Тло профіля
Аватар коричтувача

Шеф кухар
@Chef
Картопляний гуру.
На картопельці 9 місяців
Комікси:
Поставив 2948 плюсів та 20 мінусів
Рейтинг
3518
Підписники
36
Коментарі
1359
Пости
347
В гарячому
273
user photo Шеф кухар
А вам подобається як звучить ваш голос у записі?
Показати все
user photo Шеф кухар
Ілюстрація
Показати все
user photo Шеф кухар
Мене якийсь час бісило що не можна в фб прибрати прев'юшку рілса не відкривши його. Доводилося відкривати, дивитися, шукати кнопочку "hide".

А потім виявлялося що фб їх ще не завжди приховує, а то й більше схожого контенту видає.

Так ось, я знайшов ефективний спосіб боротьби з цією неприємністю. А саме: активний перегляд рілсів зі звірятами. Дивишся штук п'ять-десять таких рілсів і стрічка заповнюється мімімішними мордочками 😺
Показати все
user photo Шеф кухар
Показати все
user photo Шеф кухар
До 14 жовтня, Дня захисників і захисниць, пожвавилися малі та великі бізнеси: пропонують дрібні та не дуже речі на подарунок – аби привітати зі святом тих, хто має до нього стосунок.

У більшості випадків таки наголошують: «подарунок можна зробити як чоловікові, так і жінці. Адже на захист України стали і чоловіки, і жінки». Тому навіть якщо у рекламі і йдеться про подарунки для чоловіків, часто зазначають, що і напис, і зображення, і все що завгодно змінять за побажанням замовників.

Що ж, попри значний відсоток жінок у ЗСУ, чоловіків там все ж більшість, тому очікувано, що наголошують саме на них і рекламу спрямовують здебільшого на таку цільову авдиторію. Однак трапляються і відверті «зальоти». Про них – далі.

📌Нове “23 фєвраля”

Пам’ятаєте подарунки хлопцям на 23 лютого до тодішнього «Дня защітніка атєчєства» чи 6 грудня – до Дня ЗСУ? І байдуже, що хлопчики-школярі не мали жодного стосунку до тих свят, бо ці дати просто перетворили на чоловічу відповідь 8 березня, коли про «красу, весну та жіночність».

Це може видаватися смішним, але дехто вперто хоче отаких хлопчачо-чоловічих днів. Нагадаємо, 14 жовтня – це ще й свято Покрови та українського козацтва. Тому, наприклад, одна з компаній пропонує вітати хлопчиків із цим святом іменними горнятками. Від імені однокласниць.

Дівчаток вітати не пропонують, ну бо де дівчатка, а де козаки? А хлопчики ж у нас козаки за замовчуванням, виходить. А якщо не козаки, то супермени. Ну, бо скільки б фільмів не знімали Марвел та ДіСі про супергеройок, в цій компанії про жодну з них чомусь не згадали.

📌«Всі ми захисники»

Окремі копірайтери так вивернули логіку 14 жовтня, що стало дуже схоже на тезу про «всі ми – президенти». Цитуємо: «У той час, коли ЗСУ боронять країну, бізнеси різними методами підтримують економічний тил бійців, тому всі ваші працівники свого роду захисники» – а, отже, всім варто підібрати подарунки, а в асортименті є отаке і отаке.

Воно-то начебто і звучить красиво, і логіка в цьому є, та й думати так приємно. Але ні. У кожного з нас є свій фах і своє професійне свято. Якщо ви не в ЗСУ, то ви не в ЗСУ. Якщо ви тисячами та мільйонами донатите на наших дівчат та хлопців, які воюють, то ви молодці і вам честь та хвала. Але це не ви риєте окопи, не ви носите на собі десятки кілограмів споряги, не ви під обстрілами, не ви, не ви і не ви. Це не ваше свято. І фронт є лише один.

А інформаційний фронт – це красиве формулювання, яке не те щоб піддавало ваще життя щохвилинній загрозі. Хоч і важлива робота, але ні, це день тих, хто справді воює за кожного та кожну з нас. Не знецінюйте їхньої роботи.

