Пам'ятаєте цей південнокорейський серіал, що вийшов у вересні 2021 року на Netflix? 
Він дуже швидко став найпопулярнішим проектом на стрімингу і завірусився у соціальних мережах.
Якщо ви забули чи не знали коротко поясню в чому суть - замучені безгрошів'ям і відсутністю перспектив люди погоджуються зіграти у гру, переможець у якій отрима 45,6 млрд вон (38,5 млн доларіа США), а решта будуть вбиті на потіху товстосуми.
Так от.
Дивлюся я чергове інтерв'ю з російськими полоненими і подумалося, що російська армія це ж "Гра в кальмара" в реальному житті.
Тільки без прикольних костюмів.

Перша частина тут, друга частина тут, третя частина тут.
Реліз гри відбувся у травні 2022 (хоча гра мала вийти, ще у 2021, темне склалося). У травні 2023 відбувся великий аптейт. Відчуйте різницю між було…

...і стало.

Була пророблена колосальна робота. Травневе оновлення стало випробуванням для розробників. Сотні листів до служби підтримки про баги (наприклад героїня могла стати лисою😅😑). Мені довелося гру видалити і заново встановити. Коментатори в телеграми довели адміністраторку, що та закрила чат. Коли розібралися з основними проблемами - чат відкрили. Там весело. Особливо коли приповзає якесь непорозуміння і питає як повернути російську мову (її прибрали😁) - тоді завсігдатаї починають вправлятися в тролінгу.

За рік існування гра встигла обрости фендомом. Навіть є мерч.

Поки лише з Юліаном.
До дня всіх закоханих проводився конкурс на найкращий тікток, арт та фанфік.
Фанфіків по Мун чайн чимало.
Почитати можна на "Фанфіки українською", UKRFICTION.UA  (доречі платформа була створена під час війни інтузіастами буквально на колінці), та на ао3.

Тож картопляни, якщо мої дописи спонукають когось з вас почати грати в одну з візуальних новел - то я оголошує себе амбасадором Moon chai story і піду вимагати, щоб мені намалювали медальку за просування гри😁😅

Перша частина тут, друга частина тут.
Ну і найпопулярніша новела "Ліс".
Ви граєте темну сутність, що зазвичай вороже налаштована до людей, але сама хоче стати людиною - тому укладає з Лісом угоду.

Ця історія особлива тим, що тут можна обрати стать персонажа!
Такого здається більше ніде немає.

Далі обираємо колір волосся: брюнет, блонд, каштановий і рудий.
Потім ще можна буде змінити зачіску.

І обираємо ім'я. Гра пропонує Єрем/Єремія, та може ввести і своє.

Та причина чому саме "Ліс" став таким популярним - полягає в шикарних любовних інтересах.
Першою ми зустрічаємо мавку Зеленооку.

Та якщо ви граєте за дівчину - то з нею можна лише дружити.
Далі зустрічаємо водяника Юліана.

Саме з цим блондином була перша пікантна сцена в грі😏. І з ним є мерч.
І не важливо яку стать ви обрали - Юліан любить всіх.
Наступною ми зустрічаємо повелительку лісу, відьму Магду.
Ця шикарна жінка попри те що ослабла через Лихо яке облітає ліс червоними нитками - допомагає Єрему/Єремії зв'язатися з Лісом і укласти угоду.

Якщо ви граєте за хлопця - то з нею можете дружити.
Угода з лісом полягає у тому, що потрібно врятувати від розбійників панянку Марену.

Це домашнє дівча не сковане кайданами традиційних цінностей на відміну від її охоронця Станіслава.

Цей рубака - єдина нормальна людина в компанії.
Фамільяр відьми - Ворон, окрім того що приносить вказівки від своєї хазяйки -
 не проти пофліртувати, якщо звісно це не нашкодить Магді. Звісно якщо ви у штанях.

Частина 4 тут

Перша частина тут.
Новела "Сирин" зібрала потужнішу фанбазу. Марія вступає до академії магії, та потрапляє не на той факультет, бо карти це вам не сортувальний капелюх.

Тут все починається з інтерактивчику - потрібно обрати вбрання і зачіску героїні. Ну і персонажів з якими можна розвивати стосунки тут більше.

