Як і більшість колективних форм життя, їнглети можуть бути слабкими та вразливими поодинці, однак коли вони згуртовуються у зграї під зовнішньою загрозою, вони отримують силу що дозволяє без вагань та страху перемогти значно більшу ціль. Деякі з них вірогідно загинуть, однак вони не будуть забуті та дадуть зграї силу перемогти та жити далі.
Це явище є однією з тих причин, чому їнглетів принаймні холодно сприймають у людських містах; надмірна антагонізація одиниці чи ба –навіть групи з них, може породити те, що антагоніста стануть переслідувати і знищать, можливо навіть з’їдять.
Їх панічний крик не є тим, що вони здатні контролювати; він виривається мимоволі, коли їнглет переходить у фазу боротьби за своє життя чи втечі від неминучої гибелі.
І він буде почутий, прикличе підмогу та/чи викличе гнів у невеликої групи, розмір якої може варіюватися від крику їнглета (тобто, якщо крик від когось, хто не подобається та/чи не зробив нічого корисного для анклаву, натовп може попросту зібратися аби подивитися як крикуна загамселять).
Через декілька прикрих ситуації, що виникли після перших прибуттів до Вал Салії їнглетів, тепер, як правило, спочатку дізнаються про агресора, перш ніж накинутись. Аби раптово не виявилось, що ціль є членом Великого дому, впливу якого вистачить, аби до прикладу спалити увесь анклав. (Його вже декілька разів спалювали, однак зазвичай впродовж тижня він знов заселявся).
Горе дурню, що змусить самку кричати, адже виживання їх виду суттєво залежить від їх безпеки, і вони вивільнять всю свою лють на кривдника.
Як і більшість колективних форм життя, їнглети можуть бути слабкими та вразливими поодинці, однак коли вони згуртовуються у зграї під зовнішньою загрозою, вони отримують силу що дозволяє без вагань та страху перемогти значно більшу ціль. Деякі з них вірогідно загинуть, однак вони не будуть забуті та дадуть зграї силу перемогти та жити далі.
Це явище є однією з тих причин, чому їнглетів принаймні холодно сприймають у людських містах; надмірна антагонізація одиниці чи ба –навіть групи з них, може породити те, що антагоніста стануть переслідувати і знищать, можливо навіть з’їдять.
Їх панічний крик не є тим, що вони здатні контролювати; він виривається мимоволі, коли їнглет переходить у фазу боротьби за своє життя чи втечі від неминучої гибелі.
І він буде почутий, прикличе підмогу та/чи викличе гнів у невеликої групи, розмір якої може варіюватися від крику їнглета (тобто, якщо крик від когось, хто не подобається та/чи не зробив нічого корисного для анклаву, натовп може попросту зібратися аби подивитися як крикуна загамселять).
Через декілька прикрих ситуації, що виникли після перших прибуттів до Вал Салії їнглетів, тепер, як правило, спочатку дізнаються про агресора, перш ніж накинутись. Аби раптово не виявилось, що ціль є членом Великого дому, впливу якого вистачить, аби до прикладу спалити увесь анклав. (Його вже декілька разів спалювали, однак зазвичай впродовж тижня він знов заселявся).
Горе дурню, що змусить самку кричати, адже виживання їх виду суттєво залежить від їх безпеки, і вони вивільнять всю свою лють на кривдника.