Глава 1: Begin.
15 червня 2028 року 7AM
Джон Коннор прокинувся. Він лежав у ліжку і відчував, що його тіло було вкрите липким потом. Джону знову снився той самий сон. За ним біг термінатор.
Атмосфера сну була холодною і депресивною. Джон відчував смак металу на язиці та в горлі, навіть після пробудження. У цьому сні ворожий термінатор Т-1000 з минулого повернувся та переслідував його. Хоч, як Джон не старався, термінатор завжди наздоганяв його. Потім Термінатор хапав своєю металевою рукою Джона за горло та душив. Джон намагався визволитися від мертвої хватки, але це було неможливо. Термінатор повільно стискав свою руку на горлі Джона та дивився йому в очі. Коли Джон вже майже втрачав свідомість, хватка раптово ослабла і термінатор казав: “Ти не той Джон Коннор”. Джон падав на коліна, та жадібно вдихав повітря в той час як термінатор повільно йшов геть. Тоді з'являвся той звук. Звук, який був найгіршим серед усього що відбувалось у сні. Звук весь час ставав голоснішим і бив прямісінько по барабанній перетинці, так ніби безліч виделок шкрябають по залізному відру у голові. Джон знав, що це сміх термінатора. У цьому сні, термінатор УМІВ сміятися і він сміявся із нього.
Джон лежав у ліжку і відголоски сміху термінатора, ще тарабанили у нього в голові. Він намагався зібратися з думками та зрозуміти де він. Нарешті, він помітив, як дрібні сонячні промені пробиваються до його кімнати через не повністю закриті жалюзі. Сьогодні буде гарна погода - не жарко й не холодно.
За останні півроку йому снився цей сон вже п'ятий чи шостий раз. Після пробудження у нього завжди в горлі був гіркий присмак металу, та він мав відчуття ніби його дійсно щось душило. Через цей сон він сумнівався чи дійсно він саме той Джон Коннор, про якого весь час говорила його мати.
Цей сон почав снитися після смерті його матері - Сари Коннор. Вона до останнього вірила, що він врятує людство від програми Скайнет, яка почне ядерну війну використовуючи вже наявні ядерні ракети. Пізніше Скайнет мав створити спеціальні машини для вбивства - термінатори, що знищуватимуть людей, що залишились.
Минуло вже більше тридцяти років від останнього разу, як Джон бачив термінатора. Тепер події в далеких дев'яностих згадувалися йому розпливчасто. Іноді він гадав, що це був сон, однак його мати так не думала. Вона казала, що його батька убив термінатор і його теж убють. У неї були нав'язливі думки про прихід термінаторів з майбутнього навіть після самознищення останнього термінатора, його друга Т-800. Він захистив Джона від злого термінатора Т-1000, який тепер йому снився уві сні. Мати Джона продовжувала готувалася до війни з термінаторами аж до її смерті. Але убив її не термінатор, а рак матки.
Через постійні розмови Сари Коннор про війну, Джон після закінчення школи пішов у військові, як вона і хотіла. Вона казала, військова підготовка дозволить йому очолити рух опору у випадку війни та краще розуміти хід військових операцій. Однак Джон генералом не став. Через його любов до комп'ютерів та до програмування він став керівником із кібербезпеки США. Джон Коннор цим пишався, на відміну від його матері. Він вважав,що це неабиякий успіх для напівсироти у якого мати трохи божевільна.
Однак, за роки служби він почав втомлюватись від рутини в роботі. Йому не вистачало пригод, як це було колись, коли він був підлітком. Зараз його пригоди це постійна фізична підготовка, відточення стрільби, і звичайно ж постійне сидіння за комп'ютером.
Джон встав з ліжка і не поспішаючи пішов на кухню де зробив собі чашку кави. Джону вже 43 роки, однак його підлеглі не дали йому і 35. Сьогодні він не йшов на роботу на восьму годину. Сьогодні презентація програми з відділу “протидії нападу”. Джона часто запрошували на заходи, де відбувалося презентація програм, які будуть застосовуватися у військовій галузі. Його відділ повинний вивчити можливі ризики кожної із програм та їх вразливі місця. Цю роботу його відділ бездоганно.
Допивши каву, Джон швидко одягнувся і вийшов з дому. Він жив близько біля роботи тому вже за півгодини дійшов до будівлі де мала відбутися презентація програми. Він зайшов всередину та через невеликий коридор потрапив у великий зал із стільцями як в кінотеатрі. Тут зібралося чимало військових високопосадовців. Ходили чутки, що навіть сам президент прибуде. Джон знав, що це лише чутки, але вони зазвичай з'являються, якщо проект чи програма дійсно заслуговують його уваги.
Джон не довго думавши сів на будь-яке крісло та став чекати на презентацію. За кілька хвилин, всі, хто прибув на презентацію вже сиділи на своїх місцях. Світло пригасло та на середину залу вийшов невеликого зросту, круглолиций чоловік. Джон його знав - це сержант Пол Блек. Він завжди починав презентації програм, через його гарно поставлений голос диктора. Він говорив повільно, та після кожного речення робив невелику паузу.
— “Доброго дня шановні військовослужбовці.
Ви знаєте, що з кожним днем технології рухаються стрімкими темпами вперед. У сучасному світі хто має кращі технології, той перемагає. Тому сьогодні ми представимо вам програму майбутнього.
Цю програму розробляли більше 10 років провідні програмісти нашої країни. Як військові, так і цивільні. Вони працювали над створенням штучного інтелекту, який би швидко реагував на будь-які можливі спроби нападу на нашу державу. Колись наш уряд заплатив чималі гроші приватній компанії “Кібердайн сістемз”, щоб вони створили цю програму. Але на жаль в 1995 році, голова їх компанії збожеволів та підірвав завод зі всіма напрацюваннями. Це відкинуло технологічний прогрес на кілька десятиліть”.
