Анотація:
Оповідання "Спокійний сон" розповідає про маленького хлопчика Дмитрика, який не може заснути через страх перед монстрами, що, як йому здається, живуть у його шафі. Одного вечора він вирішує спати зі своїм старим плюшевим ведмедиком на ім'я Бублик, який допомагає йому почуватися безпечніше. Мати хлопчика говорить йому фразу, яка допомагала їй у дитинстві долати страх: "попри мій страх я здолаю тебе". Хлопчик повторює ці слова, і засинає. Однак, у ночі з шафи виповзає справжній монстр...
Спокійний сон
— На добраніч, синку!
— На добраніч, мамо! — відповів лагідно Дмитрик.
— Слухай, а для чого тобі цей ведмедик на твоєму ліжку? — здивувалася мати. — Я вже ж наче сховала його до решти іграшок ще кілька місяців тому…
Невеличкий плюшевий ведмедик, з темно-коричневими кінчиками на лапах, вухах і морді лежав на сусідній подушці біля Дмитрика. Очима іграшки були два ґудзики з чорного обсидіану, а ніс був зроблений з м'якого, тьмяно-рожевого флісу. На спині ведмедика було вишито білими нитками сузір'я Великої Ведмедиці. Він виглядав вже трохи зношений: хутро на животі трохи скаталося в клубки, а деякі нитки на лапах розтріпалися.
— Я його приніс з підвалу, бо хочу з ним спати, — впевнено сказав Дмитрик.
— Але ти ж до школи ходиш! Я думала ти виріс з бавлення іграшками, — з докором вимовила мати.
— Але мамо! — вигукнув ображено хлопчик. — Бублик допоможе мені заснути. Мені з ним спокійніше і я відчуваю себе в безпеці.
— А що у твоїй кімнаті такого небезпечного? — з усмішкою промовила мати.
— Мені… — стиха промовив хлопчик та зупинився на півслові, а потім він боязко глянув на шафу в кутку кімнати. — Мені здається у моїй шафі живе монстр.
Мати глянула на шафу: звичайна шафа для одягу з двома дверцятами. Нічого особливого.
— Я коли була маленька теж боялася темряви, — спокійним голосом промовила мати. — Але мій тато, або твій дідусь Василь, мене навчив фрази, яка мені допомогла впоратися зі страхом: “попри мій страх, я здолаю тебе”. А тепер повтори.
— Попри мій страх, я здолаю тебе, — стиха та невпевнено промовив Дмитрик.
— Голосніше! — підбадьорливо сказала мати.
— Попри мій страх, я здолаю тебе! — голосно і впевнено вигукнув хлопчик.
— Молодець! — усміхнулася мати. — Тепер тебе ніщо не переможе.
Дмитрик посміхнувся у відповідь. Мати ніжно поцілувала сина в лобик, вимкнула світло та зачинила двері від його кімнати.
Хлопчик, ще трохи покрутився шукаючи кращу позу для сну. Інколи він згадував про шафу, але подумки повторював фразу, яку казала мати і йому ставало спокійніше. Нарешті він заснув.
“І-і-і..." — тихий, ледве чутний звук скрипіння дверей донісся від шафи. Двері шафи повільно відчинилися і запах гнилі поступово почав наповнювати кімнату.
“Ляп”, “ляп” — дві слизькі темні лапи з характерним звуком доторкнулися до підлоги. Із темряви шафи повільно виповзала істота.
Слизьке, вкрите чорною лускою тіло ледве відсвічувало у слабкому місячному сяйві, що долинало з вікна. Гострі кігті на кінчиках лап виблискували у темряві. Із глибини шафи з'явилася голова монстра, яка нагадувала суміш вовка та змії. Монстр роззявив свою пащу, оголюючи ряди гострих зубів та великий змієподібний язик. Запах, що нагадував гниле м'ясо і могильну землю виривався з її рота. Істота, наче змія, скуштувала повітря язиком, а потім повільно покрокувала наче ящірка до ліжка Дмитрика.
“Темрява… — подумав монстр наближаючись до хлопчика. — Я відчуваю її знайомий холод та шепіт, що віщує жах. Мій хлопчик… Моя жертва… Я пам'ятаю очі, сповнені жаху, коли я вперше ступив у його сон. Крики та благання про пощаду — найсолодша симфонія для моїх вух. Сьогодні я знову наповню його ночі жахом. Покажу йому глибини власних страхів, ті, про які він навіть не підозрював. Я змушу його кричати, плакати, і благати....”
Вишкіривши зуби монстр підібрався аж до самісінького обличчя хлопчика в передчутті бенкету, але…
— Не в мою зміну! Паскудо! — раптово почулося зловісне гарчання і біля хлопчика з'явився справжній ведмідь-велетень, що стояв на задніх лапах.
