим встав Веліал і почав розмову. 

Веліал (брехня):
  •  Дякую всім, хто прийшов на зібрання. Сьогодні у нас розробка нового проекту. Наш бос дуже задоволений нашими попередніми проектами “Куріння” та “Алкоголь”. Однак, ці засоби потребують тривалого часу для отримання душ. Тому Диявол попросив мене очолити новий проект, який би забезпечував швидке отримання душ.
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Веліал, я розумію, що ти демон брехні, але це вже занадто. Щоб сам, Диявол, і просив у тебе… 
Веліал (брехня):
  • Я своїх не обманюю, існують принципи...
Мамон (жадібний):
  • Ставлю шістсот душ, що Веліал вкраде наші ідеї і подасть Ліліт, як свій власний проект. До речі, ця сучка Ліліт мені, як завжди не доплатила за попередні проекти. Я заслуговував більшого!
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Ой Мамон, не починай. Через твою жадібність, ти як завжди більше за всіх отримуєш душ. Більше за тебе отримує, хіба що цей хтивий Асмодей.
Асмодей (хтивий, сімейні проблеми):
  • Я поважаю нашого головного бухгалтера - Ліліт. У мене із нею виключно ділові стосунки. 
Веліал (брехня):
  • Асмодей не забирай мого хліба - брехня це моя спеціальність. До речі, чому знову не прийшов Аббадон?
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Та цей лінтюх майже ніколи на зібрання не ходить. За що йому тільки душі платять?!
Бельфегор (без міри, ненажерство):
  • За це і платять. Це його сфера діяльності. Але  давайте не будемо впадати в інфернальний скандал. Якщо ми будемо так далі базікати, то душі не заробимо. А для мене чим більше душ, тим краще. А час це душі.  Пропоную обговорювати проект за столом Пентаграми, щоб не витрачати час намарно. Нагадую, порушення законів за столом Пентаграми карається втратою демонічного звання, Веліале. 
Веліал (брехня):
  • Чому саме Веліале?! І Бельфегор, ти як завжди кидаєшся в крайнощі. 
Мамон (жадібний), Асмодей (хтивий, сімейні проблеми), Вельзевул (хвороби, заздрість): 
  • Ні! Веліал, давай стіл Пентаграми!
Веліал (брехня):
  • Ех, ніхто мені не довіряє.. Добре я згоден про стіл Пентаграми. Чи згодні усі хто знаходиться за цим столом обговорювати проект за столом Пентаграми? 
Мамон (жадібний), Асмодей (хтивий, сімейні проблеми), Вельзевул (хвороби, заздрість): 
  • Згодні!

На столі за яким сиділи пять демонів утворилася палаюча пентаграма. Усі 5 демонів піднялися та почали говорити:
  • Ми демони пекла, зібралися тут за столом Пентаграми, заради вищої мети. Клянемося працювати разом заради величі пекла, його володаря Диявола, та збільшення душ на зло усьому доброму!  Ave Satanas!

Веліал (брехня):
  • Що ж почнемо по ділу. Проекти “Куріння”  та “Алкоголь” зараз запущені  та справляються чудово. Наш аналітичний відділ, під керівництвом Барбатоса спрогнозував, що в майбутньому ми будемо отримувати з кожного проекту по одному відсотку душ щороку. Але у цих проектів є слабке місце. Вони потребують багато часу для отримання душі. За цей час є можливість, що наш конкурент “Небеса” створить методи боротьби, та поверне душі та шлях праведний. Тому у нас основна задача створити щось, що дозволить швидко занапастити душу. Бажано, щоб цей короткий проміжок часу супроводжувався  ефектом занапащення інших душ.  
Бельфегор (без міри, ненажерство):
  • Цікаво. Тепер зрозуміло чому ми усі тут. Це дуже складний проект, який потребує комплексної роботи кожного з нас. Ми повинні використати свої сильні сторони, щоб проект став успішним. Для початку пропоную не придумувати нічого нового  і взяти за основу перевірений метод - вживання речовини, як це було з проектами “Куріння” та “Алкоголь”. 
Веліал (брехня):
  • Згоден, навіщо ускладнювати завдання, якщо люди ведуться. Тепер придумаємо назву для проекту та для речовини. Щоб швидко отримати душу, речовина повинна швидко вбивати людей.  Отже люди будуть за крок до смерті. За крок до вмирання. За … вмирання. Завмирання. Як там з грецької завмерання?
Мамон (жадібний):
  • Narkoticos. 
Веліал (брехня):
  • Ну ось і є назва - проект “Наркотик”. А речовини будуть називатися наркотики. Як вам назва?
Мамон (жадібний), Асмодей (хтивий, сімейні проблеми), Вельзевул (хвороби, заздрість), Бельфегор (без міри, ненажерство):
  • Чудово! Супер! Ага, звучить!
Мамон (жадібний):
  • Підтримую ідею. Однак цей проект важчий чим попередні. Через швидкий ефект, люди швидко зрозуміють, куди їх приводять наркотики і перестануть вживати їх. Згадайте, як провалився відділ Марбаса, коли він придумав отрути! Зараз відсоток душ з отрут майже нульовий. 
Веліал (брехня):
  • Отрути дійсно приносять малувато душ. Але проект не провальний, а постійно вдосконалюється перейшовши у технологію карценогени. Думаю найближчі тисячу років робота в цьому відділі буде продовжуватися.  
Асмодей (хтивий, сімейні проблеми):
  • Згоден з Веліалом.  Отрути діяли надто швидко і людина усвідомлювала їх шкідливий вплив. Наркотики повинні бути повільніші за отрути, та людина не повинна відчувати їх шкідливий вплив. Тому це повинна бути речовина, що впливає повільно на нервову систему людини. 
Веліал (брехня):
  • Так. Чудова Ідея. Речовина, що подавляє волю людини.  Але, як зробити так, щоб люди прагнули спробувати наркотики?
Асмодей (хтивий, сімейні проблеми):
  • Можемо використати людські бажання -  жагу до нового, жагу до багатсва і величі, жагу до насолоди...
Бельфегор (без міри, ненажерство):
  • Згоден. Я беру на себе роботу поєднання наркотиків та жаги до нового.  Мої піддані будуть весь час пускати чутки серед людей, що наркотики дають нові відчуття, яких вони  ще ніколи не відчували. Додатково пустимо міф, що наркотики підсилюють інші позитивні характеристики в людині, такі як творчість, розумові якості,  і тому подібне. Навіть, якщо наркотики заборонять, вони будуть прагнути до них, адже заборонений плід - солодкий. 
Мамон (жадібний):
  • Я беру на себе поєднання наркотиків та жагу до багатства та величі. Мої піддані будуть весь час пускати чутки, що багатство та наркотики ходять поряд. Що займаючись наркотиками можна швидко розбагатіти. Нібито наркотики дозволяють відкрити нові можливості до збагачення.
Асмодей (хтивий, сімейні проблеми):
  • Я беру на себе поєднання наркотиків  та жагу до насолоди. Мої піддані будуть весь час пускати чутки, що наркотики це вершина задоволення. Що нібито наркотики  дають відчуття незалежності та свободи. Люди мусять вірити, що наркотики це вершина розваг.  Додатково мої люди будуть поширювати інформацію, що наркотики дозволяють вирішувати життєві проблеми.
Веліал (брехня):
  • Я візьму на себе хибне уявлення про безпечність наркотиків. Мої піддані будуть пускати чутки, що можна в будь-який момент відмовитися від наркотиків. Нібито від наркотиків не буде залежності, якщо приймати їх рідко, або якщо приймати легкі наркотики. Ну і звичайно потрібно всюди наголошувати, що вживання наркотиків це право кожної людини, і вони не приносить шкоди іншим. 
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Так-так, це дозволить розпорошити безпечність людей. Будемо створювати різні класи наркотиків від легких до важких. Додатково надамо властивість наркотикам толерантності, щоб відчуття при повторному вживанні наркотиків весь час ставали слабшими. Таким чином вони самі перейдуть з легких наркотиків на важкі, та з малих доз на великі. 
Асмодей (хтивий, сімейні проблеми):
  • Це все чудово. Але залишилося основне. Хто вперше запропонує наркотики новим душам. Підсвідомо люди на наркотиках будуть розуміти, що їхня душа занепащається, тому вони не запропонують наркотики тим, кого люблять. А від чужих людей наркотики ніхто не візьме. 
Веліал (брехня):
  • Нашими поширювачами наркотиків будуть люди, які не будуть ані близькі, ані чужі. Просто знайомі. Це закриє прогалину в поширенні, адже алкоголь поширюється лише від друзів та добре знайомих. 
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Чудово, а після того, як душа занапаститься повністю та занепастить інші знайомі душі, її можна забирати до нас. Використаємо, як завжди, хвороби, тупість, і апатію, яку їм уже привиють наркотики. 
Вельзевул (хвороби, заздрість):
  • Вважаю, що основа для проекту створена. Пропоную закрити Пентаграмний стіл. А наші напрацювання передати у центральний відділ до виконання. В залежності від кількості отриманих душ отримаємо свій відсоток. Чи усі згодні?

