Штучний інтелект більше не про прогрес. Він про перерозподіл влади, енергії та грошей — і це вже неможливо приховати. Поки корпорації й уряди розповідають казки про «інновації», реальність виглядає інакше: ШІ став паразитом, що вбудовується в інфраструктуру й висмоктує ресурси швидше, ніж суспільство встигає усвідомити наслідки. Зростання дата-центрів, злиття космосу, супутників і ШІ, енергетичні перевантаження — це не побічні ефекти. Це ядро нової моделі.
Нам продають образ ШІ як нейтрального інструмента. Але нейтральних інструментів не існує, коли йдеться про контроль інформації, ринків і поведінки. Кожен новий «прорив» вимагає більше електроенергії, більше рідкоземельних металів, більше централізації. І щоразу платить не інвестор і не стартап, а споживач — через тарифи, податки й інфляцію. Це прихований податок на довірливість.
Особливо показово, як швидко ШІ опинився під крилом держави та військових підрядників. Контракти, субсидії, секретні програми — усе це подають як захист національних інтересів. Насправді це узаконення технологічної монополії. Коли кілька компаній контролюють обчислення, дані та канали поширення, демократія перетворюється на декорацію.
Крипторинки, які ще вчора називали альтернативою системі, тепер відтворюють її найгірші риси. Компанії накачують баланси токенами, перетворюючи волатильність на бізнес-модель. Поки ціни зростають — усі генії. Коли ринок розвертається — починаються паніка й пошук винних. Це не децентралізація, це фінансовий цирк із тими самими ляльководами.
Інвестиції в ШІ сьогодні — це ставка на те, що суспільство проковтне будь-які витрати. Що відключення світла, зростання цін і руйнування локальних спільнот спишуть на «перехідний період». Але історія показує: коли технології починають пожирати середовище, в якому існують, система тріскається. І тоді жодні презентації не врятують.
Головне питання не в тому, чи небезпечний ШІ. Питання в тому, кому він служить. Поки відповідь очевидна — тим, хто має доступ до капіталу, енергії та влади. Іншим пропонують мовчати й платити.