Я цю свою історію неодноразово писала в коментарях під різними відео та дописами тож вирішила розповісти її тут у більш розгорнутуму варіанті, з відступами і коментарями.

Донбас вважають повністю російськомовним регіоном.
Ну ви ж розумієте що це дурня?
Скільки поетів українських народилося на цій землі. Сосюра, Стус. Із сучасних мегапопулярний Жадан (він хоч і живе зараз у Харкові, та продовжує підтримувати зв'язок зі своєю бАтьківщиною на Луганщині)
І особисто я можу плюнути межиочі кожному хто почне заливати, що Донбас "русскоговорящий" - бо я родом з україномовного села в Донецькій області. До обласного центру буквально 30 км.
Те, що село саме україномовне я для себе відкрила в 12 років.
В мене хронічний гастрит. Зараз дуже складно знайти людину в якої б не було якоїсь хронічної болячки. От і мене відправили у санаторій поправити здоров'ячко. Там було спеціальне меню для таких от хворих.
Санаторій знаходився у місті. Я з села. Наші люди коли до міста приїздять то переходять на російську мову. Комплекс сільського жителя щоб його!
Я спочатку розмовляла так як звикла вдома, та отримала "я тебе не понимаю" і довелося прогнутися під колектив і перейти на російську.
Так пройшло три тижні.
Я досі пам'ятаю той день коли мене приїхали забирати батьки. Тоді був банний день, я помила голову і довго сушила волосся рушником, а коли піднялася мені сказали, що по мене приїхали. Я відразу почала згадувати, що в нас розмовляють суржиком. Та коли я почула як батьки балакають між собою то була шокована - вони говорили українською. Російські слова траплялися вкрай рідко.
Я за три тижні мало рідну мову не забула і ментально стала зовсім іншою людиною.
Це шок.
Це страшно в такому ніжному віці втратити себе. Та й в будь-якому віці втратити себе страшно.
Тож наступного року, потрапивши в російськомовний колектив у літньому таборі, я вже спеціально продовжила говорити як звикла вдома. Як співається в пісні "Не стоит прогибаться под изменчивый мир".
Те літо запам'яталося мені тим, що в мене часто запитували звідки я. Довелося пояснювати. А чому так я зрозуміла коли приїхала здобувати вищу освіту до Харкова.
Після школи я поступила в училище культури. В мене туди була протоптана доріжка з двох боків: мамин старший брат закінчив режисерський факультет (пам'ятаю якось в нашому ДК ставили постановку і він був у головній ролі, та працював трактористом), татів племінник закінчив хорове (продовжив навчання і працює за професією). Мене теж хотіли готувати на творчу спеціальність. В мене добре виходить декламувати вірші. Ну коли я в ударі. Та там треба готуватися до творчого конкурсу.
Лінь.
На бібліотечне відділення достатньо було просто подати документи. З моїми балами ЗНО мене без проблеми взяли на бюджет відразу на другий курс. І вся стипендія лишалася на "Маяці".
Так як я отримала щеплення від комплексу сільського жителя - то і в Донецьку продовжила говорити так як звикла вдома. Серед російськомовних одногрупників з Ясинуватої, Макеєвки, Вугледара, Донецька я виділялася. Навіть викладачів поправляла. Викладання велося українською, а викладачі в побуті російськомовні. Потім чи вони стали говорити краще, чи я просто змирилася з недосконалістю цього світу, та так робити перестала. Зараз кільканадцять років потому я розумію, що робила не дуже красиво, але що дивно мене ні разу за це не налаяли.
Пам'ятаю навіть одного разу мене за шоколадку попросили перекласти текст. Це здається був автореферат чи рецензія.
Отримала я диплом з відзнакою.
Після училища я поїхала здобувати вищу бібліотечну освіту у Харкові. Компанію мені склала подруга з Вугледара.
Гуртожитку бувають двох типів: коридорна система і блокова. Коридорна - це коли довгий коридор з дверима з обох боків, кухнями, туалетами, і санкімнатами на різних кінцях. Блок - на кожному поверсі і півповерсі блок з кількома кімнатами і спільною кухнею і санблоком.
Нас з подругою поселили на різних блоках. Вона жила на півчетвертого, я на півсьомого. Я частенько приходила до неї у гості. Тож там я примелькалася. Мене впізнавали в обличчя і віталися.
Якось сидимо ми з нею на кухні, розмовляємо. Вийшла їх сусідка. Вже не згадаю про що ми говорили - та дівчина дуже здивувалася, що ми з подругою не просто одногрупниця, а ще й землячки. Дівчина по тому як я говорю подумала, що я з Полтавщини.
Як ви розумієте приїхавши до Харкова я продовжила говорити так як звикла вдома, щоб не забути хто я і звідки.
Так я і зрозуміла чому мене в літньому таборі так часто запитували звідки я.

Мова має значення.
У людей типу "да какая разница" треба спитати чи миють вони посуд після їжі. Якщо відповідь буде ствердна то запитати "А яка різниця? Якщо потім тарілка знову стане брудною". Думаю відповіддю на це питання буде мовчання. Ну або почне заливати про мікроби.

P. S. Донбас доречі це скорочення від Донецький вугільний басейн.