Вчора Майкл вкотре намагався здійснити самогубство. Але сьогодні, в момент пробудження, відчуття власного існування звеселило його. Його погляд спершу зустрівся з блідим світлом, яке долинало з відчиненого вікна. Сонце вже сходило та лише починало розігрівати все навколо. Відчуття тепла від покривала змішувалися з холодом лікарняної палати. Він відчував, як кожен його вдих та видих перетворюються на подяку за ще один шанс.

        Майкл підвівся та сів на лікарняному ліжку. З кожною хвилиною він почував себе все краще і краще. Майкл глянув на своє передпліччя, де виднілися численні шрами від попередньої спроби самогубства. Цього разу лікарі впоралися значно краще, адже він почувався цілком в порядку. 

Двері відчинились, і до палати зайшов лікар у своєму білому «балахоні».

— Доброго дня, лікарю. Цього разу Ви добре постаралися, — почав розмову Майкл, намагаючись не дивитись на лікаря. Він хотів пошвидше покинути лікарню і йому було неприємно тут перебувати.

— Як зараз почуваєтеся? — запитав лікар, зупинившись біля його лікарняного ліжка.

— Чудово. Дякую, що мене знову врятували! — сказав Майкл, однак його погляд був спрямований до вікна, де потроху просиналася природа після ночі.

— Це вже не перша Ваша спроба самогубства, Майкле. Ігри зі смертю доволі небезпечні. Колись Вас лікарі можуть і не врятувати.

— Та я знаю… Але вчора я не зміг вже витримати! Вам мене ніколи не зрозуміти! Моє життя — це справжній жах! — вигукнув Майкл, нервово стукнувши кулаком по ліжку.

— Жах? Та що ви знаєте про жах? — на диво, голос лікаря лишався спокійним.

— Повірте, але я знаю про жах усе! Із книжок, із фільмів, а особливо зі свого власного життя! Я бачив у житті таке, що Вам навіть і не снилося! — вимовив Майкл, але він і далі розглядав у далині будинки через вікно.

— Цікаво… Можливо, тоді Ви захочете послухати мою жахливу історію? Вона дійсно жахлива! Тільки я Вас попереджаю, усі, хто дослухають мою історію до кінця —  помирають, — голос лікаря звучав тихо, але водночас напрочуд виразно.

— Ха-ха, ну це вже цікаво, лікарю! Ви починаєте залякувати мене заздалегідь. Ну давайте, розказуйте! — сказав Майкл, скоса глянувши на постать лікаря, але відразу перевів погляд собі на руки.

— Ви впевнені? Ще раз попереджаю, після закінчення історії Ви помрете!

— Так, я впевнений! Я не боюсь смерті! Не тягніть час та розповідайте історію. Мене вже нічим не злякаєш, — Майкл підвівся з ліжка та підійшов до вікна. Його нервувало базікання лікаря і він хотів, щоб ця розмова пошвидше закінчилась. Дивлячись на краєвид з вікна він зловив себе на думці, що раніше не звертав уваги на красу неба на сході сонця.

— Ну що ж, домовились. Так ось, в одному містечку, як наше, народився хлопчик. Його назвали Майкл.

— Ага! Використовуєте моє ім'я, щоб історія була страшніша. Але це дешевий трюк, лікарю… Ви не проти, якщо я закурю? — промовив Майкл не відриваючи свого погляду від невеликої хмаринки, яка ліниво пливла по небесному морю.

— Так, звичайно.

Майкл витяг із своєї кишені сигарети та запальничку. Вони завжди були при ньому. Вікно було відчинене, тому Майкл сів на підвіконня та запалив сигарету. Погода на вулиці була ідеальна — легка прохолода огортала його тіло. В цей час лікар продовжував свою історію:

— В дитинстві Майкл виростав в обіймах люблячих батьків, проте його доросле життя не було таким безтурботним. Він все частіше стикався з життєвими труднощами, і це почало впливати на його психічне здоров'я. З часом депресія, стрес і самотність перетворили його колись світлу особистість на тінь того, яким він був раніше. Він намагався втопити свою депресію в алкоголі та затьмарити її наркотичними речовинами. Але це лише погіршувало ситуацію. Кілька разів він намагався завершити своє життя самогубством. І ось нарешті йому це вдалось. Лікарі не встигли його врятувати. Так він і помер від передозування наркотиками. Кінець історії.

        — І це все? І це є Ваша смертельна історія? Лікарю, та це якась халтура! Ви що, вичитали цю інформацію з моєї медичної картки, а потім просто змінили кінцівку? Чи це, можливо, один із Ваших методів залякування пацієнтів, щоб не чинили подальших спроб самогубств? Ех Ви… Розчарували мене, лікарю… — сказав Майкл і, навіть не до кінця докуривши сигарету, кинув її на землю з вікна.

Спостерігати, як сигарета наближається до асфальту, було набагато цікавіше, чим слухати цей непотріб. Але раптом сигарета пролетіла крізь асфальт та зникла під ним, наче продовжувала падати у якесь провалля, якого Майкл не бачив. Потім він почув голос лікаря позаду себе:

— Знаєте, Майкле… Я ніколи не казав Вам, що я лікар.

Майкл повернувся до лікаря та глянув вперше на його обличчя. Це не було людське обличчя! Замість очей були дві порожні безодні, які випромінювали неймовірний холод, породжений самою темрявою. Майкл відчув, як його кров холоне в жилах та страх сковує його усі його рухи. Він почув тихий голос цієї істоти у своїй голові:

— Це кінець історії, Майкле. Час іти.

Майкл закричав, як ніколи раніше, але його вже ніхто не почув.

 

***

Дякую за прочитання.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Серебрій Лариса

Контакти автора: