Прочитала запоєм "Радіоактивні таракани". Сказати, що мені там сподобалось- не можу. Це просто любов з першого погляду. Як до коміксу, так і до тексту.
Тепер в мене це джерело натхнення.
Дякую.
Хочу викласти історію, яку довго носила в голові.
Прототипи збірні. Історії теж. Правди майже нема.
ІРКА
Та на бога, схаменись! - Репетувала Ірка, закриваючись руками від баби Дориної мокрої ганчірки.
- Та! То! Бі Ще! Ма! Ло! - Викашлювала стара Дора при кожній тьопні по Ірці.
- Ти! Вже! Діс! Та! Ла!
За годину.
- Нащо ти її дратуєш?
- Я не дратую, я перевиховую,- Ірка кліпнула одним оком на Віру. Поворушила язиком по губах, врешті нахилилась і сплюнула в тарілку кісточку з карася. - Старе стерво вже задрало. Очі б мої її не бачили.
Дівчина відставила пальці, які щойно тримали жирний шматок смаженого карася, підвела внутрішню сторону долоні, де зап'ясток, до іншого ока, що запливло синцем і обережно поторкала його.
- Ще льоду давай прикладу. - Віра підняла над столом завернуті в пакет три льодинки.
- Щас. - Іра відкусила ще карася і підставила обличчя до протягнутого клуночка.
- Ото ж, бачиш, "очі б не бачили".
- Не починай. Я не розумію твоїх космосів, - прошамкала дівчина, потроху пережовуючи рибу.- Дай спокійно поїсти.
І це не баба. Це ж пробка.
Віра іншою рукою підперла своє підборіддя, усміхалась тримаючи пакет з льодом біля Ірчиного ока.
- Добре, що вони поїхали. Бо я їм качалкою в сраці ще б довго стирчала.
Віра ще більше розтяглась в посмішці. Підняла трохи підборіддя, помотала головою:
- От вже ж чудо. І де ти взялась на їхню голову...
А Ірка взялась зовсім неочікувано. Скуйовджене довге волосся, худе гарне обличчя, струнка постать і вічна пачка цигарок поряд. Ірка мала рак легень і їй вже було начхати на все. Курити вона почала вже після діагнозу.
Життя стрімко розверталось в його плині і десь отам за поворотом вже був його кінець. Тупик.
Ірка після бомбардування росіянами околиці міста втікала автоматично, бо не готова була здохнути дівчиною, що не взнала парубка. Може і не коханого, але українця точно. Окрім того, вона вивозила з собою якусь тітку. Та загубилась і не пам'ятала від шоку хто вона і звідки.
Авто було розстріляне, але здалеку. Не загорілось. Цілими вони доїхали до якогось пункту і звідти їх вже відправили в безпеку.
Так вони удвох потрапили на перевалку.
Всі, хто був тут, разом пройшли життя в шкільних класах, блекаут. Ірка не була частиною колективу.
Ірка була біля жінки, яку везла.
Турбувалась про неї як могла.
Та, хоч і не пам'ятала себе та звідки, все ж не втратила навичок комунікації. Але від дівчини практично не відходила. Тримались одна одну.
Коли починалась сирена, вони удвох миттю бігли в сховище.
Спрацьовувало те, що в сусідній з Іркиним будинок влучила ракета і він перестав існувати.
А їхній під'їзд глухо підскочив, трохи репнув, вікна сипнуло снігом скла. Ірка підскочила разом з будинком, з холодильником, за який сховалась в кутку стін і з сумочкою.
Після цього вона почала курити і спускатись в бомбосховище.
Потім було пекло, яке вона не хотіла згадувати. Бо виявляється двічі в одне місце снаряд може влучити, якщо туди цілити. По рятувальниках.
В сховищі, в безпечнім місці, Ірка обіймала якусь жінку. Та молилась тихенько. Ірка теж. Але через слово вставляла мат.
Вчергове вони сиділи разом. Виявляється жіночка не покидала сховище.
Вони знов обіймались.
Дрижаки хилитали тіло Ірки, тітка гріла її ліву сторону ноги, молилась тихо, притискаючись і дівчина тиснулась всим боком до тепла. Бахнуло.
- А, йтм! Як і ми їм, сукам, прощаєм!
Знов бахнуло.
- Блд його морді! І введи мене в спокусу, бо я вже блд не можу! - Ірка від злості репетнула і стукнула кулаком по стіні.
- Ну-ну, та тих, тих, тихенько. Не треба так.
- Тьоть, я не можу. Мені треба це вивернути з себе.
- А, тоді давай, далі. Я тебе слухаю.
- Амінь, - засміялась тихо дівчина. - Давайте поїдемо з цього міста. Я так хочу поїхати.
Жінка жила в Ірки, а дівчина ходила з телефоном і всим тицяла її фото в надії, що хоч хтось її впізна.
Але марно.
Одного дня сусідка сказала, що може в кого жила в тім домі, якого вже не було.
Тому Ірка і вирішила їхати, але забрати тітку, щоб розказувати звідки вони.
З перевалу вони поїхали далі. Вглиб країни. Саме тут і сталось цікаве.
В містечку Ірка освоїлась і на отримані гроші купила необхідне.
Прийшла в будиночок. Там тітка дотовкла картоплю. Бесідувала про щось з якоюсь бабцею.
Дівчина поставила сумки і підійшла ближче:
- Добрий день.
- Добрий.
- Ірочка, знайомся, Дора.
- Приємно.
- Сідай, будем вечеряти. - Жінка стала накривати на трьох.
- Ви тут місцева чи мешкаєте? - Поцікавилась Іра.
- Ні, ми біженці. - Оживилась Дора, - Тут, за рогом наш будиночок.
- І ви гуляли чи як втрапили сюди? - Вела далі дівчина.
- Ми за обідом ходимо. Ось сумка....- Дора простягла руку, зрозуміла ситуацію.
- А ми самі купуємо і готуємо, - спокійно сказала Ірка.
- Вибачте, вибачте... - Дора швидко схопила сумку. - Бувайте. - І вискочила.
