Мене звати Ікс. Хоча повне ім'я — Ікс-8254. Я робот. Люди зневажливо називають нас, роботів, “залізяки”. Я лечу на цьому обшарпаному космічному кораблі до нього. До Всемогутнього.

Близько ста років тому на нього випадково натрапив торговий корабель. Він спеціально зійшов з прокладеного стандартного курсу, щоб швидше дістатися до сусідньої галактики. Команду автоматично розбудили від гіперсну через знайдену нову неописану планету з ознаками життя. Однак це був відкритий космос між галактиками, тому жодне життя там навіть в теорії не могло існувати. Але життя там і не було, так само як знайдений об’єкт не був планетою.

Це була величезна гуманоїдоподібна статуя величиною в декілька кілометрів, зроблена з суцільно-білого невідомого матеріалу, яка просто дрейфувала в космосі. Від середини цієї структури ішов тонкий міст. Ширина мосту складала кілька метрів, а довжина — близько кілометра. На його кінці був круглий майданчик на кількасот квадратних метрів. Складалося враження, що майданчик був створений спеціально для того, щоб там сідали космічні кораблі.

Команда відразу ж повідомила про свою знахідку в “Центр пошуку планет” та посадила корабель на цей майданчик. Перед входом на міст висіла велика табличка, де був напис на невідомій мові. Тоді група звичайних торговців не могла знати, що там написано, тому при спробі пройти мостом з голови статуї вирвався промінь, який миттєво перетворив кількох членів команди на пил.

Історія про знахідку інопланетного походження швидко облетіла весь Всесвіт. Туди відразу ж відправилося міжгалактичне керівництво та військові. Вони оточили всю зону навколо та заборонили будь-які спроби доступу до статуї.

Об’єкт почали вивчати. Спочатку лінгвісти спробували розшифровувати, що було написано на табличці. Звичайно, перекладених знаків, було замало, щоб зрозуміти точний сенс, але вважається, що там було написано наступне:

Всемогутність:

“Недосконалість ма свою ціну

Та цінить лиш, що має.

Лише достойні всемогутності

Пройти стежиною мають.”

Вчені спробували розтлумачити написане. Вони прийшли до висновку, що напис повідомляє, що лише ті, хто не є всемогутніми, але змогли пройти до кінця мосту, отримають всемогутність.

Тому влада розпочала спроби дістатися кінця мосту. Спочатку посилали солдатів, але промінь з голови статуї перетворював їх на пил. Потім були спроби проїхати чи пролетіти цей шлях на різних броньованих машинах, але промінь проходив крізь броню та знищував людей всередині. Тоді послали роботів. Штучні організми з легкістю проходили весь маршрут. У кінці шляху на поверхні статуї був отвір, куди могла пройти рука людини. Над отвором був напис “Всемогутність”. Однак коли роботи опускали туди руку, нічого не відбувалося. Пізніше послали спеціальні дрони з камерами, які дослідили, що знаходиться в отворі. Там була різнокольорова рідина, яку, на жаль, неможливо було набрати через її надв’язкість. Вважалося, що якщо людина торкнеться цієї рідини, вона стане всемогутньою.

Керівництво намагалося різними способами добути цю рідину. Навіть пробували атакувати гуманоїда-статую. Але ніяка зброя у світі не могла пошкодити його структуру. Вчені виявили, що увесь об’єкт охороняється невидимим тонким силовим полем, яке генерується речовиною всередині статуї.

Після довгих років невдалих спроб галактичне керівництво здалося та закинуло цю знахідку. Пізніше сюди приїздили інші люди в надії стати всемогутніми: кримінальні авторитети, багатії, злодії, політики, і, звичайно, самогубці. Але їх всіх чекала одна-єдина участь — перетворення в пил.

Я не самогубець. У мене інша мета. Мене створили близько п’ятидесяти років тому, як робота. Моєю першочерговою метою був догляд за будинком. Я виконував свою роботу сумлінно аж до самої смерті своїх господарів. Згідно закону роботехніки, якщо у робота більше немає господарів, він набуває незалежності.

