Урок з біології тільки почався, але серед учнів п'ятого класу Єдиної Академії Райвал уже царювало напружене мовчання. І зовсім не через контрольну: з коридору лунали чіткі та неспішні кроки. І чим ближче було чути їх звук, тим сильніше блідли обличчя не тільки дітей, але й вчительки: ще зовсім юної дівчини, яка тільки нещодавно закінчила університет і влаштувалась на випробувальний термін в потенційно престижний навчальний заклад. Нарешті, двері різко відчинились і до класу увійшла дівчинка з коротким, ледве сягаючим плечей, каштановим волоссям, широко розплющеними червоними очима і моторошною усмішкою ман'яка-психопата.
– Х-Хаґен?! – запинаючись, звернулась до учениці вчителька, стиснувши шматок крейди так, що той розламався надвоє і випав з руки. – В-вам... Кхм... Б-блейк, тобі ж дали право не ходити на заняття. З-зовсім не обов'язково було... Тобі б передали навчальний м-матеріал... дистанційно...
Усмішка дівчинки стала ще ширшою, а її погляд намертво зафіксувався на викладачці, з чола якої повільно сповзла капелька поту.
– Ага, і сидіти цілими днями в чотирьох стінах під наглядом тих довбо... кхм, "шановних" вчених, – разом з цими словами чітко почувся зубний скрегіт, при тому що вираз обличчя у Блейк ніяк не змінився. Залишивши в спокої заціпенілу вчительку, учениця пройшла в середину класу, де зайняла своє місце за вільною партою, в той час як більшість учнів тишком-нишком відсувались подалі. – І годі мене шарахатись, ніби демона якогось... Кхм... Ай, чхати! Робіть, що хочете. А потім ще дивуються, чого, здавалося б, милі і спокійні дівчатка виростають зірвиголовами.
– Теж мені, "мила та спокійна", – прошепотів один з учнів, сіроокий хлопчина з чорним волоссям. І наступної миті йому довелось ховатись від погляду Блейк за барикадою у вигляді підручника.
– Не бійся, не з'їм я тебе, максимум - понадкусую, – із нотками знущання в голосі відповіла Блейк однокласнику, який, нахмурившись, всерйоз задумався, чи не жбурнути б в нагле дівча підручником.
– Агов... – невпевнено вигукнула вчителька, спостерігаючи за тим, як її урок, що тільки-тільки почався, помалу переростає в некотрольований балаган. Її, звісно ж ніхто не почув. – Припинили хрінню маятись, негайно!
Цього разу клас враз затих, і два десятки пар очей майже синхронно звели погляд на стрімко червоніючій викладачці.
– Кхм! Блейк, – молода вчителька затнулась, спіймавши на собі погляд яскраво-бордових очей учениці, але швидко взяла себе в руки. – Якщо вже вирішила ходити на заняття, то поводься гідно учениці Єдиної Академії. Ким би ти не була насправді... – останні слова дівчина прошепотіла, сподіваючись, що Блейк її не почує. – З цим, сподіваюсь, проблем не виникне...
– Обіцяю вести себе чемно, міс Найт, – бадьоро відповіла дівчинка, при цьому ні вираз обличчя, ні інтонація у неї зовсім не змінились, тому важко було судити про щирість цих слів.
Учителька криво усміхнулась, не сильно вірячи в ці слова, особливо враховуючи попередній досвід роботи з каштанововолосою бешкетницею, після чого тяжко зітхнула і розвернулась до дошки, щоб взяти новий шматок крейди. Далі заняття пройшло у звичайному темпі, доки не пролунав вельми мелодійний дзвінок, сповіщаючи учнів про те що у них нарешті з'явилось кілька хвилин волі.
Тож, тільки-но міс Найт "дала добро", весь клас єдиним потоком ринувся в коридор. Окрім двох осіб: Блейк, яка лежала на парті і, судячи з примружених очей і задоволеної либи ум'явшого відерко сметани кота, відверто дрімала, та ще одна дівчинка з блідою, білою наче сніг, шкірою, темно-синіми очима та довгим розпущеним волоссям кольору полуденного неба.
І якщо емоції Блейк ще можна було хоч якось читати попри моторошну єхидну усмішку, яка не сповзала з її лиця ні на мить, то от сказати про що думала синьоволоса не спромігся би й, мабуть, самий найкращий фахівець в області психології. Просто через те, що її обличчя здавалося радше маскою, на якій крім очей та рота рухливих частин більше не було. Щойно клас спорожнів, дівчинка повільно піднялась зі свого місця і граціозно вийшла з класу, перед цим ледь поклонившись вчительці в знак подяки за проведене заняття.
– Блейк? Хаґен? – обережно звернулась міс Найт до учениці, коли та й після п'яти хвилин залишилась лежати, тицьнувшись лицем в парту. – Наступне заняття згодом почнеться. Якщо залишишся тут, то запізнишся.
– Аре? – розплющивши очі, брюнетка окинула поглядом приміщення, помітивши, що з її класу в приміщенні вже нікого не залишилось, ба навіть більше, туди почали заходити учні з іншого факультету. Усмішка Блейк раптом стала ще ширшою, від чого здригнулись всі, хто знаходився в приміщенні, а один учень, що тільки-но заходив в клас, взагалі спіткнувся і ледь не налетів на учительський стіл. – І справді. Дякую за турботу, – розтягуючи кожне слово, відповіла Блейк, після чого піднялась з-за парти і, закинувши рюкзака на плече, неспішно покинула клас.
***
В невеликому кабінеті, обставленому по правилу "лаконічність – наше все" (тобто один стіл, два крісла і одна шафа для документів, біля якої зеленіла мініатюрна декоративна пальма), сиділо двоє одягнутих в сірі офісні костюми чоловіків. Один, молодий платиновий блондин із засмаглою шкірою та зібраним в невеликий хвіст волоссям, переглядав щось на своєму планшетому ПК, постійно і трохи нервозно водячи пальцем по екрану.
Другий же, на вигляд розмінявший п'ятий десяток років, з легкою усмішкою на зарослому легкою щетиною обличчі, спокійно очікував, поки його молодший колега закінчить зі своїми справами.
