Попередня частина.
Повернувшись до Колегії, спостерігаємо, як Анкано зчиняє бунд, вколошкує архімага і тепер готується влаштувати якийсь чарівний апокаліптичний пиздець. Доки інші маги чухають потилицю і роздупляються, що коїться, доведеться допомогти Арнелу і Фаральді захистити Вінтерхолд від магічних аномалій.
Тут я взагалі натішився з того, як ці двоє це роблять. Фаральда, майстер школи Руйнування, заховалася десь за колонами вхідної брами, періодично шмаляючи вогняними кулями у рандомних напрямках, доки Арнел махався з магічними аномаліями голіруч, піднявши собі у поміч труп нещасної курки, яка ненароком потрапила під роздачу вогняних куль від Фаральди.
Магічні аномалії усюди, Арнел матюкається, реанімована курка квокче і лопоче крилами, Фаральда жбурляє вогняні кулі собі уже просто під ноги... І серед усього цього - напівголий бретонець з виряченими очима і божевільним поглядом. Жителі Вінтерхолда можуть спати спокійно, знаючи, що вони у безпеці.

...Далі нас шлють у Лабірінтіан. Шляхом туди я зробив невеличкий гак і заскочив у гості до Квенела. Зовсім забув, що в його кургані можна розжитися церемоніальним мечем і сокирою, які за статами не поступаються сталевим.

Далі побіг до Лабірінтіану. Олеся - так я вирішив назвати вогняного атронаха - відстрілювала драугрів, наче кулемет, паралельно сяючи у променях власної краси. Встановив їй ретекстур, аналогічний з моєю легендою.

Періодично допомагав їй, бо в мене вже 13 рівень, а драугри качаються.
З Морокеї ми впоралися без проблем, як завжди. Певно, один з найслабіших драконячих жерців. І як Савос із своїми друзями дали себе так легко загнати у глухий кут тоді давно, минулого разу?..

Швиденько заскочивши до Соратників здати Ейлі її квести і потім до Дельфіни - узяти квест на Талморське посольство, я хутенько побіг назад до Колегії. Анкано продовжував хуліганити і загравати з апокаліптичними іграшками і струнами Етеріусу.

Довелося йому пояснити, що так робити нізя - посохом Магнуса по голові і Кропивкою у дупу. Після чого псіджики зкомуниздили з Колегії магічну зброю масового знищення, залишивши натомість лише дулю з маком і мертвого талморця.
Квестова лінія закінчена, один пункт у фракційних сюжетках можна закреслювати. 

Викинувши вже не квестовий посох Магнуса і архімагівське ганчір'я у прірву, я повернувся до Вайтрану. Квести Ейли я виконав мимохідь, поки бігав туди-сюди по сюжетам Колегії, настав час Кодлаку відправити мене на полювання на відьом.
Шляхом до Фолкріту я зустрів Алдуїна, котрий саме піднімав з мертвих чергового свого лускатого посіпаку.

З ним бійки гарної не вийшло. Я навіть не встиг прочитати ім'я цього іменного дракона - він одразу, як мене помітив, чкурнув до найближчого табору велетнів, де скоїв жахливе самогубство. Сама люб'язність.

Знайшовши відьомське кубло і вбивши лише одну із відьом (не хочу потім тагяти у інвентарі ще й їхні голови), повертаюсь у Вайтран. Йоррваскр атаковано, Кодлака вбито, уламки Вутрад викрадено, Вілкас прагне помсти. Все як завжди. Скільки разів я вже спостерігав ці сцени...

Мстимо за Кодлака, забираємо залишки Вутрад, поспішаємо на почесні похорони старого воїна, забираємо останній шматочок Вутрад із його шухляди... Йорлунд, блять, якого хуя ти робиш?!.
А? Що? Попіл із людських кісток зробить метал витривалішим? Ну, якщо ти так кажеш... ти у нас тут майстер-коваль, в решті решт... ось... останній шматочок Вутрад. Як ти просив.

А ось і фінальний квест сюжетної лінії Соратників. Який я виконувати не буду. Бо нам тут дарують у користування відреставровану Вутрад, яку нас майже одразу змушують залишити іржавіти у могилі Ісграмора. А в неї, взагалі-то, дуже непогані стати. Набагато кращі, ніж у меча Балгруфа (який я нарешті можу віддати Провентусу). А ще - це найшвидший шлях до серця будь-якої ельфійки. Особливо Еленвен, вуа-ха-ха! Настав час навідатися у Талморське посольство і влаштувати там різанину.

Читати далі.