Передмова: 

Сьогодні написав експериментальний твір "І сходить сонце" .

Чому експериментальний? Бо це вперше написаний мною твір під пісню.

Існує така гарна українська група з назвою 'Grandma's smuzi'. Вони роблять круті кавери на світові хіти УКРАЇНСЬКОЮ! Зараз перебувають в європейському турі «Весна Прийде»
Головна мета туру — зібрати один мільйон гривень для потреб бригади НГУ Азов!!!

Одна з їх пісень мені особливо зайшла, а саме:
Grandma's Smuzi - Sonne (Rammstein - Sonne -кавер українською)
Послухати можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=OPss-d5Lztk

Мій твір написаний під враженнями та спеціально до пісні Grandma's Smuzi - Sonne.

Назва твору : "І сходить сонце".
Що я рекомендую:

Grandma's Smuzi доповнюють європейський тур «Весна Прийде» українськими містами!
Детальніше про інші міста їх туру можете подивитися на їх офіційній сторінці: 

І сходить сонце

«Я побачив надзвичайно тоненький прошарок атмосфери, який окутує Землю на фоні чорного Космосу. Мене аж жах якийсь пройняв: невже в такому тоненькому прошарку існує життя…»

Леонід Каденюк

Раз. Два. Три. Чотири. П'ять. Шість. Сім. Вісім. Дев'ять. Старт!

Запуск величезної машини під назвою «Атмовезер», яка була начинена найсучаснішими технологіями, нарешті відбувся. Цей пристрій в теорії дозволив би контролювати погоду на планеті Земля. Потужні електромагнітні хвилі та світлові промені вдарили з машини в атмосферу Землі. За кілька хвилин на екранах монітора почалася формуватися структура атмосфери та її повний аналіз. 

           — Нарешті! — промовив професор Новак, однак в цей момент він подумав значно більше: «Робота стількох десятиліть! Років! Спеціалісти зі всіх країн видихнуть з полегшенням, адже їхня праця після титанічних  зусиль принесе свої плоди. Сьогодні — апогей людської цивілізації. І все завдяки “Атмовезеру”. Ми нарешті зможемо приборкати природу та стати повноцінними господарями планети». 

Професор був літнього віку, невисокий, повнуватий чоловік в окулярах. Крізь окуляри можна було побачити впевнений погляд, сповнений добра. Він, як і більшість науковців, одягався доволі просто — светр та джинси. Його голова була вкрита рідким сивим волоссям, де на маківці вже потрохи проглядалася лисина. 

           — Це видатний день для науки та всього людства, професоре. З чого почнемо тестування машини? Зменшимо глобальне потепління шляхом зниження концентрації парникових газів в атмосфері? Чи, можливо, проаналізуємо, де може бути якась природна катастрофа, як ураган, торнадо та її змінимо? — запитав професора перший асистент Корнелій Мрозок.

Корнелій Мрозок був молодим, але вже видатним фахівцем у галузі метеорології. Завдяки його старанню, докладній та ретельній праці, він був обраним професором Новаком, як особистий асистент. Тільки вони двоє перебували у головному відділі комплексу «Асторовезера» та керували рештою відділень з цієї будівлі. За час роботи, а це уже більше трьох років, у них сформувалися зв'язки, які притаманні батьку і сину, учителю та учню, та й просто як між двома найкращими друзями.

         — Поки що ні те, ні інше, Корнелію. Я розумію, що сьогодні істинно видатний день та можливості у нас тепер безмежні. Але, на початок, змінимо погоду на невеликій ділянці та оцінимо результати. 

         — Де будемо змінювати погоду? 

         — У нас, звісно. Що там кажуть синоптики? Яка у нас завтра погода?

        — Хвилинку. Ага, завтра, сьомого червня, передають спеку: температура вдень буде плюс 34 градуси Цельсію, а вночі плюс 20 градусів.

        — Схоже, синоптики не врахували наші можливості. Скажемо спеці «ні»! Задайте температуру 25 градусів вдень та 15 вночі. Завтра повинна бути комфортна погода.

         — Слухаюся Вас, професоре Новак. Передаю нашій команді Ваш наказ.

         — Дякую. Ну а тепер, коли вже все готово та працює, можна трохи і відпочити.