Герої мають різні сексуальні орієнтації. З приводу чого в телеграмі були вікторини.
Кожен вибір має значення. Правильно обрані інгредієнти для зілля вплинуть на те чи отримаєте ви стипендію і зможете піти до шинка, а вибір сукні вплине на те яку магію ви прокачаєте - світлу чи темну.
Частина 3 тут

Все почалося з тіктоку. Мені в рекомендаціях почали часто траплятися відео про візуальну новелу "Ліс". Стало цікаво чому всі в захваті. Встановила додаток Moon chai story і відкрила для себе візуальні новели. Я знала, що це таке, але ніколи на грала.
У застосунку три історії: "Сирин", "Ти зможеш" та "Ліс".
Попри війну творці таки випустили те над чим працювали сім років. Відповіді на основні питання про гру можна знайти у телеграмі розробників.
У новелі "Ти зможеш" ми граємо за дівчину Норму, що повернулася після року навчання до рідної Сицилії, і розслідуємо підпал ресторану сім'ї дівчини.

Нажаль детективна історія і різноманітні любовні інтереси не зацікавили багато гравців.

У червневому оновленні не було нового епізоду. І в чаті гри писали, що її збираються переробити.
Частина 2 тут

В далекі ковідні часи, аж в 2021 році, була створена платформа для письменників-початківців Аркуш.net "Місце зустрічі читачів та письменників!" - як пишуть на сайті. Окрім оригінальних творів можна додавати фанфіки. Тому я виклала туди свою роботу по фендому "Красуня і чудовисько" (Дісней 1991) - "Фан-клуб Гастона". Мені було шкода третьорядних персонажок тому я вирішила їх більше розкрити.

А ще на Аркуші постійно проводяться різноманітні літературні конкурси (прямо зараз триває один). У лютому я побачила новину про конкурс "Міфи серед нас". В голові відразу склався пазл куди можна пристороїти ідею історії з персонажами мого рідного краю, що вже давненько крутилася в голові. Швиденько написавши текст я подала його до конкурсу. Даремно я не дала йому відлежатися і не вичитала. Ви не уявляєте як соромно мені було за опечатки які не могла поправити поки тривав конкурс.

Оцінювання робіт на платформі проводиться методом сліпого голосування. Ніхто не знає хто автор доки триває конкурс. Оцінка ставиться ґрунтуючись на враженнях від тексту. Учасники повинні обов'язково оцінити певну кількість творів суперників. Решту можна читати за бажанням.

Моя робота зайняла 96 місце. Хотілося б звісно трохи вище, але коли думаю, що це 96 з 343 - стає трохи легше. Я потім ще другу частину дописала.

Шановні картопляни, пропоную до вашої уваги свою роботу.

"Залізна коса"

Коса - дівоча краса

Її бачили на териконах. Зазвичай підлітки, що любили там лазити попри заборони дорослих. Та варто було комусь звернути увагу на дівчинку з залізною косою до самої землі - як вона тікала. Щезала, ніби під землю провалювалася.
Один міський божевільний розповідав, що бачив як чоловік у шубі розчесував граблями залізне волосся дівчинці, а потім заплітав його.
Ніхто йому не повірив. В сучасному світі міфам не місце.
Знаходилися відчайдухи, що намагалися здобути підтвердження міської легенди про Шубіна та Залізокосу. Та терикони вміють зберігати свої таємниці.

***

Розвідувальний підрозділ вирушив на завдання. Дрон зафіксував просування ворога, та вони так і не прибули у ймовірний пункт призначення.
Сталася така розмова:
- *пшш* Доповідайте!
- Ворог відсутній.
- *пшш* Як? - здивувалася рація.
- Техніка є. Зброя є. Жива сила - відсутня - рапортував військовий.
- *пшш* Знову?! Та, що ж це таке коїться! - розхвилювався рація, і вже спокійніше додала. - Повертайтеся.
- Плюс, плюс.

