Він і справді почував себе ніяково, наче пропонував дівчині руку і серце. Та ще й публічний чат. У сусідньому вікні старий хрич кадрив молодуху, в іншому - два ротвейлери домовлялися про позапланову злучку.

- Серже, любий... - кумедна кроляча аватарка - і навіщо пилюку в очі пускала? - огорнулася хмарою щасливих смайликів. - Який ти добрий... Незвичайний, зовсім незвичайний, я таких раніше не зустрічала. Ти будеш чудовим господарем! Приїжджай, дуже чекаю! Ти мене легко впізнаєш, я сіра з білим вушком та темна смуга вздовж спини.

Він так розхвилювався, що мало не купив у метро букет квітів, але вчасно схаменувся. На який пес кішці квіти? Добре б — козі.

У приймальні Сержа зустрів худорлявий хлопець із козлиною борідкою та бичачими очима. Від його комбінезону відходив слабкий тривожний запах вовни, собачого поту та овечої сечі. Пусте відро на стіні, на столі біля комп'ютера - відкритий журнал, заляпаний маслянистими плямами. «До чого народ оскотинився», - скривився Серж.

- Хочете подивитись наших вихованців? - усміхнувся козлобородий.
- Так... я хотів би взяти додому... таку, сіро-білу зі смужкою по хребту...
- А, Вікторію! Чудово, зараз принесу. Засиділася в нас, бідолаха, - він пішов і повернувся. - Ось, тримайте красуню.

М'яка, тепла, вона затишно лягла Сержу на плече і відразу замуркотіла — просто у вухо. Він невпевнено почухав їй спинку. Потім однією рукою притримуючи кішку, другою підхопив папку з документами і попрямував до виходу, не думаючи більше про козлобородого. І не помітив, як той за його спиною розчепірив пальці буквою «V» і пошепки вигукнув: «Єс!»

Щойно двері за задоволеним господарем зачинилися, козлобородий схопив телефонну трубку і поспішно набрав номер.

- Алло, шефе? Кішку збагрив. Та нічого так, нормальний. Студентик... Чистоплюй, але тварин любить. Так-так, зрозумів. Приймаюсь за папугу.

Він увімкнув комп'ютер, викликав «тест на біовид» і заглибився у вивчення опитувальника, роблячи на полях журналу швидкі позначки олівця. Як це бути птахом?

* переклад: Лiлу Амбер
Ілюстрація