Тло профіля
Аватар коричтувача

Ira
@Ira
Поет. Психолог. Мама особливої дитини. Жила в Києві, зараз у Німеччині. Пишу рідко, але мітко.
На картопельці 6 місяців
Комікси:
Поставив 39 плюсів та 0 мінусів
Рейтинг
77
Підписники
3
Коментарі
17
Пости
8
В гарячому
5
user photo Ira user photo Психологія
Жила-була принцеса.

Світла, ніжна, витончена дівчина. Усім вона подобалась, усі до неї тягнулися, бо поруч з нею було тепло і затишно.

Якось завелася в їхніх краях якась потвора. Страшна, брудна, смердюча. Ходила по землі і скрізь лишала свої сліди - страшні, брудні, смердючі. Там, де вона проходила, помирали тварини, зникали люди. Навіть трава переставала рости.

Одного разу потвора побачила принцесу, і теж потягнулася до неї, як і всі інші. Їй хотілося того ж тепла, затишку, тієї ж краси. Вона хотіла сподобатись принцесі, хотіла зробити їй щось приємне, але виходив лише жах, бруд і сморід, від яких потерпали усі навкруги.

Принцеса страждала, злилася, гнівалася, жбурляла у потвору каміння. Люди благали її про захист і допомогу, але їй було не до них, бо постійно думала про те, як знищити потвору, або що зробити, щоб вона сама пішла.
Але та так і не пішла, бо нарешті отримала багато уваги до себе.

Пішли всі інші.

Пройшло кілька років.

Потвора втомилася. Вже й не хотіла тої принцеси, але за звичкою не шкодувала бруду, смороду і жаху.

Принцеса теж втомилася. Всі її покинули. Але за всіх вона й думати забула, бо її думки всі ці роки були про потвору. Вона вивчала її поведінку, звички, майже не помічала смороду. Навіть сама не збагнула, коли і як звикла. Не помітила, як втратила свою витонченість і красу. 

Глянула вона якось у дзеркало, а звідти на неї дивиться потвора! 

Власне, нічого дивного.

Бо кожна потвора колись була принцесою, але у певний момент зробила не той вибір. 
Показати все
user photo Ira user photo Психологія
Жила-була... душа.

Вона почувалася щасливою та спокійною у власному маленькому всесвіті. З цікавістю спостерігала за тим, що відбувалося навколо. Про щось мріяла. Чогось чекала. Не знала, чого саме, але відчувала, що колись щось у її всесвіті зміниться.

Одного разу так і сталося. Всесвіт почав потроху здригатися, потім у ньому з'явився отвір, і душа затремтіла у передчутті - зараз вона з чимось зустрінеться! З чимось новим і, напевно, дуже цікавим! Душа потягнулася до отвору, аж раптом у нього ввійшло щось холодне, і вона відчула такий страшенний біль, наче її розривають на шматки. Вона закричала від жаху і розпачу, спробувала вирватися, втекти, та марно. Біль щомиті сильнішав і врешті став просто нестерпним. 

Душа у відчаї рвонулася, вклавши в цей рух усю свою силу, і нарешті звільнилася.

І опинилася в новому маленькому всесвіті. 

Там було тихо і спокійно, але нажахана та ображена душа вже не довіряла цьому спокою, і уважно стежила за тим, що відбувалося навколо неї.

Коли прийшов час, народилася дівчинка.

Вона поволі росла, була гарною, розумною, доброю.
І одинокою.

Мала люблячу сім'ю, але змалечку почувалася самотньою.
Мала подруг і друзів, але відчувала себе окремо.
Мала чоловічу увагу, але не почувалася коханою.

Знаєте це відчуття, коли людей навкруги багато, а ти наче один серед них?
Коли навколо вирує життя, а ти ніби спостерігаєш за ним зі сторони?
Коли маєш близькі стосунки, але все одно тримаєшся на відстані? 

Дівчина підозрювала, що з нею щось не так, але не могла збагнути, що саме. Як не намагалася це відчути, нічого не виходило. Наче десь всередині вона трималася на відстані від себе самої.

Одного разу їй сказали: "Ти гарна і хороша, але якась закрита". 
Це її дуже вразило.
Хоча, якщо чесно, то мабуть, не так вже й здивувало. 

- Цікаво, що означає "закрита", - подумала вона й пішла до психолога.