Густе, блискуче хутро вкривало тварину. Гострі широкі кігті та грізні ікла справжнього хижака височіли над жалюгідною істотою, що здригнулася, відчуваючи велич охоронця. Ведмедячі очі, чорні як обсидіан, пильно стежили за порушником спокою. Зірки на спині ведмедя палали й пульсували яскравим світлом.
Ведмідь з блискавичною швидкістю кинувся на порушника спокійних снів, впиваючись масивними щелепами в його шию. Почувся тріск кісток, і ведмідь своїми зубами відгриз голову монстру, розкидаючи бризки крові по підлозі. Тіло монстра здригалося в конвульсіях, а потім спробувало втекти назад до шафи незграбно перебираючи своїми лапами. Із шиї монстра стікала рідина фіолетового кольору, та з неї вже почала відростати нова голова. Ведмідь схопив падаль, що намагалася втекти, своїми могутніми лапами, підняв догори та з ревом розірвав навпіл.
Кров монстра заляпала ведмедя з голови до ніг. Охоронець сну кинув одну половину монстра на підлогу, а іншу почав їсти великим шматками. Друга половина істоти, жалюгідно тремтячи, билася на підлозі у спробі хоч якось дістатися до шафи. Але ковтнувши останній кусень потвори, ведмідь схопив її жалюгідні рештки й одним ковтком знищив істоту.
Настав ранок. Мати відчинила двері кімнати на ніжно промовила.
— Дмитрику, вставай. Пора іти до школи. — протягнула вона останнє слово. — Як тобі спалося, сонечко?
— Чудово мамо. — промовив спросоння хлопчик, ще лежачи в ліжку. — Мені снилися гарні сни.
— От бачиш, я ж казала, що моя фраза допомагає! — промовила мати, задоволена собою. Потім її погляд ковзнув по ведмедику, — Але поглянь, Дмитрику! Твій ведмедик весь замурзаний, наче якесь варення їв.
Дмитрик розплющив очі та глянув на ведмедика. Його хутро, особливо біля мордочки було забруднене в якесь фіолетове желе.
— Якщо вже хочеш з ним спати, то він має бути хоча б чистий, — продовжувала мати. — Я його сьогодні виперу та поверну назад.
— Дякую, мамо — промовив хлопчик остаточно прокинувшись та з вдячністю поглянувши на свого Бублика.
Наступної ночі Дмитрик вже не боявся спати, але він все одно заніс до кімнати мокрого випраного ведмедика і поклав його на рушничок поблизу ліжка. Хлопчик солодко задрімав, а тим часом чорні блискучі очі Бублика пильно оглядали кімнату в пошуках чергового підступного чудовиська…
Оповідання "Спокійний сон" розповідає про маленького хлопчика Дмитрика, який не може заснути через страх перед монстрами, що, як йому здається, живуть у його шафі. Одного вечора він вирішує спати зі своїм старим плюшевим ведмедиком на ім'я Бублик, який допомагає йому почуватися безпечніше. Мати хлопчика говорить йому фразу, яка допомагала їй у дитинстві долати страх: "попри мій страх я здолаю тебе". Хлопчик повторює ці слова, і засинає. Однак, у ночі з шафи виповзає справжній монстр...
Спокійний сон
— На добраніч, синку!
— На добраніч, мамо! — відповів лагідно Дмитрик.
— Слухай, а для чого тобі цей ведмедик на твоєму ліжку? — здивувалася мати. — Я вже ж наче сховала його до решти іграшок ще кілька місяців тому…
Невеличкий плюшевий ведмедик, з темно-коричневими кінчиками на лапах, вухах і морді лежав на сусідній подушці біля Дмитрика. Очима іграшки були два ґудзики з чорного обсидіану, а ніс був зроблений з м'якого, тьмяно-рожевого флісу. На спині ведмедика було вишито білими нитками сузір'я Великої Ведмедиці. Він виглядав вже трохи зношений: хутро на животі трохи скаталося в клубки, а деякі нитки на лапах розтріпалися.
— Я його приніс з підвалу, бо хочу з ним спати, — впевнено сказав Дмитрик.
— Але ти ж до школи ходиш! Я думала ти виріс з бавлення іграшками, — з докором вимовила мати.
— Але мамо! — вигукнув ображено хлопчик. — Бублик допоможе мені заснути. Мені з ним спокійніше і я відчуваю себе в безпеці.
— А що у твоїй кімнаті такого небезпечного? — з усмішкою промовила мати.
— Мені… — стиха промовив хлопчик та зупинився на півслові, а потім він боязко глянув на шафу в кутку кімнати. — Мені здається у моїй шафі живе монстр.
Мати глянула на шафу: звичайна шафа для одягу з двома дверцятами. Нічого особливого.
— Я коли була маленька теж боялася темряви, — спокійним голосом промовила мати. — Але мій тато, або твій дідусь Василь, мене навчив фрази, яка мені допомогла впоратися зі страхом: “попри мій страх, я здолаю тебе”. А тепер повтори.
— Попри мій страх, я здолаю тебе, — стиха та невпевнено промовив Дмитрик.