– Цю... – нарешті розірвав тишу срібловолосий, розвертаючи планшет в бік ректора Академії і вмикаючи відеозапис нещодавнього заняття. – Цю істоту небезпечно допускати до занять з дітьми, тим паче звичайними – клятий демон їм психіку зламає однією своєю присутністю, не кажучи вже про те, що станеться, якщо ВОНО вийде з-під контролю! При всій повазі до вас, я не розумію, як можна було прийняти таке рішення, тим паче, що... Містер Кроу, ви мене взагалі слухаєте?!
– Звичайно, – кивнув ректор, уважно розглядаючи в планшеті обличчя обговорюваної особи. – Ризик є, все ж тілом Блейк Хаґен зараз керує дещо, з чим нам досі доводилось мати справу тільки на полі бою. Однак, вона не тільки не проявляє видимої агресії, але й добровільно погодилась на запечатування. В даний момент ця дівчинка не небезпечніша за будь-кого з її однолітків.
– Тільки до тих пір, поки їй не вдасться знайти спосіб зняти обмежуюче тавро, – припустив юнак, скептично роздивляючись екран свого девайсу, на якому зараз відображалась фотографія Блейк, тільки без зловісної усмішки, та зі звичайним блакитним кольором очей замість яскраво-червоного. – Як гадаєте, від оригінальної особистості дівчинки ще щось залишилось, чи цей монстр повністю її...
– Поглинув? Саме це ми й намагаємось вияснити, мій друже, – спокійно відповів Кроу, дістаючи з шухляди свого столу портсигар. Однак, попри очікування співрозмовника, який вже було підвівся відчинити єдине вікно в кабінеті, ректор покрутив срібну коробочку в руці, після чого кивнув якимось своїм думкам і повернув портсигар на місце. – Наша першочергова ціль – безпека кожної людини, – Кроу зробив відчутний наголос на останньому слові. – І якщо дівчинку ще можливо врятувати, то ми докладемо до цього зусилля. В гіршому випадку тіло Блейк Хаґен стане останнім пристанищем для тієї істоти, що тепер видає себе за неї. А до тих пір... Спостерігаємо і вивчаємо.
***
На спортивному майданчику, чи радше полігоні, спеціально обладнаному для практичних занять обдарованих, було... шумно. Наділені даром учні проходили комплекс вправ, які повинні були розширити їхні можливості і покращити контроль над їхньою силою. "Звичайні" ж діти, хто з захватом, хто з заздрістю, уважно спостерігали за тим, що ще кілька років тому могли побачити тільки в мультиках чи аніме: хтось з юних магів вчився метати вогняні кулі в мішені, хтось просто займався медитацією, зависнувши в повітрі, і тільки одна особа сиділа на лавці поодаль від усіх і злісно поглядала на нависаючу над нею жінку у сірій спортивній формі. Інструкторці на вигляд було не більше двадцяти. Під її мішкуватим одягом не було видно м'язів, та й сама дівчина з довгим волоссям попелястого кольору, зібраним у хвіст звичайною канцелярською гумкою, була всього на півтори голови вищою за своїх учнів. Однак Блейк з повною упевненістю могла сказати, що цій зовні тендітній "училці фіз-ри" вистачило б сил заламати двометрового накачаного бугая. Доказом цього було те, що коли червоноока брюнетка попри попередження інструкторки вийшла на полігон і спробувала запалити невеликий фаєрбол, учителька за мить подолала відстань в півсотні метрів і одним невловимим для ока рухом поклала неслухняну ученицю на лопатки. А коли Блейк спробувала вирватись з хватки, то відчуття у дівчинки було таким, наче її зап'ястя прикували до землі металевими кайданами...
– І це ще мене називають монстром, – пробурмотіла дівчинка, повернувши голову туди, куди зараз був націлений погляд інструкторки, щоб теж поспостерігати за тим, як проходить заняття.
– Ректорат дав однозначну вказівку не допускати тебе до практичних занять у присутності інших учнів, – сухо, не міняючи вектор погляду, відповіла на підкол вчителька. – Будь вдячною, що я тобі нічого не зламала.
– Хіба калічити учнів не заборонено? – Блейк зробила обережну спробу захистити свою безпеку, з ще більшим острахом дивлячись на інструкторку.
– Все залежить від обставин. Якщо здоров'я чи життя однієї... людини є ціною порятунку бодай десяти, тоді ця жертва виправдана.
Більше учениця не промовила ні слова, занурившись у роздуми. Щоб не спокушати себе видовищем тренування, вона повернулась спиною до полігону і почало розглядати масив штучно насаджених дерев, що стіною оточували обширну територію академії. В цей короткий момент зосередженості з обличчя Блейк зникла моторошна усмішка і якщо б не яскравий червоний колір очей, що наче мерехтіли, то відрізнити одержиму чудовиськом з іншого виміру дівчинку від звичайної дитини було б неможливо.
Раптом Блейк відчула як її плеча доторкнулась рука інструкторки і здригнулась, не знаючи, чого очікувати від в усіх сенсах сильної жінки.
– Не прикидайся полохливим кроликом: монстру, який поставив на вуха все Суспільство, подібне не личить, – все тим же позбавленим емоцій тоном промовила вчителька, відпускаючи плече учениці і сідаючи поряд.
– От не треба перебільшувати, – з єхидною усмішкою заперечила Блейк. – Єдина причина зацікавленості вашого так званого Суспільства в моїй особі – це вивчення дипломатично налаштованої інопланетної форми життя. Для вас я буквально є кроликом, тільки піддослідним. І от скажіть, міс Ямато, чи багато ви дізнаєтесь про мене і мої можливості, якщо будете обмежувати мене навіть в праві на простеньке тренування?
Інструкторка зітхнула, а наступної миті Блейк зі страхом усвідомила, що її праве вухо намертво стиснуто тонкими пальчиками мініатюрної вчительки.
– Одним вухом ти мене почула, тож повторю в друге, – Ямато почала тягнути ученицю до себе за почервоніле вушко: повільно і невідворотно. – Тобі заборонено приймати участь у тренуваннях РАЗОМ з іншими учнями. Однак, ніхто не забороняє тобі займатись під моїм наглядом після завершення занять. Можеш вважати це особистим факультативом.