***

Він не знав де знаходиться. Навколо була лише темрява. Повітря було сперте.
Він йшов маршем у колоні. Їх доволі довго гнали, аж раптом земля пішла з під ніг і огорнула темрява.
Обмацав простір навколо себе і з'ясував, що знаходиться в тунелі. Під землею. Хвиля паніки затопила груди. Дихати стало важко. Почав задихатися. Стіни давили. Здавалося ось-ось обвалиться стеля і він назавжди залишиться похований у темряві.
Щось торкнулося плеча. Він сахнувся і крикнув у темряву:
- Кто здесь?
Темрява зберігала мовчання.
Сердце калатало мов навіжене. По хребту пробігли мурашки. Волосся стало дибки. Він потер долоні об штани, рукавом витер піт з чола і завмер затамувавши подих. Вслухався у темряву.
Щось шугнуло повз і почувся дзвінкий сміх. Нерви не витримали і він побіг волаючи від жаху. Зупинила його стіна в яку він з усього розмаху врізався.
Збоку почувся голос.
- От дурний...
Він обернувся і був засліплений світлом.

Здоровань з коногонкою на шоломі роздивлявся мобіка в брудному однострої, що скорчився на підлозі тримаючись за розквашений ніс.
- Ось і ти. Як би заїжено, це не звучало - та йди за мною якщо хочеш жити.
Хлопець піднявся спираючись за стіну. Здоровань навіть не поворухнувся, щоб допомогти. Сунув залізний канат.
- Тримай! Тримайся міцно, бо якщо загубишся - я знову шукати тебе не буду, будеш блукати сам. - процидів крізь зуби.
Хлопчина міцно вчепився в метал, і вже потім помітив, що ще кілька постатей теж міцно тримаються за нього.
Здоровань зі світлом їх перерахував, зробив помітку в блокноті, який сховав у кишеню шуби і повів веревечку заблукалих за собою.
За кілька поворотів вони вийшли в коридор в якому з підлоги стирчав офіцер, що намагався видерти себе з кам'яної пастки.
- Ба! Які люди!  - вигукнув провідник. - Снигерьов, а ти чому тут?
Той спочатку застиг засліплений світлом, а потім щось промирмотів.
- Ах наказ! Біднесенький ти мій! - сюсюкав провідник, навіть не намагаючись допомогти. Хтось шепнув, що знає цю гниду, і сплюнув під ноги.
- Пам'ятаю ти дуже пишався, що в тебе вдома дуже багато нафти. Що ж, тепер ти сам станеш нафотою. За кілька мільярдів років. Тобі давали шанс, та ти його профукав. - і він пішов далі не зважаючи на лайку офіцера, що ще глибше провалювався під землю.

Їх вивели на поверхню. Проморгавшись хлопчина зміг розгледіти, що знаходиться на вершині насипної гори. Разом з ним ще девять переляканих солдатів, перемазаних вугільним пилом, і двоє цивільних. Чоловік у шубі, що вивів їх на поверхню, і дівчина, що накручувала на лікоть залізний канат. Придивившись уважніше він зрозумів, що тот не канат, а її власна коса. Чоловік підкотив платформу, та наказав вилазили на неї, і нізащо не злазити якщо не хочуть знову у темряву.
Довелося докласти певних зусиль, щоб відпустити косу і виконати наказ.

Їх привезли до смугастого стовба і безжально висипали ніби вугілля з кузова. Хто не встиг зіскочити - повалився на землю.
- Что нам теперь делать?
- Що вам робити? Ах ви сучі діти! Та бодай би вас пропасниця вхопила!! Щоб вас підняло та гепнуло!
Чоловік в шубі, ще довго лаявся і сипав прокльонами. Слухачі налякано збившись у купку. Хоч розуміли через слово - та загальний зміст уловили.
Чоловік видихся. Відхекавшись вже більш спокійним тоном сказав:
- Я скажу, що вам НЕ РОБИТИ - нізащо в світі не повертайтеся на ЦЮ ЗЕМЛЮ. Якщо звісно не хочете навіки лишитися В НІЙ.
Він уважно подивився на переляканих хлопчаків. Сплюнув їм під ноги і пішов назад, лишаючи по собі серед степової трави стежку з вугільного пилу, що сипався з його шуби.
Йому треба було діставати нагора наступну партію.

А більш розгорнуту історію Шубіна можна прочитати в другій частині тут
Ще б мала бути третя частина, щоб закільцювати історію - та ніяк руки не доходять, не вистачає натхнення😔

Доволі довго виношувала ідею і в травні нарешті втілила її в текст.
До вашої уваги твір натхненний перепискою з одним мудаком якому я з превеликим задоволенням пришлю новину про нашу перемогу.

