"Оппенгеймер". Враження.

"Оппенгеймер"справив на мене неймовірне враження.

Чесно, я після перегляду до ранку майже не спав. Думав.
Страшний фільм, і він не про бомбу, хоча вона показана більш ніж достовірно. Нолан уміє у кінематограф і в мене в планах переглянути все, що він знімав. Це фільм про те, як із всесвітнього героя можна зробити всесвітнього диявола.

Я не переказуватиму сюжет і передумови - чисто свої враження. Це перший для мене історичний біографічний фільм, де треба гуглити до фільму, щоб не відволікатися від візуального ряду і акторської гри. Це один з небагатьох історичних фільмів, де показано і правдиво, і без підсуджування жодній зі сторін. Це перший, напевно, фільм, де є саме "сюжетний секс" - не для фансервісу ("там є голі жінки і вони з кимось кохаються!"), не для вікового рейтингу;  його не вирізати, не викинути з сюжету, бо він важливий і, власне, зовсім не про секс - це інструмент, щоб показати оголеністю тіла оголеність душі та розумів. Особливо добре показали допит, де ГГ сидить перед комісією голий (у своїй голові, звісно) - саме так почувається людина, змушена доводити свою невинність, використовуючи ВСІ аргументи, що є, навіть особисті. Особливо коли вихід війни був дилемою Ескобара і нормальних варіантів не було, по суті.

Точно? А якби Рейх зробив Суперзброю першим? Тим більше, що їхні розробки випереджали американські та радянські та Лос-Аламос боровся проти самого часу, іноді навіть вимінюючи власні життя на найнебезпечніший у світі метал. Не зроби вони - це зробив би Рейх - вчені полонені і лояльні під дулом пістолета або з почуттям великої місії цілком докрутили б як причепити на "Фау-2" атомну кульку і роздовбати її об, скажімо, ненависний їм Лондон. Так, це один із херових сценаріїв, і світ його вибрав. Розмірковувати зараз про "якби...", звичайно, безглуздо - історія не терпить умовного способу, як сказав один німець. Головне зараз – його не повторити.

Актори. 
Я не люблю Кілліана Мерфі. Візуально він якийсь неприродний і здається нудним, але насправді виявилося, що свої нагороди він збирає недаремно і майстерний у грі без слів. Так, не то, шоб сильно приємний, але він собі обличчя не вибирав. І тут це навіть у тему.
Раптовий Роберт Дауні-молодший. Абсолютно раптово аж у середині фільму я зрозумів, що Штрауса грає він, і офігів - я не впізнав його, улюбленого актора. Навіть загуглив, бо сумнівався. Це реальна ознака майстерності, це круто. Особливо коли людина грає історичну особистість.
Потім виявилось, що у фільмі ще купа зоряного складу, який впорався на "ура" зі своїми ролями. Покидьки були покидьками, Ейнштейн був Ейнштейном, дуже навіть живим і справжнім. Живі люди, зі своїми емоціями, переконаннями, амбіціями і ти їх розумієш. Розумієш, часом, які вони скоти, але і бачиш, чому. 

За спецефекти гріх скаржитися - вони чудові у своїй жахливості. Нолан взяв справжні кадри і зробив їх реальними. У поєднанні з чудовою (і, чорт забирай, віртуозною до неможливості!) музикою це виглядає грандіозно. І страшно. Тому що в якийсь момент ти ловиш себе на думці, що це кіно – не просто фантазії режисера, а історичні події. Так, у художній формі, але це все було.
І зараз це все не засипалося пилом, а навпаки - блищить на всю силу в умах зла. Стоїть за нашими спинами і чекає на щось. Помилки, чи осічки? Не знаю.

Тригодинний фільм, на який не шкода витратити час. Залишає купу питань, змушує сумніватися у всьому. Що вірно? Де грань між необхідністю та надмірами? Хто сам Оппенгеймер – Смерть чи Захисник? 

Фільм із купою науки, яку не всі розуміють, на жаль, і через це не розуміють, наскільки складною була робота вчених, які іноді голими руками тягали радіоактивний матеріал (так, історичний факт, який забрав у тій же Лос-Аламоській лабораторії свою ціну душами).
Дивишся на одному подиху, переживаєш такі далекі для людини з 2024-го труднощі життя ХХ столітті.

Найстрашніший момент - це навіть не момент вибуху, хоч я теж тоді разом з головним героєм забув як дихати, здається. Найстрашніше - це вибір міст для скидання бомб. Краплі води концентричними колами по мапі. І ось це незадане, але повисле питання "А якщо по нам?.." Мороз по шкірі і жах. Особливо зараз.

І при цьому ефективне. І жахливе у своїй ефективності знищення живого. Не сам Оппенгеймер - руйнівник світів, але його винахід, про який він практично відразу пошкодував, побачивши наслідки.
Ідею фільму Нолану підказав його син-підліток, який сказав, що тема ядерної зброї нікого не хвилює саме у той момент, коли її загроза найбільша і показав ось це відео. Я, на превеликий жаль, ніколи його не чув і дізнався про існування цієї пісні Стінга після каверу від Abney Park, який побачив незадовго до того, як вирішив подивитися фільм. А пісня варта того, щоб знову бути актуальною. Теж, на превеликий жаль.
Я не люблю історичні фільми. Ну, не мій жанр і все. Але люблю пісні Стінга. Проте, фраза про "Oppenheimer's deadly toy" чогось так зачепила мене, що я вирішив подивитися "Оппенгеймера", чого б це мені не коштувало. Навіть, якби не сподобалося - додивився б до кінця. Є речі, які просто мусиш побачити на власні очі, без чужих оцінок.

Режисер показав винахідника зсередини - не стільки як великого вченого, скільки як людину - зі своїми проблемами, переконаннями, почуттями. Не пластиковий образ, а емоційний та живий. І не менш живі коханки, колеги, навіть військові з їхнім якимось одухотвореним до сліпоти ентузіазмом і цим ось "Ок, хлопчику, ти зробив серце бомби, а далі твоя робота закінчена, самі розберемося".

... і Трумен, люб'язно подає символічну хустку, мовляв, ну так витри і заспокойся - все одно винен я, як більш значний. Йому плювати, що кілька днів тому один вчений, може, найважливіший у світі, став масовим убивцею і зрозумів це.

Момент, коли Оппенгеймер входить до аудиторії і має видіння, як гинуть від вибуху всі присутні. Сумний і страшний момент. Входить він, але і його вина і його переживання прийшли з ним і нікуди не поділися. І з ними тепер йому жити.
Момент, коли його все ж-таки реабілітували під приводом подій воєнного часу і вимушених урядових рішень і позавчорашні друзі, вчорашні ненависники вже люб'язно простягають руку і... він її тисне. Тому що змирився та зламався. А його дружина – ні. Незважаючи ні на що.

Музика така гарна, що я дивився до кінця титрів. Молодий композитор написав технічно складний твір та зміг записати його без зведення, одним дублем, можна сказати. Згодом знайду і додам до плеєра. Це шедеврально.

Моя оцінка 10/10. Рекомендую подивитись усім.
А ще є книга, і я її прочитаю обов'язково.