За кілька наступних років дізналася багато нового про себе й інших, почала інакше сприймати світ, навчилася багатьом речам, про які раніше навіть подумати не могла. 
Вона поступово заглиблювалася в себе і зрештою усвідомила, що є всередині неї якась частинка, яку вона нізащо не хоче показувати людям. І саме тому її серце зачинене. Бо якщо його відкрити, ту частинку побачать. І вона помре. 
Чому так - було не зрозуміло.  

Але так було, і дівчина намагалася прийняти себе такою, як є. І жити з цим далі.
Навчилася навіть потроху відкривати серце, але не для всіх і не надовго. Навчилася допомагати людям, але не всім і не завжди. З цим було сумно й образливо. Здавалося, що вона ніби не живе... чи живе ніби наполовину. Дуже багато всього може, але не робить, бо захищає себе від світу.

У пошуках себе наша героїня пішла до відьми.

Та подивилася їй в очі й побачила душу. 
Нажахану і досі ображену.
Яка дуже чекала першої зустрічі зі світом, а ця зустріч принесла з собою смерть.
Яка запам'ятала цей досвід і намагалася ніколи більше його не повторити.
Тому й не дозволяла серцю відкриватися.
Бо якщо зустрінешся зі світом, тебе розірвуть на шматки.

Разом з відьмою все це побачила й дівчина.
Вона пірнула у відчуття та спогади, яких не могла раніше торкнутися. Пекельний біль і відчай. Жах і розпач. Безсилля й невимовну образу. 

Відчула, як перехоплює дихання. Як горло стискається від безмовного крику, що рветься назовні, але застрягає всередині. Як тіло здригається, наче від обпікаючих дотиків. Як її всю охоплює така безнадійна туга, що хочеться померти.

Але відьма не дозволила. Допомогла їй втриматися.
Бо знала, що сердечний контакт зі світом - це не завжди смерть.
Це ще й життя.

Якщо дівчина все ж насмілиться звільнити серце, відчує себе по-справжньому живою. І вже не буде самотньою.

Але це не обов'язково. 
Це лише її вибір.
Показати все
Ілюстрація
Якщо хтось вже це запостив, вибачте))
Показати все
user photo Ira user photo ЛітКартопля
Ілюстрація
Трохи передісторії. Помітила, що в деякі дні не можу довго заснути через тривогу. І кожного разу, коли я не можу заснути вночі в Німеччині, ранком цього дня бомблять Київ. Отак і народився цей вірш.


Знову безсоння. Крутиться в голові
зграя думок тривожних, зубата й зла. 
Ранком недобрим сивієш від новин:
знову прильоти. Світла нема й тепла.

Світло зникає там, де з гучним виттям
падають чорні зорі й руйнують мир,
нечисть повзе зі сходу й жере життя,
щоби у світі більше ставало тьми.

Нечисть не знає: світло - не тільки струм.
Світло - це воїн, втомлений захисник.
Світло - прості акорди гітарних струн.
Світло - прості обійми й солодкі сни.

Світло - це поміч. Світло - це волонтер.
Це подарунки, зібрані містом всім.
Світло - народна пам'ять, що кат не стер.
Світло - тваринка, з вулиці взята в дім,

Мрії дітей в очікуванні Різдва,
Ковдра й гаряча кава, коли дощить.

Будь, Україно! Вірю, що ти жива,  
доки не згасне світло в твоїй душі.