Присвята: моїй подрузі яка допомогла довести до ладу цей текст своїми порадами і зауваженнями. Сподіваюся ще попити з нею чаю.
 
Анотація: Ми проживаємо життя кожен по своєму. Чинимо так як вважаємо за потрібне, виходячи з переконань які сформувалися в нас у тому середовищі в якому ми виросли. А якби можна було б подивитися на своє життя якби ми жили за інших обставин?

Молодий чоловік сидів на кухні арендованої квартири з чашкою вистиглої кави. Курив цигарку за цигаркою і переписувався зі старою знайомою. І хоч у нього вже перевалило за північ, в неї лише вечоріло. Тож вирішив написати. Все одно сон не йшов.
Вони колись вчилися разом. До університету його не взяли, тому пішов до училища культури вчитися на бібліотекаря. Там він був єдиним хлопцем серед десятка дівчат. Але романтикою там і не пахло - його не сприймали за чоловіка.
Хочаа... Одного разу його притисли до стінки і намагалися вивідати колір спіднього.
Це рахується за прояв інтересу?
Він тоді пихтів, червонів, але так і не зізнався, що носить боксери зі Спантч Бобом.
З кількома дівчатами добре спілкувався. Говорили про улюблені книги, фільми, музику і ще безліч тем.
Смартфон тілінькнув сповістивши про вхідне повідомлення.

Вона: Грррр
Який же ти вузьколобий!
Я вже пояснювала чому ти мудило. Погортай чат. Перечитай!

Злі, короткі повідомлення з'являлися одне за одним.

Вона: В тебе "руській мір головного мозку" 😠

Він зробив затяжку. Можливо через його позицію, старі знайомі не хочуть з ним спілкуватися. Лише вона одна відповідає на повідомлення.
Іноді на нього щось находило і він писав першим. Без якоїсь причини. Як зробив зараз.
Він по своєму дорожив цим знайомством і цікавився як її справи. Щоправда вона не відповідала і останнім часом часто лаяла його.
Виплеснувши роздратування - вона щось довго писала і схоже переписувала.
Він видихнув дим і утупився в екран чекаючи коли "пише…" нарешті зміниться на текст повідомлення.

Вона: От ти знаєш, що робить єврея, євреєм?
Ви: Мать еврейка?
Вона: Та ні ж! Дотримання традицій.
Іудеї зберегли і пронесли свою культуру з часів фараонів
Ви: Я русский.
Вона: Ти, блін, народився і виріс в Україні
Ви: Я родился в УССР.
Вона: І прожив три місяці там! Ну прям дууууже багато.

Сарказм просто сочився з екрану.
Він відклав телефон і взявся розкурювати нову сигарету. Випустив дим першої затяжки. Телефон знову телінькнув.

Вона: Тобі просто в дитинстві сказали, що ти руський. І виріс ти в русифікованому місті. Якби ти ріс в іншому середовищі то стрибав би як зайчик
Ви: История не терпит сослагательного наклонения.
Вона: Те що ти отримав у Києві диплом історика не робить з тебе хорошого спеціаліста. Ти не враховуєш безліч факторів, що призвели до цієї ситуації
Та давай будемо називати речі своїми іменами - до війни
Повномасштабного вторгнення, а не "спеціальної воєнної операції"
Ти ратуєш за "руський мір" який просто стер з лиця землі десяток населених пунктів нашої з тобою області
Я тобі, ще тоді писала, що ця затія з республіками - повна дурня. І ось до чого це привело!

Присьорбнувши залишки холодної кави, він збирався написати велике розлоге повідомлення, в якому б обґрунтував логічність і правильність створення народних республік.
Тільки от даремно він натщесердце викурив пів пачки. Ще й запив міцною кавою. Шлунок різонуло болем.
Він роздивився, ще одне вхідне повідомлення з купою незрозумілих символів. Різко запаморочилася голова. Все попливло перед очима і він відключився.