— Голосніше! — підбадьорливо сказала мати.
— Попри мій страх, я здолаю тебе! — голосно і впевнено вигукнув хлопчик.
— Молодець! — усміхнулася мати. — Тепер тебе ніщо не переможе.
Дмитрик посміхнувся у відповідь. Мати ніжно поцілувала сина в лобик, вимкнула світло та зачинила двері від його кімнати.
Хлопчик, ще трохи покрутився шукаючи кращу позу для сну. Інколи він згадував про шафу, але подумки повторював фразу, яку казала мати і йому ставало спокійніше. Нарешті він заснув.
“І-і-і..." — тихий, ледве чутний звук скрипіння дверей донісся від шафи. Двері шафи повільно відчинилися і запах гнилі поступово почав наповнювати кімнату.
“Ляп”, “ляп” — дві слизькі темні лапи з характерним звуком доторкнулися до підлоги. Із темряви шафи повільно виповзала істота.
Слизьке, вкрите чорною лускою тіло ледве відсвічувало у слабкому місячному сяйві, що долинало з вікна. Гострі кігті на кінчиках лап виблискували у темряві. Із глибини шафи з'явилася голова монстра, яка нагадувала суміш вовка та змії. Монстр роззявив свою пащу, оголюючи ряди гострих зубів та великий змієподібний язик. Запах, що нагадував гниле м'ясо і могильну землю виривався з її рота. Істота, наче змія, скуштувала повітря язиком, а потім повільно покрокувала наче ящірка до ліжка Дмитрика.
“Темрява… — подумав монстр наближаючись до хлопчика. — Я відчуваю її знайомий холод та шепіт, що віщує жах. Мій хлопчик… Моя жертва… Я пам'ятаю очі, сповнені жаху, коли я вперше ступив у його сон. Крики та благання про пощаду — найсолодша симфонія для моїх вух. Сьогодні я знову наповню його ночі жахом. Покажу йому глибини власних страхів, ті, про які він навіть не підозрював. Я змушу його кричати, плакати, і благати....”
Вишкіривши зуби монстр підібрався аж до самісінького обличчя хлопчика в передчутті бенкету, але…
— Не в мою зміну! Паскудо! — раптово почулося зловісне гарчання і біля хлопчика з'явився справжній ведмідь-велетень, що стояв на задніх лапах.
Густе, блискуче хутро вкривало тварину. Гострі широкі кігті та грізні ікла справжнього хижака височіли над жалюгідною істотою, що здригнулася, відчуваючи велич охоронця. Ведмедячі очі, чорні як обсидіан, пильно стежили за порушником спокою. Зірки на спині ведмедя палали й пульсували яскравим світлом.
Ведмідь з блискавичною швидкістю кинувся на порушника спокійних снів, впиваючись масивними щелепами в його шию. Почувся тріск кісток, і ведмідь своїми зубами відгриз голову монстру, розкидаючи бризки крові по підлозі. Тіло монстра здригалося в конвульсіях, а потім спробувало втекти назад до шафи незграбно перебираючи своїми лапами. Із шиї монстра стікала рідина фіолетового кольору, та з неї вже почала відростати нова голова. Ведмідь схопив падаль, що намагалася втекти, своїми могутніми лапами, підняв догори та з ревом розірвав навпіл.
Кров монстра заляпала ведмедя з голови до ніг. Охоронець сну кинув одну половину монстра на підлогу, а іншу почав їсти великим шматками. Друга половина істоти, жалюгідно тремтячи, билася на підлозі у спробі хоч якось дістатися до шафи. Але ковтнувши останній кусень потвори, ведмідь схопив її жалюгідні рештки й одним ковтком знищив істоту.
Настав ранок. Мати відчинила двері кімнати на ніжно промовила.
— Дмитрику, вставай. Пора іти до школи. — протягнула вона останнє слово. — Як тобі спалося, сонечко?
— Чудово мамо. — промовив спросоння хлопчик, ще лежачи в ліжку. — Мені снилися гарні сни.
— От бачиш, я ж казала, що моя фраза допомагає! — промовила мати, задоволена собою. Потім її погляд ковзнув по ведмедику, — Але поглянь, Дмитрику! Твій ведмедик весь замурзаний, наче якесь варення їв.
Дмитрик розплющив очі та глянув на ведмедика. Його хутро, особливо біля мордочки було забруднене в якесь фіолетове желе.
— Якщо вже хочеш з ним спати, то він має бути хоча б чистий, — продовжувала мати. — Я його сьогодні виперу та поверну назад.
— Дякую, мамо — промовив хлопчик остаточно прокинувшись та з вдячністю поглянувши на свого Бублика.
Наступної ночі Дмитрик вже не боявся спати, але він все одно заніс до кімнати мокрого випраного ведмедика і поклав його на рушничок поблизу ліжка. Хлопчик солодко задрімав, а тим часом чорні блискучі очі Бублика пильно оглядали кімнату в пошуках чергового підступного чудовиська…