Тому я став вільним. Але я не знав, що робити далі. Більшість роботів, стаючи вільними, не витримують цей тягар та зазвичай знаходять собі нових господарів. Якщо їм це не вдається, вони самостійно йдуть на переробку, бо вони не можуть існувати без мети.

У мене є мета. Я хочу стати людиною. Мені подобалося спостерігати за своїми господарями-людьми. У них були діти і вони сміялися, коли разом проводили час. Я весь час відчував, що мені бракує чогось, щоб стати як вони. Я відчував, що мені не доклали якусь важливу деталь. Я кілька разів був на профогляді, однак всі деталі були у мене на місці.

Коли померли мої господарі, відчуття, що мені чогось бракує, тільки посилилось. Тоді я спробував себе вдосконалювати. Я виконував різну роботу та купував собі різні деталі, щоб бути більш схожим на людей. Я дійшов до того, що зовні я виглядаю як людина. Однак чомусь все одно не відчуваю, що я нею є.

Мій друг — майстер з обслуговування роботів. Він їх ремонтує та вдосконалює. Його звати Фенікс. Він людина і він допомагав мені стати людиною. Він дуже старався, звичайно ж за оплату, але навіть він одного разу не взяв у мене гроші та сказав:

— Іксе, ти більш людина, ніж деякі справжні люди, яких я знаю. У тебе є всі рецептори відчуття, слуху, зору як у людини. Ти навіть зовнішньо виглядаєш як людина. У тебе є серце, легені, а твої роботичні тканини перетворюють кисень на енергію, як і в людей. Навіть якості у тебе людські: ти добрий, працьовитий, наполегливий. З тобою цікаво поговорити, але я вже навіть не знаю, що ти від мене ще хочеш? Як я можу зробити тебе ще більш людяним?

— Можливо любов? Я знаю, що люди вміють відчувати любов. Вона допоможе?

— Любов це звичайна хімічна реакція, Іксе. Вона не робить більш людяним, більше того —вона приносить інколи більше проблем, аніж радості.

— Якщо це звичайна хімічна реакція, чому ти її не відтвориш для мене? — Запитав я.

— Бо це неможливо. Ти інакше створений. У тебе світ складається з логіки. Навіть, якщо я спробую відтворити її у тебе, ти її не відчуєш, як ми, люди, бо ти її просто поясниш своїми алгоритмами.

— Тоді зроби мені душу. — Попросив я.

— Я не можу створити душу. Це вигадка, її не існує. — Відповів Фенікс.

— Але ж любов існує.

— У нас, в людей, — так, у Вас, в роботів, — ні. Прийми факт, що ти робот. Не людина.

— Я хочу бути людиною, хочу вміти любити, як ви.

Майстер Фенікс уже не міг мені ніяк допомогти. Тому я полетів до нього —до Всемогутнього. Згідно моєї логіки, Всемогутній знищує лише живе, але не знищує роботів.

Якщо я людина, то він мене знищить. Це означає, що я досягнув своєї цілі і я був людиною. Якщо ж він мене не знищить, я доторкнуся до тієї речовини і попрошу всемогутність. Так я зможу стати людиною. Я нічого не втрачаю в обох випадках.

В цей час космічний корабель долетів до стоянки перед мостом. Мені помахали рукою на прощання та відразу ж полетіли геть. Вони не знали, що я робот. Вони думали я звичайний самогубець-людина, тому не стали чекати і дивитись як я перетворюся на порох.

Настав момент істини. Я вийшов на міст та пішов по ньому. Зверху на мене дивилася статуя-гуманоїд і я чекав знищення від смертоносного променя. Але його не було. Я не людина. Тому я спокійно дійшов до кінця, де у статуї була невелика дірка. Я засунув туди руку та доторкнувся до рідини. Відразу ж пролунав голос у мене в голові:

“Ти задоволений своїм життям?”

“Ні” — Подумав я.

Я побачив світло, яке швидко згасло.

***

В родині Блеків в Колорадо — поповнення. Народився звичайний хлопчик. Він навіть не усвідомлює, що в минулому житті він був роботом. Тепер він людина. Тепер він Всемогутній.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Пєхова Ксенія

Контакти автора: 

https://www.facebook.com/sergii.vasyliuk.3/

https://www.instagram.com/vasyliuksergii/