Інструкторка відпустила бідолашний слуховий орган, після чого підвелася з лавки і пішла до решти учнів, щоб показати наступну вправу, залишивши Блейк в роздумах на самоті.
***
Блейк попрямувала до тренувального полігону, щойно всі уроки, останню третину з яких дівчинка пропустила повз вуха, закінчились. Додому, а саме у виділену їй камеру в дослідницькому центрі, що знаходився в двох кілометрах від академії, Блейк повертатись категорично не хотіла. Вона не обманювала себе наївними мріями про те, що на території "школи" за нею не будуть слідкувати, але все одно тут їй було було якось... спокійніше. Не здивувалась червоноока і тоді, коли побачила Ямато у все тій ж спортивній формі, тільки без вітровки, що лежала на лавці, наполовину звисаючи з неї. Сама ж інструкторка розминалась і, судячи з вкрай зосередженого виразу обличчя, повністю віддавалась справі. На секунду в голові Блейк промайнула думка підійти зі спини, щоб "трішки" поглузувати з учительки, але дівчинка миттєво відігнала цю ідею геть – цілі кістки їй були цінніші дурнуватого пранку.
Але й відволікати інструкторку теж не хотілось, тож Блейк повільно дійшла до лавки і сіла поруч з вітровкою інструкторки.
– Чого сіла? – не перериваючи розминки, звернулась Ямато до учениці. – Надягай спортивку і приєднуйся.
Переодягання не зайняло багато часу і вже через кілька хвилин Блейк повернулась на полігон з прилягаючої будівлі спортзалу в монотонному сірому спортивному костюмі.
– З чого почнемо? Основи плетіння вузлів мани мені відомі навіть краще деяких ваших викладачів, так що... можна було б перейти одразу до практики, так? – по черзі розминаючи кисті рук, дівчинка наблизилась до інструкторки і зупинилась напроти неї на відстані десяти кроків. – А де... ем... тренувальні мішені?
– Сьогодні без магії. Тренування буде з рукопашного бою, – відповіла Ямато, схрестивши руки на майже плоских грудях, останніми словами увігнавши бідолашну Блейк в ступор.
– Мене тільки що забайтили, наче низькорангове чортеня, – пробурмотіла брюнетка з гримасою не приховуваного розчарування. – Ну і навіщо мені вчитися битись голими руками? З тілом підлітка я насмерть заб'ю хіба що подушку.
На спробу учениці достукатись до здорового глузду інструкторка тільки неоднозначно зітхнула і прийняла бойову стійку, виставляючи вперед праві руку і ногу.
– Якщо переможеш мене в спарингу, то я самотужки організую для тебе тренування з магії на мішенях.
– Який в цьому сенс, міс Ямато? – рефлекторно приймаючи незграбну подобу стійки, з кривим оскалом спитала Блейк. – У мене проти вас жодних шансів в рукопашному бою.
– Це очевидно, – сухо відповіла інструкторка, зафіксувавши погляд на учениці. – Тому я внесу ще одне правило: протримаєшся дві... ні, одну хвилину і я дозволю тобі використовувати магію. Окрім того, я... стримуватимусь, – останнє слово Ямато вимовила крізь стиснуті зуби з відчутною неприязню.
На обличчі Блейк враз розцвіла широка маніакальна усмішка, а в очах буквально спалахнув пустотливий вогник.
– Інша справа! Таймер... – брюнетка замовкла, помітивши, як інструкторка засікає час на наручному годиннику.
– Гаразд, – на видиху сказала Ямато. – Починаю.
Наступної миті Блейк довелося стрибком назад і послідуючим перекатом розривати дистанцію з розкритою долонею вчительки, яка зупинилась в тому місці, де перед цим знаходилась грудна клітка брюнетки. Не даючи їй перевести подих, Ямато одним ривком здолала відстань до учениці, після чого провела комбінацію з трьох ударів, які Блейк навіть не намагалась взяти на блок, продовжуючи ухилятись на межі своїх можливостей. Єдине що радувало Блейк – це прямолінійність і передбачуваність атак інструкторки: ривок, щоб наблизитись до цілі, комбінація з від двох до п'яти ударів розкритою долонею, або ліктем, після чого все повторювалось. І такий спаринг можна було б навіть назвати нудним, якщо б не той факт, що від кожного удару Ямато буквально гуділо повітря.
Одна хвилина в суб'єктивному відчутті Блейк розтягнулася на, щонайменше, десять. Годин. Дихання дівчинки збилося, через що кожен подих боляче давив на легені, а промоклий від поту одяг прилип до тіла і дратував, тільки сильніше сковуючи рухи. Вкотре розірвавши дистанцію, брюнетка коротким поглядом оцінила стан інструкторки і з жахом усвідомила, що та навіть не спітніла. Ямато спокійно, навіть розслаблено, стояла в тій же стійці, в якій починала спаринг, от тільки її погляд був зміщений з учениці на годинник, який декілька разів пропищав, сповіщаючи про спрацювання таймеру.
– Непогано, – не виражаючим емоцій голосом коротко констатувала інструкторка. – Для дванадцятирічної дитини. А от від вторженця в наш світ я очікувала більшого.
– Ця штука, – Блейк нарешті перевела подих, отримавши так бажану перерву, і, незважаючи на вечірню прохолоду, зняла куртку, жбурнула її біля вітровки інструкторки, після чого підняла футболку, оголюючи живіт, ледь вище якого, під серцем, було випалене хитромудре тавро темно-синього кольору. – Багато в чому обмежує мої можливості. В тому числі і доступ до маніпуляції маною, якщо ви розумієте, про що я.
Замість відповіді Ямато витягнула з кишені штанів невеликий згорнутий в двоє клаптик паперу і простягнула його учениці. Та декілька секунд з недовірою дивилась на інструкторку, намагаючись розгледіти бодай якийсь підвох, але в кінці-кінців здалась. Наступної миті папірець, що опинився в руках Блейк, був миттєво розгорнутий і дівчинка почала розглядати намальовану на ньому печать. На обличчі учениці почергово відобразилися радість з розчаруванням, після чого вона підвела погляд на учительку.
– Всього лише послаблення тавра... І що з нею робити?
