... Продовження....

***
Томас ніколи не був сміливим, швидше навпаки. Та й все це якось надто дивно, надто підозріло. Розум підказував що треба вибачитись та зачинити двері. 
Але чомусь Томас  побіг до будинку, який був на кресленні, ще й інструменти з собою захопив. І, о диво, будинок чекав на нього, вільний, готовий до реставраційних робіт! І Томас вирішив розпочинати негайно.

«Хто ти, дивовижна істото?» – запитав він у таємничого незнайомця, зніяковівши що назвав його так у голос. 
«Лора, актор Театру тіней», – вклонився той. – То як, укладемо угоду, пане Архітектор?»

Умови угоди були прості, Лора забажав одержати десяту долю від того, що здобуде Архітектор. А Томас був такий радий, що може нарешті втілювати мрію у життя, що більше не сумнівався ні у чому. І Лора творив дива: варто йому лиш провести рукою, і важкі будівельні матеріали, колони, скульптури ставали ніби паперовими, і вони з Архітектором удвох встановлювали їх де треба, а тоді Лора знову робив їх справжніми! І якимось чарівним чином а ні громадяни, а ні чиновники не помічали їх діяльності, ніби нічого незвичного не відбувалося. Лише афіші Театру тіней з’явилися наклеєні на стінах будинку. Театр встановлює декорації!

Втім, Томас був певен, те, ще відбувається, не вистава і не якийсь фокус, він є свідком справжнісінької істинної магії! Колись посеред океану був священний острів Елібр, на якому від початку віків мешкали маги. Під час страшної війни «Нашестя сарани» острів було знищено. Але що як комусь вдалось вціліти? I якщо його новий друг бажає лишатись інкогніто, Томас буде берегти цю таємницю. 

А друзями Архітектор і Лора стали надзвичайними! Почавши спільну пригоду, вони дуже швидко знайшли один в одному справжні рідні душі, які могли бачити та цінувати красу світу. Нарешті Томас зустрів того хто розумів його відчуття, для кого мрії та фантазії теж були живими. Робота минала за цікавими бесідами, а коли Архітектор мав довгу кропітку працю над деталями якоїсь ліпнини, Лора читав йому книжки. А іноді, у час тиші та спокою, тихо співав, і це були найкрасивіші пісні які Томас коли небудь чув у житті. 

***
Нарешті реставрація будівлі була завершена. І тут Томас усвідомив що весь цей час у будинку панувала дивна цілковита тиша. Аж ось Лора провів рукою, і дім знову наповнився звичайними звуками, і люди повернулись у нього як ні в чому не бувало, лиш хтось здивувавшись помітив, як це будинок раптом став як новий.

А Томасу вже не терпілось відреставрувати наступний дім, і Лора був сповнений радості «вкрасти» його для нього. Лора і сам свого роду митець, тому кожне викрадення для нього було унікальним. Одного разу він зачарував чиновників у залі міської ради, так що їхні голоси перетворилися на голоси птахів! І, скориставшись плутаниною і тим, що ніхто не міг висловити заборону, Томас забрав ключі для реставрації будинку. (Звичайно, мій малюнок – лише алегорія, і люди в залі не перетворилися на птахів, тільки їхні голоси перетворилися на пташині голоси).

Весело було! Кожна нова реставрація для Архітектора і Лори була викликом, пригодою та витвором мистецтва, кожного разу вони вигадували щось нове, і це було прекрасно! Це були дні натхненного всеосяжного щастя. 


Далі буде...