- Та... що ж... - жінка тримала в руках три ложки. Глянула на Ірку, а та насипала в дві тарілки картоплю. Поклала шматки масла і:
- Смачного. - Вона поклала свої худі пальчики на руку тітки. - Ви надто добра і довірлива. А я ні.
Їли мовчки.
Відтоді Ірка стала часто стрічати бабу Дору. Та нищила її поглядом. Але Ірка віталась і йшла далі.
Через кілька днів до Ірки завітали жінки, що розселяли їх і поцікавились чи не знаходила Ірка гаманець.
- Ні. Не знаходила.
- Іра, до вас прийде дільничний, підете з ним на свідоцтво. Тут недалечко.
- Що? Яке свідоцтво?
- В нас в містечку сталась пропажа і описали наче вас, що буди поряд з місцем....
- Я не беру чужого. Мені вистачає.
- Та що ви, Іра мені своє віддає. - Захвилювалась співмешканка.
- Ми не звинувачуємо. Знаємо Іру. Але...
- Це що, баба Дора? - Ірка миттю завелась. - От стара .... хвойда.
Жінки переглянулись.
Ірка все зрозуміла.
- Я нічого не брала. А вашому інформатору передайте, щоб очі вмивала і нехай пошукає пропажу, бо я їй нагадаю, як вона тут була. І собаку викличу, щоб понюхала де в кого що лежить.
Жінки пішли і мабуть сказали про собаку.
Бо за добу все знайшлось неочікувано. Баба Дора не виходила з кімнатки і друга бабця носила їй попоїсти.
Ходив гомін по поселенню. Але історія не набула розголосу.
За тиждень Ірка побачила бабу і та зробила вигляд, що не знає дівчину.
Але Ірка не втрималась:
- Що, знайшлось те, що ви вкрали в себе?
Удруге вона знов нагадала про себе:
- А як вам надурняк попоїсти? Я запрошую. Таку ж тушу підтримувати треба,- стьобала Ірка стару.
Тепер в мене це джерело натхнення.
Дякую.
Хочу викласти історію, яку довго носила в голові.
Прототипи збірні. Історії теж. Правди майже нема.
ІРКА
Та на бога, схаменись! - Репетувала Ірка, закриваючись руками від баби Дориної мокрої ганчірки.
- Та! То! Бі Ще! Ма! Ло! - Викашлювала стара Дора при кожній тьопні по Ірці.
- Ти! Вже! Діс! Та! Ла!
За годину.
- Нащо ти її дратуєш?
- Я не дратую, я перевиховую,- Ірка кліпнула одним оком на Віру. Поворушила язиком по губах, врешті нахилилась і сплюнула в тарілку кісточку з карася. - Старе стерво вже задрало. Очі б мої її не бачили.
Дівчина відставила пальці, які щойно тримали жирний шматок смаженого карася, підвела внутрішню сторону долоні, де зап'ясток, до іншого ока, що запливло синцем і обережно поторкала його.
- Ще льоду давай прикладу. - Віра підняла над столом завернуті в пакет три льодинки.
- Щас. - Іра відкусила ще карася і підставила обличчя до протягнутого клуночка.
- Ото ж, бачиш, "очі б не бачили".
- Не починай. Я не розумію твоїх космосів, - прошамкала дівчина, потроху пережовуючи рибу.- Дай спокійно поїсти.
І це не баба. Це ж пробка.
Віра іншою рукою підперла своє підборіддя, усміхалась тримаючи пакет з льодом біля Ірчиного ока.
- Добре, що вони поїхали. Бо я їм качалкою в сраці ще б довго стирчала.
Віра ще більше розтяглась в посмішці. Підняла трохи підборіддя, помотала головою:
- От вже ж чудо. І де ти взялась на їхню голову...
А Ірка взялась зовсім неочікувано. Скуйовджене довге волосся, худе гарне обличчя, струнка постать і вічна пачка цигарок поряд. Ірка мала рак легень і їй вже було начхати на все. Курити вона почала вже після діагнозу.
Життя стрімко розверталось в його плині і десь отам за поворотом вже був його кінець. Тупик.
Ірка після бомбардування росіянами околиці міста втікала автоматично, бо не готова була здохнути дівчиною, що не взнала парубка. Може і не коханого, але українця точно. Окрім того, вона вивозила з собою якусь тітку. Та загубилась і не пам'ятала від шоку хто вона і звідки.
Авто було розстріляне, але здалеку. Не загорілось. Цілими вони доїхали до якогось пункту і звідти їх вже відправили в безпеку.
Так вони удвох потрапили на перевалку.
Всі, хто був тут, разом пройшли життя в шкільних класах, блекаут. Ірка не була частиною колективу.
Ірка була біля жінки, яку везла.
Турбувалась про неї як могла.
Та, хоч і не пам'ятала себе та звідки, все ж не втратила навичок комунікації. Але від дівчини практично не відходила. Тримались одна одну.
Коли починалась сирена, вони удвох миттю бігли в сховище.
Спрацьовувало те, що в сусідній з Іркиним будинок влучила ракета і він перестав існувати.
А їхній під'їзд глухо підскочив, трохи репнув, вікна сипнуло снігом скла. Ірка підскочила разом з будинком, з холодильником, за який сховалась в кутку стін і з сумочкою.
Після цього вона почала курити і спускатись в бомбосховище.
Потім було пекло, яке вона не хотіла згадувати. Бо виявляється двічі в одне місце снаряд може влучити, якщо туди цілити. По рятувальниках.
В сховищі, в безпечнім місці, Ірка обіймала якусь жінку. Та молилась тихенько. Ірка теж. Але через слово вставляла мат.
Вчергове вони сиділи разом. Виявляється жіночка не покидала сховище.
Вони знов обіймались.
Дрижаки хилитали тіло Ірки, тітка гріла її ліву сторону ноги, молилась тихо, притискаючись і дівчина тиснулась всим боком до тепла. Бахнуло.
- А, йтм! Як і ми їм, сукам, прощаєм!
Знов бахнуло.
- Блд його морді! І введи мене в спокусу, бо я вже блд не можу! - Ірка від злості репетнула і стукнула кулаком по стіні.