– Розумієш складне рунічне письмо, та не вмієш користуватись простими печатями? – схиливши голову на бік, спитала Ямато, в голосі якої Блейк відчула знущальний тон, що проклюнувся навіть крізь маску байдужості. – Просто підпали.
Брюнетку двічі просити не довелось. В її руці спалахнула маленька іскорка, яка з помітним зусиллям ледь розрослася до вогника накшталт запальнички, а вже наступної миті папірець з печаттю спалахнув зеленуватим полум'ям.
– М-м-м... – з блаженним виразом обличчя простогнала Блейк, відчуваючи як по її тілу, хай навіть малесеньким струмочком, знову побігла мана. – Ка-а-айф...
– Не радій надто сильно, ефект діятиме всього півгодини, – враз "обламала" ученицю міс Ямато. – Тому раджу використати час з максимальною користю. Нападаю.
Тепер Блейк не стала одразу розривати дистанцію з опонентом. Усміхнувшись, вона миттєво запалила в обидвох руках по вогняній кулі і жбурнула їх в інструкторку, після чого, не дочікуючись поки магічні снаряди досягнуть цілі, вістрибнула назад, причому на значно більшу відстань, ніж до цього: частково розблоковані манотоки не тільки відновили сили дівчинки, але й помітно посилили її фізичні характеристики.
В тому місці, де Блейк знаходилась мить назад, взірвалась магічна міна, створюючи тимчасову димову завісу. Створивши ще два фаєрбола, брюнетка з насолодою оглянула результат свого чаклування.
– Не лови ґав, – раптом почувся позаду голос інструкторки, от тільки розвернутись Блейк вже не встигла. Дівчинка відчула потужний поштовх в спину, від якого жалібно затріщали кістки, після чого ученицю знесло ударною хвилею і вона, пролетівши кілька метрів, ледве спромоглась приземлитись на ноги, але одразу ж припала навколішки, не в змозі утримати рівновагу. Від однієї єдиної атаки у дівчинки боліло та трясло все тіло, наче її вдарили не тендітною на вигляд дівочою долонею, а сталевим тараном. – Магія тебе не врятує, якщо ворог підбереться надто близько.
– А ви, міс Ямато, – підвівшись на ноги, Блейк з підозрою подивилась на суперницю, що зараз оглядала свої руки, на яких виднілися сліди від вогню. Окрім того, на одязі інструкторки з'явилось кілька опалених дірок, що викликало у брюнетки горделиву усмішку. – Чому не використовуєте свої чари?
– Мені вони... не потрібні, – повертаючись у бойову стійку, сухо відповіла інструкторка.
– Ось воно як, – протягуючи кожне слово, з неприховуваним єхидством вимовила Блейк, усмішка якої помалу переростала у відверто кровожерливий оскал. – Невже не хочете надто сильно травмувати свою ученицю? Що це, прояв симпатії? До "вторженця"? Чи, все ж таки... Скажи чесно, Мей, – голос дівчинки враз став серйозним, при цьому моторошний вираз її обличчя зовсім не змінився. – Ти мені запропонувала це тренування, ба навіть більше, виблагала у вищого керівництва послаблюючу моє тавро печать, тільки для того, щоб голими руками побити демона і довести собі, що ти зовсім не така безкорисна, як вважає твоя сім...
Договорити їй не дали. В місце, де мить тому стояла Блейк, ударив кулак інструкторки, від якого по покриттю полігона пішла довга й дещо глибока тріщина. Сама ж учениця опинилась позаду Ямато, після чого запустила в неї одразу чотири вогняні кулі, насичено-синюватого відтінку. Коли їм залишалось менше метра до того щоб влучити в дівчину, "снаряди" раптово взірвались, охоплюючи яскравим блакитним полум'ям широку територію.
Блейк, схопившись за голову лівою рукою, почала осідати на землю – перевантажені манотоки відізвались черговою хвилею болю по всьому тілу, через що навіть встояти на місці тепер здавалось непосильною задачею. П'янке відчуття переповнюючої сили зійшло на нівець, залишаючи по собі неймовірну втому. І це неймовірно дратувало брюнетку, для якої ця хвилина могутності була лише крихтою її істинної сили. Тим не менш, цієї крихти вистачило на те, щоб ліквідувати одну з досить небезпечних цілей. Хай навіть то була дефектна дочка одного з кланів Верхнього Суспільства, та...
– Д-да-а-р-рма... – раптово пролунав голос, вивівший Блейк з роздумів. Голос, від якого по спині Блейк побіг табун мурашок, що поспішно евакуйовувались з тіла, швидше за все, приреченої учениці. – Дар-рм-ма...
Зі стіни синього полум'я повільно виринула Ямато Мей. Від її одягу не залишилось навіть попелу, а все тіло було вкрите жахливими опіками. Дивовижним чином волосся дівчини залишилось майже цілим – тільки кінчики тліли. І ось цей "термінатор з плоті" із швидкістю та незворотністю асвальтоукладальника пер на Блейк, яка не могла навіть поворохнутись. З обличчя дівчинки зникла тріумфальна усмішка, її замінила гримаса неописуємого жаху: позбавлена магічного дару, дефектна людина виявилась регенератором – істотою, яка могла пережити хоч ядерний вибух, сидячи поруч з тарганами та пожовуючи попкорн, тільки б ресурсів організму вистачило на відновлення тіла. Голос інструкторки був хриплим і нерозбірливим через обгорівші голосові зв'язки, але Блейк була впевнена, що це не надовго. Серед її колишніх "побратимів" теж були регенератори, тож про спектр їхніх можливостей дівчинка мала уявлення.
– Перед тим, як уб'єш мене, – крізь зуби процідила Блейк, похиливши голову, щоб не бачити погляду Ямато, яка з кожним кроком була все ближче. – Навіщо був весь цей фарс?! Навіщо ти дала мені цю ілюзію перемоги?! Які ж ви, люди... Лицеміри! Ненавиджу!!
З очей дівчинки, до її ж щирого подиву, потекли сльози. Блейк сама собі не могла пояснити, чому плакала: через безпомічність, через втрачені перспективи життя у цьому чудернацькому, зовсім не схожому на її рідний, світі, чи просто через дурну дитячу образу, що в неї відібрали цукерку у вигляді перемоги.