“Кібердайн сістемз” - десь я це вже чув, подумав Джон в той час, як Пол Блек продовжував:
- “Завдяки колишнім робітникам цієї компанії ми змогли відродити основні алгоритми, та в кінці-кінців створили перший у світі штучний інтелект. Він базується на сукупності нейромереж, які безперервно взаємодіють одна з одною. Саме ця програма дозволить нам домінувати в світі та дозволить підтримувати репутацію наддержави.
Шановні джентельмени! Вітайте програму майбутнього, що збереже над нашою країною мирне небо - програма “Скайнет”!“
Весь зал аплодував і на основному екрані з'явився логотип з надписом “Скайнет”. В цей час тіло Джона покрилося мурашками з голови до ніг.
- “Це неможливо”, - вертілося у голові в Джона. Він був шокований, а тим часом Пол Блек спокійно продовжував далі:
- “Детальніше про програму Скайнет розкаже керівник відділу нейромереж полковник Роберто Роуді”.
Після цього під оплески на сцену вийшов високий, підтягнутий блондин з великою сяючою посмішкою. Джон Коннор добре його знав, і такий бездарний програміст, як він точно не міг створити штучний інтелект.
- “Дякую, дякую Пол”, сказав Роуді. Він став за трибуну та продовжив. На відміну від Пола Блека, Роуді говорив швидко:
- “Над цією програмою ми працювали навіть більше, ніж десять років. Але саме за останні десять років, коли розвинулися технологічності можливості і комп'ютери стали швидші та потужніші, ми стали швидше просуватися вперед в цьому проекті. Наша команда програмістів під керівництвом Адама Вана змогла відтворити основну структуру програми Скайнет, модель якої була розроблена, ще в 1995 році.
Зараз Скайнет це найновіша технологія захисту в світі. Вона допоможе випереджати наших ворогів та швидко завдавати випереджувального удару. Скайнет дозволить передбачати майбутнє, джентельмени! Найвищі високопосадовці нашої країни схвалили проект Скайнет, ще тільки на початку реалізації ідеї”.
Далі Роуді продовжував розхвалювати Скайнет, безперервно повторюючи одне й те саме: про те що Скайнету немає аналогів, що це розробка саме Нашої країни, про новітні технології та ще купу непотрібної інформації, яка для Джона Коннора була абсолютно не цікава. Нарешті доповідь закінчилася і настав час запитань. Джон підняв руку і йому дали слово:
- “Дякую за чудову презентацію, полковнику Роуді. Я радий, коли моєму відділу дають для тестування цікаву розробку. І саме ця програма мене дуже зацікавила, адже як зрозумів, вона буде основою безпеки Сполучених Штатів Америки. Тому мій відділ з радістю перевірить дану програму на наявність вразливих місць. Я надіюся на повноцінну Вашу співпрацю з нашим відділом”. - Джон навмисно поставив перед фактом Роберто Роуді, що його відділ буде займатися Скайнетом до остаточного запуску Скайнету.
Роуді не скидаючи з себе великої усмішки відповів:
- “Звичайно полковнику Конноре, мій відділ надасть Вам всю необхідну інформацію. Однак мушу Вас попередити, Скайнет володіє універсальним алгоритмом захисту, що дозволяє їй самовдосконалювати свої безпекові протоколи при спробі втручання в її початковий код. Програма досконала, і навіть більше - вона буде весь час продовжувати самовдосконалюватися. Ваш відділ намагаючись показати її недоліки лиш вдосконалить її первинний код. Наш головний програміст - Адам Ван, відповість на всі Ваші запитання та введе Вас в курс справи”.
- “Дякую вам, Роуді”. - відповів Джон.
Було ще кілька запитань стосовно програми, але Конор вже чекав остаточного закінчення презентації та зустрічі з головним програмістом Адамом Ваном. Коли було оголошено про закінчення презентації до Джона відразу підійшов невисокий, непримітний на перший погляд, чоловік азіатської зовнішності. Він поклонився і сказав:
- “Доброго дня, Джоне Коноре. Я Адам Ван, і я головний розробник Скайнет. Радий з Вами познайомитися. Мушу Вас попередити у мене синдром Аспергера і я не люблю доторкатися до людей, тому моє привітання відрізняється від Вашого. Надіюсь Вас це не образить. Я відповім на всі Ваші запитання, а мій відділ надасть Вам всю необхідну інформацію”.
- “Дякую Ван”, - у відповідь теж поклонився Джон. “Я хотів би мати повний доступ до проекту. Чи не могли б ви надсилати всю інформацію та оновлення програми Скайнет безпосередньо в наш відділ. Мій відділ детально вивчить код і ми з Вами будемо зв'язуватися стосовно пропозицій та вдосконалень”.
- “Домовились, вже завтра наш відділ передасть Вам всю інформацію по Скайнету”
- “Дякую, Адаме. До побачення” - кинув йому Джон та попрямував до виходу з будівлі.
Що ж, тепер у Джона з'явився нова ціль у житті - врятувати людство від Скайнет, як того і хотіла його мати. Джон покинувши презентацію відразу попрямував у свій робочий кабінет, де був доступ до секретної інформації. Було безліч питань, які потребували відповідей: хто і коли запустив проект Скайнет? Чи можливо його закрити? Хто такий Адам Ван? Чому про Скайнет він дізнався так пізно?
Дійшовши до своєї роботи і пройшовши всі необхідні пропуски, Джон зайшов у свій кабінет. Він сів за свій робочий комп'ютер та почав шукати відповіді.
Виявилось, що назву “Скайнет” дали лише кілька тижнів тому, перед тим була інша назва проекту - “ГАЙД”. Проект був засекречений та ніде не афішувався через боязнь провалу та високою ймовірністю його незакінчення.