- Ну-ну, та тих, тих, тихенько. Не треба так.
- Тьоть, я не можу. Мені треба це вивернути з себе.
- А, тоді давай, далі. Я тебе слухаю.
- Амінь, - засміялась тихо дівчина. - Давайте поїдемо з цього міста. Я так хочу поїхати.
Жінка жила в Ірки, а дівчина ходила з телефоном і всим тицяла її фото в надії, що хоч хтось її впізна.
Але марно.
Одного дня сусідка сказала, що може в кого жила в тім домі, якого вже не було.
Тому Ірка і вирішила їхати, але забрати тітку, щоб розказувати звідки вони.
З перевалу вони поїхали далі. Вглиб країни. Саме тут і сталось цікаве.
В містечку Ірка освоїлась і на отримані гроші купила необхідне.
Прийшла в будиночок. Там тітка дотовкла картоплю. Бесідувала про щось з якоюсь бабцею.
Дівчина поставила сумки і підійшла ближче:
- Добрий день.
- Добрий.
- Ірочка, знайомся, Дора.
- Приємно.
- Сідай, будем вечеряти. - Жінка стала накривати на трьох.
- Ви тут місцева чи мешкаєте? - Поцікавилась Іра.
- Ні, ми біженці. - Оживилась Дора, - Тут, за рогом наш будиночок.
- І ви гуляли чи як втрапили сюди? - Вела далі дівчина.
- Ми за обідом ходимо. Ось сумка....- Дора простягла руку, зрозуміла ситуацію.
- А ми самі купуємо і готуємо, - спокійно сказала Ірка.
- Вибачте, вибачте... - Дора швидко схопила сумку. - Бувайте. - І вискочила.
- Та... що ж... - жінка тримала в руках три ложки. Глянула на Ірку, а та насипала в дві тарілки картоплю. Поклала шматки масла і:
- Смачного. - Вона поклала свої худі пальчики на руку тітки. - Ви надто добра і довірлива. А я ні.
Їли мовчки.
Відтоді Ірка стала часто стрічати бабу Дору. Та нищила її поглядом. Але Ірка віталась і йшла далі.
Через кілька днів до Ірки завітали жінки, що розселяли їх і поцікавились чи не знаходила Ірка гаманець.
- Ні. Не знаходила.
- Іра, до вас прийде дільничний, підете з ним на свідоцтво. Тут недалечко.
- Що? Яке свідоцтво?
- В нас в містечку сталась пропажа і описали наче вас, що буди поряд з місцем....
- Я не беру чужого. Мені вистачає.
- Та що ви, Іра мені своє віддає. - Захвилювалась співмешканка.
- Ми не звинувачуємо. Знаємо Іру. Але...
- Це що, баба Дора? - Ірка миттю завелась. - От стара .... хвойда.
Жінки переглянулись.
Ірка все зрозуміла.
- Я нічого не брала. А вашому інформатору передайте, щоб очі вмивала і нехай пошукає пропажу, бо я їй нагадаю, як вона тут була. І собаку викличу, щоб понюхала де в кого що лежить.
Жінки пішли і мабуть сказали про собаку.
Бо за добу все знайшлось неочікувано. Баба Дора не виходила з кімнатки і друга бабця носила їй попоїсти.
Ходив гомін по поселенню. Але історія не набула розголосу.
За тиждень Ірка побачила бабу і та зробила вигляд, що не знає дівчину.
Але Ірка не втрималась:
- Що, знайшлось те, що ви вкрали в себе?
Удруге вона знов нагадала про себе:
- А як вам надурняк попоїсти? Я запрошую. Таку ж тушу підтримувати треба,- стьобала Ірка стару.
Одного дня Ірка перетнулась в магазині з Вірою.
- Дівчино, ви не з нашої території? - Віра турботливо торкнула Іру за плече. Бо та тільки нагадувала яскраву дівчину, яку вона якось побачила. Про неї баба Дора дуже кепсько відзивалась тоді і Віра зрозуміла, що дівчина повинна бути гарною та кмітливою.
- Я без дому і без території. - Вимучено усміхнулась і додала, - так, я вас теж бачила.
- Ти захворіла? Як тебе звуть?
- Та є трохи. Ірка.
- Іра, я Віра, пішли, я з тобою. Допоможу. Хріновато виглядаєш. Чи ти щось нагальне, мабуть хотіла купити?
- Тітоньці, що живе зі мною, треба шампунь. Я бачила, що в неї закінчується, а їй ще грошей не дадуть....
І Ірка тихо тут же в магазині почала виливати всю розповідь про них двох. Змовчала тільки про легені.
- Вибачте, Віра, я вже так виморилась. І ні з ким було отак виговоритись.
- Господи, Іра, ходім. Йди на крайню зліва касу, займай. Я зараз. - Віра метнулась і вибрала три шампуні для різного типу волосся.
Вони сіли в кав'ярні, замовили тістечка, чай. Ще гомоніли. Замовили перекусити. Ірка стала веселішою.
- Віра, ти мені аж в душу наче дивишся щоразу, з кожним питанням. Ти психолог? - Вони вже тикали наче давні знайомі.
- Та ні, я не психолог. Я просто теж пройшла свій шлях. Майже як в тебе. - Віра пильно глянула в вічі. - І живу. Житимеш і ти.
- Тебе теж бомбили?
- Ні, в мене був рак.
- Звідки ти знаєш? - Ірка спітніла. Вона знала, що рак легеней - це повна жопа. А ще у війну. Без рідних. Тому й вішати свої проблеми не хотіла ні на кого.
- Я ж пройшла це. Не скажу нікому. Але ти приходь. Будемо говорити. Скажеш який. Коли. Будемо гуляти, бо ті дві бабці Дора та...
- Так то ваші сусідки?
- Та ото ж.
- Співчуваю
І обидві розсміялись.
Ще днів за три Іра йшла, зіщулившись, тягла з секонду торби одягу, бо хто зна як взимку буде. Тут баба Дора, яка була роздратована, що Віра та Ірка кудись ходять, підмітивши Ірку голосно почала подружайці розказувати:
- А мені онука колись прислала дзеркальне скло від сонця. Я всих бачу, а мене ніхто! І не слідять за мною!
