Ранок Різдва настав! Маленький Микола прокинувся з відчуттям свята. Сьогодні не потрібно іти до школи, а ще сьогодні він піде колядувати та назбирає цукерок та грошей для нового велосипеда. Микола виглянув у вікно і побачив, як сніг тихо покриває вулиці міста в пухнасті ковдри. Пощастило, ще й снігу зима принесла! Йому здавалося, що кожна краплинка снігу – це маленька часточка чарів, яку принесло з собою Різдво. 

Микола забіг до вітальні де стояла різдвяна ялинка. Вона йому дуже подобалася своїми блискучими прикрасами, а особливо мерехтливими гірляндами, де можна було міняти різні режими світіння. Цього року він її сам прикрашав!

Під ялинкою його чекали солодощі та нова коробка з фігурками бойових ельфів. Саме те, чого він хотів! Він любив гратися у світ фентезі, де були ельфи, орки, тролі та інші фентезійні істоти. Але таких ельфів у нього, ще не було. Він їх побачив близько місяця тому у місцевому магазині іграшок і весь час нагадував батькам, що саме їх хоче отримати в подарунок.

Потім Микола побіг до кухні. На кухні дідусь, бабуся, мама та тато вже активно готували дванадцять страв на святкову вечерю. Аромат солодкої випічки висів у повітрі. 

“У нас будуть пряники та пиріжки!” - подумав про себе  Микола радіючи. Мама помітила його, посміхнулася та сказала:

"Доброго ранку! Сьогодні Різдво! А нам потрібно багато зробити перед святковою вечерею. Ми сподіваємось на твою допомогу".

Микола зрадів, що йому вдасться спробувати велику кількість різної смакоти під час приготування святкової вечері. Сьогодні ввечері він зі своїми друзями підуть колядувати. У нього були великі плани на сьогоднішній день.

Миколі давали неважку роботу, і він після виконання невеличких завдань весь час відбігав погратися зі своїми новими іграшками. Хоча б на кілька хвилин, доки батьки не гукали його знову з проханням допомогти їм ще з якоюсь невеликою справою. 

“Миколо, я забула купити кукурудзи. Можеш, будь ласка, побігти та купити одну банку”

“Так, звичайно”.

Микола тепло одягнувся, надів свої зимові чоботи, отримав гроші та пішов до магазину. Сніг порипував під його черевиками. Дорога до магазину проходила повз церкву. До нього доносився спів церковного хору, який виконував Різдвяні колядки. Микола зупинився та послухав кілька хвилин із захопленням. Гарно співали, але треба купити кукурудзу, бо мати чекає. 

Микола забіг у невеличкий магазин, де на щастя не було черги. За прилавком сиділа продавщиця: 

“Христос Рождається” - привітався  Микола.

“Славімо Його!” - відповіла продавщиця та посміхнулася.

“У вас є кукурудза?”

“Так, 25 гривень.” 

Микола дістав гроші та поклав на прилавок. Продавщиця дістала банку кукурудзи та дала Миколі.

“Дякую Вам. До побачення”  - взявши кукурудзу сказав Микола.

“До побачення”.

Коли Микола повернувся додому мати приготувала йому невеличкий Різдвяний обід. Це був його улюблений борщ та вареники. Батьки, дідусь і бабуся нічого не їли аж до Святвечора. Але йому, як дитині, дозволялося снідати, обідати, а найголовніше вечеряти.

Після обіду Микола попросився піти, ще на Різдвяний ярмарок, який проходив неподалік. Батьки його відпустили, але попросили, щоб він обов'язково повернувся до сьомої години вечора.

Микола знову тепло одягнувся та вийшов на вулицю. Сніжинки продовжували повільно падати на густу ковдру снігу, яка вкривала дорогу. Микола йшов та милувався красою зимової погоди. А ось вже і Різдвяний ярмарок. На Різдвяному ярмарку у повітрі висів запах глінтвейну та пряників. Микола насолоджувався атмосферою свята: веселі звуки музики та дзвінкий сміх дорослих та дітей наповнювали площу. На ярмарку стояла велика кількість невеличких магазинів. Микола ходив від одного магазину до іншого та розглядав  усе що там було: невеличкі різдвяні іграшки, вишиті рушники, блискучі прикраси, із задоволенням зупиняючись біля кожного прилавку. 

Під час свого блукання серед різдвяного ажіотажу, Микола вдихав чудові пахощі солодощів, де кондитери робили різдвяні пряники, начинені медом та горіхами. Це лише збуджувало його апетит і зміцнювало в його серці святковий настрій. Микола вирішив придбати кілька для себе та своєї родини та поставив їх до кишені куртки.

Біля одного з прилавків Микола виявив свого друга Олега, який виглядав як живий сніговик у своєму товстому білому пуховику.

"Олеже! І ти тут!" - вигукнув Микола, радіючи несподіваній зустрічі.

"Привіт, Миколо. Ну що? Сьогодні на восьму зустрічаємось тут?"  - поцікавився Олег, крутячи в руках свіжий різдвяний пряник.

“Звичайно! Аня та Іван теж прийдуть." - відповів йому Микола.

"Вчотирьох нормально. Не хочеш на чомусь покататися?"

"В мене лишилося грошей лише на один атракціон. Я накупив солодощів."

"І в мене якраз на один. На який йдемо?"

"Може на ланцюжки?"

"Давай!" - відповів Олег, і вони направилися до атракціону, який вони називали “ланцюжки”. 

Це були гойдалки підвішені на ланцюжках, які крутилися. Купивши квитки на “ланцюжки” вони зайняли свої місця один біля одного. Вони сиділи чекаючи старту, зберігаючи радісний настрій перед отриманням задоволення. 