Професор відкинувся на кріслі та поглянув на годинник. 

         — О Боже, Корнелію! Вже одинадцята година вечора! Ми ж працювали до самісінької ночі! Як швидко летить час за роботою! 

          — Так професоре, час з Вами летить непомітно. Але багато наших працівників теж лишилося на роботі, бо знали, що сьогодні  буде перший запуск машини. Звичайно, він добряче затримався, але ж ми мусили виправити усі ті невеликі нюанси, щоб не сталося жодної непередбаченої ситуації. Безпека понад усе. Я дивуюся, як Вам, професоре, вдалося відбиватися від усіх тих політиків та репортерів, що хотіли пришвидшити запуск.

        — Ой, навіть не згадуйте, Корнелію! Добре, що цей час уже в минулому. Але у мене вже очі злипаються. Чи не могли б Ви зробити нам трохи кавочки? 

        — Так, звісно, професоре. Вам як завжди? Без молока? 

        — Корнелію, скільки разів повторювати: кава з молоком — це вже не кава.

        — Я розумію, просто я звик пити саме з молоком. 

Корнелій підійшов до кавомашини та запустив програму виготовлення кави. Потім дістав з невеликого холодильника молоко для себе. Професор Новак сидів у своєму робочому кріслі, відкинувши голову назад, відпочиваючи після важкого дня. Корнелій, чекаючи на каву, перервав мовчанку:

— Подумати тільки! Все це стало можливим завдяки Вашим напрацюванням двадцять п'ять років тому про вплив електромагнітних хвиль на атмосферу Землі. Хто б міг подумати, що за двадцять п’ять років ця стаття перетвориться на справжню машину з контролю погоди.

        — Так, Корнелію, навіть для мене це й досі звучить неймовірно! Прогрес людства летить з надзвичайною швидкістю. 

         — О, мені прийшло повідомлення, що вже почався процес змінення погоди над нашим містом. Завтра буде у нас комфортна температура повітря.

        — Чудово! Цікаво, що тепер будуть казати усі ті репортери та політики? Це ж буде грандіозний успіх. Ідеальна погода для ідеального дня. Запам'ятайте, Корнелію, завтрашній день увійде в історію людства.

        — Знаєте, я ще як був молодим аспірантом, думав, що великі відкриття відразу викличуть велику кількість репортерів... Що вони відразу ж будуть дзвонити зі всього світу та вітати нас з надзвичайним відкриттям. Але не так сталося, як гадалося.

         — Але так і буде! Однак завтра, Корнелію. Всього лише трішки терпіння.

Кава нарешті була готова. Корнелій Мрозок дав професору його каву, а сам сів у своє улюблене робоче крісло навпроти професора та надпив трохи гарячої кави.

        — Ідеально, — вимовив він.

Професор теж зробив ковток кави. В цей момент задвигтіли шибки вікон, ніби стався землетрус чи подув надзвичайно сильний вітер. Але це було дуже короткочасне явище. Корнелій Мрозок глянув у комп'ютер на параметри атмосфери — але всі показники були в нормі. Тому науковці далі в тиші насолоджувалися смаком кави. Однак через певний час Корнелій почав щось клацали на клавіатурі та мишці. Професор не витримав та сказав:  

        — Корнелію, що Ви там весь час клацаєте? Відпочиньте трохи, посидьмо хоч хвилинку в спокої.

        — Та я б хотів. Але мені тут Олександр з відділу утворення електромагнітних хвиль написав, що щось не так. Хвилі не повертають назад до нашої станції від атмосфери. Немає зворотного зв'язку, а тому не можемо контролювати процес змінення погоди…

        — Хм-м-м… А з якою частотою хвилі йдуть до атмосфери?

        — Стандартною. Я наказав збільшити частоту хвиль, але Олександр пише, що це не вплинуло на наявність зворотного зв'язку. 

        — Дійсно дивно. Тоді наказуйте вимикати машину. Мабуть, ще не готова.

        — Але, професоре, вона ж пройшла всі попередні тестування!

         — Так, але ми ж не хочемо, щоб завтра був дощ, чи сніг. Треба розібратися, в чому виникла проблема, а тоді спробувати ще раз. Репортерів та політиків ще не треба інформувати, що у нас все вийшло.

