Деякі “покинуті” тихо плакали та сподівалися – їх хтось підбере. Інші гордо оголошували – вони вже своє віджили і ні про що не шкодують. Але кожному було боляче і прикро опинитися в такому стані. Охоче купували іграшки, якими рідко чи взагалі не гралися. Воно й зрозуміло, плюшевий друг з історією — це завжди “кіт у мішку”, бо казка у всіх усередині різна.
Ночами мешканці ящика грали разом. Кожен по-своєму, як умів, тому історії та сюжети ніколи не повторювалися. Тут зустрічалися різні персонажі. Наприклад, мишка на ім'я Шерлок читала минуле по подряпинах на лапках. А щеня П'ятнушка любив потрапляти в неприємності, які охоче влаштовував сам. Кішечка Делайла розповідала всім про пишне весілля з плюшевим зайцем, господиня навіть обсипала їх пелюстками ромашки.
Бананчик був унікальним. По-перше, іншого такого звіра не існувало. По-друге, його пошила дитина, вкладаючи любов у кожен стібок. Тому кошеня ніколи не сумував, легко приміряв на себе нові ролі та охоче грав з рештою. Нові іграшки з етикетками, що випадково потрапили в секонд хенд, тим часом мирно спали в кутку і не брали участі в постановках. Навіть зараз різко відчувалася нерівність між ними.
Скринькою гуляла легенда, що якщо іграшка за життя не завдала нікому зла, вона наприкінці шляху отримувала свободу і поверталася в рідний світ. Бананчик переживав, адже Анечка не написала для нього казку. Тому він мріяв потрапити хоча б у машину на заднє скло або погано-бідно стати другом якомусь вихованцю. Життя Бананчика тривало недовго, але душа відшукала б дорогу в казку.
Наприкінці тижня тих, хто залишився в ящику, викидали на смітник. У іграшковому світі це рівносильно смерті. Бананчику щоразу вдавалося непомітно зачепитися вісьмома лапками за сумку або шарф відвідувачів і сховатися за ящиком. А коли приносили "нових" сусідів, він залазив назад.
Так тривало кілька місяців. Кошеня бачило, що не тільки іграшки мріють потрапити до дитини, а й діти теж мріють знайти собі маленького друга. При чому батьки завжди купують нові та з етикетками. А ось малюки хапають тих, хто підходить під їхню казку. І це неймовірне видовище, коли забутий плюшевий сурикат у костюмі Дарта Вейдера, що вже зовсім втратив віру, раптом опиняється в обіймах нового господаря. Його несуть показати дорослим, йому раді, його шукали та люблять. Заради цих моментів Бананчик жив. Він спеціально вивчав відвідувачів і намагався випхати на чільне місце іграшку, яка може їм сподобатися.
Одного останнього дня перед завезенням нових речей ящик залишився порожнім. Точніше, на дні лежав лише Бананчик, котрий успішно роздав дітям потрібні їм іграшки. Кошеня охопила туга та втома. Любов Ані вже майже вивітрилася з ниток.
"Скільки живе надія? Доки існує можливість. Але чи існує можливість?" - прочитав Бананчик на толстовці підлітка, який схилився над ящиком . Тінейджер опустив руку і дістав пошарпаного життям восьмилапого кошеня. «Ось моя чудовисько Лавкрафта", — подумав юнак і прикріпив Бананчика до свого рюкзака. Бананчик почував себе абсолютно щасливим.

©Лілу Амбер

У магазині секонд хенду серед інших іграшок лежав Бананчик у великій скриньці, що пахла пральним порошком. І хоча малюк потрапив сюди через пару тижнів після свого народження, він любив життя і рідко сумував. Спогади про господиню все ще турбували пам'ять. Він не чекав, що вона повернеться чи шукатиме його. Сувора вчителька в школі сказала, що Бананчик виглядає "безглуздо і смішно", напевно, тому його і покинула Аня. Інші іграшки, пошиті дітьми на уроці праці, також отримали оцінки. Аня чомусь погодилася з вчителькою і подумки поставила на Бананчику та своїх здібностях кравчині хрест.
І хоча Бананчик ніколи зірок із неба не хватав, у нього залишилася здорова самооцінка. Те, що він виглядав, як жовте восьмилапе кошеня, його не бентежило. Іграшці подобалося стояти вдома на полиці серед високих Барбі та разом із Ганнусею дивитися мультики по телевізору. Звичайно, він не рівня всяким собачкам ЧіЧіЛав та фабричним плюшевим ведмедям. Зате хто б не зайшов у кімнату, побачивши його, тут же питав: "А що там лежить?"
Потрапити в секонд хенд — сумна ситуація. З іншого боку, що таке кохання Бананчик теж не особливо уявляв. Про це йому розповіли сусіди по скриньці. Потерті й порвані, з розкуйовдженною бавовною і старим наповнювачем, вони ділилися з кошеням найпотаємнішим — історіями про своїх маленьких господарів. 
Разом із любов'ю дитини в іграшку вселяється душа. Казка оживає, і пригоди, вигадані дітьми, стають реальністю. Як здорово почуватися живим та коханим. А коли господар виростає — іграшка назавжди залишається у вигаданому світі і отримує право міняти його по-своєму.
(Далі - буде).

Загубилась душа у тенетах сполоханих мрій,
Щоб збирати нектар із ілюзій, прихованих в зорях.
І блукає по небу, де шлях твій біжить неземний,
Що тримає веселку у сильних чарівних долонях. 
Шаленіє зима від обіймів крилатих вітрів.
А весна осипається щастям тобі на коліна.
Я здивована щирістю світлих закоханих днів,
І збентежена сном, що для тебе я буду єдина. 
Хай у озеро чорних, заляканих відчаєм слів 
Відпливає мій човник, в якому сумує минуле. 
Ти безумство і морок буття на межі зупинив. 
Я з тобою у небо - до світла і сонця сягнула.

(на фото сусідський котик заглядає у кухонне вікно у пошуках смачненького)

Як її тільки не називають: топаз, сапфір, аметист, діамант, небесна сільва, ельф, фея, лісова німфа, гірська зірка, блискучий фрагмент веселки, птах-квітка...

Колібрі живуть тут скрізь: від Аляски до Вогненної Землі. Але саме ця пташка на відео найбільше любить піщані пляжі Аргентини.

Те що котики божеволіють від ялинок - знають усі. Але пташки теж обожнюють дощик і серпантин. Вони його крадуть з ялинки і несуть у гніздо)

Якщо оцінювати вірш як паливо для душі, як джерело енергії і задоволення, на скільки, за вашою думкою, балів потягне цей текст особисто для  вас ? :)
Від 0 до 12 балів.

ти стіна?
я в тобі пробиваю вікно
ти вікно?
я твої розбиваю шиби
ти кришталь а не скло?
а мені все одно –
будь хоч димом
хоч дивом
хоч птахом
хоч рибою
ти чужа? нічия?
це не привід для сліз
ти належиш мені хоч би з ким ти не спала
тільки я знаю стежку крізь темний твій ліс
лиш для мене твій погляд як сонячний спалах
ти належиш мені як людині ім’я
ти мене нарекла і врекла й записала
у скрижалях своїх
і нарéчений я наречéним твоїм
хоч би з ким ти не спала
в цім немає жалю ані кривди нема
я проріжу вікно й перепишу скрижалі
я не сам і ти також уже не сама
бо на мені твій мед
і в мені твоє жало.

Автор - Юрій Іздрик