- Та кому ви всрались, - мовила Ірка не голосно, але в тиші почули всі, хто був поряд і увесь час спостерігав короткі перепалки поколінь.
- Гм, - баба спінилась і додала, - я аж розкута стала, вирівнялась, не то шо ота горбата, - кивнула вона на Ірку. - Тобі нада те дзеркало. Жертва психології.
Ірка поставила пакети. Баба замовкла і чекала.
- Баб Дора. Я б оце хотіла знати. - Ірка поклала руку на груди. - Ви той метод користуєте, коли не бачать вас, а ви себе і всих? І робите, що хочете? Танцюєте так, наче не бачать? Співаєте?
- Ти ще й глухенька. - Дора насторожилась, але не відчувала загрози.
- І довго ви це практикували? - Ірка серйозно цікавилась.
- Та мо рік чи й більше. До війни ж ще.- Баба Дора розслабилась.
- Так то про вас історія, коли ви їхали в маршрутці в навушниках, слухали концерт і вас не чули наче, по- вашому, а ви розкуто перднули?
Всі полягали від сміху.
Ірка спокійно взяла пакети і пішла в будиночок.
Баба Дора як сказилась і прокляла Ірку, і плювала.
- Дивіться, бо собака слід візьме по слині.
Миру між ними відтоді зовсім не було. А Ірці й пофіг. Вона знала й так, що їй за рік вже не жити. І вирішила відстоювати себе.
Якось вона вийшла з компанійкою, щоб прогулятись. Та не хотіла виходити, бо нерви, хвилювалась. Хоч з нею й працювали, але поки марно. Адже мало часу минуло.
Та в той день Ірка її взяла під руку і вони пішли в парк.
На той час до баби Дори завітала онука. Вона приїхала з-за кордону, щоб забрати бабцю, яку знайшли нарешті. Баба Дора сиділа вдома.
Тому Ірка була рада, що не стріне стару на прогулянці.
Вони йшли гомонячи.
- Тьоть, я хочу на роботу тут влаштуватись. Мені тут подобається. Ви не проти?
- Та чого б я проти, дитино. Йди.
- Я взнавала, вам тимчасові документи дадуть, це процес і час. Адже ви не одна, на жаль, але я з вами буду.
- Іра, я не маленька. А ти он яка красуня. Самостійна. Давай, йди і не сумнівайся. Я тебе чекатиму вдома.
- На гуртки не йдіть нікуди. І не впускайте нікого, крім сусідок по будиночку.
- Іра... ну що ти їй- богу.
- Я переживаю за вас. Добра ви. Як я колись була. - Ірка зітхнула, дивилась під ноги. Потім відчула чийсь погляд.
Вона підняла очі і зустрілась поглядом з ним! І розтанула.
- Іра, що ти?
Ірка завмерла, супутниця торсала її причитаючи. Злякалась. Бачила ж, що Ірка виморюється швидко і часто.
А та дивилась і світу не бачила.
Він спочатку йшов, здаля і так непевно. Потім побіг і далі щодуху мчав до неї!
Українська форма була як влипла, шолом крутий! А які стегна в русі! А плечі!
Він розставив руки і кричав:
- Урааааа! - А Ірка чула " Ірааааа!".
Жінка на мить звела голову від Іри і глянула в сторону статного хлопця, що кричав і нісся по узбіччю від якогось авто та ще пари військових. Ті теж спостерігали.
Ірка не розуміла, звідки він її знає. Вона стояла як вкопана, а цей принц ось- ось схопить її в обійми. Ірка полетіла і теж розкрила руки, але насправді стояла і ледь ворухнула пальцями. А воїн підлетів, схопив маленьку жінку і закрутив шалено:
- Мамо! Мамо! Боже! Мені сказали, що ти загинула! Мамка! - він плакав не соромлячись, стискав жіночку. Ірка приходила в себе і хватала ротом повітря. Руки тяглись за цигарками, але їх не було. Компанійка твердо допомагала Ірці позбутись шкідливої звички, не знаючи навіть про діагноз.
Ірка знову заціпеніла і нікуку не розуміла.
- Толя?
- Мамуль, ти що?! Толя, а хто ж ще?
- Вона не пам'ятала нічого. - Оговталась враз Ірка. - Боже, це ваша мама?
- Так! Хто ви, медсестра? Що з нею? Все ж гаразд? - Він миттю оглянув матір, а та не відпускала його рукав.
Побратими йшли назустріч їм. Всі щебетали. Голова в Ірки йшла обертом.
- Як, як її звуть?
- Оля. Мене звуть Ольга Михайлівна.
Ірка щаслива стисла жіночку. Плакали всі троє.
- Ви, ви медсестра чи волонтер?
- Толь, це ангел мій. Вона з того страшного першого дня біля мене.
- Я вам дякую, дякую! Господи, - Только хватавсь за шолом, мов був без нього і проводив долонею, як по волоссю. - Де ви? Я тут ще добу, нам оформити автівки і забрати їх. Ось хлопці зі мною. Він тараторив. Хватав Ірку за тендітні пальчики, цілував:
- Дівчино, я вам вдячний.
- Ірка, я. Іра, - поправилась вона.
- Ірочко, все що завгодно для вас! Місяць з неба! Боже, мамуль.
- Не треба місяць. - Ірка не зводила очей з нього. Її враз взяла така туга за життям, що вона ладна була роздертися навпіл, витягти ті кляті легені і щось з ними зробити, але дихати і жити!
Очі Ірки наче гіпнотизували Толю. Він в якусь мить повернувся до неї, спіймав цей погляд і все на хв-в-в-и-л-лин-н-н-ну-у-у з-з-з-за-а-а-в-в-и-и-и-с-л-л-л-о-о-о-о.......
Далі світ відновив свій хід звичайним часом. Але миттєва блискавка, що шандарахнула між ними вже утворила магнітне поле, струм бігав та створив електромагнітне, запахло озоном...
