Ілюстрація
Фантомні сирени - це коли ви чуєте сирену, якої немає. І це зовсім не смішно, а серйозний симптом емоційної нестабільності, що може призвести до серйозного відльоту кукухи, якщо його ігнорувати.

Я уже місяць, як перестав їх чути, хоча фізично це сталося ще 8 березня.
Хочу поділитися своїм досвідом подолання цієї проблеми та причинами її виникнення.

Фантомна сирена - це різновид ПТСР - посттравматичного стресового розладу. Він виникає, коли психіка людини отримує граничні перевантаження внаслідок фізичних травм та/або емоційного напруження (шокові стани). І буквально на рівні рефлексу ситуація та обставини закарбовуються у свідомості та підсвідомості. В подальшому будь-який подразник, схожий на той, що наніс травму, викликає переживання різного ступеню тяжкості (повторне відтворення у свідомості травматизуючої ситуації).
Якщо звучить складно - поясню на прикладі.
Я і до війни мав певні проблеми з контролем емоцій, та давно відпрацьований невроз, який я успішно пережив. 24-го зранку мене розбудив дзвінок мами, яка зі сльозами розповіла, що почалась війна з росією. Я увімкнув новини, чого не робив уже цілу вічність і відчув майже фізичний біль, коли побачив те, що діялося по країні. Біль і порожнеча неймовірного розміру. Коли ти сидиш і ніби не відчуваєш власного тіла, неначе воно пусте, а ти стоїш поруч і дивишся, як ти сидиш і навколо абсолютна тиша. В якийсь момент ти починаєш чути і відчувати. Відчиняєш вікно і чуєш сирену. Всі твої нічні жахи стали реальністю.
Далі треба було якось жити: ходити робити закупи, їздити на роботу...
Коли ти в такому стані знаходишся на вулиці, то не почуваєшся у безпеці взагалі. Я зрозумів це, коли опинився під час повітряної тривоги просто посеред пустиря. Укриття немає. Над тобою пролітає винищувач. Сирена гуде. А ти навіть без вибухів оглушений. В голові абсолютно дебільна думка: "Господи, у мене ж дві торби їжі і треба донести їх додому, а ще коти голодні". І ти якось себе заспокоюєш і йдеш додому. А воно гуде, хоч вже нічого й не літає. А всередині в унісон калатає серце.
Далі все як звичайно - робота, дім, новини, щоразу гірші. І сирени. Додатку ще не було - Вайбер і Телеграм - єдине джерело сповіщення. І вони не завжди встигали.
Відчуття, що ти голий посеред снігу.
Перевіряєш у вікні - чути чи ні.
Перевіряєш у Вайбер і Телеграм.
"А може вони забули, помилилися, може зламалася система?"
Перевіряєш. І так по колу.
Увечері замість спальні йдеш у коридор, навіть коли тихо.
А потім ти чуєш сирену. Гуде.
Сідаєш під опорну стіну. Стрічаєшся поглядом з дружиною, яка не розуміє, чому ти стирчиш з рюкзаком і переносками для котів у коридорі. Вмикає телевізор для надійності. Там новини. Показує смартфони, де теж немає сповіщення. Ти йдеш до вікна. Там тиша.
Хтось вмикає воду поверхами вище і тобі здається, що шум води глушить сирену.
Все повторюється. Вмикається реальне сповіщення. Сідаєш, чекаєш. Відбій. Спиш у коридорі. І поки ти засинаєш на ковдрі, воно десь далеко-далеко, ледве чутно гуде.
На п'ятий день я чув сирени майже постійно. Такий собі фон, якщо прислухатися - то чути, то ні. Як говориш - ніби чути. Щось робиш - не чути. У тиші - дуже чутно.
Ти можеш спостерігати, як кукуха спаковує речі і разом з нею твій дах теж їде.

Восьмого числа я звільнився і переїхав у місце, де сирен немає. Але все одно їх чув. У шумі машин, інструментів, у побутовій техніці. Справа набирала неприємного забарвлення.
Я почав копати інтернет і знайшов поради для людей з ПТСР.
Працюють, але при умові, що Ви робите це регулярно і отримуєте емоційну підтримку близької людини.

1. Відпочинок. В тому числі й інформаційний. Година-дві без інтернету. Сон мінімум 8 годин.
Я спав спочатку по 14 годин, потім трохи відпустило і режим сну нормалізувався.

2. Харчування. Повноцінне. Можна і треба дозволити собі щось смачне. Я вперше в житті купив банку "Нутелли" і жер її просто ложкою з банки. Купував те, що ще не пробував. дещо сподобалось, дещо розчарувало смаком, але в моменти коли я їв я був зосереджений на аналізі їжі і гудіти мозку не було коли.

3. Зайнятість. Не сидіть без діла і в паніці - це не допоможе, а зробить ще гірше. Робіть щось вдома - прибирайте, займайтесь своїм хоббі - будь що, що потребує зосередженості. Не давайте емоціям тягти вас за собою.
В моєму випадку робота була з людьми, я бачив їх розпач і страх і це не давало мені нормально працювати. Але я займався плетінням макраме, розмальовував картинки - коли я думав про те, що я роблю, я не чув гудіння.

4. По можливості зобразіть проблему - намалюйте, опишіть - переведуть страх у видиму форму. Можна знищити результат, якщо вам від того стане легше.
Я намалював зграю сиреноголових монстрів і розірвав малюнок на дрібні шматочки. Щодо певного терапевтичного ефекту нічого сказати не можу, але гірше точно не стало.

5. Спілкування. Говоріть про свої відчуття і почуття - так ви зможете контролювати власний стан і дати іншій людині зрозуміти вас.
Чесно - я говорив про це з дружиною, з рідними, але коли я розумів, що вже починаю набридати - переставав. Терапія, я вважаю, все ж не повинна вганяти у стрес оточуючих.

Зрозуміло, що зробити це все одразу - неможливо, але навіть часткове виконання зніме частину стресу і зменшить ваші страждання.
Якщо є можливість - повна ізоляція від джерела травмуючих переживань. Потім проблема вирішується методом поступової десенсибілізації, як і всі інші фобії. Але у мене ще довго викликали мороз по шкірі гучні протяжні звуки.
Для тих хто має аналогічну проблему скажу, що ПТСР-це все ж розлад, а не хвороба. Головне - вірити у власні сили. Як би банально це не звучало.
Фобії та ПТСР проходять довго, тож не треба опускати руки і зневірятися, коли одразу не буде виходити.