Він прокинувся бо на його живіт впала гиря.
І почала його будити:
- Олекса, вставай!
Хлопець не реагував.
- Ну вставай вже!
Маленькі рученята почали тикати в обличчя. Він зграбастав свій особистий будильник в обійми і спеленав у ковдру. Для надійності зафіксував згорток ногами. Під ковдрою почали борсатися.
- Ну вставай!
- Зараз як встану! І з'їм тебе! Гам-гам-гам!
Ковдра захихотіла. Зі згортка висунулась розпатлана голівка його сестрички.
- Хі-хі. Не треба мене їсти. Мама млинці насмажила.
- Ну якщо млинці - то звісно не буду.
Хлопець випустив дівчинку з обіймів і та побігла жалітися мамі, що її мало не з'їли.
Олексій сів на дивані і солодко потягнувся.
Він вже давно жив окремо, та вчора лишився щоб наглянути за Марічкою. Батьки ходили на концерт з подальшою вечерею в ресторані і прогулянкою нічним містом, а малу не можна було лишати вдома одну.
Скільки років разом, а романтика в їх відносинах досі жива. Он на побачення ходять.
Чи будуть вони з Ксенею такі ж в такому віці?
Вони познайомилися в університеті. Він будучи третьокурсиником допомагав професору проводити лекцію з правознавства у першаків. Вона постійно ставила питання, що викладач втомився і попросив помічника повідпрвідати. Зав'язалася запекла суперечка, за якою до кінця з цікавістю спостерігала вся аудиторія, включно з лектором. Потім вони ще не раз зтикалися. Проводили час разом і зрештою почали зустрічатися.
Про вовка промовка! Не встиг згадати про кохану як від неї прийшло повідомлення. І набираючи їй відповідь Олексій пошкандибав на кухню. Там мама досмажувала останні млинці. Мала Марічка йорзала на кухонному диванчику очікуючи коли можна буде погризти золотисті кружальця роблячи з них сніжинки.
- Добрий ранок! - він чмокнув маму в щічку.
- Привіт сонечко!
- А де тато?
- За сметаною пішов.

Якщо бути точним, то Стефан Іванович не був біологічним батьком Олексія.
Коли він був малим - мама привезла його до Львова. Він смутно пам'ятав той час, лише те, що мама часто сварилася з бабусею яка розповідала йому різні історії.
- Я не позволю забивать своему ребенку голову всякой ерундой!
- Это история нашей семьи! Он русский, и должен знать об этом!
Мама на це заливалася істеричним сміхом.
А потім вони переїхали на інший кінець країни.
Спочатку російськомовній мамі було складно в серці Галичини. Та маючи мету дати сину хороше життя - вона швидко адаптувалася і навіть почала переймати деякі діалектні слівця. Його в садочку спочатку дражнили "москаликом". Та вихователька насварила тих хто обзивався і незабаром вони вже весело гралися разом. Потім ті хлопці стали його кращими друзями. Балакливий задерикуватий Бодя та більш спокійний Сергій.
Коли Олексій вже вчився у школі мама познайомилася зі Стефаном. Він спочатку нічого не второпав. Було дивно бачити як його доросла мама хихоче як дівчинка розмовляючи телефоном, старанно наряжається, йде кудись, пізно повертається, а потім ходить щаслива, постійно посміхається.
Друзі пояснили йому, що мабуть вона ходить на побачення. Бодя авторитетно заявив:
- Я точно кажу! У твоєї мами є залицяльник. Софка точно так себе поводить коли бігає гуляти зі своїм Феліксом.
У Олексія у голові не вкладалося те, що його мама може ходити на побачення так як старша сестра його друга. Він намагався розпитати про це, та вона не відповіла перевівши розмову на інше. Втім через кілька тижнів сама підняла цю тему, і сказала, що хоче його з деким познайомити.
Олексій знав, що він як єдиний чоловік в їхній маленькій сім'ї має захищати маму від всіляких альфонсів. Хто це такі він достеменно не знав - та був рішуче налаштований дати відсіч лихому дядьку.
Вони зустрілися у ресторані. Мама одягла його у новенький костюмчик, ще й краватку-метелик начепила.
Дорослі сильно нервували, та все пройшло гладко. Стефану вдалося підібрати правильний ключик і сподобатися Олексію. Вони відразу поладнали.
За рік дорослі зіграли весілля і почали жити разом. Чоловік став хлопцю рідним і той сам почав називати його татом.
Стефан навчив Олексія як бути справжнім чоловіком, захищати своє і відстоювати правду. Підтримав вступ на юридичний факультет Львівського національного університету і завжди готовий був допомогти порадою не нав'язуючи свою думку.