Ольга тримала обох за руки і не відпускала.
Вони розмовляли з годину. Домовлялись та змінювали розклад дня.
Тут задзвонив телефон. Толя відповів:
- Так, слухаю. Я скоро буду, в мене дуже гарні новини.
Він зиркнув на Іру. Наче винувато чи їй здалось? Авжеж здалось.
- Пішли до вас. Мені скоро вже пора буде відвезти ... відвезти ... бабусю .... моєї дівчини.
Ірка похолола.
Ольга скинула брову:
- Толя. Дівчини?
- Мам, це по переписці. Пам'ятаєш? Вона нарешті в Україні.
Зараз Ірка вперше побачила владну жінку, яка десь поділа оту тендітну тітоньку, що всі ці місяці мешкала поруч.
- Отаааа??? Толя. Там же немає нічого натурального. Ти дітей своїх не впізнаєш, якщо будуть на неї, якою вона була до операцій, схожими.
Ірка пирснула сміхом. Хлопці зареготали.
Всим стало цікаво і всі передумали "розбігтись до завтра".
- Мам, це ж після війни, "закордон", як ти хотіла... - він зам'явся і став шмаркатим Толічкою, що вчудив щось і зараз стояв винувато перед очима суворої маман.
На Ірку Толя боявся дивитись, бо геть не знав, що робити. Там ця, тут .... Іра, - серце дзенькнуло в литаври ... і матір між ними. Це повний пи.ць і йому враз закортіло вскочити в авто і здриснути.
- Я не хотіла. - Нагадала про свою присутність Ольга. - Я тобі казала, але ти маєш вибір. Слухати себе і своє серце, - Ольга підняла іншу брову і краєм ока повела в сторону Ірки. - Всі, окрім, маненького Толічки, повернули голови на Ірку, що була кольору чи то Шато Монтроз 2005 з Rozetka, чи то вишнями в заквасці з olx - мати владно продовжила десь на рівні Толікових "трішки нижче плечей", - чи вічно спати з тим, кого я навіть не впізнаю, коли вона відщипне кігті, вії, вийме зуби!
- Мам... які зуби? Мам... давай потім.
- Ольга Михайлівна. - Ірка пашіла як червоний ліхтар.
- Так, люба, - до Ірки повернулась знову колишня її сусідка.
Ірка аж злякалась. Вона приготувала сказати щось таке... таке... грізне. Але мовила:
- В мене є тільки якийсь час, що залишиться після цього моменту. А це небагато. Тому не втручайтесь, прошу.
- Добре. - Ольга взяла дівчину під руку. - До побачення, панове. Рада знайомству.
Вона глянула на сина. Той вже знову виріс, плеснув хлопців по плечу кожного і кивнув. Йшов разом, біля Ірки.
- Дівчино, ви не з нашої території? - Віра турботливо торкнула Іру за плече. Бо та тільки нагадувала яскраву дівчину, яку вона якось побачила. Про неї баба Дора дуже кепсько відзивалась тоді і Віра зрозуміла, що дівчина повинна бути гарною та кмітливою.
- Я без дому і без території. - Вимучено усміхнулась і додала, - так, я вас теж бачила.
- Ти захворіла? Як тебе звуть?
- Та є трохи. Ірка.
- Іра, я Віра, пішли, я з тобою. Допоможу. Хріновато виглядаєш. Чи ти щось нагальне, мабуть хотіла купити?
- Тітоньці, що живе зі мною, треба шампунь. Я бачила, що в неї закінчується, а їй ще грошей не дадуть....
І Ірка тихо тут же в магазині почала виливати всю розповідь про них двох. Змовчала тільки про легені.
- Вибачте, Віра, я вже так виморилась. І ні з ким було отак виговоритись.
- Господи, Іра, ходім. Йди на крайню зліва касу, займай. Я зараз. - Віра метнулась і вибрала три шампуні для різного типу волосся.
Вони сіли в кав'ярні, замовили тістечка, чай. Ще гомоніли. Замовили перекусити. Ірка стала веселішою.
- Віра, ти мені аж в душу наче дивишся щоразу, з кожним питанням. Ти психолог? - Вони вже тикали наче давні знайомі.
- Та ні, я не психолог. Я просто теж пройшла свій шлях. Майже як в тебе. - Віра пильно глянула в вічі. - І живу. Житимеш і ти.
- Тебе теж бомбили?
- Ні, в мене був рак.
- Звідки ти знаєш? - Ірка спітніла. Вона знала, що рак легеней - це повна жопа. А ще у війну. Без рідних. Тому й вішати свої проблеми не хотіла ні на кого.
- Я ж пройшла це. Не скажу нікому. Але ти приходь. Будемо говорити. Скажеш який. Коли. Будемо гуляти, бо ті дві бабці Дора та...
- Так то ваші сусідки?
- Та ото ж.
- Співчуваю
І обидві розсміялись.
Ще днів за три Іра йшла, зіщулившись, тягла з секонду торби одягу, бо хто зна як взимку буде. Тут баба Дора, яка була роздратована, що Віра та Ірка кудись ходять, підмітивши Ірку голосно почала подружайці розказувати:
- А мені онука колись прислала дзеркальне скло від сонця. Я всих бачу, а мене ніхто! І не слідять за мною!
- Та кому ви всрались, - мовила Ірка не голосно, але в тиші почули всі, хто був поряд і увесь час спостерігав короткі перепалки поколінь.
- Гм, - баба спінилась і додала, - я аж розкута стала, вирівнялась, не то шо ота горбата, - кивнула вона на Ірку. - Тобі нада те дзеркало. Жертва психології.
Ірка поставила пакети. Баба замовкла і чекала.
- Баб Дора. Я б оце хотіла знати. - Ірка поклала руку на груди. - Ви той метод користуєте, коли не бачать вас, а ви себе і всих? І робите, що хочете? Танцюєте так, наче не бачать? Співаєте?
- Ти ще й глухенька. - Дора насторожилась, але не відчувала загрози.
- І довго ви це практикували? - Ірка серйозно цікавилась.