         — Згодний. Тоді пишу Олександру, щоб вимикав машину.

         — Правильно. А так, як вже пізно, то знаходити причину поломки будемо вже завтра. Зараз вже ніч. Відпускай людей додому.

         — Добре. Я тоді повідомлю усі відділи, що у зв'язку з непередбачуваною помилкою повноцінний запуск машини відкладається на завтра після вирішення проблеми зі зворотним зв'язком. 

         — Молодець. І Ви теж, Корнелію, їдьте додому. Відпочинете трохи, може, Вас там дівчина вже зачекалася… — сказав професор, підморгнувши своєму асистенту.

         — У мене немає дівчини, професоре. Ви ж це знаєте… — ніяково відповів Корнелій.

        — А вже пора, Корнелію, пора, — схоже, професор тільки й чекав, щоб розпочати розмову на цю тему. — Ви такий молодий, симпатичний та енергійний чоловік і заслуговуєте на гарну родину. А як Вам Діаночка з нашого відділу контролю температури? Вона ж сьогодні на нічному, чи не так? Дуже мила дівчина і, мені здається, Діана Вам теж симпатизує.

        — Ага… Так… Дійсно мила дівчина. Але, можливо, Діана вже когось має…

         — Не схоже… Діаночка ж Вам різні знаки подає під час обіду. Ви що, не бачите? Е ні, Корнелію, так діла далі не буде. Я ж бачу, вона ж Вам теж подобається. Підійдіть та познайомтеся з нею ближче. Без спроб не буде успіху! Як в науці, так і в житті.

        — Дякую за пораду, професоре. Якось спробую при нагоді...

        — Давайте домовимось? Якщо «Атмовезер» запрацює повноцінно, то Ви обіцяєте мені, що спробуєте зав'язати стосунки з нашою Діаночкою. Більше сміливості! Вона дуже розумна та красива дівчина!

        — Домовились, професоре. Вважайте, угоду ухвалено, — усміхнувся Корнелій.

Професор сидів у своєму кріслі та продовжував насолоджувався кавою і тишею. Корнелій не відривався від комп'ютера і весь час щось друкував та клацав. Професор знову звернувся до колеги:

         — Що Ви там знову пишете у своєму комп'ютері, Корнелію?

         — Та от, Олександр ніби вимкнув машину, але мені написала Марта з відділу контролю навколишнього середовища, що температура ззовні впала за годину аж на 6 градусів Цельсію. А атмосферний тиск знизився аж до 700 міліметрів ртутного стовпчика! І вітру немає. Вона питає, чи це так заплановано та як на це реагувати?

        — За годину на 6 градусів?! І тиск впав до 700?! Гм-м… Це недобре! Ми що, випадково викликали зливу? Нехай перевірять дані ще через годину, можливо, це лише помилка приладів. Скільки зараз градусів? 

        — Плюс 11.

         — Схоже, Корнелію, нам прийдеться піти додому трохи пізніше. Треба спочатку розібратися, що ми накоїли, запустивши машину. Потрібно зрозуміти, чому так раптово впали температура та тиск…

Професор відставив чашку з кавою та теж прилип до монітора, весь час друкуючи на клавіатурі. 

Через деякий час тишу порушив Корнелій:

          — Дивно, професоре, ми всього лише хотіли знизити температуру на завтра до 25 градусів Цельсія, а сталися такі суттєві зміни за короткий проміжок часу. Можливо, машина працює трохи не так, як ми думали?

         — Не думаю… А відділ Олександра Боума вже розійшовся по домах?

         — Зараз виясню та дам Вам знати. Але кілька годин тому ми дозволили їм покинути робочі місця.

         — Екстрено повертай їх назад. Можливо, треба буде повторно запустити машину, щоб виправити те, що ми накоїли. 

Корнелій принявся до роботи. Весь час мовчав та щось друкував, а потім нарешті сказав: 

         — Олександр пише, що, на жаль, майже усі працівники уже вдома, або по дорозі додому, і повернути їх буде доволі складно. То що робити?  

         — А як там з температурою та тиском?

         — Дуже шкода, далі падають: і температура, і тиск. Доволі стрімко.