Повернувся стривожений Стефан.
- А сметана де? - першим ділом запитала мама.
- Та яка сметана! - відмахнувся чоловік. - Тут таке твориться! - він почав клацати пультом намагаючись увімкнути маленький телевізор на холодильнику. Його руки помітно тряслися. Нарешті він знайшов потрібну кнопку і екран ожив:
- Російські війська перетнули кордон у Харківській області. В країні введено військовий стан. Будь ласка не ігноруйте сигнали повітряної тривоги. - далі дикторка почала перечисляти те, що повинно бути у тривожній валізці.
- Це що таке? - запитала мама вказуючи на екран.
- Це війна.
Забутий млинець згорів на пательні.

Взагалі то війна в їх країні тривала вже вісім років. Та за цей час вона стала такою далекою і не відчувалася так гостро. Останні пару років взагалі майже затихла.
Олексій свого часу уважно відстудував перебіг подій Євромайдану, що перетік у Революцію гідності. Він може і сам зірвався б у Києв, та його мама була при надії і він не міг лишити її саму. Батько коли дізнався про вагітність був на сьомому небі від щастя - тому гайнув за кордон на заробітки. Мама була вже дорослою жінкою коли народжувала його, а коли носила сестричку їй вже перевалило за 50. Лікарі відмовляли, проте вона була вперта і будь за що вирішила народити.
Олексію не вдалося утримати на місці свою кохану. Свою Ксеню. Вона завжди рвалася у бій. Обов'язково в перших рядах. Він часто служив її стопером, відмовляючи шибайголову від небезпечних авантюр. Та не цього разу. Її захист він довірив кращим друзям Боді та Сергію. Вони виконали свою обіцянку і повернули кохану цілою і неушкодженою.
Марічка народилася вже після того як Кримом пройшла "руська весна", і почалися заворушення на Донбасі, звідки родом була мама. Сестричка була слабенька і всі переживали чи виживе вона.
Завжди сумирний Сергій здивував всіх записавшись добровольцем. Скоро за ним на схід потягнувся і Бодя. А Олексій лишився вдома і зайнявся волонтерством.
З Донбасу прибували переселенці. Багато людей втратило житло. Їх треба було влаштувати і допомогти адаптуватися. Ксеня також почала волонтерити час від часу. Її старші брати служили в армії, тож вона зайнялася забезпеченням військових. Якби не він то вона точно відправилася б на фронт. Олексій знав яких зусиль коштувало їй лишитися, не зірватися у бій і цінував це.
Серед переселенців, яким Олексій надавав юридичні консультації - були його тітки. Мамині сестри. Вони деякий час жили у них. Тоді мама дізналася, що бабуся вже кілька років як померла, і перед смертю просила в неї пробачення. Вона тоді довго плакала.
Розуміючи, що мамин стрес негативно вплине на малу Марічку - Олексій знайшов для жінок житло в іншому місті. Для нього вони були ніким, тож він без усякого жалю спровадив родичок.
Одна потім поїхала далі в Європу, інша повернулася додому. Як зробило багато внутрішньо переміщених осіб, що не змогли пристосуватися на новому місці. Олексій розумів їх. Краще померти у власному домі. Він свій дім нізащо не залишив би.
Повернулися Бодя і Сергій.
Бодя став мовчазним, нічого не розповідав, лише пиячив. За кілька тижнів його відпустило і він став самим собою. Майже. В очах лишився відбиток пережитих жахіть війни.
Сергій вступив до лав Збройних силах України. Він і раніше був міцним горішком, а тепер в ньому відчувався сталевий стержень. Він знайшов своє місце.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. У місті залунала повітряна тривога, почали прибувати тисячі людей, що тікали від обстрілів. Сотні історій про втрачену домівку та рідних почув Олексій у волонтерському центрі.
Всі постійно читали новини. Телеграм-канали постійно публікували повідомлення про нові руйнування і смерті. Втішало лише те, що ЗСУ успішно давали відсіч.
Багато знайомих Олексія пішли до військкомату записуватися у добровольці. Він теж пішов.
Настала черга Ксенії зупиняти коханого.
- Тепер ти розумієш, що я відчував коли ти рвалася на Майдан.
Дівчина лише кусала губи. Один з її братів втратив ногу і тепер вчився ходити з протезом. Вона не хотіла щоб так сталося з Олексієм, чи, не приведи Господь, він би загинув.
- Зрозумій, я не можу лишитися осторонь у такий момент.
- Але ж волонтерство.
- Ти заміниш мене. Я впевнений ти впораєшся. - він легко поцілував її і міцно-міцно обійняв. Вона сховала свої сльози в нього не грудях.