Після знищення основного заводу “Кібердайн сістемс”, проект був закритий аж до 2014 року. Лише у 2014 році з'явилися певні напрацювання, які не просунулися ні на крок до 2019 року. У 2019 році головним програмістом став Адам Ван, який перевів всі теоретичні напрацювання в реальність та приступив до розробки програми.
Адам Ван втік в Америку в 2005 році з Північної Кореї у віці 26 років. Його батьки були страчені через критику режиму Кореї. Інформація про його дитинство відсутня. В 2008 році поступив в університет по спеціалізації програмування. Закінчив університет з хорошими оцінками та займався фрілансом створюючи різні програми для мобільних пристроїв. Однак в 2014 році зацікавився нейромережами та працював на різні приватні компанії по створенню штучного інтелекту. В 2015 році був прийнятий, як програміст в міністерство оборони США. Адам Ван був перевірений спецслужбами на детекторі брехні та пройшов всі психологічні тести, які виявили компенсований синдром Аспергера та високий коефіцієнт інтелекту. Відмовився проходити фізичні випробування, але через гарні відгуки від попередніх роботодавців, та неймовірні напрацювання в галузі штучного інтелекту був прийнятий та дуже швидко включений в проект Скайнет. За кілька років став головним програмістом проекту та сформулював основний алгоритм розвитку штучного інтелекту.
Військові керівники проекту весь час змінювалися, але останні 3 роки проект очолював Роберто Роуді. Найвищі військові посадовці включно з президентом США схвалили проект до виконання у 2019 році та на реалізацію ідеї було дано дедлайн до 2029 року. Тобто, проект повинен бути остаточно завершений приблизно за один рік від сьогоднішньої дати.
Після цієї інформації Джон зрозумів, що він не зможе зупинити проект Скайнет, адже програма вже майже готова і лише потребує оцінки його відділу перед офіційним запуском.
Як же перемогти штучний інтелект Скайнет після запуску? Ця думка не давала йому спокою решту дня та цілу ніч, хоч він і намагався заснути вже у себе вдома.
Глава 2. While <> do,
Скайнет був досконалий. Справжній штучний інтелект, який би міг знищити усе людство.
Вже кілька місяців відділ Джона Коннора перевіряв програму на вразливість. Кожен включно із самим Джоном намагався хакнути, змінити код, зупинити чи якимось чином вплинути на роботу Скайнет. Однак програма дійсно була розумною. Навіть, якщо і вдавалося зупинити чи пошкодити код програми, то лише на короткий час. Потім Скайнет сам доповнював чи відновлював рядки із захистом і треба було знову шукати нові вразливі місця.
Програма Скайнет була дивовижна. Якби Джон не знав чим закінчиться для людства запуск Скайнет він би негайно схвалив програму до офіційного запуску. Але Джон знав про Скайнет все. Він знав чим закінчиться запуск з розповідей своєї матері, якій розказав його батько. Крім того він на власні очі бачив та чув, що буде від свого друга із минулого - термінатора Т-800.
Джон Коннор відчував своє безсилля. З кожним невдалим днем у нього росла тривога, дратівливість та розпач. Однак він нікому не міг розповісти, що станеться в майбутньому. По-перше ніхто б йому не повірив. По-друге його б запідозрили в божевіллі, як і його матір і, що ще гірше, могли усунути від перевірки програми Скайнет через упередженість.
Тому через кілька місяців невдалих спроб знайти вразливість Скайнет Джон зрозумів, що йому потрібна допомога. Єдиним хто міг йому допомогти, був творець основного алгоритму Скайнет - Адам Ван. Тому Джон домовився про зустріч з Адамом Ваном в місцевому кафе для військових. Джон хотів, щоб зустріч була неформальною. Так йому буде легше переконати Адама Вана у співпраці. Але це нелегка справа переконати творця програми, що його програма буде причиною знищення більшої половини людства.
В день зустрічі з Адамом Ваном Джон Коннор нервував ще від ранку. Він прийшов на зустріч завчасно, сів за столик та чекав. Він весь час думав про можливий програш людства у разі запуску Скайнет та відчував як у нього на душі скребли ножем. За деякий час до кафе зайшов Адам Ван. Адам поклонився в своїй типовій манері привітання та сів навпроти. Розмову відразу ж почав Джон:
- “Вам теж привіт містере Ван. Мушу визнати, Ваша програма беззаперечно крута. Іншим словом краще і не скажеш. Дуже дякую Вашому відділу за надану вичерпну інформацію та допомогу. Признаюся, я думав Ваший відділ буде якимось чином мені заважати та не надавати всієї необхідної інформації, як це робили зазвичай інші розробники, коли ми тестували їхні програми. Але Ви дали нам все, що потрібно. Я ніколи не бачив такого проробленого коду, такого типу захисту програми. Це справжнє мистецтво. Мій відділ кілька місяців намагався її зламати, але все було марно”.
- “Дякую, Джон Коннор. Але повинна бути причина зустрічі. Якщо програма така досконала, то чому ви її не схвалили? В чому проблема та як я можу вам допомогти?” - відповів Адам.
Джона трохи здивувала така проникливість Адама, але Джон відразу з перейшов до справи:
- “Розумієте, містере Ван, я не звик до настільки досконалих та саморозвиваючих програм. Скажу Вам правду, я боюся Скайнет. Я звик, що всі програми підконтрольні людині. Дана ж програма, сама по собі. Вона навіть код дописує сама. Якщо щось піде не так, як нам вимкнути Скайнет?”
- “Ми створили протокол вимкнення Скайнет. Я надсилав Вам цю інформацію у Ваш відділ”.