- Та мо рік чи й більше. До війни ж ще.- Баба Дора розслабилась.
- Так то про вас історія, коли ви їхали в маршрутці в навушниках, слухали концерт і вас не чули наче, по- вашому, а ви розкуто перднули?
Всі полягали від сміху.
Ірка спокійно взяла пакети і пішла в будиночок.
Баба Дора як сказилась і прокляла Ірку, і плювала.
- Дивіться, бо собака слід візьме по слині.
Миру між ними відтоді зовсім не було. А Ірці й пофіг. Вона знала й так, що їй за рік вже не жити. І вирішила відстоювати себе.
Якось вона вийшла з компанійкою, щоб прогулятись. Та не хотіла виходити, бо нерви, хвилювалась. Хоч з нею й працювали, але поки марно. Адже мало часу минуло.
Та в той день Ірка її взяла під руку і вони пішли в парк.
На той час до баби Дори завітала онука. Вона приїхала з-за кордону, щоб забрати бабцю, яку знайшли нарешті. Баба Дора сиділа вдома.
Тому Ірка була рада, що не стріне стару на прогулянці.
Вони йшли гомонячи.
- Тьоть, я хочу на роботу тут влаштуватись. Мені тут подобається. Ви не проти?
- Та чого б я проти, дитино. Йди.
- Я взнавала, вам тимчасові документи дадуть, це процес і час. Адже ви не одна, на жаль, але я з вами буду.
- Іра, я не маленька. А ти он яка красуня. Самостійна. Давай, йди і не сумнівайся. Я тебе чекатиму вдома.
- На гуртки не йдіть нікуди. І не впускайте нікого, крім сусідок по будиночку.
- Іра... ну що ти їй- богу.
- Я переживаю за вас. Добра ви. Як я колись була. - Ірка зітхнула, дивилась під ноги. Потім відчула чийсь погляд.
Вона підняла очі і зустрілась поглядом з ним! І розтанула.
- Іра, що ти?
Ірка завмерла, супутниця торсала її причитаючи. Злякалась. Бачила ж, що Ірка виморюється швидко і часто.
А та дивилась і світу не бачила.
Він спочатку йшов, здаля і так непевно. Потім побіг і далі щодуху мчав до неї!
Українська форма була як влипла, шолом крутий! А які стегна в русі! А плечі!
Він розставив руки і кричав:
- Урааааа! - А Ірка чула " Ірааааа!".
Жінка на мить звела голову від Іри і глянула в сторону статного хлопця, що кричав і нісся по узбіччю від якогось авто та ще пари військових. Ті теж спостерігали.
Ірка не розуміла, звідки він її знає. Вона стояла як вкопана, а цей принц ось- ось схопить її в обійми. Ірка полетіла і теж розкрила руки, але насправді стояла і ледь ворухнула пальцями. А воїн підлетів, схопив маленьку жінку і закрутив шалено:
- Мамо! Мамо! Боже! Мені сказали, що ти загинула! Мамка! - він плакав не соромлячись, стискав жіночку. Ірка приходила в себе і хватала ротом повітря. Руки тяглись за цигарками, але їх не було. Компанійка твердо допомагала Ірці позбутись шкідливої звички, не знаючи навіть про діагноз.
Ірка знову заціпеніла і нікуку не розуміла.
- Толя?
- Мамуль, ти що?! Толя, а хто ж ще?
- Вона не пам'ятала нічого. - Оговталась враз Ірка. - Боже, це ваша мама?
- Так! Хто ви, медсестра? Що з нею? Все ж гаразд? - Він миттю оглянув матір, а та не відпускала його рукав.
Побратими йшли назустріч їм. Всі щебетали. Голова в Ірки йшла обертом.
- Як, як її звуть?
- Оля. Мене звуть Ольга Михайлівна.
Ірка щаслива стисла жіночку. Плакали всі троє.
- Ви, ви медсестра чи волонтер?
- Толь, це ангел мій. Вона з того страшного першого дня біля мене.
- Я вам дякую, дякую! Господи, - Только хватавсь за шолом, мов був без нього і проводив долонею, як по волоссю. - Де ви? Я тут ще добу, нам оформити автівки і забрати їх. Ось хлопці зі мною. Він тараторив. Хватав Ірку за тендітні пальчики, цілував:
- Дівчино, я вам вдячний.
- Ірка, я. Іра, - поправилась вона.
- Ірочко, все що завгодно для вас! Місяць з неба! Боже, мамуль.
- Не треба місяць. - Ірка не зводила очей з нього. Її враз взяла така туга за життям, що вона ладна була роздертися навпіл, витягти ті кляті легені і щось з ними зробити, але дихати і жити!
Очі Ірки наче гіпнотизували Толю. Він в якусь мить повернувся до неї, спіймав цей погляд і все на хв-в-в-и-л-лин-н-н-ну-у-у з-з-з-за-а-а-в-в-и-и-и-с-л-л-л-о-о-о-о.......
Далі світ відновив свій хід звичайним часом. Але миттєва блискавка, що шандарахнула між ними вже утворила магнітне поле, струм бігав та створив електромагнітне, запахло озоном...
Ольга тримала обох за руки і не відпускала.
Вони розмовляли з годину. Домовлялись та змінювали розклад дня.
Тут задзвонив телефон. Толя відповів:
- Так, слухаю. Я скоро буду, в мене дуже гарні новини.
Він зиркнув на Іру. Наче винувато чи їй здалось? Авжеж здалось.
- Пішли до вас. Мені скоро вже пора буде відвезти ... відвезти ... бабусю .... моєї дівчини.
Ірка похолола.
Ольга скинула брову:
- Толя. Дівчини?
- Мам, це по переписці. Пам'ятаєш? Вона нарешті в Україні.
Зараз Ірка вперше побачила владну жінку, яка десь поділа оту тендітну тітоньку, що всі ці місяці мешкала поруч.
- Отаааа??? Толя. Там же немає нічого натурального. Ти дітей своїх не впізнаєш, якщо будуть на неї, якою вона була до операцій, схожими.
Ірка пирснула сміхом. Хлопці зареготали.