Мамон (жадібний), Асмодей (хтивий, сімейні проблеми), Вельзевул (хвороби, заздрість), Веліал (брехня)
  • Згодні!

Усі 5 демонів піднялися та почали говорити:
  • Ми демони пекла, закінчили новий проект по збиранню душ.  Клянемося в подальшому збиратися за столом Пентаграми заради величі пекла, його володаря Диявола, та збільшення душ на зло усьому доброму!  Ave Satanas!
Показати все
user photo Делитант user photo Арт
Ілюстрація
Все що ми мали, то миті як брудна вода в калюжі
Забудь про всі слова і ті думки бадужих
ти не бачишь мене, як і інших у цій толпі
Ніч спалахує свтлом від міста, а я йду один
-----------------------------------------------------------
Очі бачать світло, а я бачу м*якість
Бачу твій глибокий виріз, відчуваю слабкість
Твоя струнка натура, моя скупа нахабність.
Неси нас у майбутнє, вітер. Тимчасова радість!
---------------------------------------------------------------
Дивлюсь на твій хижий вираз і відчуваю слабкість
несе нас у майбутнє, вітер. Радість, радість!
Забудь про минуле, і зрозумієш що маєшь зараз
Минуле, воно не важливе, просто так склалось
Забудь про минуле, і зрозумієш що маєшь зараз
Минуле, воно не важливе, просто так склалось.
---------------------------------------------------------
Забудь минуле, неси нас у майбутнє вітром
ми зараз разом, цей світ для нас, день відкритих вікон
Цей наш момент, як срібні хвилі моря
ми об*едналися тілами цієї ночі і навіть долей
------------------------------------------------------------
Є одна тільки мить, її треба прожити
Забудь те минуле, я куплю тобі квіти
мить, як діамант, бліскучий і чистий
облетять пелюстки багряні, встигни ухопити...
Колупался как-то в ФЛке темной ночью, настроения не было от слова совсем. Но биток получился на мой извращенный взгляд интересный. В духе трип-хопа и брейкбита 90х. Видимо потому, что я сам родом оттуда и что бы я не делал, получаются ранние Продиджи и Мэссив Эттэк. А потом мне захотелось написать под него текст, хотя исполнять я его и не планировал, хотя демку записал чтоб было что показать, сами слышите какой у меня голос (врожденные проблемы с носом). Да и микрофона нормального нет, писал на телефон подключенный к компу как микрофон по WiFi. 
Песня про мои бывшие странные отношения с бывшей. Почему-то именно она первая пришла в голову при визуализации образов при написании текста. Не люблю тему отношений в песнях, но подумал, что в моем репертуаре такого еще не было, поэтому почему бы и не разбавить чернуху и наркоманию песней о любви. Как-то так. Хотя наверняка каждый увидит что-то свое.

З.Ы, Кстати при создании поста обнаружил баг\глюк сайта, если сделать два окна с текстовыми блоками, то оно упорно перекидывает курсор на первый. Если надо, запишу видео.
Минусовка если кто захочет потренироваться позачитывать.
Показати все
Ілюстрація
Від східного ворога боронять вдень і вночі
відвага їх безмежна на цій проклятій війні
у темній (темряві) ночі і на світанку рано
працюють хлопці філігранно (бездоганно)
-------------------------------------------------------------
конченый ворог ніколи не спить
ЗСУ їбашь їх і зупини                       ...припев....
-------------------------------------------------------------
Скажені зомбі всюди, то навіть і не люди зовсім
безумні морди, ікла-зуби, паскуди справжні, цілі орди...
із уст лунають їх одні лише брудні погрози,
відсутній розум, бездумні гасла і обряди замінили мозок
--------------------------------------------------------
конченый ворог ніколи не спить
ЗСУ їбашь їх та зупини                      ...припев...
---------------------------------------------------
Їх мужніть і відвага, на душі співчуття
але ніяк не до ворога, а за родини життя
Заради миру і свободи ми готові на все
Москва горить-палає що аж землю трясе.

З.І. Створив навіть біток, але не склалося записати.
https://open.spotify.com/track/14lHRMhFrsWJ2dYNPgbRNj?si=520e3d271c7f45c7

Показати все
Все произошло внезапно и быстро. Люди в страхе проснулись от рева танковых двигателей. Механизированные колонны потекли мимо мирных домов, вгрызаясь вглубь территории. Группы спецназа в это время уже высаживались с вертолетов, занимая ключевые точки на пути наступления. Гулко заговорила артиллерия, перемешивая с грязью все, что наметили генералы на своих картах. Так началась война о которой не пишут в учебниках, но которая оставила глубокий след в душе одного из братских нам народов.
Ілюстрація
Начало этой истории лежит в куда более древних временах. Почти мифических, отдаленных от нас не только чередой веков, но и обидным недостатком достоверной информации. 
 