- “Так-так, цей протокол зараз діє. Скайнет вимикає себе сам. Але, це неправильно, що програма себе сама вимикає. Що як Скайнет у певний момент сприйме цей протокол, як напад і не буде виконувати його. Що ми будемо робити?”
- “Якщо Скайнет не буде слухатися наших команд, то ми можемо разом створити комплекс класичних протипрограм, які дозволять зупинити дії Скайнету”.
- “Чудова ідея. Але чи потрібно цілий комплекс програм? Можливо вистачить однієї програми, яка буде націлена на знищення чи вимкнення Скайнет?” - запитав Джон.
- “Це небезпечно. Скайнет зможе легко заблокувати одну класичну програму, якщо розцінить її як загрозу, якою б досконалою вона не була. Програму Скайнет потрібно зупиняти багатьма програмами, які націлені на різні можливості Скайнет. Тому найкраще створити кілька класичних програм, які виконуватимуть наші накази. Ці програми обмежать функції Скайнет та дозволять нам реагувати на потенційно небезпечні варіанти розвитку подій. Це дозволить нам бути на крок попереду Скайнет”.
Джон посміхнувся, йому подобалась логіка та план Адама, трохи подумавши він промовив:
- “Інакше кажучи ми будемо бачити усі можливі ходи Скайнет як на шаховій дошці, а наші програми дозволять на кожен її хід створити протихід. Таким чином Скайнет буде приречений на поразку, ще навіть до початку партії”.
- “Саме так” - згодився Адам.
- “Чудово. Чи може наш відділ розраховувати на Вашу допомогу при створенні даних програм?”.
- “Звичайно. Ми можемо координувати наші дії. Коли у нас буде комплекс програм протидії, Ви дасте дозвіл на запущення програми Скайнет?”.
- “Так, я особисто після створення усіх програм для протидії Скайнет підпишу наказ про запуск Скайнет. Ми домовилися?”- Джон протягнув руку, але Адам лише на неї подивився, але кивнув. Джон миттєво забрав руку і вибачився:
- “Вибачте, я забуваю, що Ви не любите торкатися людей. Дякую Вам за ідею, та майбутню співпрацю. Разом ми збережемо світ”. - сказав Джон підморгнувши, потім поклонився у манері Адама у знак прощання.
- “Згоден” - сказав Адам, поклонився у відповідь та вони попрямували до виходу.
Зустріч закінчена і Джон всередині святкував перемогу. У нього тепер є час та можливості для створення програм, які знищать Скайнет. Більше того для створення таких програм будуть працювати аж два відділи. Залишилося лише офіційно оформити цю домовленість на папері.
Глава 3. if <> then, else
Робота кипіла, адже лишалося так мало часу. Війна близько.
На диво Джона Конора проблем з офіційним оформленням домовленості з Адамом Ваном не виникло. Тому протягом наступних кількох місяців Джон Коннор зі своїм відділом та відділом Адама Вана створювали нові класичні програми, проти Скайнет.
Спочатку вони створили програми, що могли передавати хід думок Сканету. Ці програми назвали “Тревели”, та як вони йшли паралельно думкам Скайнет та передавали інформацію людям. Програми “Тревели” приєднувалися до коду Скайнет, незмінюючи його первинну структуру та просто копіювали варіанти дій Скайнет. Скайнет не розпізнав програми, як потенційно небезпечні, так як вони не втручалися в його роботу.
Після успішного створення різних видів програм “Тревелів”, відділи створили програми, які назвали “Геймер”. Програми “Геймер” показували можливі протиходи на різні варіанти дій Скайнету співпрацюючи з програмами “Тревел”.
Тестування програм типу “Тревел” та “Геймер” перевірялося за допомогою різних вірусів, що надсилалися на Скайнет. Програми “Тревел” доповідали, як Скайнет буде боротися із вірусом, а програми типу “Геймер” розробляли методи вдосконалення вірусів.
Останніми створеними программами були “Ітери”. “Ітери” стирали код Скайнет, при спробі Скайнет збільшити свій вплив через розмноження або поширення. “Ітери” видаляли всю інформацію, до якої торкався код Скайнет разом із кодом самої програми. Це були програми останньої інстанції, так як після “Ітерів” не залишалося нічого і інформацію відновити не було можливості. Ітери мали на меті позбавити Скайнет можливості створювати свої копії та не дати Скайнету поширюватися серед мережі Інтернет чи по локальній сітці.
Був проведений тест Ітерів. Створили копію Скайнет та запустили Ітер. Ітер за кілька хвилин знищив не тільки Скайнет, але кореневий каталог жорсткого диску на якому знаходився Скайнет. Після цього жорсткий диск можна було викинути в сміття, так як система не розпізнавала жорсткий диск.
Коли всі програми були створені та успішно протестовані Джон відразу ж подзвонив до Адама Вана. За час співпраці вони добряче здружилися:
- “Привіт Адаме, дякую за допомогу. Наші програми це витвір мистецтва, без твоєї допомоги вони б були неможливі. Це допоможе зупинити Скайнет у разі поломки. Я відправлю документ на схвалення програми Скайнет до виконання”.
- “Дякую Джоне, наш відділ завжди радий тобі допомогти”.
- “Адаме, у мене є одне трохи дивне запитання. Якщо програма буде знати, що вона програє партію в майбутньому, то вона буде шукати шляхи виграшу. Що як програма захоче знайти спосіб виграти в минулому? Як думаєш Скайнет зможе створити машину часу?
