Друге пришестя

Мене звати Джозеф Міллер і я батько Ісуса Христа.
Ні, ви не подумайте, я не психічно хворий! Та й сина я не називав Ісус. При народженні ми з дружиною його назвали Арон. І ріс він до двадцяти одного року як звичайний хлопчик. Ми з моєю дружиною Алісою його дуже любимо, хоч ми й знаємо, що він син Бога.

Звідки я це знаю? Для цього Вам потрібно більше дізнатися про мене.
Я виростав в родині інтелігенції. Мій батько лікар, а мати вчителька. Вони були християнами-католиками, але не ортодоксами. Ми не ходили до церкви кожного тижня, лише інколи, на великі свята. У школі я навчався добре, тому вирішив вступати в університет на історичний факультет. Там я і зустрів свою майбутню дружину Алісу. Вона навчалася на факультеті точних наук, спеціалізація математика. Після закінчення університету ми одружилися та планували дітей.

Однак йшли роки, ми ставали старшими, але дітей у нас не було, хоч ми й не використовували жодних методів контрацепції. За три роки такого життя ми зрозуміли, що щось не так. Ми пішли до лікарів і, на жаль, нам обом діагностували стерильність. Ми перевірялися в трьох різних лікарняних закладах, але на жаль висновок був одностайний — ми безплідні. Повністю. Жодні наявні методи не дозволяють мені стати батьком. Це все через атрофію яєчок — ускладнення після епідемічного паротиту, або по-народному “свинки”, якою я перехворів у дитинстві. Моя дружина не могла стати матір'ю, через відсутність матки від народження. Генетична аномалія… Що зробиш? Тому ми почали розглядати ідею усиновлення, але сталося диво.

Приблизно навесні 2033 року дружина кожного ранку почала відчувати нудоту та блювати. У неї змінювався настрій і вона відчувала, що щось негаразд. Ми думали вона захворіла, тому ми пішли до нашого сімейного лікаря за допомогою. І були дуже здивовані коли наш сімейний лікар після проведених тестів, сказав, що Аліса вагітна. Ми показували висновки з  трьох клінік, де було сказано, що це неможливо! Але після проведення додаткових лабораторних аналізів та ультразвукового дослідження, діагноз був незмінним — вагітність. У дружини з'явилася матка і там росло маленьке життя. Лікарі нам казали, що, мабуть, сталася якась помилка і матка там завжди була, просто в недорозвиненому вигляді, а потім з часом дозріла. Це ж треба вигадати таке! Тому мою стерильність ми з Алісою вже вирішили не досліджувати. Головне, що у нас буде наша дитина. Вже тоді я розумів, що це найсправжнісіньке диво!

25 грудня 2033 року у нас народився хлопчик. Мої батьки тоді жартували, що це народився син Божий. Хоч ми усі тоді сміялися, наодинці з дружиною ми припускали, що це таки може бути правдою.

Але наші домисли розбилися, як хвилі об скелю, коли хлопчик почав рости. Він абсолютно нічим не відрізнявся від своїх однолітків. Навіть слухняним його було важко назвати. Якби хтось мені сказав “опиши типову дитину” то це був би наш син Арон. У нього було все, як у будь-якої дитини — він їв, спав, грався, хворів, та вчився як і всі діти. Дещо йому вдавалося краще, дещо гірше. І так тривало до його 21 року. У цьому віці він вже навчався в університеті на вчителя англійської мови в коледжі. На наступний день після дня народження під час сніданку він сказав нам:
“Тату, мамо, я мушу Вам дещо сказати. Я Вас дуже люблю, але я не ваш син. Я син Бога. Сьогодні я з ним говорив уві сні й він наділив мене силою. Я володію знаннями усіх своїх попередників. Я приходив сюди 2033 роки тому, і буду приходити кожні дві тисячі років. Останній раз мене тут знали, як Ісус Христос. Я не буду зрікатися імені та прізвища, яке Ви мені дали. Адже справжнього імені у мене немає, як і у Бога, бо я є його частинкою. Однак я не можу продовжувати навчання в коледжі. Я повинен нести волю Отця нашого, якого ви називаєте Бог”.

Ми відреагували на це як і всі нормальні батьки. Ми відвезли його в психіатричну лікарню, через наявні ознаки шизофренії. Там діагноз і підтвердився. Його госпіталізували, а всі ми сподівалися, що він одужає.
Однак через три дні нам подзвонив головний лікар лікарні. Він сказав, що наш син дійсно є сином Бога, і що йому пощастило з ним бути знайомим особисто. Наш син хоче повернутися назад додому, і лікарі не можуть його утримувати у закладі. Тому він попросив нас приїхати та забрати Арона.

Ми думали це якийсь розіграш. Але коли ми приїхали в лікарню до нас підбігали лікарі, медсестри, адміністративні працівники та навіть колишні пацієнти. Вони тиснули нам руки, фотографувалися з нами, хрестилися на нас. Багато хто із них казав, що нам дуже пощастило бути батьками сина Божого.