📌«Тендітні захисниці»

Попри те, що в ЗСУ на військових посадах служать понад 37 тисяч жінок https://bit.ly/3Muhm4P, все це періодично нівелюється окремими епітетами, що їх автоматично додають до людини просто тому, що вона жінка. Ну бо жінку характеризують її зовнішність та відсутність фізичної сили. Це якщо ви часом не знали. Байдуже, що вона, умовно, снайперка, наприклад.

Тому на пряниках до 14 жовтня пишуть «красуням-захисницям», а в описах до товарів можна зустріти таке: (тут зауважимо, що цитата стосується «захисників інформаційного фронту»): «проте не забувайте про козачок. Тендітним захисницям також буде приємно отримати подарунок». Воюй не воюй, але не забувай нести у світ свою красу та тендітність. Навіть якщо ще носиш бронежилет та автомат.

День захисників та захисниць — це навіть не про свято, а про захист, вважає урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. І вітати можна і треба не лише жінок та чоловіків, які є військовими, а й бойових медиків, волонтерів, ветеранів і навіть тих цивільних, які захищають нашу країну під обстрілами. Але цей день точно не про подарунки хлопчикам-школярам.

Джерело
Ілюстрація
Показати все
user photo Шеф кухар
Ілюстрація
Показати все
user photo Шеф кухар
Ілюстрація
Показати все
user photo Шеф кухар
Вітаю!

Продовжуємо роботу над інтерфейсом коміксів.

Більш красива форма редагування коміксів, квадратні лого (старі можна лишити як є), помітки 18+ та оригінал/переклад (і посилання на оригінал, якщо це переклад).

Також оновили метатеги і тепер в діскорі, твітері та фб при шаренні сторінки коміксу має підтягуватися картинка.

Ще в нас з'явилася окрема сторінка комікса, наприклад ось

На цій сторінці теж можна підписатися на комікс.

Дякую @Lonair , @Stacey_Nicks , та @Feuertanzen за активну участь :)
Показати все
Десь далеко від нуля, можливо, аж на третій лінії, служив собі мега-підрозділ. Службу ніс тихо, нікого не чіпав, крилаті ракети з "ігли" не збивав та взагалі був набраний з дивовижно молодих бійців, максимально молодих з усіх, що бувають у природі, тобто було їм по дев'ятнадцять чи вісімнадцять років. То були медики, але через молодість вони навіть у медиків були на підхваті, бо навчені були тільки основам польової медицини, та зазвичай, якщо десь щось, їхня місія була розкладати інструменти та подавати коли що треба. Так вони й служили собі.

Але сьогодні всі вони нагороджені за відвагу. А було це так.  Йшли вони якось величезною покинутою фермою з пункту А в пункт Б, бо так коротше. Іржали, як коні, та здіймали берцями пилюку до неба. Та міркували, де б його щось з'їсти. Але кожний з автоматом. Автомати ці були в них де попало - в кого на плечі, в кого на шиї, але, буду справедливий - ніхто не тягнув автомата за ремінь за собою по пилюці. Лише один боєць, найменшенький з усіх, ніс його у руках, та замахався, перекладаючи з лівої руки в праву.

Але тут зненацька з-за рогу корівника вигулькнула на наше славетне воїнство  російська ДРГ у повному складі та у повній комплектації, хіба що без розгорнутого червоного знамена попереду. Тобто - зверху радянська каска, під нею - камуфляж "флора", обвішаний зверху донизу радянською зброєю. Де вони там взялися, так далеко від нуля, де й про війну мало хто чув, ніхто не знає. Чи заблукали, чи йшли щось десь гадити, чи може взагалі йшли здаватися.

Відбулася німа сцена та драматична пауза. Всі просто стояли та дивилися один на одного. Панувала така тиша, яка бува тільки в космосі. Космічна така епічна тиша. Тільки пилюка з повітря тихо сідала на землю. Я не знаю, скільки б це могло тривати, але пролунала автоматна черга, у якій було  вгадайте скільки пострілів. Й найближчий до наших, найздоровіший такий руський впав мертвий. Попадали й усі інші руські, але живі та непошкоджені. То вони так натякали, що здаються у полон.