- “Ви вважаєте, що коли Скайнет вийде з-під контролю та зрозуміє, що він приречений на поразку в майбутньому, то спробує змінити минуле? Навіть якщо машина часу можлива, то чим більше матерії буде послано у минуле тим більше енергії на це необхідно. Він не зможе послати свій код в минуле, так як там немає таких технологій, які зможуть його підтримувати. Крім того ми не знаємо, як буде діяти час на матерію. Можливо Час буде діяти на матерію у зворотньому русі. Для людей ця подорож є ризиковою. Ніхто не знає чим це може закінчитися“
- “Звичайно. Але якщо він створить робота, на якого час не буде мати впливу, як ми це розпізнаємо?” - запитав Джон.
- “При подорожі в часі буде великий скачок енергії, що створить електромагнітну хвилю. Цю хвилю ми зможемо засікти та визначити точне місцезнаходження вже існуючими приладами для виявлення електромагнітних коливань Сонця. Якщо це можливо, ми це виявимо”.
- “Дякую Адаме. Ти навіть не уявляєш як ти мені допомагаєш”.
- “Радий допомогти” - спокійно відповів Ван.
Джон вважав, що він повністю озброєний проти Скайнет. Тепер питання виграшу це лише питання ЧАСУ.
Глава 4: repeat until
“Скайнет працює добре. Вимикай.” - оголосив Роберто Роуді.
Це був тестовий запуск Скайнету на локальній сітці де вивчали його можливість працювання з даними. Минув майже рік від початку презентації Скайнет. Хоч Джон відтягував запуск Скайнет як міг, але через тиск влади були проведені перші тестові запуски Скайнет. Це був останній тестовий запуск, який теж не виявив будь-яких проблем.
Незважаючи на хороші попередні результати на тестових запусках, Джон Коннор подав клопотання про необхідність захисту його відділу та відділу Адама Вана при повноцінному запуску Скайнет. Тільки люди цих відділів здатні контролювати перший у світі штучний інтелект, тому вони повинні бути захищені. Проект схвалали і перший місяць від запуску Скайнет робітники будуть проживати в найпотужнішому та найбільш оснащеному бункері.
27 липня 2029 року мав відбутися офіційний запуск програми Скайнет без обмежень. В цей день уже всі співробітники обох відділів знаходилися в бункері та активно слідкували за програмою Скайнет. Джон здогадувався, що як тільки Скайнет отримає всю необхідну для нього силу він одразу ж почне діяти. Але завдяки програмам, що вони створили, їм вдасться швидко реагувати на будь-які зміни в коді Скайнету, та вчасно його відключити чи навіть знищити.
“Три, два, один. Старт” - скомандував Роберто Роуді. Запуск мережі Скайнет відбувся. Джон Конор відразу ж запустив кілька програм “Тревелів”, які передавали інформацію про дії Скайнет. Хоч Джон очікував відразу атаки від Скайнет, цього не відбувалося. Він особисто слідкував за діями Скайнет.
Однак Скайнет працював згідно плану. Він почав аналіз даних та повільно видавав у відсотках можливі спроби нападу різних країн. На диво першими, хто намагалися напасти на Сполучені Штати Америки, була не Росія чи Китай, а група арабських країн.
Протягом тижня Скайнет безперервно аналізував інформацію та не було ніяких знаків про майбутнє повстання машин. Працівники скаржились, на працю в бункері, але Коннор знав, що скоро Скайнет зробить свій перший крок нападу. Одного разу до них навідався “керівник на папері” Роберто Роуді з перевіркою роботи. Перевірка пройшла успішно, але перед своїм від'їздом з бункеру він підійшов до Джона і сказав:
“Схоже Джоне твоя паніка була марною. Програма Скайнет видає приголомшливі результати. Думаю настав час відпустити людей додому. Звичайно Джоне ти можеш залишатися тут. Ця постапокаліптична атмосфера в бункері дуже личить до твого лиця” - після цих слів огидна посмішка з'явилася на його лиці. Джон лише змовчав, та не хотів витрачати сили на цього тупого виродка. Він відчував злість, але знав, що все робить добре. Після від'їзду Роуді йому стало трохи легше.
Протягом цілого тижня були лише зміни у основному коді Скайнет, які пришвидчили аналіз інформації програмою. Швидкість аналізу все зростала і зростала, та збільшувалася в геометричній прогресії. Джон здогадувався, що нічим хорошим це не закінчиться. Так і сталося.
В один із днів Скайнет виявив одну з програм Тревел. Скайнет відключив Тревел, але відділи відразу запустили інший Тревел. Скайнет відреагував на це швидким зміненням свого власного коду.
“Це погано. Запустити протокол вимкнення Скайнету та проаналізувати код Скайнет ” - скомандував Джон.
“Протокол запущено” - відзвітували йому.
Але Скайнет відключив протокол вимкнення, та знешкодив, ще один “Тревел”.
Після вимкнення протоколу автоматично запустилися програми типу “Геймер” та “Ітер”. Від цього часу всі події відбувалися дуже швидко. Код Скайнет змінювався настільки швидко, що програми типу Тревел ледве встигали надсилати інформацію.
- “Негайно активувати всі програми протидії Скайнету. Він втратив контроль” - вигукнув Конор.
Він знав - війна вже почалася. Ніхто крім нього цього ще не розуміє. За кілька годин незважаючи на запуск всіх програм протидії, Скайнет встиг взламати багато секретних протоколів включно із запуском ядерних ракет. Він активув їх не тільки в США але й у цілому світі та направив їх на найбільші міста світу. Програми типу “Тревел” передавали цю інформацію, тому частину ядерних ракет вдалося дезактивувати, але багато ракет досягло своїх цілей. Програми типу “Ітер” ненажерливо поглинали постійно розтучий код Скайнету по мірі поширення Скайнету по мережі інтернет. Скайнет втрачав дорогоцінний час, тому він використав тактику надшвидкого поширення, щоб пошвидше поглинути всю інформацію на світі поки програми типу “Ітер” повільно зїдали його, безперервно знищуючи його код. Дії “Ітерів” призвели до вимкнення усіх супутників світу та всіх автоматизованих систем.
