Дуже класно про "вину та загальну відповідальність"

Але зовсім несподівано відповідь на це питання – «чому я, ні в чому ж я не винна, маю нести відповідальність?!» – я виявила у книзі, яка не має взагалі жодного відношення ні до війни, ні до України, ні до Росії. Це книга-мотиватор Марка Менсона «Тонке мистецтво пофізігму». Книга дуже американська, тобто дуже піонерська у своєму запалі пояснити, як треба жити. Але від інших американських книг-мотиваторів відрізняється на краще завдяки тонкощі спостережень і точності узагальнень.

І ось що пише Менсон про співвідношення провини та відповідальності:
Бувають проблеми, в яких ми не винні, але несемо за них відповідальність. Припустимо, одного ранку ви прокинулися і виявили новонароджене немовля біля порога своєї квартири. Вашої провини в цьому немає: немовля підкинули не ви. А ось відповідальність є. Потрібно терміново вирішувати, що робити. І що б ви не обрали – залишити немовля собі, позбутися його, залишити на порозі або згодувати пітбулю, – ваш вибір принесе проблеми, і відповідальні за ці проблеми будете саме ви. Ми часто відповідальні за ситуації, які не були нашою провиною. Таке життя. Ось як можна розмежувати ці поняття. Вина має відношення до минулого, а відповідальність до сьогодення. Вина випливає з уже зробленого вибору, а відповідальність – з вибору, який ви робите зараз, щодня та кожної хвилини».

Тож щоразу, коли вас охоплюватиме спокуса публічно прокричати: «Чому я маю нести якусь відповідальність за війну, якщо я ні в чому не винен?! Нехай інші несуть! - Згадайте картинку, намальовану Менсоном.

24 лютого 2022 року всі ми вранці відкрили двері і виявили немовля, що лежить на порозі.

І це було вбите українське немовля. Військовий, що вбив його, діяв за дорученням держави, тобто «просто виконував наказ», який ми знаємо, хто йому віддав.

Вашої провини у смерті дитини немає, але вбита дитина – ось вона.

Швидше за все, ви не згодуйте труп дитини пітбулю, але відповідальність за свою поведінку ви з цієї секунди нестимете. Навіть і в тому випадку, якщо ви просто відхитнулися і зробили крок назад у квартиру, зачинивши двері внутрішньої еміграції. Або, мужньо переступивши через труп, побігли у звичайних справах, сказавши собі, що нічого не в змозі змінити, а поліція все одно нічого не розслідуватиме.

Труп української дитини – на кожній російській порозі.

Вина за труп – на Путіні та його команді.

Але відповідальність за все подальше – на всіх росіян.