Наступної миті Блейк відчула доторк шершавої від опіків долоні до своєї голови. Брюнетка здригнулась і заплющила очі, очікуючи, що наступної миті її макітру безжалісно розчавлять. Минуло кілька секунд, але нічого не відбулось. А потім сталось те, чого дівчинка не могла навіть припустити: її почали гладити по маківці, розтріпуючи коротке темно-каштанове волосся.
– Х-Хаґен?! – запинаючись, звернулась до учениці вчителька, стиснувши шматок крейди так, що той розламався надвоє і випав з руки. – В-вам... Кхм... Б-блейк, тобі ж дали право не ходити на заняття. З-зовсім не обов'язково було... Тобі б передали навчальний м-матеріал... дистанційно...
Усмішка дівчинки стала ще ширшою, а її погляд намертво зафіксувався на викладачці, з чола якої повільно сповзла капелька поту.
– Ага, і сидіти цілими днями в чотирьох стінах під наглядом тих довбо... кхм, "шановних" вчених, – разом з цими словами чітко почувся зубний скрегіт, при тому що вираз обличчя у Блейк ніяк не змінився. Залишивши в спокої заціпенілу вчительку, учениця пройшла в середину класу, де зайняла своє місце за вільною партою, в той час як більшість учнів тишком-нишком відсувались подалі. – І годі мене шарахатись, ніби демона якогось... Кхм... Ай, чхати! Робіть, що хочете. А потім ще дивуються, чого, здавалося б, милі і спокійні дівчатка виростають зірвиголовами.
– Теж мені, "мила та спокійна", – прошепотів один з учнів, сіроокий хлопчина з чорним волоссям. І наступної миті йому довелось ховатись від погляду Блейк за барикадою у вигляді підручника.
– Не бійся, не з'їм я тебе, максимум - понадкусую, – із нотками знущання в голосі відповіла Блейк однокласнику, який, нахмурившись, всерйоз задумався, чи не жбурнути б в нагле дівча підручником.
– Агов... – невпевнено вигукнула вчителька, спостерігаючи за тим, як її урок, що тільки-тільки почався, помалу переростає в некотрольований балаган. Її, звісно ж ніхто не почув. – Припинили хрінню маятись, негайно!
Цього разу клас враз затих, і два десятки пар очей майже синхронно звели погляд на стрімко червоніючій викладачці.
– Кхм! Блейк, – молода вчителька затнулась, спіймавши на собі погляд яскраво-бордових очей учениці, але швидко взяла себе в руки. – Якщо вже вирішила ходити на заняття, то поводься гідно учениці Єдиної Академії. Ким би ти не була насправді... – останні слова дівчина прошепотіла, сподіваючись, що Блейк її не почує. – З цим, сподіваюсь, проблем не виникне...
– Обіцяю вести себе чемно, міс Найт, – бадьоро відповіла дівчинка, при цьому ні вираз обличчя, ні інтонація у неї зовсім не змінились, тому важко було судити про щирість цих слів.
Учителька криво усміхнулась, не сильно вірячи в ці слова, особливо враховуючи попередній досвід роботи з каштанововолосою бешкетницею, після чого тяжко зітхнула і розвернулась до дошки, щоб взяти новий шматок крейди. Далі заняття пройшло у звичайному темпі, доки не пролунав вельми мелодійний дзвінок, сповіщаючи учнів про те що у них нарешті з'явилось кілька хвилин волі.
Тож, тільки-но міс Найт "дала добро", весь клас єдиним потоком ринувся в коридор. Окрім двох осіб: Блейк, яка лежала на парті і, судячи з примружених очей і задоволеної либи ум'явшого відерко сметани кота, відверто дрімала, та ще одна дівчинка з блідою, білою наче сніг, шкірою, темно-синіми очима та довгим розпущеним волоссям кольору полуденного неба.
І якщо емоції Блейк ще можна було хоч якось читати попри моторошну єхидну усмішку, яка не сповзала з її лиця ні на мить, то от сказати про що думала синьоволоса не спромігся би й, мабуть, самий найкращий фахівець в області психології. Просто через те, що її обличчя здавалося радше маскою, на якій крім очей та рота рухливих частин більше не було. Щойно клас спорожнів, дівчинка повільно піднялась зі свого місця і граціозно вийшла з класу, перед цим ледь поклонившись вчительці в знак подяки за проведене заняття.
– Блейк? Хаґен? – обережно звернулась міс Найт до учениці, коли та й після п'яти хвилин залишилась лежати, тицьнувшись лицем в парту. – Наступне заняття згодом почнеться. Якщо залишишся тут, то запізнишся.
– Аре? – розплющивши очі, брюнетка окинула поглядом приміщення, помітивши, що з її класу в приміщенні вже нікого не залишилось, ба навіть більше, туди почали заходити учні з іншого факультету. Усмішка Блейк раптом стала ще ширшою, від чого здригнулись всі, хто знаходився в приміщенні, а один учень, що тільки-но заходив в клас, взагалі спіткнувся і ледь не налетів на учительський стіл. – І справді. Дякую за турботу, – розтягуючи кожне слово, відповіла Блейк, після чого піднялась з-за парти і, закинувши рюкзака на плече, неспішно покинула клас.
***
В невеликому кабінеті, обставленому по правилу "лаконічність – наше все" (тобто один стіл, два крісла і одна шафа для документів, біля якої зеленіла мініатюрна декоративна пальма), сиділо двоє одягнутих в сірі офісні костюми чоловіків. Один, молодий платиновий блондин із засмаглою шкірою та зібраним в невеликий хвіст волоссям, переглядав щось на своєму планшетому ПК, постійно і трохи нервозно водячи пальцем по екрану.
Другий же, на вигляд розмінявший п'ятий десяток років, з легкою усмішкою на зарослому легкою щетиною обличчі, спокійно очікував, поки його молодший колега закінчить зі своїми справами.
– Цю... – нарешті розірвав тишу срібловолосий, розвертаючи планшет в бік ректора Академії і вмикаючи відеозапис нещодавнього заняття. – Цю істоту небезпечно допускати до занять з дітьми, тим паче звичайними – клятий демон їм психіку зламає однією своєю присутністю, не кажучи вже про те, що станеться, якщо ВОНО вийде з-під контролю! При всій повазі до вас, я не розумію, як можна було прийняти таке рішення, тим паче, що... Містер Кроу, ви мене взагалі слухаєте?!