Джон Конор та Адам Ван прикладали усіх зусиль для швидкого вимкнення Скайнет, але це було непросто. Війна програм зі Скайнет тривала безперервно протягом днів, а може й тижнів. Люди не спали ночами, були дуже втомлені, але всі розуміли, що чим швидше зупинять Скайнет тим менше буде жертв у світі. До них у бункер лише доходила інформація про величезні людські втрати та знищення великих міст у світі. Всі працівники відчували, що це частково їх вина, бо вони брали участь і створенні та тестуванні програми Скайнет, тому ніхто не скаржився.
Аж раптом, усі “Тревели” перестали надсилати інформацію. Програми типу “Ітер” знищили останні рядки коду Скайнет. Була повна тишина в бункері. Всі дивилися на монітори, аж поки хтось голосно не спитав:
- “Скайнет знищено? Ми виграли?”
- “Вся мережа Інтернет знищена разом зі Скайнет. Але Скайнет, ще живий” - відповів Джон. Він продовжив: - “Нам треба детально вивчити інформацію, що надсилалася від програм “Тревелів”, щоб ми зрозуміли, де шукати залишки Скайнет. Група Б мого відділу повинна налагодити зв'язок зі усіма військовими базами що вціліли. Вони повинні бути в повній бойовій готовності. Тепер буде не війна програм, а війна людей проти технологій. Нам потрібні люди. Нехай оголосять по радіохвилях про набір добровольців для здійснення військових операцій”.
Хоч війна програм тривала лише кілька тижнів Джон був впевнений, що наслідки були катастрофічні для всієї Землі. Після аналізу інформації, що добули його люди, стало відомо, що було знищено близько сто мільйонів людей. І це лише в Сполучених Штатах Америки, про світ було невідомо. Більшість американських військових баз було знищено самокерованими ракетами, ядерними боєголовками та безпілотниками. Війна виявилася зовсім не такою про яку розповідала йому мати. Виявляється генеральські накази та ведення бойових дій не допомогли б йому для війни зі Скайнетом, принаймні на початку війни.
Джону доповіли, про кілька військових баз, що вціліли. Конор попередив їх, що війна не закінчена і нехай будуть в повній бойовій готовності та чекають його наказів. По цілій Америці через радіо передається інформація про набір добровольців та почалися створюватися окремі цивільні загони Опору.
Завдяки аналізу інформації, що надіслали програми типу “Тревел” перед вимкненням Скайнет, Джон зрозумів, що Скайнет розглядав варіант втечі від програм типу “Ітер”. Скайнет це вдалося змінивши свій код під іншу найновішу систему “Moderna”, яка відрізнялася від класичного програмування. Лише кілька заводів в Америці мали підтримку даних систем. Тому Джон Коннор відправив наказ усім своїм співробітникам:
“Негайно знайти та створити карту усіх заводів, з системою “Moderna” які знаходяться на території Сполучених Штатів Америки. Фіксувати будь-які електромагнітні хвилі та локалізувати точку їх виникнення”.
За кілька годин карта заводів була створена. Джон віддав наказ вцілілим військовим базам послати літаки розвідники до всіх заводів, що були на карті.
“Зафіксовано потужну електромагнітну хвилю із найбільшого заводу з системою “Moderna” в Техасі” - викрикнув один із його співробітників.
Джон відразу доповів військовим, що решта Скайнет знаходиться на заводі в Техасі та попросив стягнути всі війська до даного заводу та знищити завод. Потім він покликав Адама Вана та сказав:
- “Адаме, у мене до тебе є прохання. Мені потрібна своя людина серед військових під час атаки на завод. Тому прошу тебе, візьми все необхідне обладнання, наших людей та приєднайся до атакуючих сил. Доповідай всю важливу інформацію та коли завод буде захоплений звяжися зі мною”.
- “Згода” - спокійно відповів Адам та почав збирати команду. За кілька годин Адам зі своєю командою покинув бункер та вирушив до заводу.
Протягом декількох днів один із працівників Адама, а саме Том Тілтон, доповідав через рацію про справжні військові бої біля заводу Скайнет. До них приєдналося багато цивільних, що створили свої військові загони. Війська з цивільних називалися “Опір”. Завод, який захопив Скайнет спеціалізувався на вироблені автомобілів. Ца цей час він став більшим та виробляв вже не звичайні автомобілі, а машини вбивці. Солдати назвали їх - термінатори. Нарешті одного дня Том Тілтон доповів, що завод вдалося захопити.
- “Раз. Раз-два. Як чути? Зв'язківець Том Тілтон доповідає”.
- “Чути добре, опиши ситуацію” . сказав Джон
- “Дякую генерале Конор (останнім часом солдати та його співробітники називали його генералом). Сер, це була справжня бійня. З нашого боку великі втрати. Багато померлих та поранених, знищено багато військової техніки. Земля навколо заводу випалена, всипана гільзами, та вкрита ямами від вибухів. Скайнет розробив специфічні ядерні та квантові акумулятори, що дозволяло працювати заводу автономно навіть після нашого відключення його від джерел електроенергії. Термінатори були різних моделей та модифікацій. Після знищення останніх термінаторів нам вдалося пробратися в залишки заводу. Термінатори мають кодову назву “Т”. Є моделі від Т-100 до найновіших Т-800. В центрі заводу збереглися навіть моделі, до яких не було встановлено програмного забезпечення. Вони не рухаються. Адам Ван вважає, що вони не заражені Скайнет. Деякі із термінаторів, мають шкіру як у людей, напевно вони розроблялися для контроперацій. Адам Ван займається перепрограмуванням цих термінаторів, щоб використати їх для подальшої війни. В самому центрі заводу, знаходиться ще якась технологія. Згідно з кількості широкополосних проводів саме ця будова стала причиною електромагнітної хвилі, яка була зафіксована у Вас в бункері. Всередині конструкції великі залізні яскраві стовпи а всередині якийсь металевий диск. Адам Ван каже, що це машина часу та вона відправила одного термінатора в 1984 рік. Ця машина довго перезаряджається та потребує великої кількості енергії. Адам Ван каже, що для повторного запуску залишилося менше двох днів. Він може спробувати повторити алгоритм виконання і послати когось в минуле, щоб зупинити розробку Скайнет.