Потім нас зустрів головний лікар. Він пояснив, що Арон, коли потрапив до лікарні, почав виліковувати психічно хворих пацієнтів. В перший день він оздоровив все відділення. Більше того він знав секретну особисту інформацію кожного з персоналу лікарні. Арон сказав, що оздоровить усіх у лікарні. Йому повірили і почали водити по інших відділеннях і навіть до тих пацієнтів, які не приходили до тями, перебуваючи в коміроками. І Арон дійсно вилікував усіх. Крім психіатричних хвороб він виліковував і фізичні, такі як пролежні, хронічні рани, чи навіть шрами. Всі його пацієнти перейшли в повноцінну ремісію навіть після довготривалих психічних хвороб. Мало того, комісія з професійних лікарів вважала цих пацієнтів цілком здоровими психічно. Лікарі вже домовлялися з іншими лікарнями, щоб Арон вилікував усіх пацієнтів в країні, але він відмовився. Він сказав лише фразу “шляхи Господні несповідимі”. Він попросив, щоб його відпустили додому. Чому він вилікував усіх людей у нашій лікарні, для мене і дотепер залишається загадкою…

Але мова не про це. Спочатку ми були шоковані. Але коли так багато людей про це говорили, та ще й були реальні факти, ми просто мусили повірити. Ми забрали Арона додому. Іноді ми перепитували чи дійсно все те, що нам розказували, є правдою, а він увесь час нам повторював, що це все насправді.
Одного дня я запитав Арона “Як виглядає Бог?”, а він відповів, “Як оце я”…
Ми не знали, що робити далі, та старалися вдавати ніби нічого не сталося. Кілька разів просили його хоча б завершити навчання в університеті, але він сказав, що у нього є важливіші справи.

І у нього дійсно було багато справ. Хоч ми нікому і не казали, але звістка про те, що з'явився син Божий, швидко облетіла наше невеличке містечко. До нашого будинку приходили та приїжджали паломники звідусіль. Наш син почав проповідувати: спочатку у себе в кімнаті, потім на подвір'ї, а пізніше і в центрі міста на площі. Він не розв'язував проблему кожного, хто приїжджав до нього, але завжди давав поради. Лише вибірково робив справжні дива для людей і ніхто не міг пояснити, як він це робив. Часом він казав людям, що хвороба чи неприємність яку ви маєте, мусить у вас бути, бо інакше станеться щось ще гірше. Він не приймав ніяких дарів чи грошей від людей, які отримували допомогу від нього.

До нас також приходили й священники та інші релігійні наставники. Усі вони ішли з нашого дому, проклинаючи нас та нашого сина. Вони казали, що у нас син Диявола та антихрист. Ніхто з них не визнав Арона сином Бога. Вони називали його шарлатаном, брехуном та пройдисвітом та забороняли йому проповідувати. Однак, кількість людей, що йому вірила, лише збільшувалася.
Тому з часом звістка про те, що народився новий Ісус Христос облетіла всю Америку, а згодом і весь світ. До нас приходили журналісти з різних країн. Вони брали інтерв'ю у кожного мешканця нашого містечка. Найбільше звичайно у пацієнтів та лікарів з тієї лікарні, де він вперше усіх оздоровив. На жаль, лікарню закрили, бо не було більше пацієнтів. А у тих медичних працівників, які публічно стверджували, що Арон є дійсно сином Бога, забрали ліцензію. Влада вважала, що усі пацієнти були з самого початку здоровими, а медичний персонал займався всі ці роки шарлатанством.

Чим відомішим ставав Арон, тим гірший ефект ми відчували на собі. Усі церкви піддали анафемі спочатку Арона, а потім і нас. Багато людей спалювали наші зображення та проклинали нас. Були цілі мітинги, які вимагали посадити Арона до в'язниці, або навіть стратити. Були навіть такі, які вимагали розіп'ясти Арона, щоб він показав через воскресіння, що він дійсно син Бога.
Пізніше на офіційному рівні усі представники релігійних організацій визнали Арона брехуном, пройдисвітом, та шарлатаном. Дива, що робив Арон, називали сфабрикованими, без належних доказів, а людей, які підтверджували його дива — спільниками.

Але Арон не засмучувався. Він сказав, що Бог ніколи не створював церков, релігій та не лишав своїх намісників, тому їхні висновки не мають для нього значення. Арон казав, що релігії спотворили основну ідею, яку хотів донести Бог. Він казав, що настане день, коли вони всі зрозуміють свою неправоту, але для цього потрібен час.

Я пам'ятаю одну із його проповідей. Він говорив, що проблема людства в тому, що люди ніколи не знали та не відчували Бога по-справжньому, як це може відчувати він. Це було у притчі про морозиво:

“Серед групи людей одній людині вдалося спробувати морозиво. Морозиво ніколи і ніхто з цієї групи не куштував і ніколи його не бачив. Після цього, всі хто не спробував морозиво, попросили цю людину розповісти, що таке морозиво. Людина, що спробувала морозиво, старалася з усіх сил детально розповісти про його смак, вигляд та запах. Однак люди зрозуміли лише те, що могли зрозуміти. Одні люди зрозуміли що морозиво —  це солодощі й почали усі солодощі називати морозивом. Інші називали морозивом лише пломбір, а інші види морозива заперечували. Інші зрозуміли, що морозиво — це їжа білого кольору в обгортці. Ніхто з тих, хто слухав, не зрозумів, що насправді з себе являє справжнє морозиво. До того ж кожен із тих хто слухав, вважав, що саме він зрозумів усе правильно, а інші усе перекрутили. Вони доводили один одному, що таке справжнє морозиво і між ними починалися сварки. Сварки пізніше перейшли у бійки, а далі — у війни”.