– Звичайно, – кивнув ректор, уважно розглядаючи в планшеті обличчя обговорюваної особи. – Ризик є, все ж тілом Блейк Хаґен зараз керує дещо, з чим нам досі доводилось мати справу тільки на полі бою. Однак, вона не тільки не проявляє видимої агресії, але й добровільно погодилась на запечатування. В даний момент ця дівчинка не небезпечніша за будь-кого з її однолітків.
– Тільки до тих пір, поки їй не вдасться знайти спосіб зняти обмежуюче тавро, – припустив юнак, скептично роздивляючись екран свого девайсу, на якому зараз відображалась фотографія Блейк, тільки без зловісної усмішки, та зі звичайним блакитним кольором очей замість яскраво-червоного. – Як гадаєте, від оригінальної особистості дівчинки ще щось залишилось, чи цей монстр повністю її...
– Поглинув? Саме це ми й намагаємось вияснити, мій друже, – спокійно відповів Кроу, дістаючи з шухляди свого столу портсигар. Однак, попри очікування співрозмовника, який вже було підвівся відчинити єдине вікно в кабінеті, ректор покрутив срібну коробочку в руці, після чого кивнув якимось своїм думкам і повернув портсигар на місце. – Наша першочергова ціль – безпека кожної людини, – Кроу зробив відчутний наголос на останньому слові. – І якщо дівчинку ще можливо врятувати, то ми докладемо до цього зусилля. В гіршому випадку тіло Блейк Хаґен стане останнім пристанищем для тієї істоти, що тепер видає себе за неї. А до тих пір... Спостерігаємо і вивчаємо.
***
На спортивному майданчику, чи радше полігоні, спеціально обладнаному для практичних занять обдарованих, було... шумно. Наділені даром учні проходили комплекс вправ, які повинні були розширити їхні можливості і покращити контроль над їхньою силою. "Звичайні" ж діти, хто з захватом, хто з заздрістю, уважно спостерігали за тим, що ще кілька років тому могли побачити тільки в мультиках чи аніме: хтось з юних магів вчився метати вогняні кулі в мішені, хтось просто займався медитацією, зависнувши в повітрі, і тільки одна особа сиділа на лавці поодаль від усіх і злісно поглядала на нависаючу над нею жінку у сірій спортивній формі. Інструкторці на вигляд було не більше двадцяти. Під її мішкуватим одягом не було видно м'язів, та й сама дівчина з довгим волоссям попелястого кольору, зібраним у хвіст звичайною канцелярською гумкою, була всього на півтори голови вищою за своїх учнів. Однак Блейк з повною упевненістю могла сказати, що цій зовні тендітній "училці фіз-ри" вистачило б сил заламати двометрового накачаного бугая. Доказом цього було те, що коли червоноока брюнетка попри попередження інструкторки вийшла на полігон і спробувала запалити невеликий фаєрбол, учителька за мить подолала відстань в півсотні метрів і одним невловимим для ока рухом поклала неслухняну ученицю на лопатки. А коли Блейк спробувала вирватись з хватки, то відчуття у дівчинки було таким, наче її зап'ястя прикували до землі металевими кайданами...
– І це ще мене називають монстром, – пробурмотіла дівчинка, повернувши голову туди, куди зараз був націлений погляд інструкторки, щоб теж поспостерігати за тим, як проходить заняття.
– Ректорат дав однозначну вказівку не допускати тебе до практичних занять у присутності інших учнів, – сухо, не міняючи вектор погляду, відповіла на підкол вчителька. – Будь вдячною, що я тобі нічого не зламала.
– Хіба калічити учнів не заборонено? – Блейк зробила обережну спробу захистити свою безпеку, з ще більшим острахом дивлячись на інструкторку.
– Все залежить від обставин. Якщо здоров'я чи життя однієї... людини є ціною порятунку бодай десяти, тоді ця жертва виправдана.
Більше учениця не промовила ні слова, занурившись у роздуми. Щоб не спокушати себе видовищем тренування, вона повернулась спиною до полігону і почало розглядати масив штучно насаджених дерев, що стіною оточували обширну територію академії. В цей короткий момент зосередженості з обличчя Блейк зникла моторошна усмішка і якщо б не яскравий червоний колір очей, що наче мерехтіли, то відрізнити одержиму чудовиськом з іншого виміру дівчинку від звичайної дитини було б неможливо.
Раптом Блейк відчула як її плеча доторкнулась рука інструкторки і здригнулась, не знаючи, чого очікувати від в усіх сенсах сильної жінки.
– Не прикидайся полохливим кроликом: монстру, який поставив на вуха все Суспільство, подібне не личить, – все тим же позбавленим емоцій тоном промовила вчителька, відпускаючи плече учениці і сідаючи поряд.
– От не треба перебільшувати, – з єхидною усмішкою заперечила Блейк. – Єдина причина зацікавленості вашого так званого Суспільства в моїй особі – це вивчення дипломатично налаштованої інопланетної форми життя. Для вас я буквально є кроликом, тільки піддослідним. І от скажіть, міс Ямато, чи багато ви дізнаєтесь про мене і мої можливості, якщо будете обмежувати мене навіть в праві на простеньке тренування?
Інструкторка зітхнула, а наступної миті Блейк зі страхом усвідомила, що її праве вухо намертво стиснуто тонкими пальчиками мініатюрної вчительки.
– Одним вухом ти мене почула, тож повторю в друге, – Ямато почала тягнути ученицю до себе за почервоніле вушко: повільно і невідворотно. – Тобі заборонено приймати участь у тренуваннях РАЗОМ з іншими учнями. Однак, ніхто не забороняє тобі займатись під моїм наглядом після завершення занять. Можеш вважати це особистим факультативом.
Інструкторка відпустила бідолашний слуховий орган, після чого підвелася з лавки і пішла до решти учнів, щоб показати наступну вправу, залишивши Блейк в роздумах на самоті.