Іра Сон
2022


Показати все
user photo Ira user photo Психологія

З часом він виріс у великого дядька з вусами.
Кожної неділі він малював якийсь плакат, виходив з ним на площу й демонстрував усім навкруги. 
Написи на плакатах були різні, але завжди про жінок.
Наприклад, "Жінки - зрадниці".
Або "Жінки в усьому винні".
Або "Всі жінки - відьми".
Багато людей проходили повз і читали ці написи. Хтось співчував дядькові. Хтось погоджувався з його твердженнями. Хтось глузував.
Глузували переважно жінки. Це, мабуть, не дивно, адже, по-перше, кому подобається, коли про нього пишуть погане? І по-друге, що ж це за чоловік, якщо в усіх бідах постійно винуватить жінок?
Дехто радив дядькові змінити тему, або віднести до психолога свою образу на жінок.
Власне, дядько й сам був психологом, але не вважав, що з ним щось не так.
А десь всередині нього й досі жив маленький хлопчик, якого колись давно образила мама. Дуже сильно образила.
Ви, напевно, знаєте, що для немовляти мама - це увесь світ. Для маленької дитини мама і тато - боги.
З віком діти починають бачити у мамі жінку, і для хлопця його мама - перша жінка в його житті. Перший досвід стосунків із жінкою.
У нашого героя цей досвід був болючим. Якось все у нього в голові перемішалося, й вийшло: якщо мама погана, то й усі жінки теж. І кожного разу, виходячи на площу з плакатом, він чув глузування, і це підтримувало його світогляд - всі жінки дійсно погані. А якщо жінки погані і в усьому винні, то для рівноваги - чоловіки хороші і ні в чому не винні, навіть у власних проблемах. Так працює психіка, бо їй потрібна рівновага.
І багато чоловіків співчували дядькові, підтримували його. І можна було б давно вже заспокоїтися, але він продовжував виходити на площу з плакатами.
Тому що насправді... 
...насправді ж то не дорослий чоловік демонстрував плакати... то маленький хлопчик таким чином кричав: "Допоможіть мені!"
Він благав про допомогу, бо не міг впоратися
зі своєю болючою образою.
Але його ніхто не чув.
Навіть той дядько з вусами.
Ілюстрація
Показати все
user photo Ira user photo Психологія
Отже, жила-була дівчинка.

З самого дитинства їй не вистачало маминої любові. Що би дівчинка не робила, мама лише критикувала її та звинувачувала. Дочка старалася ще дужче, але мама критикувала ще сильніше. 

І так відбувалося роками. Навіть коли дівчинка виросла та переїхала жити в іншу країну.

Вона допомагала мамі грошима. Допомагала вирішувати проблеми. Навіть своє особисте життя влаштувала так, щоб бути нещасливою, як мама. Щоб довести їй свою любов: "Дивись, мамо, я тебе так люблю, що стала такою ж, як ти, нещасливою!"

Коли на Батьківщині почалась війна, дочка забрала маму до себе, за кордон. Бо дуже хвилювалася за неї.

Але мама була всім незадоволена, тому, як завжди, все розкритикувала й повернулася назад.

Дівчинка дуже страждала через усе це. Навіть захворіла. Вона була готова на все, аби заслужити хоч трохи любові.

Але мама не могла дати їй любов. Вона виросла без батьків, не отримала батьківської любові, і не знала, як це - любити дітей. Просто її нікому було цьому навчити.
Їй нічого було дати дочці, бо у неї цього не було.

Приймати любов вона теж не вміла. Можливо, тому й критикувала замість подяки.
І можливо, тому й була нещасною в особистому житті. Бо коли не вмієш давати любов, навряд чи можеш зробити когось щасливим. А коли не вмієш її приймати, навряд чи зможеш сам бути щасливим.

А ще, можливо, мама й сама розуміла, що не вміє любити, але щоб не почуватися через це винуватою, винуватила у всьому дочку.

Одного разу дівчинка прочитала десь в Інтернеті: "Якщо любиш - відпусти".