В доисторические времена племена протовейшнорцев процветали на бескрайних просторах Киммерии, Этрурии и Элама. Судя по дошедшим до нас отрывочным сведениям и археологическим находкам, древние вейшнорцы были кочевым народом и занимались в основном созданием различных "магических" артефактов для продажи соседним племенам. 

Земледелие и скотоводство были древним вейшнорцам хорошо известны, поэтому они ими не занимались. Зачем что-то разводить или выращивать, если всё можно получить в обмен на «артефакт»? 
 
Во время многочисленных войн вейшнорцев никогда не брали в рабство, поскольку там они тоже не работали. 
 
В пророчествах вейшнорцев были упоминания о многих событиях современности, будь то рождение Зянона Позняка или фестиваль “Дажынкi”. Также до наших времён сохранились разрозненные, лишенные смысла предсказания об учениях “Запад—2017”. Но это не точно. 
Ілюстрація
В основе веры древних вейшнорцев лежал миф о приходе времён, когда все представители этой народности осознают свои корни, свою культуру, историю и создадут истинное государство, которое соберет на своих бескрайних просторах всех сопричастных. 
 
В Средние века, пока все вокруг дрались за власть, золотишко и землю, вейшнорцы относились к этим дракам «памяркоўна» и поэтому просто кочевали, расселившись таким образом по всему миру. Познакомившись с индийским пантеоном, они почему-то приняли Вишну как родного. 
Вообще вейшнорцы в ту мрачную эпоху занимались созданием и развитием разнообразных технологичных штуковин. Например, доподлинно известно, что к вейшнорцам относил себя сам Иоганн Гутенберг, который придумал и смастерил первый печатный станок. 
 
Никто не помнит, откуда и когда пришло племя вейшнорцев в Восточную Европу, но достаточно большая их группа жила на территории Великого Княжества Литовского, оказывая значительное влияние на культуру и политику. Именно этим обусловлены успехи ВКЛ в 16 веке. Это, а также хорошие отношения с местными властями, позволило сохранить и приумножить культурные особенности в полном хаосе Средних веков. 
Ілюстрація
Вейшнорцы считают своими Витовта Кейстутовича Великого, Франциска Лукича Скорину, Миколу Гусовского, Льва Ивановича Сапегу и многих других. К слову, у вейшнорцев даже был свой магнатский род — Вишневецкие, которые по легендам произошли от божества Вишну. Аукнулись индийские верования. 
 
В эпоху Великих Географических Открытий все больше вейшнорцев стало собиралось в самом центре Европы, возвращаясь к своим корням после долгого собирания мудрости разных народов. Эти знания успешно внедрялись среди местных населений, с которыми вейшнорцы часто ассимилировались. Так появилась концепция Внутренней Вейшнории, или Внутренних Вейшнорцев, живущих глубоко в душе. Эта концепция полностью не вошла в жизнь из-за потери самостоятельности ВКЛ и последующего его исчезновения как государства, да и общего упадка во всех сферах жизни вейшнорцев. 
Но всё же вейшнорские идеи попали в хорошую почву. Их не удалось искоренить, несмотря на все попытки выпиливания свободомыслия и зачатков национального, которые осуществлялись с разной степенью интенсивности сначала Польской короной, а после этого, с особым упорством и Российской империей. Исконное Великое княжество Литовское, Русское и Вейшнорское было уничтожено жадными соседями, но дух того легендарного великого государства не погиб, а возродился в свободных вейшнорцах.
Ілюстрація
Известны даже имена вейшнорцев тех времен —Тадеуш Рейтан, Тадеуш Костюшко, Михал Клеофас Огинский, Адам 
 
Мицкевич с друзьями филоматами. Именно они сохранили светлую идею и передали ее нам, потомкам. Пока живем мы, живет в наших сердцах Свободная Вейшнория — неугасимый Дух легендарного Великого княжества! 
Ілюстрація
В Семидневной Войне 2017 года Генштаб России определил стране роль выжженной земли. В планах российских военных было начать оборону на землях наших восточных братьев — беларусов. По расчётам российского Генштаба армии дружественных нам Вейсбарии и Лубении должны были соединиться с армией Вейшнории на нашей территории, а потом продолжить наступление на Беларусь. 
 
Для того, чтобы ослабить армию, Российский Генштаб предполагал выжечь земли Вейшнории – разрушить мосты, взорвать железные дороги, уничтожить склады продовольствия и ресурсные базы. Однако мужественные действия Вейшнорских воинов не дали уничтожить нашу Родину и реализовать человеконенавистнические планы врага. 
 
Весь этот план был грубо “содран” с исторических предшественников. В 1811 году перед войной с Наполеоном Россия действовала по такому же плану выжженной земли. Тогда земли Вейшнории распространялись до Днепра. Это были такие Вейшнорские губернии как Виленская, Гродненская и Минская. 
 
Именно вдоль Днепра в 1811 году строились крепостные укрепления, предназначенные для обороны России. Земли же на запад от Днепра (Великая Вейшнория) отдавались врагу для его ослабления. Для этого массово рекрутировалось сельское население, уничтожались посевы, собранный урожай и продукты питания свозились в специальные «магазины». При отходе русской армии эти «магазины» поджигались. 
 
После падения Российской Империи вейшнорцы решили, что народ имеет право на самоопределение и, основываясь на принципах вейшноризма, издали уставные грамоты БНР. Ходят легенды, что именно бело-сине-белый должен был стать государственным флагом БНР, но из-за заражения основателей социалистическими идеями среднюю полосу решили сделать красной. 
 
После прихода большевиков движение вновь оказалось под запретом вплоть до Семидневной войны. 
 
За всю свою историю народ вейшнорский сам никогда в войны не лез, но и не косил особо от призывов в разнообразные княжецкие авантюры. 
 
В 21 веке неожиданно нашим людям пришлось столкнуться с агрессией со стороны братских, казалось бы, стран… 
Коварный генеральный штаб объединенной белорусско-российской военной группировки без внятных объяснений решил атаковать самое сердце одной из территорий компактного проживания вейшнорцев. 
 
Цинично издеваясь над отсутствием у настоящих вейшнорцев традиционного государства на базе определенной территории, восточные милитаристы нарисовали границы Вейшнории прямо на карте Республики Беларусь. 
 
Под видом “военных учений” 14 сентября 2017 года войска агрессора стали хаотично захватывать населенные пункты Вейшнории. Население обозначенных на картах регионов мужественно игнорировало захватчиков. В то же время диванные войска и мемасиковые спецотряды вейшнорцев оказали решительное сопротивление агрессору. Тем самым была продемонстрирована вся бессмысленность и архаичность реальных войн в 21 веке. 
 
