О, я якраз читаю книгу-мемуари хірурга-онколога. Єврей, що вижив під час Другої Світової війни створював у рашці радянського періоду онкодиспансер з нуля у ростовській області (вона і зараз дніще, та ростовщина, а тоді було просто здець яке болото). І як йому "допомагали" урядові савєцькі піджаки, не дозволяючи розвивати заклад. Але найбільше вразило те, як сильно цей лікар любив свою роботу і пацієнтів - навіть знаючи, що покарають за порушення протоколу, все одно рятував життя. Я читала цю книгу років у 17, тоді було цікаво, але незрозуміло, чого він так переймається всім цим. Тепер мені за 30 і я дуже добре все розумію, особливо з поправками на сьогодення. Нічого не змінилося, савєцький союз, просто називається ерефією. І таке саме зневажливе ставлення до тих, хто хоче змінити болото і перетворити на нормальну країну. Раніше і з фільмів, і з книг якось не плакалося, а тепер - дуже часто. Здавалося, що то плачуть тільки сентиментальні тітоньки. А тепер ти - та сама тітонька.

Розумію. Ми просто стали старшими і трохи більше розуміти.