Бодю взяли, як учасника АТО, що має бойовий досвід, а Олексію, в якого була лише військова кафедра за плечима - сказали, що зателефонують. Він став чекати.
Приємно здивувало те, що сотні людей, раніше байдужих до волонтерства, почали допомагати. Навіть його буркотлива сусідка, що раніше лаялася, називаючи його волонтерство "дурною справою" - принесла речі для маскувальних сіток, і лишилася плести їх.
За кілька місяців йому зателефонували.
Останній день перед відправленням на підготовку Олексій провів з Ксенею. Вони довго гуляли тихими вуличками. Вона плакала. Він збирав її сльози поцілунками і запевняв, що все буде добре, він обов'язково повернеться. Гірким було їх прощання.
Вечір провів із сім'єю. Вони вже не намагалися відмовити його. Батько сказав своє напутнє слово, мама стримуючи сльози попросила берегти себе. Сестричка залізла до нього на диван і вони довго розмовляли про те, що робитимуть коли він повернеться. Так і заснули разом.

Прокинувся він ніби від поштовху. Спочатку він не міг зрозуміти чому сидить на кухні і де Марічка.
Прийшло повідомлення.

Вона: Ну що? Готовий стрибати?

Стряхнувши з руки попіл прогорівшої сигарети він утупився в екран. В голові все перемішалося. Хто він? Олексій історик з Донеччини, що кілька років як переїхав у росію, чи Олексій правознавець зі Львівщини, що готувався йти добровольцем на фронт воювати з росіянами.
Згадавши вчорашню переписку він прогорнув чат. Повідомлення з незрозумілими символами зникло. Промахуючись повз літер він написав:

Ви: Щзо ти зы мнгою зроюилв? (Що ти зі мною зробила?)
Вона: 😈

І скинула новину: "На Харківщині загинула паремедик Оксана Никорак, позивний Гуцулка" і чорно-біле фото його Ксені у військовій формі.

Вона: Досі радий тому, що ти "руський"?

Олексій швиргонув телефон у куток. Все що він знав і у що вірив було розбито на друзки. Він гірко розридався оплакуючи загиблу кохану яка його не знала.
За вікном над Японським морем сходило сонце.

Примітка: ви знали про те що крапка в кінці текстового повідомлення свідчить про агресію.

В догонку до мого попереднього допису ось вам приклад мого занурення на п'ятий рівень фендому по мальопису  @Octane "Душа повертається на землю"

Це Відехіль - один з божків Безодні.
Я вже здається більше п'яти років читаю мальписи пані Октан. Ну до ковіду це точно. І якраз під час локдауну 2020 року я зробила маску персонажа з прикрасами на шию. Перечитавши ДПНЗ я помітила деякі неточності в образі та влітку 2021 року проапгрейдила маску (вона не на резинці тримається, а одягається як шолом), переробила прикрасу на шию, додала кілька рядів "перлів", зробила прикраси на руки. Ще прикидувала як би зробити взуття, та не стала заморочуватися, бо ж всеодно в люди вийти нікуди, локдауну все ж таки. А чисто пофоткатися і верхньої частини достатньо.
Все зроблено з паперу, паперових серветок та картону.  Пофарбоване все акриловими фарбами. Трохи дроту для основи прикрас та нитка для низок намистин.
Маска робилася у техніці пап'є-маше прямо на обличчі. Вже потім за допомогою зіжмаканих серветок додала рел'єфності. Вилиці, підборіддя, вуста, ніздрі.
Найскладніше було зробити браслет на ліву руку у вигляді змійки. Я з нігтями стільки не заморочувалася. Намистини з половини серветки було робити занудно, та просто: намочити у клей, зкатати кульку, дати висохнути, проколоти і пофарбувати (спочатку білою, а потім перламутровою фарбою).
Ось такий косплей вийшов. Поки що більше жоден твір не надихав мене зробити подібне.

Вітаю шановні картопляни!

Я знову до вас зі своїми роздумами.
Чи відоносите ви себе до якогось фендому?
Книги/фільму/серіалу/гри/мультфільму/мультсеріалу/аніме/мальопису (потрібне підкреслити, що не вистачає додати).