21 сентября войска захватчиков, понеся существенные потери, с позором покинули территорию т.н. “Вейшнории”. 
Ілюстрація
Исторически Внутренняя Вейшнория в силу своего латентного характера и отсутствия национального самосознания у своих носителей не могла раскрыться в полной мере и сублимировалась в основном в критические для народа моменты, когда, что называется, реально заколебало всех. Чаще всего это проявлялось в виде славных, но крайне непамяркоўных, а иногда и кровавых движух типа Могилевского восстания 1661 года, восстаний под руководством Костюшки и Калиновского, Слуцкой вооруженной движухи, Плошча — 1999, 2006, 2010 и других бунтах и протестах.

Существует мнение, что склонность белорусов к всяческой партизанщине обусловлена именно многовековым скрытым состоянием Внутреннего Вейшнорца. 
 
Поворотным историческим моментом в формировании национального самосознания без сомнений можно назвать период Семидневной Войны, называемой в реакционных СМИ военными учениям "Запад—2017". Именно это событие повернуло в головах вейшнорцев какие-то винтики и заставило выйти из глубин "Внутренней Вейшнории", которая таилась внутри души на протяжении многих поколений. 
 
Почувствовав под ногами заложенные в душах много веков назад в виде вспомнившегося наконец-то самоназвания и почувствовав вкус первых за многие столетия побед в абсолютно бескровной для себя войне, вейшнорцы поняли, что значит "Людзьмі звацца". 
 
Таким образом, сами того не желая, высокопоставленные вояки Квітнеючай и Страны Пабяждаюшчай Духоўнасьці дали могучий толчок самосознанию вейшнорцами себя, как народа. Очень многие из них самоорганизовались в партизанское мемасиковое движение и заслужили всемирное уважение своей стойкостью и ненапряжностью. 
 
По окончании войны некоторые пошли ещё дальше и решили основать своё первое государство с тем, чтобы внутренний вейшнорец в каждом из нас мог себя проявить на полную. 
 
Пока что Великая Вейшнория существует только на картах военных стратегов. Это государство было придумано для военных учений. 
Но людей заинтересовала эта тема и поначалу простые мемасики, трансформировались в своеобразный белорусский культурный феноменом. Появилась история страны, виртуальные паспорта, которые за звонкую монету можно получить в материальном виде. Собственно появилось целое виртуальное государство. И каждый желающий может пробудить в себе внутреннего вейшнорца.
Ілюстрація
Показати все
user photo Enotik_42 user photo ЛітКартопля
Тож ось вам новий вірш і невеличка передісторія створення.
Моя подруга у лютому виклала це фото (я зацензурив ПІБ), я побачив його пізно-пізно вночі, чогось мені зовсім не спалося і раптом в голову полізли перші рядки вірша. Я швидко записав їх до нотаток, щоб не забути і поліз сюди, на Картопельку.
Гуляв по каталогу коміксів, зайшов до першого в історії сайту автора мальописів  @Octane і почав читати "Легенду", передмову до "Душа повертається на Землю". 
Дійшов до перемоги над Війною і мене остаточно поперло на поезію, чого не було вже дуже давно. 
Ілюстрація
***
У темну воду світять ліхтарі.
Уже туман повис густим серпанком.
За хмарами не видно ні зорі,
Ні шляху через ніч до світла ранку.

За тишею ховається війна -
Мовчить, стара зіржавіла скотина.
Чатує Смерть, вже рік не спить вона,
Чекає жнив з косою на колінах.

Залізний дощ спадає із-за хмар, 
Вогненний сніг спускається довкола.
Не спиться, більше спокою нема
Від неба і до краю виднокола.

Десь там на Сході гримає гроза
І блискавки з землі шматують небо.
Пекельний закипів давно казан
Для тих, кого жаліти вже не треба.

Осліпла ніч, не видно ні зорі.
Тривожна тиша - що прийде натомість?
Завмерли над водою ліхтарі -
Вдивляються у ніч і в невідомість.

25.02.2023
Показати все
user photo GreyParrot
Ілюстрація
Я вижив у 2022.
Згадується мемчик про "колись ти дістанеш з кишені старої куртки шматочок тканини. Це буде маленька медична маска і ти ностальгічно посміхнешся, поправляючи бронежилет". 
Найкращим сценарієм було б те, коли б ми ніколи не змогли назвати 2022-й "старими добрими часами". 
А русню - друзями. 
Хороші живі русскі люди є, тільки їх настільки мало і вони настільки не в заболотьє, що цією величиною можна знехтувати, як казав мій учитель фізики. 
Всі інші хороші русскі люди - це дохлі особини. Тому що заїбали, кончені довбойоби. Заїбали кидати залізяччя з вибухівкою нам на головы. Заїбали бути безхребетними істотами, що навіть ціп'яки у порівнянні з ними мають стєржень і в цілому круті сущєства, які в дупі живуть за власним бажанням, а не того, що їм так сказали з тєлєка. 
Заїбали нести маячню, брєд, пздьож і прпагандонство. 
Тому сьогодні я підняв келих вініща за те, щоб всі русскі отримали мізки, а коли їх організми не змогли б їх прийняти - щоб повиздихли. І щоб хуйло здохло якнайшвидше, бо то я навіть не знаю, як називається цей вид шизофренії. 

А нам усім - вижити і побачити, як рухне московія просто на москальню, а на її руїнах будуть їбатися жаби й гадюки. 
І щоб усе у нас ставало на краще. 
Іскрєннє з вами разом, 
ваш Папугайчик Жакоша.
Новоріччя вам і всього такого. 
Показати все
user photo Stacey Nicks user photo ЛітКартопля
Арт-обкладинка від @anyabathory.
Більше її творчості та артів тут: https://twitter.com/anyabathory 
Ілюстрація
      Стояв ясний літній день. Через дивовижний малиновий ліс, що гармоніював з чистим бежевим небом, йшла не менш дивовижна дівчинка років шести. Вона була одягнена у пишну ніжно-рожеву сукню, неначе тільки-но вийшла з урочистого балу, а не крокувала жовтою цегляною дорогою назустріч невідомому. Звичайні цукеркові дерева схиляли свої гілки до дівчинки, ніби вітаючи маленьку мандрівницю у своєму царстві. Вона поправила пухнасті хвостики з великими кучерями багряного кольору довжиною майже до пояса і зірвала з гілки цукерку, одразу ж засунувши її до рота. В її маленькому рюкзачку за плечима були припаси для подорожі, завеликої для такого маленького дівчиська.
 
      Ліс врешті-решт розступився та відкрив мандрівниці вид на стародавнє місто. Високі фортечні мури стискали вулиці з бруківкою, а на пагорбі над верхівками дерев височів замок з білої цегли з гострими вежами, що тягнулись до неба. Здалеку замок виглядав неначе іграшковим, встановленим на купу простирадл та подушок заради чиєїсь забаганки. 

