Показати все
В далекі ковідні часи, аж в 2021 році, була створена платформа для письменників-початківців Аркуш.net "Місце зустрічі читачів та письменників!" - як пишуть на сайті. Окрім оригінальних творів можна додавати фанфіки. Тому я виклала туди свою роботу по фендому "Красуня і чудовисько" (Дісней 1991) - "Фан-клуб Гастона". Мені було шкода третьорядних персонажок тому я вирішила їх більше розкрити.
А ще на Аркуші постійно проводяться різноманітні літературні конкурси (прямо зараз триває один). У лютому я побачила новину про конкурс "Міфи серед нас". В голові відразу склався пазл куди можна пристороїти ідею історії з персонажами мого рідного краю, що вже давненько крутилася в голові. Швиденько написавши текст я подала його до конкурсу. Даремно я не дала йому відлежатися і не вичитала. Ви не уявляєте як соромно мені було за опечатки які не могла поправити поки тривав конкурс.
Оцінювання робіт на платформі проводиться методом сліпого голосування. Ніхто не знає хто автор доки триває конкурс. Оцінка ставиться ґрунтуючись на враженнях від тексту. Учасники повинні обов'язково оцінити певну кількість творів суперників. Решту можна читати за бажанням.
Моя робота зайняла 96 місце. Хотілося б звісно трохи вище, але коли думаю, що це 96 з 343 - стає трохи легше. Я потім ще другу частину дописала.
Шановні картопляни, пропоную до вашої уваги свою роботу.
"Залізна коса"
Коса - дівоча краса
Її бачили на териконах. Зазвичай підлітки, що любили там лазити попри заборони дорослих. Та варто було комусь звернути увагу на дівчинку з залізною косою до самої землі - як вона тікала. Щезала, ніби під землю провалювалася.
Один міський божевільний розповідав, що бачив як чоловік у шубі розчесував граблями залізне волосся дівчинці, а потім заплітав його.
Ніхто йому не повірив. В сучасному світі міфам не місце.
Знаходилися відчайдухи, що намагалися здобути підтвердження міської легенди про Шубіна та Залізокосу. Та терикони вміють зберігати свої таємниці.
***
Розвідувальний підрозділ вирушив на завдання. Дрон зафіксував просування ворога, та вони так і не прибули у ймовірний пункт призначення.
Сталася така розмова:
- *пшш* Доповідайте!
- Ворог відсутній.
- *пшш* Як? - здивувалася рація.
- Техніка є. Зброя є. Жива сила - відсутня - рапортував військовий.
- *пшш* Знову?! Та, що ж це таке коїться! - розхвилювався рація, і вже спокійніше додала. - Повертайтеся.
- Плюс, плюс.
***
Він не знав де знаходиться. Навколо була лише темрява. Повітря було сперте.
Він йшов маршем у колоні. Їх доволі довго гнали, аж раптом земля пішла з під ніг і огорнула темрява.
Обмацав простір навколо себе і з'ясував, що знаходиться в тунелі. Під землею. Хвиля паніки затопила груди. Дихати стало важко. Почав задихатися. Стіни давили. Здавалося ось-ось обвалиться стеля і він назавжди залишиться похований у темряві.
Щось торкнулося плеча. Він сахнувся і крикнув у темряву:
- Кто здесь?
Темрява зберігала мовчання.
Сердце калатало мов навіжене. По хребту пробігли мурашки. Волосся стало дибки. Він потер долоні об штани, рукавом витер піт з чола і завмер затамувавши подих. Вслухався у темряву.
Щось шугнуло повз і почувся дзвінкий сміх. Нерви не витримали і він побіг волаючи від жаху. Зупинила його стіна в яку він з усього розмаху врізався.
Збоку почувся голос.
- От дурний...
Він обернувся і був засліплений світлом.
Здоровань з коногонкою на шоломі роздивлявся мобіка в брудному однострої, що скорчився на підлозі тримаючись за розквашений ніс.
- Ось і ти. Як би заїжено, це не звучало - та йди за мною якщо хочеш жити.
Хлопець піднявся спираючись за стіну. Здоровань навіть не поворухнувся, щоб допомогти. Сунув залізний канат.
- Тримай! Тримайся міцно, бо якщо загубишся - я знову шукати тебе не буду, будеш блукати сам. - процидів крізь зуби.
Хлопчина міцно вчепився в метал, і вже потім помітив, що ще кілька постатей теж міцно тримаються за нього.
Здоровань зі світлом їх перерахував, зробив помітку в блокноті, який сховав у кишеню шуби і повів веревечку заблукалих за собою.