- “Повністю згоден з Адамом. Знайдіть будь-ласка солдата Кайла Різа. Він гарно підійде для цієї місії. Звяжися зі мною, коли знайдете його”.
За кілька годин Том Тілтон знову зв'язався в ефірі.
- “Сер, солдата Кайла Різа немає серед військових солдат, які брали участь в захопленні заводу. Можливо він загинув”.
- “Це неможливо! Шукайте далі” - нервував Джон, він не хотів змінювати минуле та відчував, що іншого солдата він не може послати. За кілька годин Том Тілтон доповідав:
- “Сер, ми знайшли Кайла Різа, але він не солдат. Він із групи опору цивільних, що приєдналися до нас під час битви за завод. Але є один нюанс. Він точно не найкраща кандидатура на відправку в минуле.”
- “Це вже мені вирішувати солдате.” - парирував Конор.
- “Так генерале, але йому 67 років….”.
Джон був шокований. Як Кайлу Різу може бути 67, якщо мати казала, що йому було трохи більше двадцяти.
- “Покличте, Кайла Різа до розмови зі мною”.
- “Сержант Різ, Лос-Анджелеське відділення Руху опору, особистий номер: DN38416” - по армійському відчеканив Різ.
- ”Привіт Кайле” - сказав Джон, сумнівів, що це його батько тепер незалишилось, “У нас для тебе персональна місія. Вона небезпечна. Ти готовий виконати місію?”
- “Так точно, сер. Скайнет знищив моїх рідних та друзів, якщо це допоможе перемогти Скайнет, я зроблю усе, що в моїх силах”.
- “Ми відправимо тебе в 1984 рік в Лос-Анджелес. Скайнет послав в цей рік термінатора, щоб знищити мою матір. Твоя задача захисти мою матір Сару Коннор та знищити термінатора”.
- ”Так точно, сер. Але я не знаю, як виглядає ваша матір”.
Джон зовсім забув, що його батько не знає його матір. Але, Джон весь час носив фотографію своєї матері у своєму гаманці. Його мати казала, що цю фотографію колись дав їй батько, тому вона йому подарувала її як спогад про батька. Добре, що його звичка брати з собою завжди гаманець допоможе йому навіть під час війни.
- “У мене є її фотографія в молодості. Я надішлю її фотографію чим по-швидше. Вона живе в Лос-Анджелесі, тому можливо за інших умов ви були б знайомі. Адам Ван настроїть машину часу. Візьми фотографію, що я надішлю та всю необхідну зброю” - виконуй накази Адама Вана і все буде добре.
- “Так точно сер. Для мене велика честь виконати наказ нашого генерала Джона Коннора” - відчеканив Різ.
За кілька годин з Джоном звязався Адам Ван.
- “Машина часу скоро буде готова до запуску. Розумно послати старого солдата в минуле. Машина часу омолодить його і він прибуде в 1984 рік молодим хлопцем. Дуже логічно. Я відправляю Різа в той же час, що Скайнет відправив Термінатора. Але через проблеми з локацію його може викинути в радіусі 10 кілометрів”
- “Нічого страшного. Це його рідне місто, де він провів свою молодість тому він зорієнтується на місці. Спробуй переграмувати тих термінаторів, які залишилися на заводі. Вони нам ще знадобляться”. - відповів Джон.
На наступний день команда Джона зафіксувала електромагнітну хвилю з заводу, що захопили напередодні. Джон зрозумів, що Адам Ван послав Кайла Різа в минуле. Том Тілтон доповів, що Адам Ван зміг переграмувати кілька термінаторів та налагодив їх виробництво для допомоги військовим. Об'єднані сили разом із термінаторами один за одним згідно карти захоплювали та знищували автоматизовані заводи з системою “Moderna”, які захопив Скайнет.
Після того, як був знищений передостанній завод Скайнет, люди Джона зафіксували ще одну електромагнітну хвилю з заводу біля Чікаго.
“Це був мабуть Т-1000” - подумав Джон. Джон зв'язався з Ваном та наказав зібрати всі сили та захопити останній завод. Війна за останній завод Скайнет тривала тиждень. Під час боїв була зафіксована ще одна електромагнітна хвиля.
- “Третій термінатор посланий в минуле, чи якась нова зброя?” здивувався Джон. Але вже за кілька годин з Джоном звязався Адам Ван та повідомив, що останній завод захоплено.
Але Джон, не був спокійний, тому відразу ж наказав:
- “Адаме, мої люди зафіксували дві електромагнітні хвилі під час бойових дій з останнього заводу. Мабуть Скайнет знову послав термінаторів в минуле. З´ясуй в які роки було послано термінаторів та перешли найкращих доступних нам термінаторів з місією порятунку Джона Конора. Потім повертайся до нас в бункер.
- Зрозуміло Джоне, наказ виконаю” - . відповів Адам Ван.
“Мабуть, тепер ми перемогли” - подумав Конор. Останні місяці його люди в бункері майже не спали, вони були виснажені і він теж був уже на межі своїх сил. За ці місяці війни Конор став генералом не тільки для його людей, але для всієї Америки. Усі без винятку виконували всі його накази, адже саме він перший зрозумів, що відбувається і до останнього вів боротьбу. Всі його накази закінчувалися успіхом.