      Дівчинка сміливо вийшла з рожевої м’якої тіні лісу назустріч високим стінам та замку, що так вабив своєю зверхньою красою. Вона підійшла до брами, де її зустріли двоє вартових в обладунках. Побачивши маленьку дівчинку, що йшла дорогою зовсім сама, вони подивились один на одного та зупинили її.

– Агов, дівчинко, ти куди йдеш сама? – Спитали вони приязно. – Може, ти заблукала, де твої батьки?

– Я Марієтта! – Хоробро відповіла дівчинка, труснувши багряними кучерями. – Я йду дорогою, вперед!

– Але маленькій дівчинці не можна гуляти самій лісом та мандрувати між містами!

– Мені все можна, і я все можу! – Завзято проголосила Марієтта. 

– Може, на неї хтось чекає в місті? – Припустив один із вартових.

Наче почувши його, з-за його спини раптом гукнула жінка:

– Марієтто?!

– Так! Я Марієтта! – Підтвердила дівчинка, ковтаючи половину звуків та пропускаючи літеру “р”.

– Принцесо Марієтто, ми нарешті Вас знайшли! – Сплеснула руками жінка, одягнена у доволі просту сіру сукню. – Невже Ви мене не впізнаєте?

– Тітонько, я вас не знаю, – Відповіла дівчинка та спробувала обійти і її, і здивованих вартових.

– Точно, багряні кучері, вік...  Все сходиться. – Сказав один з них. – Це ж загублена принцеса, і ми ледве її не втратили!

– Ви ледве не вигнали її з нашого міста! – Заверещала на них жіночка. – Я покоївка у замку, і я її туди відведу! – Додала вона, хапаючи дівчинку за руку. Вони нарешті зайшли в місто, пірнаючи у його щоденний галас. Торгові намети починались від самих брам і вабили мандрівників різноманітними товарами.

Марієтта слухняно пішла за жінкою, адже та знала її ім’я та допомогла потрапити у місто. Та спритно підвела її до карети, посадила всередину та, перекинувшись парою слів із візником, сіла поруч з нею. Карета від’їхала, і у вікні промайнули незнайомі  кам’яні будинки, незнайомі вулиці та чужі люди. Місто сяяло та жваво проживало будній день.

– Перепрошую за свою квапливість, – нарешті видихнула жінка, наче заспокоюючись, – невже Ви не пам’ятаєте, що Ви принцеса, Ваша Високосте?

– Ні. Я просто мандрую!

– Ох, вищі сили, допоможіть! – Сплеснула руками жінка. – Всі знають, що вчора Ви пішли з замку посеред балу, поки ніхто Вас не бачив, і не повернулись! Дивно, що та варта не впізнала Вас, і не доставила додому. Чи Ви не постраждали? – Улесливо спитала жінка.

– Ні, я в порядку. Я гуляла лісом. Їла цукерки, – Марієтта махнула головою. За вікном карети забовваніли вежі замку, – мені можна до замку? – Спитала вона та вказала пальцем.

– Звісно, адже Ви живете у цьому палаці! Я негайно відведу Вас до міністра!

Ледве карета зупинилась, жінка майже на руках винесла Марієтту та побігла з нею всередину величної будівлі. Марієтта не встигала охопити оком внутрішнє убрання замку, лише побачила високі світлі стіни, прикрашені кольоровими прапорами та гербами, здивованих слуг, та багато-багато дверей, що відчинялись перед нею та зачинялись за нею, аж поки вона не опинилась у саду. Жінка поставила Марієтту біля величезного ставка, в якому плескали яскраві рибки, та промовила:

– Почекайте тут, будь ласка, Ваша Високосте, я доповім міністру, що повернула Вас, і одразу прийду!

– А чому ви не відвели мене до міністра? – Спробувала запитати Марієтта, але жінка вже втекла, наче її й не було тут.

Дівчинка зняла з плечей рюкзак та залишила біля ставка. Вона озирнулась навколо на різнокольорові рослини, що тягнулись до самої верхівки скляного купола, який майже не було видно за ними. Тихий вітерець, що невідомо звідки з’явився, шурхотів рожевим, малиновим та бузковим листям, ніжно торкнувшись святкової сукні Марієтти. Дівчинка застрибнула на кам’яний парапет, що стримував воду ставка, та балансуючи прогулялась ним.

Раптом вода пішла невеликими хвилями. Вони заплескали, чим привернули увагу Марієтти. Ледве вона зістрибнула з парапету, як з води випірнула величезна красуня зі світло-зеленим волоссям. Вона займала майже весь простір над ставком, але Марієтта її не злякалась, ніби вони вже були давно знайомі. Жінка лагідно їй посміхнулась і махнула рукою, чим змусила рослини навколо себе розквітнути, а повітря наповнитись солодким запаморочливим запахом. Кольорові намиста, якими було прикрашене все її тіло, задзвеніли, а зелений купальник заблищав як луска величезної риби.

– Вітаю, принцесо Марієтто. Давно ти сюди не заходила. Навіть всі квіти встигнули пов’яти.

– А Ви хто? – Прямо спитала дівчинка.

– Аксін, водяна фея, що живе у цьому ставку, звісно ж. – Фея дзвінко розсміялась так, що Марієтта щиро посміхнулась їй у відповідь. – Ти єдина розвага, що в мене тут є, адже квіти не розмовляють.

– А чому ти не підеш, якщо тобі сумно? Я була у лісі! – Доповіла Марієтта.

– О бідна моя дівчинко! – Фея нахилилась до неї та доторкнулась до обличчя одним пальцем. Він був холодний та вогкий. – Ти вперше в мене це питаєш. Я полонена у цьому замку на втіху твоїй сім’ї.

– Але ж це погано! – Обурилась дівчинка і навіть тупнула маленькою ніжкою. 

– Ах, якби ж хтось ще, окрім тебе, це розумів! – Знову розсміялась фея. Вона змахнула руками, оббризкуючи сад навколо себе водою, та розгорнула над головою яскраву веселку. – Мені час йти, бо тут зараз буде міністр.

Охопивши себе руками, наче обійнявши, вона хутко зникла у ставку. Марієтта залізла на парапет та зазирнула вниз, у воду. Вона була спокійною, як і до цього, і над лататтям плавали райдужні рибки. 

– Ваша Високосте! – Покликав чоловічий голос, і Марієтта неохоче злізла з парапету. До неї підійшов високий худорлявий чоловік з сірим обличчям, одягнений у таку ж сіру невиразну мантію. Він тримав за руку чорноволосу дівчинку приблизно її віку одягнену у просту сукню блакитного кольору, але зовсім нічим не прикрашену на відміну від сукні Марієтти. 

– Ви міністр? – Запитала Марієтта.