За кілька поворотів вони вийшли в коридор в якому з підлоги стирчав офіцер, що намагався видерти себе з кам'яної пастки.
- Ба! Які люди! - вигукнув провідник. - Снигерьов, а ти чому тут?
Той спочатку застиг засліплений світлом, а потім щось промирмотів.
- Ах наказ! Біднесенький ти мій! - сюсюкав провідник, навіть не намагаючись допомогти. Хтось шепнув, що знає цю гниду, і сплюнув під ноги.
- Пам'ятаю ти дуже пишався, що в тебе вдома дуже багато нафти. Що ж, тепер ти сам станеш нафотою. За кілька мільярдів років. Тобі давали шанс, та ти його профукав. - і він пішов далі не зважаючи на лайку офіцера, що ще глибше провалювався під землю.
Їх вивели на поверхню. Проморгавшись хлопчина зміг розгледіти, що знаходиться на вершині насипної гори. Разом з ним ще девять переляканих солдатів, перемазаних вугільним пилом, і двоє цивільних. Чоловік у шубі, що вивів їх на поверхню, і дівчина, що накручувала на лікоть залізний канат. Придивившись уважніше він зрозумів, що тот не канат, а її власна коса. Чоловік підкотив платформу, та наказав вилазили на неї, і нізащо не злазити якщо не хочуть знову у темряву.
Довелося докласти певних зусиль, щоб відпустити косу і виконати наказ.
Їх привезли до смугастого стовба і безжально висипали ніби вугілля з кузова. Хто не встиг зіскочити - повалився на землю.
- Что нам теперь делать?
- Що вам робити? Ах ви сучі діти! Та бодай би вас пропасниця вхопила!! Щоб вас підняло та гепнуло!
Чоловік в шубі, ще довго лаявся і сипав прокльонами. Слухачі налякано збившись у купку. Хоч розуміли через слово - та загальний зміст уловили.
Чоловік видихся. Відхекавшись вже більш спокійним тоном сказав:
- Я скажу, що вам НЕ РОБИТИ - нізащо в світі не повертайтеся на ЦЮ ЗЕМЛЮ. Якщо звісно не хочете навіки лишитися В НІЙ.
Він уважно подивився на переляканих хлопчаків. Сплюнув їм під ноги і пішов назад, лишаючи по собі серед степової трави стежку з вугільного пилу, що сипався з його шуби.
Йому треба було діставати нагора наступну партію.
А більш розгорнуту історію Шубіна можна прочитати в другій частині тут
Ще б мала бути третя частина, щоб закільцювати історію - та ніяк руки не доходять, не вистачає натхнення😔
А ще на Аркуші постійно проводяться різноманітні літературні конкурси (прямо зараз триває один). У лютому я побачила новину про конкурс "Міфи серед нас". В голові відразу склався пазл куди можна пристороїти ідею історії з персонажами мого рідного краю, що вже давненько крутилася в голові. Швиденько написавши текст я подала його до конкурсу. Даремно я не дала йому відлежатися і не вичитала. Ви не уявляєте як соромно мені було за опечатки які не могла поправити поки тривав конкурс.
Оцінювання робіт на платформі проводиться методом сліпого голосування. Ніхто не знає хто автор доки триває конкурс. Оцінка ставиться ґрунтуючись на враженнях від тексту. Учасники повинні обов'язково оцінити певну кількість творів суперників. Решту можна читати за бажанням.
Моя робота зайняла 96 місце. Хотілося б звісно трохи вище, але коли думаю, що це 96 з 343 - стає трохи легше. Я потім ще другу частину дописала.
Шановні картопляни, пропоную до вашої уваги свою роботу.
"Залізна коса"
Коса - дівоча краса
Її бачили на териконах. Зазвичай підлітки, що любили там лазити попри заборони дорослих. Та варто було комусь звернути увагу на дівчинку з залізною косою до самої землі - як вона тікала. Щезала, ніби під землю провалювалася.
Один міський божевільний розповідав, що бачив як чоловік у шубі розчесував граблями залізне волосся дівчинці, а потім заплітав його.
Ніхто йому не повірив. В сучасному світі міфам не місце.
Знаходилися відчайдухи, що намагалися здобути підтвердження міської легенди про Шубіна та Залізокосу. Та терикони вміють зберігати свої таємниці.
***
Розвідувальний підрозділ вирушив на завдання. Дрон зафіксував просування ворога, та вони так і не прибули у ймовірний пункт призначення.
Сталася така розмова:
- *пшш* Доповідайте!
- Ворог відсутній.
- *пшш* Як? - здивувалася рація.
- Техніка є. Зброя є. Жива сила - відсутня - рапортував військовий.
