Ох, сідайте зручніше, беріть поп-корн. Історія про поліклініку.
Знаходжусь я зараз на Західній Україні. З дитиною. 

Примітка: НЕ моєю дитиною

І пішли ми оформились до школи. Бо має хтось старший це робити, і направили нас на медогляд. Кажу "нас" як наче ми одне ціле. Додаю тег #яжмать
Встала о 9 ранку, поперлася до чогось, що зовні мені нагадувало лікарню, проходжу "Приймальне відділення", " Хірургічне відділення", "Ще там якесь відділення"...Церква. Відділення закінчились. Хм, ок?

Іду далі, закинуті будівлі, дві аптеки, просто часні домівки, БАХ "Доросла полікліника". Захожу, кажу: "Підкажіть, де дитяча полікліника, як мені дійти?"
Бабуся років 70 починає пояснення, дуже швидко, з румунсько-польським акцентом: "ото там сеє коли ідеш туди ото а потім на перехресті там таке є, що ти його ну одразу побачиш, і там колись був магазин Візит, а там ще моєї знайомої на нього вікна одразу там на 5 поверсі тобі видно буде"

Кажу: "Дякую велике". Вихожу шукати ще когось, на вулиці пусто. Топаю пів кілометри назад до приймального відділення, думаю якщо зараз там на території лікарні не знайду - то зайду туди і попитаю. Не знайшла. Захожу питаю. Відповідь: "Де раніше приватбанк був, там ще м'ясний тепер"...

Звідки я знаааююююю де цееее

З горем навпіл, знайшла я ту дитячу поліклініку. Котра, по іншому не скажу "За три п*зди" від іншої лікарської цивілізації. Захожу...