Спецтравма — як багато в цьому слові для працівників Київської швидкої допомоги. Десятки історій, нервовий сміх. довгі поїздки.
Отже — спецтравма, відділення для громадян отримавших травму голови в стані алкогольного сп'яніння, знаходиться в ЛШМД що на лівому березі.
Саме туди ми звозили 99% алкашів які були не в стані пересуватися самостійно. Що характерно — ми дуже рідко кого туди возили двічі, тому що варто було прошепотіти алкоголіку-рецидивісту на вухо: в спецтравму поїдемо? І в нього одразу знаходились сили встати і піти.
Чудо, не інакше.
Власне історія яка трохи виділяється і трохи, на мій погляд, кумедна.
31 грудня, 21:00, чергування закінчується о 22:00, я домовився з водієм що він мене підкине до місця де ми з друзями збираємось святкувати.
21:02 приходить виклик під супермаркет, дуже лаконічний: "лежить". Приїхали, подивились, а й справді лежить.
Дивлюся я на калюжу підмерзаючого блювотиння і радію що вже, а не в машині. Витер я йому пащу, завантажили студента. І весело мчимо через усе місто по діагоналі.
По приїзду я йду за каталкою а їх нема. Я починаю бігати по оглядових в пошуках аж поки не знаходжу аж у самій спецтравмі вільну, заодно дивлюся на той букет алкашів що там є і розумію що ми застрягли.
Перевантажуємо нашого пацієнта, в стилі токійського дрифта веземо у відділення і, о чудо, якраз в той момент як ми завозимо нашого — всіх вже оформили, але не все так просто, медсестри в запарі їх усіх роздягають, беруть кров на аналізи і розкидають по палатах. Я ж поспішаю тому поки мій старший пише я роздягаю пацієнта, медсестра бере кров. Я вже щасливий збираюсь тікати як мене ловлять одночасно місцеві медсестри і нова бригада що за каталкою прийшла.
Треба звільнити каталку, а мій пацієнт вже готовий, але через затор каталкою до палати його не завезеш. Я на той момент вже настільки роздратований що вирішую всім і собі в першу чергу спростити життя: беру ремінь цього студента, захльостую у нього на поясі, берусь за нього однією рукою, іншою за волосся і заношу цей оберемок у палату. А далі був новий рік.
Отже — спецтравма, відділення для громадян отримавших травму голови в стані алкогольного сп'яніння, знаходиться в ЛШМД що на лівому березі.
Саме туди ми звозили 99% алкашів які були не в стані пересуватися самостійно. Що характерно — ми дуже рідко кого туди возили двічі, тому що варто було прошепотіти алкоголіку-рецидивісту на вухо: в спецтравму поїдемо? І в нього одразу знаходились сили встати і піти.
Чудо, не інакше.
Власне історія яка трохи виділяється і трохи, на мій погляд, кумедна.
31 грудня, 21:00, чергування закінчується о 22:00, я домовився з водієм що він мене підкине до місця де ми з друзями збираємось святкувати.
21:02 приходить виклик під супермаркет, дуже лаконічний: "лежить". Приїхали, подивились, а й справді лежить.
Дивлюся я на калюжу підмерзаючого блювотиння і радію що вже, а не в машині. Витер я йому пащу, завантажили студента. І весело мчимо через усе місто по діагоналі.
По приїзду я йду за каталкою а їх нема. Я починаю бігати по оглядових в пошуках аж поки не знаходжу аж у самій спецтравмі вільну, заодно дивлюся на той букет алкашів що там є і розумію що ми застрягли.
Перевантажуємо нашого пацієнта, в стилі токійського дрифта веземо у відділення і, о чудо, якраз в той момент як ми завозимо нашого — всіх вже оформили, але не все так просто, медсестри в запарі їх усіх роздягають, беруть кров на аналізи і розкидають по палатах. Я ж поспішаю тому поки мій старший пише я роздягаю пацієнта, медсестра бере кров. Я вже щасливий збираюсь тікати як мене ловлять одночасно місцеві медсестри і нова бригада що за каталкою прийшла.
Треба звільнити каталку, а мій пацієнт вже готовий, але через затор каталкою до палати його не завезеш. Я на той момент вже настільки роздратований що вирішую всім і собі в першу чергу спростити життя: беру ремінь цього студента, захльостую у нього на поясі, берусь за нього однією рукою, іншою за волосся і заношу цей оберемок у палату. А далі був новий рік.
Це сумно що відсоток п'яничок такий великий. Виходить чи то витверезник, чи то швидка допомога алконавтам.