         — Тоді повертай усіх людей назад. Це надзвичайна ситуація! Ми змінили погоду і не знаємо, на яку… Доки не вияснимо, що не так, треба працювати. Ризик надто великий! — сказав професор Новак, встав з крісла та почав ходити взад та вперед по кімнаті, потираючи підборіддя.

Минуло трохи часу перш ніж пролунав дзвінок зі стаціонарного телефону. Корнелій відповів на голосний дзвінок:   

          — Корнелій Мрозек, головний блок пристрою контролю погоди «Атмовезер» слухає.  

         — Головна метеостанція Праги. З вами говорить черговий Ондрей Пайкош. Слухайте, у нас тут аномальні сильні вітри, які стрімко зростають у силі! Напрямок вітрів у ваш бік. Швидкість вітру суттєво збільшується з кожною хвилиною та прямує до урагану! Повторюю: до урагану! Хотів поцікавитися, чи це часом не Ви таке наробили?

        — Ми запускали машину, але жодного урагану не замовляли. Крім того, погода повинна була змінитися лише у нас. До речі, у нас немає жодного вітру! Можливо, на початку було трохи вітряно, але зараз абсолютно безвітряна погода. 

        — Але наші дані показують, що у вас впала температура!

        — Ну так, у нас теж є якась погодна аномалія. Крім температури, впав і атмосферний тиск. Мабуть, через ваші вітри у нас буде гроза.

        — Вітри виникли раптово, та зовсім не вкладаються у нашу модель прогнозу погоди. Дайте відповідь на питання, це Ви зробили чи ні? 

       — Скоріше за все — не ми. Але можливо, і ми. 

       — Як це «можливо»? Вимикайте свою машину негайно! Ви що, не бачите, що щось відбувається не те?!

        — Уже давно вимкнули! Не кричіть та поводьтеся професійно. Ми розуміємо, що щось пішло не за планом, тому зараз намагаємося розібратися, в чому проблема та виправити ситуацію. 

        — Пошвидше! Мені не подобається цей вітер. Поверніть все назад, як було! Бо якщо так піде далі, у нас тут намічається природна катастрофа!

       — Добре. Поки що ми не розуміємо причин нашої аномалії, а потім розберемося з вашою. Можливо, запустимо машину зміни погоди, але в даний час ми не впевнені, чи повторний запуск машини виправить ситуацію. Але не хвилюйтеся, згідно наших даних, суттєвих змін з атмосферою не відбувається.

         — Але це аномалія! У нас ніколи не було таких сильних вітрів влітку. Ці вітри з'явилися раптово та останні дві години стрімко посилюються. Це дуже швидка зміна погоди! 

         — Ми вважаємо, що короткочасний запуск машини не міг суттєво вплинути на атмосферу. Навіть якщо наш запуск і викликав зміни, то вони скоро стабілізуються та ефект буде тимчасовий. Думаємо, у вас до ранку все вляжеться.

        — Сподіваємось… Бо якщо так буде продовжуватися далі, то вляжеться до ранку наша метеостанція, а з нею усе місто!

        — Не перебільшуйте! Як тільки визначимо причину, то її швидко виправимо. Ми Вам пізніше зателефонуємо.

        — Вирішуйте проблему! 

        — Добре. До побачення.

        — До побачення.

03:00 

Корнелій поклав трубку та роздратовано сказав:

         — Хай розбираються у себе! Ми нічого в Празі не змінювали. Чому вони взагалі нам телефонують? Ми ж за триста кілометрів від них?

        — Згоден, Корнелію, але деяку важливу інформацію вони нам донесли своїм дзвінком. Отже, ми знаємо, що навколо нас бушують вітри, які підсилюються. А у нас раптово знизилися тиск та температура. Всі фактори вказують на те, що ми випадково створили сильний циклон! Отже, на небі зараз має бути велика кількість хмар та висока вологість повітря!

       — Але, професоре! Тут навіть пристроїв не потрібно, щоб зрозуміти, що це не так! Погляньте у вікно! На небі ані хмаринки. Вологість теж значно впала.  Однак зорі… Професоре, погляньте, скільки зірок на небі! Сьогодні зорі мають просто чудовий вигляд, професоре! Я такого, навіть коли був у горах, не бачив… Ви тільки погляньте, наскільки їх багато! А Молочний Шлях! Це ж просто казка!

