Мирне життя було зруйноване в один день.
Та окрім відсічі на полі бою ворог отримує інше покарання.

Дисклемер: всі події нажаль вигадані. Всі співпадіння з реальними людьми спеціальні.
Приємного читання 😈

Пятисотметрова телебашта ось уже майже шість десятиліть височіла над прилеглою територією в одному зі столичних районів. Велична споруда, що транслювала дві дюжини телеканалів та зо три десятки радіостанцій. Серед усього, що вона передавала у ефір була така маячня, що стала причиною горя і смертей тисяч людей.
Башта була невинна, а от люди що в ній працювали… 

Останнім часом почало приходити все більше повідомлень про замінування башти і телецентру. Іноді двічі на день. Та кожного разу всі співробітники повинні були були виходити і чекати поки сапери все перевірять. Деяких великих начальників це так дратувало, що вони почали ігнорувати сигнал тривоги і лишалися у своїх кабінетах вважаючи всю цю біганину марною тратою часу. Їм треба було піклуватися про рейтинги, а не бігати даремно туди-сюди.
І ось черговий дзвінок про замінування.
Більшість співробітників вийшли і змішалися з натовпом, що зібрався повитріщатися. Кордон рятувальників не давав людям підходити близько, поки сапер у важкому костюмі з шоломом, перевіряє підозрілу коробку. На ній був намальований блакитно-жовтий прямокутник, що робило предмет ще більш підозрілим.
Помічника генерального директора телестанції, який саме намагався роздивитися, що то за цяточки на стінах, посмикала за рукав чорнява дівчина у білому плащі. Він нервово поправив окуляри і роздратовано спитав:
- Что?
- Всі вийшли?
Дівчина вказала на башту.
- Нет! Мой начальнік-прідурок остался на совещаніі. Ещє требовал чтоби я остался! - чоловік відвернувся від співрозмовниці і продовжив бубоніти собі під носа. - Вот уж нєтушкі! Мнє моя жизнь дорога. А вдруг і правда рванєт?
Далі чоловік продовжив лаяти начальство і божитися, що обов'язково звільниться. Сапери схожий на космонавта у своєму спец костюмі саме виходив з коробкою.
- Значить не всі. - пробурмотіла дівчина. - Ну самі винні.

Першою завалилася башта, а потім у повітря злетіла будівля телецентру біля озера. Про її мінування ніхто не попереджав. Сотні людей загинули, тисячі отримали поранення.
Вибуховою хвилею повибивало всі вікна у навколишніх будинках. Шматки бетону порозліталися на сотні метрів.
Один зі співробітників телестанції розповідав журналістам, що перед самим вибухом чув якесь клацання від підозрілої дівчини у білому.
Цього ж дня сталися вибухи у штаб-квартирах телеканалів поза межами телецентру.
Сапери знаходили уламки різноманітних мін. Слідство не мало жодних версій того, що сталося. Занадто пістрявою була вибухівка. Збитки оцінювали у мільярди доларів. У місті оголосили триденну жалобу.

ДСНСник стояв у полі біля знаку “Обережно міни” і чухав потилицю. Він точно пам'ятав, що там де він стоїть кілька днів тому бачив противотанкову міну коли встановлював знак. Тепер її не було. Він прочесав ділянку розміром з гектар та не виявив ні сліду вибухівки. Навіть завалящого лепеска не було. Хоча тутешні краї були просто всипані ними.
Звідки не візьмись з'явилася дівчина у білому плащі, що несла на плечі з десяток табличок “Обережно міни”. Кинула їх йому до ніг зі словами:
- Вони більше тут не потрібні.
І поплескала долонями.
Рятувальник здивовано витріщився на неї.
- І ця теж.
Незнайомка висмикнула табличку і кинула її до решти.
- Ну ви ж самі переконалися, що тут мін більше немає. - вона махнула рукою вказуючи на перевірене поле. ДСНСник простежив за її жестом і подивився на землю яку мало не носом рив перевіряючи кожен квадратний метр.
- Там до речі теж чисто. - дівчина вказала кудись собі за спину і широко посміхнулася очікуючи похвали.
- Ну, добре. - буркнув чоловік.
- Дякую за службу! - дівчина козирнула від чола і розвернувшись пішла собі геть. Чоловік подивився на купу знаків. Потім хотів було, щось запитати - та коли підвів голову дівчини вже ніде не було.