І ось почалася подорож! Гойдалки почали розкручуватися та підніматися вгору, вивільняючи сміх і крики сміливих учасників атракціону. Вони летіли серед сяючих різдвяних вогників, спостерігаючи за святковим ярмарком, який знаходився під ними. Морозяний вітер обдував їхні обличчя, а адреналін та веселий сміх зливалися в одне незабутнє враження.

Коли атракціон сповільнив оберти і приземлився, обличчя друзів виявилися рум'яні від веселих вражень, і їх очі світилися від захоплення.

"Це було круто!" -  вигукнув Олег.

"Ага!" - відповів Микола, щасливо плескаючи свого друга по плечу. 

“Ну то давай тоді до восьмої” - попрощався з  Миколою Олег та попрямував до свого дому. 

“Не запізнюйся” - крикнув йому у спину Микола та попрямував теж додому. Він прийшов додому якраз перед сьомою годиною вечора. 

І ось вечір Різдва настав. Микола в очікуванні смачної вечері вже не міг втриматись. Він нагуляв добрячий апетит поки ходив по вулиці. 

"Мамо, а коли вже почнемо вечерю? Я вже не можу чекати!" - запитав  Микола.

"Терпіння, Миколко. Ще трошки і ти зможеш скуштувати найсмачніші страви!"

Нарешті стіл вже був накритий. На столі стояла гаряча кутя, вареники, голубці, борщ та інші смачні страви. Усі члени родини сіли за стіл та дідусь проказав молитву. Після цього усі підняли склянки з напоями та привітали одне одного з Різдвом:

"Христос Рождається! Славімо Його!"

 Під час вечері, Микола слухав різні цікаві історії, які розповідали його батьки з дідусем та бабусею. Дідусь розповідав про традиції Різдва та значення цього свята. Час від часу вони пригадували різдвяні пісні та колядки. 

Сидячи в колі рідної сім'ї  Микола, подивився на ялинку з мерехтливими вогнями, і в його серці відчувалося щось надзвичайне – радість, тепло та безмежна любов. Але раптом світло згасло.

“Що саме за спогад Ви вирішили відновити у цей морозній час?” - запитав працівник компанії “Спогад.Інк” після того, як пан Микола  приходив до тями та почав знімати шолом пам'яті. Коли він зняв шолом, його погляд був  спрямований в одну точку, наче шукаючи часткочку втрачених вражень.

“Ви колись чули про Різдво?” - відійшовши трохи від побаченого, запитав старенький дідусь Микола та почав вставати з крісла. 

“Так це одне із свят, яке порушувало норми індивідуалізму і було скасоване як один із різновидів колективних традицій” - відповів працівник компанії, який знав лише те, що знаходилося в історії різдвяних свят в його базі даних.

“Ви говорите, як робот” - відповів йому пан  Микола.

“Я і є наполовину робот - кіборг. У мене багато імплантів для покращення мого функціонування”. 

“Тоді я думаю Вам не зрозуміти мене, адже це був мій спогад з дитинства під час святкування Різдва. Чим більше імплантів Ви встановлюєте, тим менше у Вас душі”.

“Я не зовсім розумію про що Ви говорите. Чи можете розказати більше?”

"Навіть не знаю, чи Ви зможете це зрозуміти, але принаймні спробую. Колись, у часи, коли технології ще не настільки вплелися у наше життя, Різдво було чимось більшим, ніж просто святом. Це був час, коли люди об'єднувалися навколо ялинки, ділилися подарунками і почували радість від спільно проведеного часу. Але після введення імплантів, я помітив, що дух Різдва зникає. Люди стають більше… як ви це називаєте -  індивідуалістичними. Вони вже не спілкуються, не відчувають радості від того, що можуть подарувати щасливий момент комусь іншому. Вони стають об'єктами технології, а не живими істотами з власними почуттями. Ваші імпланти можуть покращувати функціонування тіла, але чи можуть вони замінити тепло і неповторні миті, які дарує нам різдвяний час?”

“Мені Вас дійсно не зрозуміти. Мені і без Різдва непогано”  - відповів йому працівник.

“Хоча б чесно. Щасливого Різдва!” - сказав Микола та посміхнувся.

“І вам того ж” - автоматично відповів йому працівник компанії.

Пан Микола Коваленко вдів своє зимове пальто та капелюх, взяв свою сумку та вийшов на вулицю, покидаючи компанію “Спогад.Інк”. 

Морозний вітер відразу подув йому в лице і він згадав свою подорож на атракціоні з “ланцюжків” з дитинства. Микола глянув на місто. Білі покриви снігу перетворили будинки, дерева та асфальтні дороги в невимовно красивий пейзаж. Великі хмарочоси були вкриті шарами снігу та виглядали неймовірно, височіючи в небі, як осяяні гори. Декоративні вуличні ліхтарі освітлювали пухнасті сніжинки, які танцювали у повітрі, додаючи місту відтінків казковості.

Микола пішов вулицею з усмішкою на обличчі, яка ледь виднілася крізь його білу бороду. Він був стареньким згорбленим дідусем, але впевнено крокував до будинку своєї “модернізованої” сім'ї, де його чекали його діти та внуки. У його сумці були подарунки для кожного із них. Цей спогад нагадав йому відчуття різдвяного дива, і, можливо, тепер Микола зможе передати своїй родині забутий, але справжній дух Різдва. 

Дякую за прочитиння, не забудьте за плюсик та коментар.

Мої контакти:
https://www.facebook.com/sergii.vasyliuk.3/
https://www.instagram.com/vasyliuksergii/