***
Блейк попрямувала до тренувального полігону, щойно всі уроки, останню третину з яких дівчинка пропустила повз вуха, закінчились. Додому, а саме у виділену їй камеру в дослідницькому центрі, що знаходився в двох кілометрах від академії, Блейк повертатись категорично не хотіла. Вона не обманювала себе наївними мріями про те, що на території "школи" за нею не будуть слідкувати, але все одно тут їй було було якось... спокійніше. Не здивувалась червоноока і тоді, коли побачила Ямато у все тій ж спортивній формі, тільки без вітровки, що лежала на лавці, наполовину звисаючи з неї. Сама ж інструкторка розминалась і, судячи з вкрай зосередженого виразу обличчя, повністю віддавалась справі. На секунду в голові Блейк промайнула думка підійти зі спини, щоб "трішки" поглузувати з учительки, але дівчинка миттєво відігнала цю ідею геть – цілі кістки їй були цінніші дурнуватого пранку.
Але й відволікати інструкторку теж не хотілось, тож Блейк повільно дійшла до лавки і сіла поруч з вітровкою інструкторки.
– Чого сіла? – не перериваючи розминки, звернулась Ямато до учениці. – Надягай спортивку і приєднуйся.
Переодягання не зайняло багато часу і вже через кілька хвилин Блейк повернулась на полігон з прилягаючої будівлі спортзалу в монотонному сірому спортивному костюмі.
– З чого почнемо? Основи плетіння вузлів мани мені відомі навіть краще деяких ваших викладачів, так що... можна було б перейти одразу до практики, так? – по черзі розминаючи кисті рук, дівчинка наблизилась до інструкторки і зупинилась напроти неї на відстані десяти кроків. – А де... ем... тренувальні мішені?
– Сьогодні без магії. Тренування буде з рукопашного бою, – відповіла Ямато, схрестивши руки на майже плоских грудях, останніми словами увігнавши бідолашну Блейк в ступор.
– Мене тільки що забайтили, наче низькорангове чортеня, – пробурмотіла брюнетка з гримасою не приховуваного розчарування. – Ну і навіщо мені вчитися битись голими руками? З тілом підлітка я насмерть заб'ю хіба що подушку.
На спробу учениці достукатись до здорового глузду інструкторка тільки неоднозначно зітхнула і прийняла бойову стійку, виставляючи вперед праві руку і ногу.
– Якщо переможеш мене в спарингу, то я самотужки організую для тебе тренування з магії на мішенях.
– Який в цьому сенс, міс Ямато? – рефлекторно приймаючи незграбну подобу стійки, з кривим оскалом спитала Блейк. – У мене проти вас жодних шансів в рукопашному бою.
– Це очевидно, – сухо відповіла інструкторка, зафіксувавши погляд на учениці. – Тому я внесу ще одне правило: протримаєшся дві... ні, одну хвилину і я дозволю тобі використовувати магію. Окрім того, я... стримуватимусь, – останнє слово Ямато вимовила крізь стиснуті зуби з відчутною неприязню.
На обличчі Блейк враз розцвіла широка маніакальна усмішка, а в очах буквально спалахнув пустотливий вогник.
– Інша справа! Таймер... – брюнетка замовкла, помітивши, як інструкторка засікає час на наручному годиннику.
– Гаразд, – на видиху сказала Ямато. – Починаю.
Наступної миті Блейк довелося стрибком назад і послідуючим перекатом розривати дистанцію з розкритою долонею вчительки, яка зупинилась в тому місці, де перед цим знаходилась грудна клітка брюнетки. Не даючи їй перевести подих, Ямато одним ривком здолала відстань до учениці, після чого провела комбінацію з трьох ударів, які Блейк навіть не намагалась взяти на блок, продовжуючи ухилятись на межі своїх можливостей. Єдине що радувало Блейк – це прямолінійність і передбачуваність атак інструкторки: ривок, щоб наблизитись до цілі, комбінація з від двох до п'яти ударів розкритою долонею, або ліктем, після чого все повторювалось. І такий спаринг можна було б навіть назвати нудним, якщо б не той факт, що від кожного удару Ямато буквально гуділо повітря.
Одна хвилина в суб'єктивному відчутті Блейк розтягнулася на, щонайменше, десять. Годин. Дихання дівчинки збилося, через що кожен подих боляче давив на легені, а промоклий від поту одяг прилип до тіла і дратував, тільки сильніше сковуючи рухи. Вкотре розірвавши дистанцію, брюнетка коротким поглядом оцінила стан інструкторки і з жахом усвідомила, що та навіть не спітніла. Ямато спокійно, навіть розслаблено, стояла в тій же стійці, в якій починала спаринг, от тільки її погляд був зміщений з учениці на годинник, який декілька разів пропищав, сповіщаючи про спрацювання таймеру.
– Непогано, – не виражаючим емоцій голосом коротко констатувала інструкторка. – Для дванадцятирічної дитини. А от від вторженця в наш світ я очікувала більшого.
– Ця штука, – Блейк нарешті перевела подих, отримавши так бажану перерву, і, незважаючи на вечірню прохолоду, зняла куртку, жбурнула її біля вітровки інструкторки, після чого підняла футболку, оголюючи живіт, ледь вище якого, під серцем, було випалене хитромудре тавро темно-синього кольору. – Багато в чому обмежує мої можливості. В тому числі і доступ до маніпуляції маною, якщо ви розумієте, про що я.
Замість відповіді Ямато витягнула з кишені штанів невеликий згорнутий в двоє клаптик паперу і простягнула його учениці. Та декілька секунд з недовірою дивилась на інструкторку, намагаючись розгледіти бодай якийсь підвох, але в кінці-кінців здалась. Наступної миті папірець, що опинився в руках Блейк, був миттєво розгорнутий і дівчинка почала розглядати намальовану на ньому печать. На обличчі учениці почергово відобразилися радість з розчаруванням, після чого вона підвела погляд на учительку.
– Всього лише послаблення тавра... І що з нею робити?
– Розумієш складне рунічне письмо, та не вмієш користуватись простими печатями? – схиливши голову на бік, спитала Ямато, в голосі якої Блейк відчула знущальний тон, що проклюнувся навіть крізь маску байдужості. – Просто підпали.
Брюнетку двічі просити не довелось. В її руці спалахнула маленька іскорка, яка з помітним зусиллям ледь розрослася до вогника накшталт запальнички, а вже наступної миті папірець з печаттю спалахнув зеленуватим полум'ям.