– Саме так. – Поважно кивнув той. Чомусь дівчинці він відразу не сподобався. Щось в ньому було неприємне. Якщо фея здавалась теплою навіть з холодними руками, то цей чоловік виглядав холодним, навіть будучи теплим. – Я особисто радий вітати Вас з поверненням додому. Ваші батьки були невимовно схвильовані, коли Ви зникли.

– А де вони? – Одразу ж спитала Марієтта, якось вже прийнявши той факт, що вона принцеса, і її в замку знають всі, навіть справжнісінька фея.

– Вони зараз на важливій зустрічі, але Вас це не має хвилювати. Вас супроводять до Ваших покоїв, а щоб Вам більше не було сумно та самотньо, батьки дарують Вам цю дівчинку. Ви можете робити з нею, що побажаєте. Грати, спілкуватися, гуляти – вона все зробить, що Вам заманеться. Ви навіть можете дати їй ім’я, яке побажаєте. – З цими словами міністр підштовхнув дівчинку до Марієтти, і та мовчки підійшла.

– Хіба можна подарувати людину? – Спитала Марієтта?

– Звісно, – знизав плечима міністр, – це звичайна рабиня, яких багато по всьому королівству.

– Рабство – це погано! – Розлючено вигукнула Марієтта, ковтаючи половину звуків. – Не можна дарувати людину!

– Ваша Високосте… – Вражено видихнув міністр. 

Марієтта підхопила з полу свій рюкзачок, вільною рукою взяла за руку дівчинку та сказала: – Ми йдемо!

– Ви не можете піти. – Мовив міністр.

– Я принцеса чи ні?! – Скрикнула Марієтта та тупнула ніжкою. – Я принцеса!!!

– Так-так, Ви принцеса. – Зніяковів чоловік.

– А ти лише міністр! – Вона набралась ще більше хоробрості. – Я тут наказую! Я йду! А ти стій тут! Годину! І якщо я дізнаюсь, що ти кудись пішов, я розповім татусеві!
Судячи з того, як міністр лише роззявляв рота, не в змозі щось промовити, загроза батьком спрацювала ефективно. 

– Але в мене справи, а Ви тільки повернулись… – Промимрив він.

– Стій тут! – Наказала Марієтта. – А ми йдемо! – Вона вперто потягнула за собою дівчинку у протилежному від міністра напрямку, і та слухняно за нею пішла. – Як тебе звуть? – Спитала Марієтта.

– Єва. – Ледве чутно відповіла та. 

– А я Марієтта. Ходімо до міста! – Запропонувала дівчинка. – Там гарні будинки!

– Я не знаю… – прошепотіла Єва. – Нам можна?

– Принцесі можна все!

Вона відчинила скляні вітражні двері саду та вийшла на вулицю. Рядом з садом біг струмок. Він оминав чудернацькі живі скульптури, що зображали тварин, яких Марієтта ще ніколи не бачила. З іншого боку скла було видно, як плескався ставок, у якому жила фея, а біля струмка троє чоловіків у робочому вбранні перевозили візком велике каміння та вкладали його вздовж води, закриваючи його у полон людської примхи.

– Цей струмок біжить у річку? – Спитала в них Марієтта.

– Це принцеса, принцеса. Треба їй відповісти, якщо вона питає. – Пошепки перегукнулись чоловіки. – Так, цей струмок впадає у річку.

– Ти, – вона вказала на найбільшого чоловіка, – розбий молотком це скло, – вона тикнула пальцем на скляний купол саду.

– Кувалдою розбити оранжерею? – завагався той. 

– Так! Ось тут! – вона навмисно вказала саме в те місце, де було видно воду.

– Але там ставок…

– Кажуть, там живе водяна фея? – Відгукнувся інший робітник.

– Я татові скажу! – Тупнула ніжкою Марієтта. – Скажу, що ви не робите, що я вам кажу!

Самовладання чоловіків помітно похитнулось. Вони збуджено щось почали швидко та тихо обговорювати так, що Марієтта їх майже не чула. Врешті-решт, один з них сказав:

– Ви підтвердите, що вона мене змусила. Або я скажу, що ми це зробили втрьох, і якщо король розлютиться через цю бісову фею, то стратять нас втрьох. 

Він підхопив з землі важкий молот та підійшов до скляної стіни. Навіть не роздумуючи, він замахнувся та вдарив щосили по крихкій перепоні. Одного удару вистачило, щоб тріщини павутинням розбіглись до самої верхівки купола, а внизу з’явилась дірка, з якої вода не потекла робітникові під ноги, а вибухнула, збиваючи його на землю та тягнучи слідом до струмка. Дзвінкий сміх феї залив увесь парк, змушуючи живі скульптури спалахнути квітами та свіжими пагонами, руйнуючи ті форми, в які їх намагались запхати людські руки. 

– Я на волі! – Проспівала фея. – Дякую тобі, Марієтто, і бувай!

Дрібні краплинки води, що сяяли у літньому яскравому сонці наче діаманти, ніжно охопили дівчинку разом з її супутницею та підняли над землею. Вітер, змішаний з водою, вдарив в обличчя, не даючи нічого роздивитись навколо – а потім обережно поставив на бруківку серед міста. Марієтта змахнула з обличчя залишки води та посміхнулась до зніяковілої Єви. 

– Ось ми й в місті! Нумо гуляти та дивитись у вітрини!

Єва раптом розревілась. Голосно і гірко. Марієтта розгубилась та схопила її за долоні.

– Я тебе образила? – Спитала вона, зазираючи їй в очі. – Не хочеш зі мною гуляти? Ти не мусиш, якщо не хочеш.

– Ти мене врятувала, – відповіла та, розмазуючи сльози по щоках. – Я тепер вільна. Я хочу з тобою гуляти та дружити. Не тому, що мене змусили, просто хочу.

– Це ж добре! Я рада, і теж хочу з тобою дружити! Тож, не плач, нумо гуляти! Здається, ми на ринку. – Марієтта озирнулась навколо. Високі кам’яні будинки були прикрашені кольоровими прапорцями та кульками, наче місто готувалось до свята. У вікнах було кольорове скло, і сонце, яке потрапляло на нього, блимало райдужними зайчиками по бруківці та чудернацькому вбранні містян. Марієтта взяла Єву за руку та повела її вниз вулицею, розглядаючи різноманітні товари, що лежали на прилавках. Дівчата випадково рушили за двома багато одягненими чоловіками, один з котрих був в блискучих обладунках.

– Мені потрібен меч. – Сказав той, що був в обладунках.

– Але ж не потрібно купляти його в лахмітника! Ти можеш дозволити собі новий якісний меч. Я покажу тобі збройну крамницю, де тобі сподобається.

– О, я хочу подивитись на мечі, підемо? – Запропонувала Марієтта. Єва кивнула їй, і дівчата побігли слідом за чоловіками, щоб встигати. 

Але до крамниці вони так і не дійшли. Увагу Марієтти привернув величезний ляльковий будинок. Він був розміром майже як дівчинка та стояв на землі поруч з магазином іграшок, що привітно виглядали з вітрини. 