- *пшш* Знову?! Та, що ж це таке коїться! - розхвилювався рація, і вже спокійніше додала. - Повертайтеся.
- Плюс, плюс.
***
Він не знав де знаходиться. Навколо була лише темрява. Повітря було сперте.
Він йшов маршем у колоні. Їх доволі довго гнали, аж раптом земля пішла з під ніг і огорнула темрява.
Обмацав простір навколо себе і з'ясував, що знаходиться в тунелі. Під землею. Хвиля паніки затопила груди. Дихати стало важко. Почав задихатися. Стіни давили. Здавалося ось-ось обвалиться стеля і він назавжди залишиться похований у темряві.
Щось торкнулося плеча. Він сахнувся і крикнув у темряву:
- Кто здесь?
Темрява зберігала мовчання.
Сердце калатало мов навіжене. По хребту пробігли мурашки. Волосся стало дибки. Він потер долоні об штани, рукавом витер піт з чола і завмер затамувавши подих. Вслухався у темряву.
Щось шугнуло повз і почувся дзвінкий сміх. Нерви не витримали і він побіг волаючи від жаху. Зупинила його стіна в яку він з усього розмаху врізався.
Збоку почувся голос.
- От дурний...
Він обернувся і був засліплений світлом.
Здоровань з коногонкою на шоломі роздивлявся мобіка в брудному однострої, що скорчився на підлозі тримаючись за розквашений ніс.
- Ось і ти. Як би заїжено, це не звучало - та йди за мною якщо хочеш жити.
Хлопець піднявся спираючись за стіну. Здоровань навіть не поворухнувся, щоб допомогти. Сунув залізний канат.
- Тримай! Тримайся міцно, бо якщо загубишся - я знову шукати тебе не буду, будеш блукати сам. - процидів крізь зуби.
Хлопчина міцно вчепився в метал, і вже потім помітив, що ще кілька постатей теж міцно тримаються за нього.
Здоровань зі світлом їх перерахував, зробив помітку в блокноті, який сховав у кишеню шуби і повів веревечку заблукалих за собою.
За кілька поворотів вони вийшли в коридор в якому з підлоги стирчав офіцер, що намагався видерти себе з кам'яної пастки.
- Ба! Які люди! - вигукнув провідник. - Снигерьов, а ти чому тут?
Той спочатку застиг засліплений світлом, а потім щось промирмотів.
- Ах наказ! Біднесенький ти мій! - сюсюкав провідник, навіть не намагаючись допомогти. Хтось шепнув, що знає цю гниду, і сплюнув під ноги.
- Пам'ятаю ти дуже пишався, що в тебе вдома дуже багато нафти. Що ж, тепер ти сам станеш нафотою. За кілька мільярдів років. Тобі давали шанс, та ти його профукав. - і він пішов далі не зважаючи на лайку офіцера, що ще глибше провалювався під землю.
Їх вивели на поверхню. Проморгавшись хлопчина зміг розгледіти, що знаходиться на вершині насипної гори. Разом з ним ще девять переляканих солдатів, перемазаних вугільним пилом, і двоє цивільних. Чоловік у шубі, що вивів їх на поверхню, і дівчина, що накручувала на лікоть залізний канат. Придивившись уважніше він зрозумів, що тот не канат, а її власна коса. Чоловік підкотив платформу, та наказав вилазили на неї, і нізащо не злазити якщо не хочуть знову у темряву.
Довелося докласти певних зусиль, щоб відпустити косу і виконати наказ.
Їх привезли до смугастого стовба і безжально висипали ніби вугілля з кузова. Хто не встиг зіскочити - повалився на землю.
- Что нам теперь делать?
- Що вам робити? Ах ви сучі діти! Та бодай би вас пропасниця вхопила!! Щоб вас підняло та гепнуло!
Чоловік в шубі, ще довго лаявся і сипав прокльонами. Слухачі налякано збившись у купку. Хоч розуміли через слово - та загальний зміст уловили.
Чоловік видихся. Відхекавшись вже більш спокійним тоном сказав:
- Я скажу, що вам НЕ РОБИТИ - нізащо в світі не повертайтеся на ЦЮ ЗЕМЛЮ. Якщо звісно не хочете навіки лишитися В НІЙ.
Він уважно подивився на переляканих хлопчаків. Сплюнув їм під ноги і пішов назад, лишаючи по собі серед степової трави стежку з вугільного пилу, що сипався з його шуби.
Йому треба було діставати нагора наступну партію.
А більш розгорнуту історію Шубіна можна прочитати в другій частині тут
Ще б мала бути третя частина, щоб закільцювати історію - та ніяк руки не доходять, не вистачає натхнення😔
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все
Показати все