        — А й дійсно, Корнелію. Я такої краси теж ще не бачив у своєму житті! Ці зірки такі чіткі! Навіть не мерехтять, як завжди. Дивовижне явище! 

Корнелій та професор Новак з захопленням молодих хлопчаків розглядали зоряне небо. Це, мабуть, тривало б годинами, якби раптово не задзвонив телефон. Це відірвало асистента від споглядання неба і він відповів на дзвінок.

        — Корнелій Мрозек, головний блок пристрою контролю погоди «Атмовезер»  

       — Доброї ночі. Професор Коштял, директор Чеського гідрометеорологічного інституту. Мене збудили вночі і я мусив їхати на роботу, бо у нас тут природна катастрофа. До речі, ледве доїхав до роботи на машині. У нас бушує ураган. Справжнісінький ураган! Торнадо в Празі, уявляєте?! Що в біса у вас відбувається?!

        — Чому це у нас? Чому Ви взагалі дзвоните до нас? У нас все тихо!

        — Тому що я маю підозри, що Ви є причиною цього усього. У всіх метеостанціях, які знаходяться навколо вас, фіксується сильний вітер. Більше того, чим далі метеостанція від вас, тим сильніший вітер і ще посилюється. Це ще не все. Хоч сила вітрів у нас зростає, але найближчі до вас метеостанції раптово зафіксували безвітряну погоду. Чому? Адже це неможливо — вітри дують у ваш бік. Де зник вітер? Наші метеостанції фіксують зниження атмосферного тиску та температури повітря поблизу вас. Я вважаю, що Ви щось змінили в погоді, тому вимагаю у Вас пояснень, і негайно! Що Ви зробили?

         — Ми не знаємо, професоре Коштял. Ми поки що не можемо зрозуміти, в чому проблема. Сьогодні ввечері, приблизно чотири години тому, ми тестово запустили машину для незначного коригування температури у нашому місті. Однак через порушення зворотного зв'язку ми мусили вимкнути машину. Ми розуміємо, що зміни можуть бути пов'язані з нашою машиною, але поки що не можемо визначити точної причини. Ми розуміємо серйозність ситуації та працюємо над цим. Від моменту запуску машини у нас вже впала температура на 20 градусів та тиск до 650 міліметрів ртутного стовпчика. 

        — Нічого собі! Слухайте, та до Вас кричить природа, що щось негаразд. Якщо Ви терміново, щось не зробите то нам усім кінець! Кінець, чуєте! У нас в місті торнадо за класифікацією Фудзіти F1. Коли я виїжджав з дому, був просто сильний вітер. Погода міняється катастрофічно швидко. Згідно нашого прогнозу, якщо так буде продовжуватися — за кілька годин буде торнадо силою F6. F6!!! Такого торнадо, ще не було зареєстровано на Землі людством. І сподіваюсь, не буде! Бо інакше нам тут буде всім кінець! Запускайте Вашу машину та виправляйте помилку негайно! 

        — Добре, ми зрозуміли!

        — На Вашій відповідальності тисячі життів. Тисячі, а може, й мільйони!

        — Ми вже працюємо пів ночі. 

         — У мене і моєї команди залишилось кілька годин. Ми зараз фактично при смерті, Ви це розумієте чи ні? Невідомо, чи наше місто переживе цю ніч. 

        — Ми Вас почули. Ми зробимо все необхідне від нас, щоб покращити вашу ситуацію.

         — Я сподіваюсь. І я сподіваюсь, що ми ще зможемо поговорити в майбутньому вже не в такому тоні. До побачення.

         — До побачення.

Асистент Мрозек закінчив розмову та був розгублений. Професор усе чув та сказав: 

        — Відключіть усі засоби зв’язку з нами, Корнелію. Своїми постійними дзвінками лише заважають нам працювати. Ми не зможемо їм допомогти, поки не зрозуміємо, що відбувається...

       — Так точно, професоре, — сказав Корнелій та відключив зв'язок. 

       — Хм-м-м, Корнелію, я не можу пояснити таке стрімке похолодання. Ще й цей атмосферний тиск падає… Він вже знизився до небезпечного для жителів рівня. Де ж тоді хмари та вологість? Ще й ці торнадо у Празі. Увімкніть обігрів, будь ласка, бо тут вже доволі прохолодно.

