Несеться Мережею ґвалт з приводу відкриття Олімпійських ігор в Парижі. Дехто знаходить приводи для образ, дехто висловлює захоплення. Я не претендую на звання експерта, але хочу поділитися з вами своїми враженнями щодо побаченого в тих фрагментах, які я переглянула на YouTube каналі Eurosport (звідти й скриншоти).
Почну з найскандальнішого дійства — бенкет богів. Так, та сценка розіграна драґ-квін, там де був стіл, наїдки, «смурфік» (як його встигли обізвати деякі особливо «експертні» коментатори), то був бенкет богів Олімпу, а не тайна вечеря, яку так активно намагались притягнути туди за вуха. А «смурфік» то Бахус, він же Вакх, він же Діоніс — один з дуже веселих богів Олімпу, бенкети за його участю мали феєричний успіх. Тож, ні, та сова була від іншого глобуса, бо то була алюзія, саме, на Олімпійських богів. Олімпіаду ж відкривали, як не як. Тут все просто, чесно, аж не цікаво. До речі, Бахус (він же ж Діоніс і Вакх) має ще й відношення до Парижу, бо за міфологією його донька Секвана є покровителькою Сени. Бачите, як красиво все завʼязано на богах Олімпу? Як казав мій викладач фольклору і гармонії — «смачненько»!
А тепер на початок. Зізу (Зенадін Зідан, якщо хто не знає, ох це був мій футбольний краш!) біжить яскравими вулицями Парижу, забігає в метрополітен (дизайн табличок та інтерʼєрів якого створив один з найвідоміших представників ар нуво Ектор Гімар і нам їх не просто так показують), а потім… Потім нам показали Паризькі. О, красиво ж як! Де, майже як Аід, зʼявляється Привид Опери. Стоп! Скажете ви, це ж Ендрю Ллойд Веббер написав, англієць! Так, звісно, але ж придумав його і описав в романі французький письменник Ґастон Леру, в 1910 році, між іншим. І тим привидом в катакомбах є… Але це буде далі….
Ось це далі. Десь я прочитала, що українські коментатори відкриття Олімпійських ігор не знали «що то за чувак виробляє паркур і факел носить» (а це він зʼявляється в човні в катакомбах). Як добре, що в мене не було світла і я не дивилась трансляцію відкриття та ще й з нашими коментаторами, бо не витримала б і плюнула б в телевізор. Цей «чувак» такий впізнаваний, що навіть я, людина не геймер, знаю що він персонаж компʼютерної гри Assasin’s Creed. Ба більше, за сценарієм гри, Арно Доріан (так, у нього є імʼя і в Гуглі його легко знайти, що я і зробила) народився в 18 сторіччі в Версалі, а потім примкнув до Французької революції і це важлива деталь Паризької олімпіади 2024).
О, і це ще не все з приводу Assassin’s Creed, на мою думку. Памʼятаєте пожежу яка сильно пошкодила Нотр Дам де Парі (ну, звісно памʼятаєте, бо реставрацію ж показали на церемонії!)? Розробники гри фінансово підтримали реставрацію, а їх детальна 3d копія Собору неабияк стала в нагоді. Тому, знову ж таки на мою думку, поява Арно на відкритті ще є й подякою за порятунок історії міста. Але це я вже романтизую, вибачте.
Французька революція. Вище я написала, що це важлива деталь. І це підтверджує виступ Gojira, французького проґ-метал гурту, з революційною (в сенсі — часів революції) піснею «Ah! ça ira» (до Марсельези, саме, ця пісня була найпопулярнішою і я її цілий день вже наспівую) та ще й з обезголовленою Марією Антуанеттою на стінах (тобто виконавці, в прямому сенсі, були на стінах Консьєржері) замку в якому була увʼязнена остання.
Також була дуже красива театральна реконструкція відомої картини «Свобода, що веде народ» Делакруа. І там теж стояв Арно з факелом. О, і ще один реверанс Французькій революції — маскот Олімпіади 2024, яким є фригійський ковпак.
Ой, а ще мені сподобалось як тендітно поставились до мистецької спадщини Франції організатори церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024. Тут нам і канкан показали (ну, а як же ж свято й без канкану?!), і кравецький цех Луї Віттона, і цілу бібліотеку з акцентами на книгах французької класики; провели експрес-екскурсію Лувром (під музику Сен-Санса); показали історію викрадення Моно Лізи (під музику Равеля); історію кінематографа з Люмʼєрами; виступ Леді Гаги теж є чарівним нагадуванням про відомий виступ Зізі Жанмер з величезними віялами з пірʼя страусів. Тут не тільки пісня Зізі, а й віяла, рухи і костюм Леді Гаги мають пряме цитування класичного вже номеру Зізі Жанмер в мʼюзік-холлі; тиждень паризької моди також не був забутим!
Бачите, щоб вловити всі образи і зрозуміти їх варто знати історію Франції та й історію мистецтва (від живопису до архітектури, літератури і компʼютерних ігор) теж було б не погано знати. Хоч трішки. І тоді можна було б отримати насолоду від того свята. А ще — взяти в приклад собі те, як люблять і цінують свої історію та мистецтво французи, що легко демонструють їх на світовому рівні.