Всим стало цікаво і всі передумали "розбігтись до завтра".
- Мам, це ж після війни, "закордон", як ти хотіла... - він зам'явся і став шмаркатим Толічкою, що вчудив щось і зараз стояв винувато перед очима суворої маман.
На Ірку Толя боявся дивитись, бо геть не знав, що робити. Там ця, тут .... Іра, - серце дзенькнуло в литаври ... і матір між ними. Це повний пи.ць і йому враз закортіло вскочити в авто і здриснути.
- Я не хотіла. - Нагадала про свою присутність Ольга. - Я тобі казала, але ти маєш вибір. Слухати себе і своє серце, - Ольга підняла іншу брову і краєм ока повела в сторону Ірки. - Всі, окрім, маненького Толічки, повернули голови на Ірку, що була кольору чи то Шато Монтроз 2005 з Rozetka, чи то вишнями в заквасці з olx - мати владно продовжила десь на рівні Толікових "трішки нижче плечей", - чи вічно спати з тим, кого я навіть не впізнаю, коли вона відщипне кігті, вії, вийме зуби!
- Мам... які зуби? Мам... давай потім.
- Ольга Михайлівна. - Ірка пашіла як червоний ліхтар.
- Так, люба, - до Ірки повернулась знову колишня її сусідка.
Ірка аж злякалась. Вона приготувала сказати щось таке... таке... грізне. Але мовила:
- В мене є тільки якийсь час, що залишиться після цього моменту. А це небагато. Тому не втручайтесь, прошу.
- Добре. - Ольга взяла дівчину під руку. - До побачення, панове. Рада знайомству.
Вона глянула на сина. Той вже знову виріс, плеснув хлопців по плечу кожного і кивнув. Йшов разом, біля Ірки.
Вони увійшли на подвір'я пансіонату. Підійшли до свого будиночку.
Зайшли і ще син з матір'ю говорив про щось, а Ірка пішла до Віри. Постукала у вікно. Та вийшла.
- Де той цербер, там?
- Ага. Ти як?
- Хріново, Вір. Капець як хріново.
- Іра, може таки в лікарню. Шанси ж можуть бути.
- Я не про те. - Ірка аж здивувалась. - Я закохалась. - І вона заревіла вперше за довжелезні місяці.
- Чшшшш, мала, ходім. Ходім.
Вони побрели в дальній куток подвір'я.
- Плач. Тут не побачать.
І Іра соплила, ревіла, пускала слину. Очі червоніли, вона хотіла їх терти, але Віра не дала, щоб не опухли. За хвилин 15 Ірка тричі ревіла та заспокоювалась.
- Ну, все?
- Дебер дочно все. -Прогугнявіла дівчина.
- На ще. -Віра дала пачку носових. Поплескала по колінах, - лягай полеж.
Іра лягла і мовчала. Не думалось.
- Ір, де рак?
- Легеня.
- Скільки?
- Давно.
- Ясно. Пройде.
Ірка загигикала, наче заводилось іржаве авто, потім захихотіла, далі вже ржала відкрито і ще далі закашлялась.
- На водичку. Попий.
Дівчина випила ковток, два.
Знову засміялась. Дзвінко, лунко. Вона впала на коліна і била руками по землі. Потім впала безсило на бік.
Віра підійшла, допомогла підвестись. Ірку колотило.
- Ходім.
Віра повела подругу до неї додому.
Оля відкрила двері і округлила очі:
- Що з нею? - Підскочила, схопила під руки.
Вони вклали дівчину на постіль.
Ірка вранці відкрила очі і побачила обличчя Віри та Олі.
- Фу, ну ви мене налякали! Як коти над Наташою.
- Ми її налякали. Ти як?
- Та добре. - Ірка обвела кімнату. Не побачила кого хотіла і втратила настрій.
- Бабу Дору шукаєш? - Пирснула Віра. - Вона їде, так що віддихнеш від неї.
- Я повинна її побачити.
Ірці чомусь щемило і вона хотіла вибачитись. Хоч і вредна стара.
- А то нащо? - Віра кинулась за дівчиною. - Іра, стій.
Та та вже бігла до будиночку за рогом. Вона підходила до дверей, як почула гомін, прислухалась:
- Ти рєшіл?
- Так, я вирішив. Вибач. Хлопці допоможуть з переїздом. Але не я.
- Ну смотрі. Я два раза не павтаряю.
Почувся лящ по щоці.
І далі голос баби Дори:
- Толічка, Діночка так любить тебе...
- Ба, не нада! Я всьо рєшіла. Точка. Обойдьомся без паршівіх. Урод.
Ірку як довбонуло здогадкою. Вона, сама не знала нащо, рвонула двері, Віра вже хапала її за рукав, але не втримала. Та скинула кофту, залишилась в одній легкій сорочці на тонких бретелях. Увірвалась в кімнату, за нею Віра, за Вірою Ольга.
Дівчина хвацько підбігла до баби Дори, і слова вибачень вилетіли з голови.
Вона стала як вкопана.
Тут дійсно стояв Толік. Бабина онука штучна красуня, баба Дора.
- Іра?! Я думав ти пропала! - Толік метнувсь до неї.
Діна як левиця ревнула:
- Она?! Стоять! - схопила Толіка за рукав. Той крутнув рукою і до Ірки.
Ольга і Віра стояли на підхваті розборонити, бо ж знали, що Толік пішов вести серйозну розмову.
Баба Дора схопила онуку:
- Спокійно.
Зміряла поглядом Ірку і просичала:
- Нехай він йде до цього здрища. Вона скоро здохне, прибіжить тоді назад.
Ірка вирячила очі. Звідки баба знала, метнула погляд на Віру.
Та мов рута червона знітилась. Бо вважала, що бабка залишить Ірку в спокої при від'їзді з чистим серцем, без спомину зла.
Ірка стояла, впершись і розставивши стрункі ноги, руками трималась за Толіка та Ольгу. Подалась крок вперед. Мовчки. Спокійно. Потім мовила не повертаючи голови:
- Толь, прошу, відведи маму. Я ...я... я вибачусь.