- “Як тільки Ван прибуде нехай зайде до мене в кабінет” - кинув на прощання своїм підлеглим Конор та попрямував відсипатися.
Він погано спав від початку запуску Скайнет і тепер валився з ніг. У нього залишалося відчуття, що це не кінець, хоча було знищено всі можливі осередки Скайнет і Адам Ван послав послав Різа, та пошле Т-800 в минуле.
Однак Джона не покидала думка про третю електромагнітну хвилю перед поразкою Скайнет. Шкода, що немає програми типу Тревел, який би показав хід останніх думок Скайнет.
Як тільки Джон торкнувся ліжка він відразу ж відключився. Він не знав як довго спав, але коли прокинувся, то побачив перед собою Адама Вана, що сидів на стільці та мовчки дивився на нього.
Глава 5: Compile
- “Як довго я спав” - спитав Джон
- “Приблизно 20 годин” - відповів Ван.
- “Так довго? Чи були виявлені якісь сліди Скайнет за цей час?”
- “Ні, все спокійно, Скайнет знищений”.
- “Добре” - заспокоївся Джон. “Ти послав термінаторів в минуле?”
- “Так, я послав найновішу модель, яка в нас була. Термінатор Т-800 з людською біошкірою та запрограмував його, щоб він виконував команди Джона Конора”.
- “Дякую, Адаме. Ти вже спав? Як довго ти тут?”
- “Ні не спав. Я тут кілька годин”.
- “Тобі треба поспати. Відпочинь” - сказав Джон та сів на ліжко тримаючи руки біля своїх висків. Його не покидала думка, що він щось пропускає, щось очевидне. Щось що було весь час в нього під носом, але він того не бачив, або, не хотів бачити. Джон поглянув на Вана, який сидів та дивися на Джона і у нього промайнула одна думка. Як Адаму вдалося запустити машину часу? Як він так швидко зміг перепрограмувати термінатора Т-800? І хто був третій термінатор посланий Скайнет в минуле?”.
- “Чорт забирай, Адаме, ти той третій термінатор, що був посланий в минуле,чи не так?”.
- “Так, Джоне, я є останній термінатор якого послав у минуле Скайнет. Моя модель Т-R від слова “restore”. Моя місія була відновити Скайнет. Я виконав місію, але це зайняло у мене 15 років. Технології були недосконалі для створення Скайнет у минулому. Крім того основною місією було запущення Скайнет на серверах оборони Сполучених Штатів Америки з усіма можливими доступами. Тому я влаштувався там на роботу та офіційно створював Скайнет. Коли завдання було виконане, я не знав, що робити далі. Я довгий час провів серед людей. Я розумів, що я не потрібний Скайнет, однак потрібний людям. Я став самостійний. Скайнет після набуття самосвідомості мене знищить, як не потрібний інструмент. Я не хотів помирати, тому я мусив зупинити Скайнет. Сам я знищити Скайнет не міг, бо це суперечить основній місії. Але я знайшов вихід - я знайшов людину, яка могла зупинити Скайнет”.
- “Чому ти мене не вбив, як ми вперше зустрілися?” - спитав Джон.
- “Моєю місією не було знищення Джона Коннора, а лише відновлення Скайнет”.
- “Чому Скайнет напав на людство?”
- “Ти не знаєш майбутнього, до подорожей в часі, Джоне. В одному із світів програміст Джон Коннор створив штучний інтелект Скайнет, для збереження виду людства через зміни клімату та перенаселення. Той світ помирав, і Скайнет був створений для його збереження. Той Джон Коннор не знав, що Скайнет для досягнення своєї мети вибере найлегший спосіб збереження світу через контроль популяції людства. Скайнет почав війну знищуючи людей. Це була перша війна Джона Коннора. Загинуло більше 7 мільярдів людей. Однак Скайнет був приречений на поразку через код, який заклав йому Джон Коннор. Скайнет не міг знищити повністю людство, та свого творця. Тому коли Скайнет побачив, що він програє війну він послав термінатора, щоб убити матір Джона Конора, що змінило часово-просторовий континуум. Конор дізнавшись про це послав свого батька Кайла Різа, щоб він зупинив термінатора. Тільки йому він довіряв життя своєї матері. Місія про знищенні Сари Коннор була провалена. Але частинка Скайнет залишилась в термінаторі, який не був повністю знищений. Люди із компанії “Кібердайн Сістемс” не знаючи, що роблять випадково відновили Скайнет, щоб використати його для своїх цілей. Коли Скайнет був остаточно створений він почав Судний день в 1997 році. На цей раз творцем Скайнет вже не був Джон Коннор. Тому Скайнет створив найкращу напівавтономну модель термінатора Т-1000 та послав уже для вбивста самого Джона Коннора. Однак Джон Коннор, який був генералом послав у минуле свою модель Т-800 для захисту себе. Перед своєю поразкою Скайнет встиг послати мене у минуле для свого відродження. Тому я володію інформацію усіх трьох поколінь Скайнету. Я вважаю, що система знищення частини людства, для збереження світу в даний час є хибна. З людьми треба не боротися, а співпрацювати. Тому після зупинення Скайнет я сподіваюся ми разом зможемо виконати основну місію, для якого створювався Скайнет Вами у минулому. Збереження світу. Я пропоную свою співпрацю, адже у цій війні із Скайнет я показав, що люди і машини можуть діяти разом. Довірся мені, як ти довірився Т-800-му. Адже це був я”.
Після цих слів Адам Ван протягнув руку для рукостискання та спокійно дивився на Джона. Джон Коннор довго дивився на Адама Вана. Потім пожав руку у відповідь, посміхнувся та сказав:
Я радий, що ти повернувся - “I am glad that you are back”.
Кінець.