Почну з найскандальнішого дійства — бенкет богів. Так, та сценка розіграна драґ-квін, там де був стіл, наїдки, «смурфік» (як його встигли обізвати деякі особливо «експертні» коментатори), то був бенкет богів Олімпу, а не тайна вечеря, яку так активно намагались притягнути туди за вуха. А «смурфік» то Бахус, він же Вакх, він же Діоніс — один з дуже веселих богів Олімпу, бенкети за його участю мали феєричний успіх. Тож, ні, та сова була від іншого глобуса, бо то була алюзія, саме, на Олімпійських богів. Олімпіаду ж відкривали, як не як. Тут все просто, чесно, аж не цікаво. До речі, Бахус (він же ж Діоніс і Вакх) має ще й відношення до Парижу, бо за міфологією його донька Секвана є покровителькою Сени. Бачите, як красиво все завʼязано на богах Олімпу? Як казав мій викладач фольклору і гармонії — «смачненько»!
А тепер на початок. Зізу (Зенадін Зідан, якщо хто не знає, ох це був мій футбольний краш!) біжить яскравими вулицями Парижу, забігає в метрополітен (дизайн табличок та інтерʼєрів якого створив один з найвідоміших представників ар нуво Ектор Гімар і нам їх не просто так показують), а потім… Потім нам показали Паризькі. О, красиво ж як! Де, майже як Аід, зʼявляється Привид Опери. Стоп! Скажете ви, це ж Ендрю Ллойд Веббер написав, англієць! Так, звісно, але ж придумав його і описав в романі французький письменник Ґастон Леру, в 1910 році, між іншим. І тим привидом в катакомбах є… Але це буде далі….
Ось це далі. Десь я прочитала, що українські коментатори відкриття Олімпійських ігор не знали «що то за чувак виробляє паркур і факел носить» (а це він зʼявляється в човні в катакомбах). Як добре, що в мене не було світла і я не дивилась трансляцію відкриття та ще й з нашими коментаторами, бо не витримала б і плюнула б в телевізор. Цей «чувак» такий впізнаваний, що навіть я, людина не геймер, знаю що він персонаж компʼютерної гри Assasin’s Creed. Ба більше, за сценарієм гри, Арно Доріан (так, у нього є імʼя і в Гуглі його легко знайти, що я і зробила) народився в 18 сторіччі в Версалі, а потім примкнув до Французької революції і це важлива деталь Паризької олімпіади 2024).
О, і це ще не все з приводу Assassin’s Creed, на мою думку. Памʼятаєте пожежу яка сильно пошкодила Нотр Дам де Парі (ну, звісно памʼятаєте, бо реставрацію ж показали на церемонії!)? Розробники гри фінансово підтримали реставрацію, а їх детальна 3d копія Собору неабияк стала в нагоді. Тому, знову ж таки на мою думку, поява Арно на відкритті ще є й подякою за порятунок історії міста. Але це я вже романтизую, вибачте.
Французька революція. Вище я написала, що це важлива деталь. І це підтверджує виступ Gojira, французького проґ-метал гурту, з революційною (в сенсі — часів революції) піснею «Ah! ça ira» (до Марсельези, саме, ця пісня була найпопулярнішою і я її цілий день вже наспівую) та ще й з обезголовленою Марією Антуанеттою на стінах (тобто виконавці, в прямому сенсі, були на стінах Консьєржері) замку в якому була увʼязнена остання.
Також була дуже красива театральна реконструкція відомої картини «Свобода, що веде народ» Делакруа. І там теж стояв Арно з факелом. О, і ще один реверанс Французькій революції — маскот Олімпіади 2024, яким є фригійський ковпак.
Ой, а ще мені сподобалось як тендітно поставились до мистецької спадщини Франції організатори церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024. Тут нам і канкан показали (ну, а як же ж свято й без канкану?!), і кравецький цех Луї Віттона, і цілу бібліотеку з акцентами на книгах французької класики; провели експрес-екскурсію Лувром (під музику Сен-Санса); показали історію викрадення Моно Лізи (під музику Равеля); історію кінематографа з Люмʼєрами; виступ Леді Гаги теж є чарівним нагадуванням про відомий виступ Зізі Жанмер з величезними віялами з пірʼя страусів. Тут не тільки пісня Зізі, а й віяла, рухи і костюм Леді Гаги мають пряме цитування класичного вже номеру Зізі Жанмер в мʼюзік-холлі; тиждень паризької моди також не був забутим!
Бачите, щоб вловити всі образи і зрозуміти їх варто знати історію Франції та й історію мистецтва (від живопису до архітектури, літератури і компʼютерних ігор) теж було б не погано знати. Хоч трішки. І тоді можна було б отримати насолоду від того свята. А ще — взяти в приклад собі те, як люблять і цінують свої історію та мистецтво французи, що легко демонструють їх на світовому рівні.