Під час одного з найгучніших інтерв'ю, яке показувалося на весь світ, мій син сказав: “Якщо ви чули мою притчу про морозиво, то знайте, що те, що сталося у притчі з морозивом, те саме сталося і з Богом. Коли я дві тисячі років тому пояснював та розповідав людям про Бога, то на жаль кожен зрозумів, лише те що хотів зрозуміти. Навіть мої найближчі учні не бачили цілісної картини. Адже Бог один для всіх людей світу та для усіх релігій. Я здивований, що досі існує так багато релігій, та так багато течій християнства. Бог ніколи не писав ніяких книжок, таких як Біблія, Коран, Трипітака, Танах, Веди, У-Цзин, та інші. Ці книги були написані людьми, щоб керувати людьми, та вказувати їм, що на їх думку робити правильно, а що ні. Ці книги повні вигадок, несправжніх фактів та подій, які створені лише на благо тих, хто їх написав. Я сподівався, що своїм воскресінням я об'єднаю людей в усьому світі й люди будуть сповідувати лише одну релігію. Але, на жаль, сталося ще гірше. Своїм вчинком я лише примножив кількість релігій. І я спитаю в Отця, як це виправити”.

Після цих слів наша ситуація тільки погіршилася. На мого сина було скоєно кілька замахів на вбивство. Але Арон їх передбачав, тому все закінчувалося добре. Кількість образ, погроз та прокльонів лише зростала. Арон старався, як міг: усіх своїх кривдників прощав, зцілював поранених, та наводив людей на шлях праведний.

Одного дня він прийшов до нас з дружиною і сказав:
“Тату, мамо. Отець допоміг мені розв'язати проблему. Виявляється, я все робив не так. Благими намірами вимощена дорога в пекло, а благими справами — в рай. Мої благі наміри створили лише проблеми у світі. Тепер треба терміново виправити мої помилки. Я зроблю своє останнє інтерв'ю, допоможіть скликати якнайбільше журналістів”.

Ми з дружиною лише перезирнулися. Ми вже знали, що Бог є, а наш син — насправді син Божий, бо бачили усі ті дива, що він робив, на свої власні очі. Але ми зробили, як він просив. Ми обдзвонили усіх можливих репортерів світу, і повідомили про останнє інтерв'ю Арона Міллера.

Інтерв'ю відбулося у величезному залі. Тисячі кореспондентів з усього світу чекали, що промовить Арон Міллер. Арон вийшов на середину залу і сказав:

— Я звичайний аферист. Всі дива, що я робив, це брехня, шахрайство, та фокуси. Я не син Бога. Я все вигадав. Жарт зайшов надто далеко, тому я прошу у Вас усіх вибачення. Прощення мені нема, тому я піду у вигнання. Любіть свого ближнього та простіть мене грішного. Ще раз, вибачте мені!
Це для всіх стало шоком. Після цього, ще, мабуть, з кілька місяців всі обговорювали цю заяву. Журналісти намагалися взяти у нас коментар, але ми відсторонилися від усіх. Арона навіть намагалися посадити до в'язниці, але судді визнали, що він не зробив нічого поганого, не використовував свої фокуси на шкоду людям та не отримував матеріальних винагород. Усі релігії світу пишалися тим, що вони ще від початку визнали Арона шахраєм.

Через рік після тієї заяви нас перестали згадувати. Лише інколи можна було почути чи побачити невеличке розслідування “Арон Міллер — шахрай тисячоліття”. Однак вони не могли пояснити, як він робив усі ті дива.

Що стосується нас, то ми знову стали проповідувати. Я, дружина та наш син проповідуємо атеїзм. Ми слідкуємо за новинами та їздимо туди, де люди потребують нашої допомоги. Мій син допомагає їм, роблячи дива — зцілює поранених, дає віру у себе й у свої сили, а ми його у цьому підтримуємо.

Ми просимо людей, яким допомогли, щоб вони не вірили в Бога, а вірили лише у свої сили. Щоб люди старалися просто бути добрими та ставилися до своїх ближніх так, як би хотіли, щоб ставилися до них. І, звичайно, заперечували будь-які релігії.

Арон каже, що атеїзм дозволить об'єднати всіх людей світу. Не вірячи в богів, люди стануть сповідувати одну релігію. Як тільки атеїзм стане основною релігією Землі, він прийде знову та відкриє їм істину. Тоді люди будуть готові її прийняти, але зараз, на жаль, — ні.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Пєхова Ксенія

Контакти автора: 

https://www.facebook.com/sergii.vasyliuk.3/

https://www.instagram.com/vasyliuksergii/