Особисто я відношуся до багатьох фендомів.
Роздумуючи про фанатіння як явище я придумала певну градацію рівнів занурення у фендом:

1 рівень - просто знати про існування твору. Зараз мабуть неможна знайти людину (з тих хто має доступ до інтернету), що не чула б про Гаррі Поттера. Ті, що не бачили/не читали звісно є. Колись я розмовляла з дівчиною, що не дивилася фільми, не читала книги, і не хотіла цього виправляти, бо її подруга якось не адекватно взахльоб розповідала про фільми і хотіла собі рудого хлопця (мій рудий до мене не приходить 😑).

Важливо!!! Якщо ви хочете когось затягнути у своє фендомське болото - головне не відлякати потенційну жертву, дійте м'яко, але наполегливо. Це не та релігія в якій можна пригрозити пекельними муками і вам повірять.

2 рівень - ознайомлення з твором. Припустимо ви купилися на ажіотаж навколо чогось і вирішили ознайомитися з ним. Далі три шляхи:
1. вам не сподобалося, і ви не розумієте чому стільки галасу;
2. вам сподобалося, ви розумієте чому стільки галасу та йдете дала по життю;
3. вам сподобалося, ви приєднується до загального галасу і ваш шлях лежить на наступний рівень.

3 рівень - власне фендом. Ви добре орієнтуєтеся у творі, знаєте імена головних і другорядних персонажів, читали додаткову інформацію про твір, про творців, клікаєте на статті, що пов'язані з твором, відстежуєте новини тощо.
Досягненням минулого року я вважаю те, що мені вдалося затягнути подругу (ту саму лякливу сусідку) до лав дорамщиць - це ті хто дивиться дорами. Це азійські серіали, здебільшого корейські. Я на це кілька років витратила!
До того моменту я вважала, що на третьому рівні, бо не ображусь якщо до мене звернуться нуна/онні, а от на аджуму можу 😠 Розумію, що пропозиція "поїсти рамену разом" замінила евфемізм "випити кави" який означає зовсім не пиття кави. Ну ви розумієте 😏.
Подруга почала мене засипати іменами акторів, закидати відосиками по різним дорамам, а це вже наступний рівень.
Тож третій рівень можна поділити на верхній рівень, та нижній який плавно перетікає у четвертий.

4 рівень - споживання фанатської творчості. Коли канону нам стає замало - на допомогу приходять фанфіки!  Четвертий рівень тісно пов'язаний з п'ятим.

5 рівень - власне фанатська творчість:
Написання фанфіків (фанрідери потеромани знають що краща пара це Луціус і ваза😅);
Малювання артів (щоправда професійні художники, що малюванням заробляють на життя, щоб не відставати від трендів повинні мати в доробку роботи по популярним фендомам);
Вигадування різноманітних теорій (це інтелектуальна творчість);
Монтаж роликів і зйомка фан-фільмів;
Косплей врешті решт.

Щоправда п'ятий рівень не обов'язково передбачає проходження попередніх двох рівнів. Ось наприклад я колись написала фанфік по фендому "Надприродне". Та нічого по ньому не читала, та й серіал закинула на 9 сезоні!

І власне останній 6 рівень - новий канон. До цього рівня рідко доходять, та все ж є прецеденти. Наприклад: Хлопчик Пітер з Нової Зеландії, дуже любив книги англійського письменника. Та так, що коли виріс зняв аж шість фільмів за мотивами. І ці фільми підкорили мільйони сердець.

Попри весь прагматизм сучасного життя романтики не щезли. Подекуди можна помітити їх сліди у вигляді зізнань під вікнами. Як на мене - це дуже мило.
Навіть у моєму маленькому селі на Донеччині був такий випадок. На асфальті під вікнами сусіднього будинку з'явився напис:

"ВИКА
я тебя
люблю"

Та час невблаганний. Напис почав стиратися. Лише "люблю" ще можна було прочитати, бо слово було написано під бордюром.

А потім у наше життя увійшли нові слова: Євромайдан, Революція гідності, анексія Криму, сеператисти, днр, лнр, АТО.

Вулицями мого маленького села почала їздити важка військова техніка. Слово "люблю" покоцали.

А вісім років потому села не стало.