– Дивись, Єво, який великий будинок! – Сказала вона. – Подивимось ближче! – Вона одразу ж підбігла та зазирнула всередину. – Тут все наче справжнє, – з захопленням видихнула вона. – Такі гарні шафи, а он ліжечко. – Вона вказала пальцем, і Єва їй кивнула.

– А он маленький чоловік. – Сказала вона. Марієтта пересунулась до іншої кімнати та зазирнула у віконце. В кріслі біля каміна і справді сидів чоловік, одягнений у чорний костюм. 

– О, як красиво, як справжній! – Погодилась Марієтта.

Маленький чоловік повернувся на її голос та піднявся зі свого крісла. Він підійшов до вікна і зробив жест рукою, наче просив її відійти.

– Ой, Єво, він ходить! Як потішно! Але схоже, він хоче, щоб ми відійшли. – Марієтта схопила Єву за руку та відвела на декілька кроків.

Маленький чоловічок з лялькового будинку вийшов з вікна і перетворився на звичайного високого дорослого, одягненого у строгий чорний костюм. В нього було коротке чорне волосся, дуже серйозне обличчя, а в руці він тримав ціпок. Марієтта та Єва перезирнулися, поки чоловік дивився на Марієтту з невиразним сумом. Він спитав:

– Ти пам’ятаєш, як померла?

– Що? Як померла? Я не пам’ятаю нічого такого. – Здивувалась дівчинка.

– Ти пам’ятаєш. Згадай, як ти померла.

І раптом в голові Марієтти наче щось ввімкнулось. Вона на озері. На катері з батьками. Ясний гарний день. Теплий бриз перебирає її довге каштанове волосся. Несподівано щось відбулося – і вона опинилась у воді. Холод скував її, а волосся... Волосся потягнуло за гвинтом катера, нестримно, а далі жах, біль, страждання…
Марієтта впала на бруківку та заридала. Не як маленька дівчинка, а як доросла дівчина, якою вона насправді була. 

– Я померла! – Завила вона. – Мене звуть не Марієтта, а Софі! Я була на озері з батьками, впала в воду і волосся намотало на гвинт! Я померла! Так жахливо, так болюче! Але чому я тут? Хто я тепер? – Вона підняла очі на чоловіка, який її розбудив. Наче метелика, який згадав, як колись був гусінню. В одній голові разом зажило два життя, стикаючись та збиваючи з пантелику. – Чому я маленька дівчинка?

– Я не знаю. – Відповів чоловік. – Я сам не розумію, що це за світ, і що я в ньому роблю. – Він простягнув їй руку та допоміг піднятись з землі. Софі нервово поправила дурнувату сукню, відчувши, як вона її дратує. Така пишна, така яскрава, так їй не пасує та не подобається. Смикання тканини допомогло відволіктись від ридань та трохи заспокоїтись. Принаймні зараз вона була жива та ціла.

– А ти хто та звідки? – Спитала вона чоловіка. Їй доводилось закидувати голову, щоб з ним розмовляти, адже він був таким високим, а вона зовсім маленькою, що теж дратувало. – Невже ти також помер та потрапив сюди?

– Так. Я помер, думаю, в іншому часі, ніж жила ти. Я мандрував космосом. І коли був за межами свого корабля, якимось чином в мене тріснув шолом. Так я і вмер. Можеш звати мене Коннор, – він гірко посміхнувся лише куточками губ.

– Я все ще не розумію, – Софі присіла та обхопила голову руками, – я така маленька. Я навіть не вимовляю половину літер, наче язик в роті не мій. І зуби не мої. Все тіло не моє, але я в ньому. А чому ти дорослий? 

– Я не знаю. Не можу відповісти тобі на жодне питання.

– Але навіщо ти… сказав мені це? – Нарешті обурилась дівчинка. – Я була принцесою! А тепер що мені робити? Куди йти? А ще зі мною Єва! – Дівчинка сплеснула руками. – Нащо я її з собою взяла, куди нам подітись? Про що думала ця маленька голова? – Вона злегка стукнула себе по лобі.

– Куди ти б хотіла? – Спитав Коннор у Єви.

– Додому… – Розгублено відповіла та. – Мене забрали від мами. Але вдома добре. Мама й тато мене люблять.

– Уяви це місце. – Відповів чоловік. Він змахнув рукою, і поруч з дівчинкою з’явився портал ніжно-блакитного кольору, як її плаття. Софі навіть не здивувалась тому, що побачила, і просто продовжила сидіти на землі в ступорі, поки Коннор взяв дівчинку за руку, зник у порталі та через декілька хвилин повернувся один. – За Єву можеш не хвилюватись, я відправив її додому. – Доповів він.

– О, круто, Єва вже вдома. А нам що робити? – Сплеснула руками Софі. – Я шестирічна дівчинка, ти сраний маг, небо бежеве, а я сьогодні снідала цукеркою з дерева та балакала з водною феєю! І ще навіть не полудень! Це що за маячня?!
Коннор не стримався та гигикнув.

– Доволі кумедно дивитись, як маленька дівчинка лається. Я знаю про одне плем’я, воно дуже особливе…

– Ще особливіше, ніж лялька, що вийшла з лялькового будинку? – Перебила його Софі.

– Тут все особливе, – терпляче позіхнув Коннор. – Вони можуть знати щось щодо того, як ми сюди потрапили. Хочеш сходити туди? 

– Звісно хочу! Це далеко? – Софі знову піднялась. На цей раз вона міцно вчепилась у спідницю та нарешті змогла відірвати один з пишних її шарів, щоб вона була меншою.

– Ні, ось двері. – Коннор відкрив новий портал. Він ввічливо вклонився та подав Софі руку. Разом вони увійшли у портал та опинились у зовсім іншому місці. Бруківку змінила тверда земля, присипана піском, а замість кам’яних, наче середньовічних, будинків, навколо стояли жовті землянки з солом’яними дахами. Деінде було видно місцевих, і Софі дуже здивувалась, коли побачила, що вони були майже такого ж зросту, як і вона. – Я сходжу побалакаю з вождем цього племені.

– Це плем’я? – здивувалась Софі.

– Так. І далеко не йди, щоб я тебе потім знайшов. – Додав він.

– Не треба балакати зі мною як з маленькою, я насправді доросла людина! – Огризнулася Софі.

Вона залишилась на самоті. Звісно стояти на місці посеред незнайомого села та чекати їй не хотілось, бо в голову знову починали лізти дурні лячні думки. Вона пішла вулицею, дивлячись на домівки, поки не дійшла до найбільшої, в якої не було однієї стіни. До неї одразу ж підійшла старенька зморщена бабуся.

– Привіт, крихітко, а що ти тут робиш зовсім сама? – Спитала вона. Софі здивовано подивилась на те, що ця старенька була навіть ще нижча за неї.