05:00 

Професор дуже нервував та активно перевіряв по колу усі параметри, що відображалися на комп'ютері та щось рахував вже на аркуші паперу.  Корнеліус увімкнув обігрів на кондиціонері. Потім сів за комп'ютер. Вони ще десь годину активно працювали за комп'ютером, коли раптово Корнелій перестав працювати. Він впав в ступор на кілька хвилин. Потім у нього пройшов цей стан і нарешті асистент вимовив:

       — У мене є п-п-п-припущення, професоре… — його голос трохи тремтів.

        — Кажіть, Корнелію! — не відриваючись від комп'ютера, промовив професор Новак.

        — Що, як ми випадково зробили дірку в атмосфері? Але не просто дірку… Що, як ми призвели до дестабілізації атмосфери, і вона поступово руйнується через нас. Що, як ми випадково запустили якусь ланцюгову реакцію, яку неможливо спинити? 

Професор Новак перестав друкувати на комп'ютері та хвилинку дивився тупо в монітор. Потім повільно повернувся до колеги, і в очах професора Корнелій вперше побачив страх. На обличчі застиг німий вираз, але крізь окуляри професора було чітко видно, як його зіниці поступово розширювалися.

        — Корнелію… — з жахом вирвалося у професора. — Це все пояснює! Це дійсно так… Ні! Не може бути! Перевірте щільність атмосфери над нашим містом в ручному режимі. Виключно над нашим містом, а не цілісність атмосфери, як оболонки, що нам показує весь час комп'ютер.

        — Я вже перевірив кілька разів… Але зараз ще раз остаточно перевірю, професоре.

Професор сидів та напружено чекав на відповідь свого асистента.

       — Ну як? — нарешті урвався терпець професора.

       — На жаль, атмосфера над нашим містом майже відсутня.

       — Що?!! Ні! Неможливо! Ти, мабуть, зробив помилку!

       — Я теж думав, що це якась помилка. Я тут провів деякі розрахунки, і схоже, що дірка не просто не закривається, а навпаки, збільшується. Я злився на цей комп'ютер, бо думав, що він показує якісь спотворені результати. Перевірив вручну… А потім  сподівався, що воно якось саме стабілізується. Але не стабілізується, професоре. Лише погіршується…

       — Тобто погіршується?! Ви розумієте, що уся космічна радіація прямо зараз опромінює наше місто!

       — Дірка, яку ми зробили в атмосфері, збільшується в геометричній прогресії, професоре. Вона вже поширилася на пів країни. Якщо процес не зупиниться, а схоже, що не зупиниться, то вся атмосфера Землі зникне за двадцять чотири години. 

       — Чорт забирай! Це неможливо! — професор Новак ще ніколи не був настільки у відчаї. Він схопився за коліна та кілька хвилин сидів, не відриваючи руки. Потім Корнелій почув схлипування. Це було вперше, коли асистент зрозумів, що професор людина і теж може плакати.

       — Але, професоре, ми ж зможемо якось це зупинити?

        — Як? Атмосфера Землі формувалася мільярди років. Ми думали, що знаємо про неї усе, але зараз щось її руйнує з неймовірною швидкістю, а ми навіть не маємо достатньо часу, щоб зрозуміти, що сталося. Наша машина не може впливати на погоду, якщо відсутня атмосфера. Двадцять чотири години… Так мало. Яка зараз температура повітря у нас на вулиці?

         — Мінус дванадцять та продовжує падати.

        — Це катастрофа… До сходу сонця температура буде сягати мінус 20, а можливо, і мінус 30. Корнелію, Ви розумієте, що ми убили усе життя на Землі?!

        — Але ж мусить бути вихід, професоре! 

        — Який? Ви читали фантастичне оповідання Тома Годвіна «Невблаганне рівняння»?

        — Так, професоре. Воно про те, що жодні емоції не можуть зупинити законів фізики.

       — На жаль, зараз саме цей випадок, Корнелію. Ми не зможемо зупинити процес, який запустили, бо не розуміємо його природу.