Тут усі розгальмувалися та почали бурхливо діяти. Тобто, нарешті, похапали до рук автомати потрібним кінцем до ворога, узяли усіх на приціл та почали страшенно на повєрженого супостата кричати. Але що далі, було незрозуміло, бо так же безкінечно неможна. Але в одного хазяйновитого хлопця була з собою пачка стяжок для кабелів. То руських цими стяжками й спакували. Що було потім? Руських склали у рядочок, щоб було гарно видно, хто де. Пикою в пилюку. Зброю зібрали та склали окремо. Потім сіли навкруги них у коло та почали чекати на дорослих. Бо на цьому усі оперативно-такичні знання скінчилися.

Дорослі, звісно приїхали. Вони сміялися так, що в них ледь не повідривалися їхні величезні бороди та ледь не порепалися на пузяках бронежилети. Руських звалили у спеціально привезений бортовий зіл на газу, талановито розфарбований пензлем у піксель, а медики відправилися колоною до фахових людей розповідати. Скінчилося все державною нагородою.

А трапилося от що. Той найменшенький, хто єдиний тримав у руках автомата, у стресі намацав спусковий гачок та жав на нього, доки не вилетів увесь магазин. То й поцілив у найближчого. Руські, за усіма ознаками, йшли територією вже всраті, бо вони здебільшого усі й усюди в нас всраті. Й коли вони вийшли на наших бійців, це їх вбило морально остаточно, бо, мабуть, ніхто не чекав їх там зустріти. Просто опускаються руки від такого. Автоматна черга довершила справу деморалізації, якщо можна деморалізувати вже деморалізоване. От й уся історія. Тепер мораль.

Це пощастило, що так добре усе скінчилося. Бо у цієї історії міг бути зовсім інший кінець. Ось чому, де б ми не були, навіть у тилу (чи краще сказати - особливо у тилу?) в нас автомати завжди під рукою. От був випадок: пацани пішли запускати панішера, а автомати, щоб не заважали, лишили під деревом. От Макс їм і каже:  а от зараз вилізуть з посадки руські, й що тоді? Бігтимеш до дерева 50 метрів за автоматом? Тому автомат завжди на нас. Навіть, коли ми копаємо окопчика, хоча це справжнє пекло - копати, коли на тобі автомат. Бо ніколи не знаєш, хто звідки зараз вилізе, навіть у тилу. Тому й узяли щойно на увесь підрозділ американські робінсони, бо вони легкі, та дають змогу увесь час мати їх при собі. Зі зброєю ми не розлучаємося 24 години на добу, та тримаємо її поряд з собою так, щоб відразу можна було відкрити вогонь. Це залізне правило, якого ми суворо дотримуємося.

А про аптечки та турнікети я вже писав, але ось уточнення: наші намагалися мати на собі турнікета навіть коли влітку купалися у річці. Бо раптом щось. Отже: штатні засоби мають бути завжди напоготові, щоб бути використані будь-якої миті. Ще раз підкреслю: час розслаблятися та нехтувати пильністю та безпекою так і не настав.  До нього далеко. Все в наших руках, як завжди.

Автор
Показати все
П'ятнадцять років живемо разом, романтика звісно повитріпалася, дружина скаржиться, що я неласкавий, он з котами ти сюсюкаєш, а зі мною що, а чому зі мною не як з котами?

Тепер просить: принеси, шматочок хліба, якщо тобі не важко.

Я приношу, кажу: "На, падла, горбушку жери, ти ж її любиш".

Ну це тому, що треба уточнювати, як з ким саме з котів мається на увазі.

Хто там блядь знову, а, Гриць Якович, це ти, мій маленький, звичайно, дери диван шкіряний, якщо тобі треба, мій маленький малюк, моя лапочка ...

Оригінал
Показати все