Колись і мені було 18 років. 
Безтурботне життя, навчання у медичному коледжі, друзі навколо, любов, яка дарувала радість та смуту одночасно (але це вже інша історія) 
Нагадую собі знайомого режисера, який як тільки вип'є одразу починає: "А раньше было лучше", але що вже зробиш...
Літо, сесія закрита, тому можна було собі дозволити трішки і грошей заробити. На той момент я тільки починала палити, відкривала для себе світ алкоголю та прогулянок уночі по маленькому містечку. 
Настольгія завжди так романтизується мозком? 
Підвертається мені робота на курорті офіціанткою. 
"Пляж, пісочок, сонечко. Ну потрібно з людьми говорити, їжу їм носити. Що в цьому такого? Ноги ходять, руки не тремтять (поки що), розмовляти наче вмію та і обличчям генетика не образила. Гроші зайвими ніколи не були" - вважав тоді мій максималістичний мозок та самовпевненість.
Хтож знав, що поїхавши туди 53кг дівчинкою я повернуся 48кг скелетом з ребрами на білий світ
Збирала речі я швидко, не якісно і звісно з надією на те, що нове місце та оточення принесуть мені спокій у душу та гаманець. Через декілька днів я вже була на місці. Класний колектив, знайоме керівництво (ще забула вказати, що сфера обслуговування у мене в крові. Передалась через пуповину від матері). Не життя, а казка. 

І ось тут я би хотіла написати свої пригоди, факапи та просто веселі, або не дуже, історії. Не факт, що я зможу це робити систематично, адже посидючості в мене стільки ж, як в кота, який хоче посерити, але йому це не вдається.
Час покаже :) 

Всім гарного дня, якщо це хтось побачить.
До зустрічі у першому робочому дні в історіях офіціантки.