Хлопець повів матір. Віра та й баба Дора отетеріли. Діна просто брезгливо дивилась.
Ірка стала перед бабою. Витягнула вперед руку і повільно смачно скрутила дулю:
- Викуси, стара падлюка. Якщо я хвора, це не значить, що я здохну раніше тебе.
Розвернулась йти і тут бабу понесло! Та кавкнула, вмить схопила мокру ще ганчірку для столу. І заходилась чихвостити Ірку, а та сміялась та тікала.
Коли баба з онукою поїхали,
Ольга, Ірка та Толік відкрили шампанське за мамине спасіння Ірою.
І саме тут пробка влучила Ірці в око.
- Баба Дора! От карга!
Вранці мати з сином поїхали в справах встановлення особи.
Ірка з опухшим від пробки оком завітала до Віри.
За тиждень Ірку прооперували. Вдало. Курс крапельниць і щасливе життя попереду.
Зайшли і ще син з матір'ю говорив про щось, а Ірка пішла до Віри. Постукала у вікно. Та вийшла.
- Де той цербер, там?
- Ага. Ти як?
- Хріново, Вір. Капець як хріново.
- Іра, може таки в лікарню. Шанси ж можуть бути.
- Я не про те. - Ірка аж здивувалась. - Я закохалась. - І вона заревіла вперше за довжелезні місяці.
- Чшшшш, мала, ходім. Ходім.
Вони побрели в дальній куток подвір'я.
- Плач. Тут не побачать.
І Іра соплила, ревіла, пускала слину. Очі червоніли, вона хотіла їх терти, але Віра не дала, щоб не опухли. За хвилин 15 Ірка тричі ревіла та заспокоювалась.
- Ну, все?
- Дебер дочно все. -Прогугнявіла дівчина.
- На ще. -Віра дала пачку носових. Поплескала по колінах, - лягай полеж.
Іра лягла і мовчала. Не думалось.
- Ір, де рак?
- Легеня.
- Скільки?
- Давно.
- Ясно. Пройде.
Ірка загигикала, наче заводилось іржаве авто, потім захихотіла, далі вже ржала відкрито і ще далі закашлялась.
- На водичку. Попий.
Дівчина випила ковток, два.
Знову засміялась. Дзвінко, лунко. Вона впала на коліна і била руками по землі. Потім впала безсило на бік.
Віра підійшла, допомогла підвестись. Ірку колотило.
- Ходім.
Віра повела подругу до неї додому.
Оля відкрила двері і округлила очі:
- Що з нею? - Підскочила, схопила під руки.
Вони вклали дівчину на постіль.
Ірка вранці відкрила очі і побачила обличчя Віри та Олі.
- Фу, ну ви мене налякали! Як коти над Наташою.
- Ми її налякали. Ти як?
- Та добре. - Ірка обвела кімнату. Не побачила кого хотіла і втратила настрій.
- Бабу Дору шукаєш? - Пирснула Віра. - Вона їде, так що віддихнеш від неї.
- Я повинна її побачити.
Ірці чомусь щемило і вона хотіла вибачитись. Хоч і вредна стара.
- А то нащо? - Віра кинулась за дівчиною. - Іра, стій.
Та та вже бігла до будиночку за рогом. Вона підходила до дверей, як почула гомін, прислухалась:
- Ти рєшіл?
- Так, я вирішив. Вибач. Хлопці допоможуть з переїздом. Але не я.
- Ну смотрі. Я два раза не павтаряю.
Почувся лящ по щоці.
І далі голос баби Дори:
- Толічка, Діночка так любить тебе...
- Ба, не нада! Я всьо рєшіла. Точка. Обойдьомся без паршівіх. Урод.
Ірку як довбонуло здогадкою. Вона, сама не знала нащо, рвонула двері, Віра вже хапала її за рукав, але не втримала. Та скинула кофту, залишилась в одній легкій сорочці на тонких бретелях. Увірвалась в кімнату, за нею Віра, за Вірою Ольга.
Дівчина хвацько підбігла до баби Дори, і слова вибачень вилетіли з голови.
Вона стала як вкопана.
Тут дійсно стояв Толік. Бабина онука штучна красуня, баба Дора.
- Іра?! Я думав ти пропала! - Толік метнувсь до неї.
Діна як левиця ревнула:
- Она?! Стоять! - схопила Толіка за рукав. Той крутнув рукою і до Ірки.
Ольга і Віра стояли на підхваті розборонити, бо ж знали, що Толік пішов вести серйозну розмову.
Баба Дора схопила онуку:
- Спокійно.
Зміряла поглядом Ірку і просичала:
- Нехай він йде до цього здрища. Вона скоро здохне, прибіжить тоді назад.
Ірка вирячила очі. Звідки баба знала, метнула погляд на Віру.
Та мов рута червона знітилась. Бо вважала, що бабка залишить Ірку в спокої при від'їзді з чистим серцем, без спомину зла.
Ірка стояла, впершись і розставивши стрункі ноги, руками трималась за Толіка та Ольгу. Подалась крок вперед. Мовчки. Спокійно. Потім мовила не повертаючи голови:
- Толь, прошу, відведи маму. Я ...я... я вибачусь.
Хлопець повів матір. Віра та й баба Дора отетеріли. Діна просто брезгливо дивилась.
Ірка стала перед бабою. Витягнула вперед руку і повільно смачно скрутила дулю:
- Викуси, стара падлюка. Якщо я хвора, це не значить, що я здохну раніше тебе.
Розвернулась йти і тут бабу понесло! Та кавкнула, вмить схопила мокру ще ганчірку для столу. І заходилась чихвостити Ірку, а та сміялась та тікала.
Коли баба з онукою поїхали,
Ольга, Ірка та Толік відкрили шампанське за мамине спасіння Ірою.
І саме тут пробка влучила Ірці в око.
- Баба Дора! От карга!
Вранці мати з сином поїхали в справах встановлення особи.
Ірка з опухшим від пробки оком завітала до Віри.
За тиждень Ірку прооперували. Вдало. Курс крапельниць і щасливе життя попереду.
