Колись давно — з 2013 по 2015 я працював на швидкій допомозі міста Києва санітаром, у трудовій було написано — молодша медична сестра (санітарка виїзна).

Тобто нам потрібні маскулінитиви, ну хоч іноді.

Але менше з тим — сьогодні я хочу розповісти про один із перших вразивших мене моментів з цієї роботи.

Отже.

Другий тиждень роботи, суто чоловіча бригада а тому ми їздимо на сплячу на вулиці алкашню і на шпиталізації за направленням де потрібно носити пацієнтів.

І ось виклик — "впав у себе в під'їзді"

Приїжджаємо, піднімаємось ліфтом на сьомий поверх і бачимо, що діду родичі проводять ШВЛ і непрямий масаж серця.

Мені старший каже щоб я біг за реанімаційним набором. Я товстою птахою злітаю вниз по сходах, хапаю набір і так само лечу вгору, бо пішки швидше ніж на ліфті.

Фельдшер ставить повітропровід і під'єднує подушку Амбу, а я починаю качати, тобто робити непрямий масаж серця.

Для того щоб реанімація була ефективною потрібно протискати грудну клітину на 5-10 см — це насправді важко.

Приблизно через десять секунд я відчув і почув дуже характерний звук зламаного ребра, потім ще один.

Через 15 хвилин цієї каторжної праці приїхала СКРБ(спеціальна кардіо-реанімаційна бригада. Мене змінили — фельдшер починає качати, повертається до мене і каже — там суцільне пюре, що за?
— я не знаю, я тільки два ребра зламав.

Через десять хвилин СКРБ констатують смерть і їдуть, а ми оформлюємо документи і потім ще дві години чекаємо міліцію під обговорення родичів померлого про те який вони ремонт тепер в його кімнаті зроблять.