– Чекаю на друга, він пішов поговорити з вождем. – Відповіла вона.
 
– О, з моїм чоловіком? – Бабуся посміхнулась. – Це добре, він може взнати багато корисного про цей світ. Ходімо, ходімо, крихітко, я тобі дещо покажу.

Софі знизала плечима та пішла за нею в велику домівку.

– Мені завжди за радість поділитись з дітьми основами нашого світу. – Трохи занудним голосом заговорила бабуся. Вона була одягнена у яскравий мішкуватий одяг, на голові в неї була хустка, а у вухах – багато сережок-кілець. – Усі ми тут, тому що світ складається з ниток. Вони всі переплітаються і ніколи не закінчуються до тих пір, поки бог продовжує їх плести. І це мій чоловік. – Вона висмикнула зі свого вбрання нитку та продемонструвала Софі, наче це мало якось підтвердити її слова. Дівчинка озирнулась навколо. В приміщенні було доволі світло. Усюди сиділи жінки та пряли нитки. Біля них лежали гори пряжі, а нитки йшли від їх рук до величезних клубків, що ховались десь у темряві під дахом будівлі. Неподалік від цих клубків, що були набагато більшими за зріст людини, Софі побачила Коннора, який вів бесіду з сивим чоловіком поважного віку. Наче ця картина мала би вразити Софі, але вона не відчула ані захвату, ані внутрішнього тремтіння.

– Якщо Ви вважаєте, що ваш бог вміє плести нитки, і тому створює людську долю, то змушена Вас розчарувати, це не так. Він звичайна смертна людина. – Промовила Софі. Вона залишила бабусю, що скрушно хитала головою, та підійшла до Коннора. Вона впевнено взяла його за руку. – Ти все? – Спитала вона, і так уже знаючи відповідь.

– Так, я вже збирався повернутись до тебе. – Він на мить повернувся до старого. – На все добре! – Він ввічливо попрощався і пішов з дівчинкою на вулицю.

– Він тобі заливав щось про нитки та долі у всесвіті, а ще, що він бог? – здогадалась Софі.

– Саме так. – Позіхнув Коннор. – А ще, що ми не зможемо знову перейти з одного світу в інший, бо для нас там більше немає місця, і наші нитки там обірвались. Тож єдине, що нам залишається – це жити це життя такими, які ми є.

І вони разом, тримаючись за руки, вийшли з задушливого приміщення, заповненого запахом пряжі, на вулицю, залиту яскравим сонячним світлом.
Показати все
user photo GreyParrot
З точки зору новинних сайтів це, звісно, дуже несвіжа новина, але варта того, щоб дізнатися трохи більше, бо а) це про біологію, тварин і усьотакоє, і б) доволі смішна.

У 2017-му році в американському штаті Орегон сталася найслизькіша ДТП у світі. На шляху до аеропорту перекинулася вантажівка з 3,5 тоннами міксин. А міксина - це така водяна тварючка, яка відноситься до класу круглоротих - тобто це вже хребетне, але ще без щелеп (І без хребців теж. Але щелепне. Але без хребців. Хоча у одного роду все-таки трохи є... Коротше кажучи, там усьо складно, капєц...). У неї взагалі дуже цікава фізіологія, але головним і принциповим в цій історії є те, що коли міксина лякається, то починає виробляти якісь рекордні кількості слизу, які ще після виділення взаємодіють з навколишньою водою... Власне, за хвилину скотиняка розміром з вужика опиняється вкритою 20(!) літрами якісного слизу, що консистенцією нагадує рідкуватий слайм - липко-слизька (в сенсі що налипає на все, але і ковзає по тому, що нею ж вкрито) і розтягується майже на півметра. Хижачелло, яке захоче тою міксиною поласувати, несподівано виявить, що всі отвори на його необачній тушці заліплені цією гидотою, зуби в ній послизаються і взагалі, коли зябри-ніздрі-очі не відчиняються, стає якось не до делікатесів. Чудова, я вам скажу, у міксин стратегія виживання, дієва проти більшості хижаків. Ну, крім людей, звісно - людині будь-яка хрінь до одного місця і тому міксини вважаються делікатесом в тих же Штатах і в країнах Азії, де жеруть ВЗАГАЛІ УСЕ, що росте, літає чи бігає повз.
А тепер уявіть, як сильно перепудилися ті три з половиною тонни міксин у перекинутій вантажівці. Власне кажучи, на тому відрізку шляху гальмувати було марно, бо налякані міксини - це капєц який якісний лубрикант. Обійшлося без жертв, на диво, один водій відбувся легкими синцями, але десяток машин - total loss і дорогу відмити, щоб відкрити, змогли не одразу.
Першоджерело
А осьо так виглядає ця херня наживо.
Не розумію, як взагалі комусь приходить в голову ідея це жерти.
Ілюстрація
Показати все
user photo MickeyM user photo Арт
Нейромережа Midjourney малювала за запитами користувача з Тайваню. В кінці поста опис від автора. 
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація


Tested in the past two days

I found that the new version of vector graphics,

illustration, mechanics, lighting, and reflection

All have a breakthrough progress

This version seems to want to let people

break through their imaginations more

For fantasy or concept design this version

More complete realization out

However, there are some things

that are not applicable in this version

For example, environmental scenes, desserts and pastries, and poster design with frames

I will share some keywords or tips that I think are more applicable to the new version here.



Better types in the new version:

reflective surface and other Metal materials, fantasy, cartoon, science fiction scenes, particles, mechanical, vector graphic, UI



Logo and Vector:

Text words can be used to "Text" to give structure

for graphics, you can add structure, such as "rectangular"

Let him have a better structure.

-Related Prompt-

minimal, vector, SVG, high resolution, simplistic, flat art

Make the graphic look better:

thick lines, clean lines, Illustrations, crisp lines,

"color" background, exquisite detail, sharp edges

[graphics style]: inked line, Scandinavian folk art, die-cut style,

pop-art, vintage tattoo, graphical,

[Illustration style]: ethereal, pastel, flat colors, multicolor, wabi-sabi

[3D style]: pastel colors, isometric 3d rendered,32-bit pixel

I have tested some myself

I really like the style of the artist

Everyone can play more ~

Then there are some mechanical class

Very suitable for this version of the Prompt

-Related Prompt-

cyborg,hypermaximalist,Intricate, hard surface,

wrap around, sleek design, vines, gothic, exploding,

broken, glitch, glossy, mechanical, wires, ornate, rim light

Victorian, Steampunk, vintage

Material: Crystal, glass, transparent, Leather, copper,

Alloy, chrome, particles (Liquid, Smoke, Dust)

I am not a native English speaker, so I hope you can forgive me if there is confusion or semantic errors.

Welcome to ask questions at the bottom~🥰

Here are some small results of my experiments in the past few days.

[#Midjourney] 
Показати все