Довго не хотіла нести сюди цей автопортрет, бо, по-перше, я вже забембала ним усіх на всіх платформах які вела, по-друге, тут така світла атмосфера, що зовсім не хотілося починати з сумного. Але зараз, думаю, вже можна.

Хоча я з Франківська, на початку війни я виїхала до батьків у Чехію, бо мій психічний стан того потребував - я не спала й не їла, і мене били дрижаки, а очі не відлипали від стрічки новин. Нічого особливого, але про мене нікому було попіклуватися, і я напевно з'їла б сама себе.
Цей час проходив для мене як у тумані, поїздка в іншу країну була на автопілоті - раніше я інколи боялася навіть вийти з дому до магазину, тож у здоровому глузді я б просто не сіла до автобуса самісінька між зовсім чужих людей та в дорогу бозна-куди (раніше я не бувала навіть за межами своєї області). І ще місяць я залишалася в цьому тумані - не зовсім усвідомлювала, де я та що насправді опинилася в іншому місці.
Зрозуміло, весь цей час я нічого не могла малювати, хоча намагалася кілька разів, навіть іще вдома, видати щось на тему. Але всі мої думки і емоції залишалися ніби законсервованими, я не могла навіть поплакати, не те, щоб якось передати почуття на полотні.
На жаль, розбудило мене не щось хороше. Стало відомо про Бучу, і тоді це була жирна остання крапля, яка прорвала "блокаду". Я зрозуміла свої почуття через віддзеркалення, яке побачила. Нарешті образ, який я хотіла зобразити з самого початку війни, вималювався в уяві, а потім і в цифрі.

Трохи пізніше мені написали на емейл з запрошенням передати картинку на благодійний NFT-аукціон в підтримку України, який організовувала литовська агенція FABULA Rud Pedersen Group, але схоже ця ідея "вистрілила" набагато слабше, ніж мала - викупили зовсім малу частину картинок, котрих назбирали у художників. Однак я все одно дам посилання на їх галерею https://opensea.io/NFTs_4_Peace