Раптом задзвонив мобільний телефон у професора Новака. Професор глянув на телефон та сказав:

         — Це мер. Він, мабуть, зрозумів, що щось відбувається. 

         — І що Ви будете робити? 

         — Скажу йому правду. Мер буде мати трохи часу попрощатися з родиною.

Після цих слів професор прийняв виклик та почав розмову: 

         — Доброго ранку, пане мер.

         — Якого ранку! Зараз ще ніч. Ви бачили, що зараз на вулиці? У мене вдома дубак! Мінусова температура влітку! Поміняйте погоду назад, негайно! 

          — Пане мер, у нас погані новини. Ми випадково дестабілізували атмосферу.

          — І що? Стабілізуйте її назад і пошвидше!

          — На жаль, процес незворотній та поширюється. Ми вважаємо, що місто Прага скоро буде стерте надпотужним торнадо з лиця Землі і решту світу чекає схожа ситуація. Що стосується нас, то ми помремо або від холоду вночі, або від Сонця вдень, або без кисню за кілька днів. Намагайтеся не виходити на вулицю, якщо не хочете померти швидше. Найкраще перенести все у підвал і надіятись, що атмосфера якимось чином регенерує. 

          — Зачекайте… Ви хочете сказати, що настав апокаліпсис? І все через Вас?

Професор зробив паузу, важко видихнув та сказав:

         — Так. Поки що дані комп’ютера не обнадійливі. Температура ззовні вже мінус 15, а вдень, коли зійде Сонце, температура повітря підніметься, мабуть, аж до 80-90 градусів Цельсія. Але можливо, низький вміст кисню не дозволить нам усім згоріти живцем. Нас засушить, хоча все залежить від концентрації кисню в момент сходження Сонця. Найгірше, що зараз Космос висмоктує з нашої планети кисень, інші гази та усю вологу. Це призведе до порушення терморегуляції, та дегідратації. 

        — О Боже! Коли це все станеться?

         — Це вже стається. Процес запущений. Я думаю, як зійде Сонце, ми усі вже будемо суттєво відчувати усі ці наслідки на собі.  

         — Ви мусите щось придумати! Інакше ми Вас стратимо! Якщо не виправите ситуацію, я особисто приїду і застрелю Вас зі свого пістолета. Ви чуєте?! 

         — Я зрозумів. Дякую. До побачення.

Професор вимкнув телефон. Хвилинку стояв непорушно, а потім жбурнув його зі всієї сили об стіну. Асистент Корнелій спокійно дивився на уламки телефона, а потім сказав: 

         — Ми ж нічого не можемо змінити, так? 

          — З атмосферою — так точно ні. Але Ви ще можете змінити щось у своєму житті, Корнелію. Хоча «Атмовезер» не виправдав наші надії, але Діаночка ще досі на роботі. Я думаю, що Вам варто останні хвилини свого життя провести з нею, чим зі старим професором-невдахою, який вже змирився зі своєю смертю. 

Асистент Корнелій кілька секунд мовчки дивився на професора Новака, а потім промовив:

         — Це робота усіх нас, а не лише Ваша. Ми усі невдахи. Ми усі брали участь у створенні та запуску «Атмовезера». 

        — Дякую за підтримку, Корнелію. Але я прошу тебе, доки не пізно, знайди у собі сміливості зустріти смерть гідно, і з людиною, яка тобі дорога.

        — Але Ви мені теж дорогий, професоре.

        — Я колега, а Діана... Хто вона для Вас, Корнелію? Але скажіть правду.

         — Діана… Вона кохання мого життя, професоре! — усміхнувся сам до себе Корнелій.

        — То чому Ви досі тут?

        — Бо… Я не можу залишити Вас самого.

        — Ідіть, Корнелію, це мій наказ. 

Корнелій дивився на професора, і зрозумів, що краще зараз залишити професора на самоті.

        — Добре, професоре, якщо зараз Вам не потрібна більше моя допомога, я скористаюся Вашою порадою та спробую хоча б поговорити віч-на-віч з Діаною не тільки про роботу, а про щось більш особисте. Але знайте, професоре, для мене було честю працювати разом з Вами.

        — Для мене теж, Корнелію. Мені завжди подобалась Ваша холоднокровність у стресових ситуаціях. Ви б досягнули визначних звершень. Власне, ми їх і досягнули — визначних, але жахливих.

