Запросили нас на весілля.
- Потрібно купити модний костюм і нове взуття, - розповідає мені Таня.
Я ніколи не був «модником». Ну куртка, ну штани, ну черевики. Зручно і зручно. І тоді я думаю - дійсно, потрібно було б оновити.
Пішли купувати. Заходимо в магазин чоловічого одягу.
- Здрастуйте, - каже продавець років двадцяти. - Що я можу вам запропонувати?
- Здрастуйте. Я хотів би костюм, будь ласка. Піджак, штани, сорочка і черевики. Їдемо на весілля. Я хочу бути модним. - Відповідаю я сміливо.
- Без проблем. Я зараз все підберу. Довіртеся мені.
Він пройшовся по магазину, знімаючи одяг з полиць і вішаків.
- Ось. Ідіть, приміряйте. - І він дав мені до рук шмотки.
Дзеркала в примірочній не було.
Я натягнув на себе «вибір продавця» і вийшов на світ божий, до великого дзеркала в магазині.
- О, пречудово! - мовив продавець і з захопленням підніс долоні до щік.- Вам дуже до лиця. Модно. По-юнацькому. Сміливо.
Я подивився.
-Так. Гарно. І навіть дуже. - сказав я.- Чи можу я попросити ще... штани, га? А то ці щільні, довгі шорти на щиколотці не приховують моїх волохатих ніг, вони стискають в промежині і тиснуть аж до кадика. Ще бажано б все-таки сорочку, а не жовту майку. І, може, піджак на розмір більше? Я, звичайно, худий, але цей явно розрахований на дитину і, може бути, навіть не хлопчика, судячи з крупної жовтої клітинки і одного ґудзика. А червоні «лижі», які в мене на ногах, бажано б коротші і ширші. А то я спотикаюся, тому що великий палець стопи дістає до мізинця тієї ж стопи. А так ходити... незручно.
- Але ж це писк сьогоднішньої моди! - Обурився хлопець.
- А можна мені не писк, а шепіт, так би мовити? М?
P. S.
Ми пройшлися по трьох магазинах. Намірявся. Рознервувався. Втомився. Повернулися додому.
Я зрештою одягнув на весілля те, що носив на попереднє чиєсь весілля. Так само, як і п'ять років тому. І нічого... Модно, молодо, зухвало!!!