Не буду займатись моралізаторством. Скажу просто чесно — коли приїзждаю в Київ після Харкова, мене хуйовить ще тиждень.

Мене хуйовить від того, що вриваються під «їбаш їх блять». Хуйовить, бо наче їбашити їх блять по всьому фронту, стримувати атаки і контрнаступати, це як в клуб приїхати, вірваться, дригать ногами.

Жити далі життя - це абсолютно окей і конче необхідно. Ба більше, в Харкові теж ходив в бари, влаштовував мікровечірки з друзями і ходив на преоупенінг піццаплейсу. Харків живе далі, місто живе далі. І за це життя Харкова, і всіх інших міст України, ми віддаємо кожен день життя наших захистників.

Сьогодні зранку повернувся з Харкова в Київ. Поки їхав, в центр міста прилетіло 8 ракет. Є загиблі.

Є тільки наснага не сцять. Стоять. Їбашить. Не зважаючи на те, що в квартиру вдруге прилетіла ракета, а в мене з’явився вже третій день народження.

І в мене ноги, блять, не повертаються стрибать під «їбаш їх блять».

Автор: tskovalchuk