– М-м-м... – з блаженним виразом обличчя простогнала Блейк, відчуваючи як по її тілу, хай навіть малесеньким струмочком, знову побігла мана. – Ка-а-айф...
– Не радій надто сильно, ефект діятиме всього півгодини, – враз "обламала" ученицю міс Ямато. – Тому раджу використати час з максимальною користю. Нападаю.
Тепер Блейк не стала одразу розривати дистанцію з опонентом. Усміхнувшись, вона миттєво запалила в обидвох руках по вогняній кулі і жбурнула їх в інструкторку, після чого, не дочікуючись поки магічні снаряди досягнуть цілі, вістрибнула назад, причому на значно більшу відстань, ніж до цього: частково розблоковані манотоки не тільки відновили сили дівчинки, але й помітно посилили її фізичні характеристики.
В тому місці, де Блейк знаходилась мить назад, взірвалась магічна міна, створюючи тимчасову димову завісу. Створивши ще два фаєрбола, брюнетка з насолодою оглянула результат свого чаклування.
– Не лови ґав, – раптом почувся позаду голос інструкторки, от тільки розвернутись Блейк вже не встигла. Дівчинка відчула потужний поштовх в спину, від якого жалібно затріщали кістки, після чого ученицю знесло ударною хвилею і вона, пролетівши кілька метрів, ледве спромоглась приземлитись на ноги, але одразу ж припала навколішки, не в змозі утримати рівновагу. Від однієї єдиної атаки у дівчинки боліло та трясло все тіло, наче її вдарили не тендітною на вигляд дівочою долонею, а сталевим тараном. – Магія тебе не врятує, якщо ворог підбереться надто близько.
– А ви, міс Ямато, – підвівшись на ноги, Блейк з підозрою подивилась на суперницю, що зараз оглядала свої руки, на яких виднілися сліди від вогню. Окрім того, на одязі інструкторки з'явилось кілька опалених дірок, що викликало у брюнетки горделиву усмішку. – Чому не використовуєте свої чари?
– Мені вони... не потрібні, – повертаючись у бойову стійку, сухо відповіла інструкторка.
– Ось воно як, – протягуючи кожне слово, з неприховуваним єхидством вимовила Блейк, усмішка якої помалу переростала у відверто кровожерливий оскал. – Невже не хочете надто сильно травмувати свою ученицю? Що це, прояв симпатії? До "вторженця"? Чи, все ж таки... Скажи чесно, Мей, – голос дівчинки враз став серйозним, при цьому моторошний вираз її обличчя зовсім не змінився. – Ти мені запропонувала це тренування, ба навіть більше, виблагала у вищого керівництва послаблюючу моє тавро печать, тільки для того, щоб голими руками побити демона і довести собі, що ти зовсім не така безкорисна, як вважає твоя сім...
Договорити їй не дали. В місце, де мить тому стояла Блейк, ударив кулак інструкторки, від якого по покриттю полігона пішла довга й дещо глибока тріщина. Сама ж учениця опинилась позаду Ямато, після чого запустила в неї одразу чотири вогняні кулі, насичено-синюватого відтінку. Коли їм залишалось менше метра до того щоб влучити в дівчину, "снаряди" раптово взірвались, охоплюючи яскравим блакитним полум'ям широку територію.
Блейк, схопившись за голову лівою рукою, почала осідати на землю – перевантажені манотоки відізвались черговою хвилею болю по всьому тілу, через що навіть встояти на місці тепер здавалось непосильною задачею. П'янке відчуття переповнюючої сили зійшло на нівець, залишаючи по собі неймовірну втому. І це неймовірно дратувало брюнетку, для якої ця хвилина могутності була лише крихтою її істинної сили. Тим не менш, цієї крихти вистачило на те, щоб ліквідувати одну з досить небезпечних цілей. Хай навіть то була дефектна дочка одного з кланів Верхнього Суспільства, та...
– Д-да-а-р-рма... – раптово пролунав голос, вивівший Блейк з роздумів. Голос, від якого по спині Блейк побіг табун мурашок, що поспішно евакуйовувались з тіла, швидше за все, приреченої учениці. – Дар-рм-ма...
Зі стіни синього полум'я повільно виринула Ямато Мей. Від її одягу не залишилось навіть попелу, а все тіло було вкрите жахливими опіками. Дивовижним чином волосся дівчини залишилось майже цілим – тільки кінчики тліли. І ось цей "термінатор з плоті" із швидкістю та незворотністю асвальтоукладальника пер на Блейк, яка не могла навіть поворохнутись. З обличчя дівчинки зникла тріумфальна усмішка, її замінила гримаса неописуємого жаху: позбавлена магічного дару, дефектна людина виявилась регенератором – істотою, яка могла пережити хоч ядерний вибух, сидячи поруч з тарганами та пожовуючи попкорн, тільки б ресурсів організму вистачило на відновлення тіла. Голос інструкторки був хриплим і нерозбірливим через обгорівші голосові зв'язки, але Блейк була впевнена, що це не надовго. Серед її колишніх "побратимів" теж були регенератори, тож про спектр їхніх можливостей дівчинка мала уявлення.
– Перед тим, як уб'єш мене, – крізь зуби процідила Блейк, похиливши голову, щоб не бачити погляду Ямато, яка з кожним кроком була все ближче. – Навіщо був весь цей фарс?! Навіщо ти дала мені цю ілюзію перемоги?! Які ж ви, люди... Лицеміри! Ненавиджу!!
З очей дівчинки, до її ж щирого подиву, потекли сльози. Блейк сама собі не могла пояснити, чому плакала: через безпомічність, через втрачені перспективи життя у цьому чудернацькому, зовсім не схожому на її рідний, світі, чи просто через дурну дитячу образу, що в неї відібрали цукерку у вигляді перемоги.
Наступної миті Блейк відчула доторк шершавої від опіків долоні до своєї голови. Брюнетка здригнулась і заплющила очі, очікуючи, що наступної миті її макітру безжалісно розчавлять. Минуло кілька секунд, але нічого не відбулось. А потім сталось те, чого дівчинка не могла навіть припустити: її почали гладити по маківці, розтріпуючи коротке темно-каштанове волосся.
Коментарі (1)