        — А що будете робити Ви?

        — Я буду спостерігати світанок. Цікаво подивитися, як буде виглядати небо та Сонце без атмосфери. Однак вже не буде розсіювання світла. Мені шкода, що більше не побачу блакитного неба — завжди любив цей колір. Хто б міг подумати, що вчора я бачив востаннє красу блакиті неба!

        — Але хоча б зірки зараз дуже красиві. 

        — Ха, мені подобається Ваш оптимізм, Корнелію. Щасти Вам на любовному фронті.

Корнелій Мрозек підійшов до професора Новака та по-дружньому обняв його. Професор Новак поплескав Корнеліуса по спині.  

        — Прощавайте, професоре. 

        — Прощавай, Корнелію. 

Після цього Корнелій вибіг з кабінету. Професор дивився на двері, які повільно зачинялися під дією пружини кілька секунд. 

«Сподіваюсь, він зможе до неї добігти та не втратить свідомість через низький тиск та вміст кисню». 

07:00 

Професор глянув на годинник. Годинник показував вже сьому годину ранку. Температура назовні була мінус 24. У приміщенні стало вже дуже холодно, незважаючи на те, що обігрів працював на повну. 

«Як швидко холод огортає навіть майже герметичні приміщення! Хоча я думав, що ззовні дійде до мінус тридцяти», — подумав професор.  

Серце професора билося ритмічно, неначе метроном, та його стук було чутно у вухах. Воно відраховувало ритм останніх миттєвостей життя. Професор стояв перед величезним вікном та споглядав світ. 

«Це, безумовно, була найкрасивіша зоряна ніч у моєму житті», — подумав професор та злегка посміхнувся.

Вже мало б давно світати, але ця можливість була втрачена. Ранок настав зненацька з першою появою частинки Сонця.  

«Мабуть, певний час і будуть такі світанки, аж доки атмосфера не відновиться знову. Але чи це станеться?»

Сонце загрозливо здіймалося над горизонтом в чорному небі, як гігантське біле око якогось вселенського зла. Від цієї вогняної кулі загрозливі довгі промені несли не надію або тепло, а гарячий вогняний вихор смерті, який викликав страх перед усіма, хто насмілився на неї поглянути.

Неприємні відчуття неминучості та руйнівної загибелі для всього живого проникли глибоко в душу професора. Схоже, атмосфера вже майже повністю зникла над цією місцевістю. Вже не було тих захисних шарів, що розсіювали силу сонячних променів, зменшуючи їхню руйнівну силу. 

Шкіра на обличчі професора почала пекти — це було перше відчуття від радіації, яка вже довгий час бомбардувала Землю з Космосу. Зараз вона тільки підсилилася і вже нічого не стримувало та не поглинало її.

Відсутність цього захисного шару створювало болісні відчуття при спогляданні Сонця навіть через товстий шар віконного скла та крізь окуляри професора. Його очі боліли, але він примушував себе дивитися на схід Сонця. 

Видовище було страхітливо вражаюче! На землі, де торкалися промені Сонця, час від часу спалахували вогні. Ще не весь кисень вивітрився в Космос, тому пожежі від променів Сонця поступово поширювалися обрієм. Професор навіть не уявляв, що вони почнуться так швидко. Пожежі лише збільшувалися з кожної хвилиною: високі, безжальні та безкінечні. Йому здавалося, що він опинився в тілі Нерона, коли той насолоджувався картиною палаючого Риму. Але замість насолоди професор відчував каяття. Кожний атом згорілої матерії покине Землю разом з іншими газами та розчиниться у безкрайньому Космосі.  

Сонце безжально мстилося за вбивство атмосфери. Воно страчувало усі форми життя, за помилку тих, хто вирішив стати господарем планети. 

Сонце стрімко йде в зеніт. 

Відлік враз почне весь світ. 

Раз! 

І сходить Сонце! 

***

Дякую за прочитання.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Серебрій Лариса

Муза — Grandma's Smuzi  - https://www.facebook.com/grandmassmuzi

Пісня — Sonne https://www.youtube.com/watch?v=OPss-d5Lztk 

Контакти автора: