Знаходячись на позиціях, отримав від командира оцю штукенцію. Побратими та посестри тисли руки та вітали, але мені чомусь було соромно, неначе не я повинен був отримати цю відзнаку. Орден йшов до мене 6 місяців, якщо чесно вже важко витягнути з комірчини спогадів за що саме мене відзначили. Якось все пливе перед очима, бойові виходи, виїзди, обстріли, евакуації, перший наш 200й, перші 300ті, підрив на міні, біг на перегонки з кістлявою сестричкою коли тобі в рацію кричать, що над тобою "пташка" і зараз буде прильот... Який чудернацький калейдоскоп...піски, опитне, водяне, нетайлово, червоногорівка, золота нива, велика новосілка, гуляй поле, слов'янськ, червоний яр, бахмут...Тримаю в руках і нічого не відчуваю...постійний рух вперед, перед очима одна ціль і ціль ця перемога, можливо після розповім синові про все, що відбувалось тут. А можливо просто покладу на полицю, нехай лежить...залізяка