"Що за дурниця?" - подумала вона і знов пішла заслуговувати те, чого немає.
Ілюстрація
Показати все
user photo Ira user photo ЛітКартопля
Це все я писала у 2014 році. Єдиним, доступним мені, способом висловити своє ставлення до того, що відбувається, стала сатира.
І тоді ці тексти (та ілюстрації до них) я вважала дуже влучними та дотепними. 
Зараз перечитала.
Влучність збереглася, бо знову актуально.
А от з дотепністю проблема. Бо сумно.
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Ілюстрація
Показати все
user photo Ira user photo Психологія
Нещодавно прочитала таку цікаву фразу: якщо тебе щось зачепило, значить, із тебе щось стирчало.
Дуже сподобалось)
Це ж саме про ті гачки, за які нас чіпляють люди, які хочуть вплинути на наш емоційний стан, зманіпулювати, і т.д.
Гачки - це наші витіснені почуття, не пропрацьовані травми, комплекси, "больові точки".
І коли за них чіпляють, ми відчуваємо багато всього. Іноді це почуття провини або сорому, страхи, злість, гнів.
Якщо хтось викликає у вас сильні емоції, то не означає, що ця людина погана. Більш імовірно, що саме ця людина зачепила вас за больову точку. І це привід звернути увагу всередину себе, знайти цю точку, щось із нею зробити, щоби більше не чіпляло.
У стосунках найчастіше (за моїми спостереженнями) чіпляють за "хорошість". Особливо жінок.
Багатьох із нас так виховали, що треба бути хорошим: чемним, уважним, добрим, робити все правильно, ділитися, не заважати іншим людям, і так далі. З одного боку, це начебто позитивна риса. Поважай інших, і будуть поважати тебе.
Але все добре, що має міру. Іноді "хорошість" заважає жити, бо все віддаєш іншим, все робиш заради інших, при цьому втрачаєш себе - свої потреби, бажання, межі. Робиш те, чого не хочеш робити насправді. 
Страждаєш у деструктивних стосунках, у яких тобі погано, але не можеш їх завершити, бо це негарно, неправильно, це образить партнера, і т.д.
Є навіть вираз такий - "комплекс хорошої дівчинки". Це не значить, що він є лише у жінок, хороші хлопчики теж існують.
Але навіть "хороші дівчинки" іноді стомлюються і намагаються вийти з таких стосунків. Не важливо, з чоловіком, подругою, мамою, чи сусідньою країною
І тут вмикаються маніпуляції. Найчастіше - для того, щоби втримати. Не відпустити.
"Ти погана"
"Ти не права"
"Ти сама винна"
"Ти усе неправильно робиш"
... продовжіть список.
Якщо дівчинка ще зовсім юна і хороша, вона відчуває провину. Якщо трохи доросліше - відчуває роздратування.
Та взагалі багато чого відчуває!
І починає пояснювати, аргументувати, переконувати - я не така, як ти мені кажеш! Я не погана, я хороша!
Іноді словами переконує, іноді діями. 
А це ж насправді гачок! Всі ці претензії до тебе - це щоб ти відчула сором або провину і зробила так, як хоче маніпулятор. І йому насправді не важливо, яка ти. Він тебе й не бачить справжню. Йому лише треба, щоб ти робила те, що він хоче.
І багато дівчат у розпачі питають - як мені пояснити йому, як мені реагувати, що мені робити взагалі?
Самий правильний вихід - це позбутися "гачка". У даному конкретному випадку - перестати бути хорошою. Не намагатися бути хорошою. 
Насправді ж немає людей на 100% хороших і на 100% поганих. У кожному з нас є багато всього, є і хороше, і погане. У всіх є світла й темна сторони. Намагання бути хорошою - це витіснення своєї темної сторони, це самообман. Це гачок.
А дозволь собі бути поганою! "Нечемною", "невдячною" і так далі - такою, якою тебе бачить маніпулятор!
Навіть не так. Не "дозволь собі бути". Хоча це теж важлива навичка - приймати себе такою, яка є.
А "дозволь йому думати й говорити" - все, що завгодно. Його думки, слова, почуття - це його власність. І нехай робить з ними, що хоче. Але його думки - це не ти. Його слова - це не ти.
Це вже про межі.
Ти сама знаєш, яка ти є. Цього достатньо. Не треба йому це доводити.  
І коли тебе чіпляють, намагаючись чогось від тебе добитися, - ігноруй. Розумію, це важко, особливо коли чуєш про себе багато образливих, несправедливих слів. Але важко лише спочатку. Потрібне вольове зусилля, щоб не втягуватися в контакт. 
Згодом це відбуватиметься легше.
І якщо віддаєш йому його, а собі лишаєш своє - вже набагато легше відпустити - людину, стосунки, сусідню країну. Це вихід із залежності. 
Якщо вас щось чіпляє - якийсь текст або відео, або слова людини, рідної чи незнайомої, значить, - чіпляє за щось. І це привід звернути увагу і пошукати "гачок". Щоб його позбавитися.
Бо якщо гачка немає - хай там хто що каже, тобі буде фіолетово.
Бережіть себе!
***
Якщо вам є чим поділитися (думками, історіями, досвідом) - буду вдячна за коментарі.
Ще мені дуже цікаво - як ви думаєте, на якому етапі позбавлення комплексу хорошої дівчинки зараз знаходяться громадяни нашої країни в контексті сепарації від громадян сусідньої країни?
Показати все