Байки з зоосклепу - Дік.
У районі де я працював, було досить багато стаф-тер'єрів. Найрізноманітнішої масті, розміру і віку. Один з них запам'ятався мені більше через його власника.
Приходить якось до мене мужик статури а-ля "шафа трьохдверна" і з характерною вимовою і приводить біло-рудого кобеля стафа гігантського розміру (кіло під 60, для стафів це реально здоровенний пес), незважаючи на те, що звіру поки що лише рік. Найдобріша акула з посмішкою на всі 42, до самої потилиці. А на потилиці — рана, що вже майже загоїлася, яку наніс попередній власник-виродок, коли лупцював строгим нашийником через те, що пес погриз взуття. Побив не просто до крові — до м'яса. І одразу ж виставив на OLX оголошення щодо продажу "бійцівської собаки", за копійки.
Андрій (нинішній власник Діка) купував його як сторожа, але виявилось, що Дік не те що не бійцівський — ба, навіть не сторожовий пес. І саме через це, коли його били не дав відсіч. Це і врятувало йому життя.
З дружиною та дітьми це гігантське цуценя подружилось майже миттєво. Рани на голові зажили майже всі, крім однієї, що була глибокою і погано затягувалась. Ветеринар порадив промивати хлоргексидином.
Власне, за ним Андрій тоді до мене і прийшов, загубивши по дорозі папірець з назвою.
Розповів історію пса і дійшов якраз до назви препарату.
- ... І тепер нам потрібен той самий, як його... хлоро... сидин? Хлородин?
- Хлоргексидин? — підказую.
- Так! — з великим полегшенням видає той.
Продаю, йде. Пес за ним — сам, без повідця.
Кілька днів потому дзвінок:
- Добридень, я Андрій. Мені для Діка треба той... хлоро-як його там? Закінчився він.
- Хлоргексидин. Я вам лишив пару пляшечок.
Приходить, забирає. Собака виглядає повеселіше, ніж минулого разу.
Третій раз Андрій приніс папірець з каліграфічним написом дитячою рукою "хлоргексидин для Діка".
Взагалі,більшість моїх уже колишніх покупців - чудові люди, та і фіг з тими назвами. Головне, щоб тварини жили в хороших умовах.
Жаль тільки, що у Діка так і лишився шрам на голові.