Кхм...не знаю навіть з чого почати. Трапився в моєму житті тиждень і два дні, за які я встигла побути в Харкові днів 5, потім сутки в Зінькові, в Полтаві, в Івано-Франковську і зараз я вже доїхала до туди де тимчасово мешкаю. Це жесть. Кльово "потусивши" в Харкові (історії звідки згодом зберу до купи в постах), я поїхала на день до мами по справах під Полтаву, там ще мої друзі зараз живуть і так співпало, що до ІФ я поїхала з подругою. Дякувати богу подумала я, що не буду одна в купе. Я ляклива ахахах, отож..
Доїхали на автобусі до Полтави, хрєн його знає куди, в Полтаві була проїздом тільки, вилізли з автобуса, дивимось карту, до вокзалу на який треба майже годину пішки. Класс. Визвали таксі. Думаю, ну всьо, з цього моменту все класно, доїдемо, почекаємо трохи потяг, сядемо вже і все супер-пупер.
Приїхав цей шумахер. Я думала ми вмремо десь тричі, поки їхали ти 15-17хв на таксі. Ахірєть ну я не знаю як можна так водити, я не дуже шарю за ПДР зі сторони водія, але я відверто бачила, як він порушує. Було страшно. Доїхали, вилізли з таксі. Видихнула. Заходимо на вокзал, табло не працює) Типу для безпеки, окей, сіли чекати поки скажуть щось про наш потяг, і починає волати сирена. Ну ми ж не лякані, сидимо далі. І тут в цей мегафон починає волати жіночка РАКЕТНА НЕБЕЗПЕКА ТЕРМІНОВО ПРОЙДІТЬ В УКРИТТЯ
Люди зриваються, з валізами, дітьми, і починають масово десь йти. Ми переглядуємось, проскакує думка "Ну як там воно береженого бог береже". Тулимо за толпою, спускаємось в укриття. Зв'язку нема, хлопці пишуть чи ми там живі взагалі, відповіді не доходять. Мене вже колотить бо я капець не виспалась, не їла і мене вже нудить від всіх цих пригод. Тривога закінчилась, вийшли ми з того підвалу, хлопці трохи посивіли ахахаха. Сіли ми в потяг, розклалися, поїли. Їдемо самі. Думаю боже, ну всьо, це вже кайф. Хлопець подруги ще сказав, що ми наче самі, дві верхні полички не викуплені.
Просто в іділії доїхали до Києва, в тиші, спокої, комфорті, не страшно...і тут до нас підсідають два мужики, років може по 50
І починається жесть. На жесть в мене сил сьодні вже нема, напишу зранку, вийшов такий собі клікбейт, але далі буде)
Доїхали на автобусі до Полтави, хрєн його знає куди, в Полтаві була проїздом тільки, вилізли з автобуса, дивимось карту, до вокзалу на який треба майже годину пішки. Класс. Визвали таксі. Думаю, ну всьо, з цього моменту все класно, доїдемо, почекаємо трохи потяг, сядемо вже і все супер-пупер.
Приїхав цей шумахер. Я думала ми вмремо десь тричі, поки їхали ти 15-17хв на таксі. Ахірєть ну я не знаю як можна так водити, я не дуже шарю за ПДР зі сторони водія, але я відверто бачила, як він порушує. Було страшно. Доїхали, вилізли з таксі. Видихнула. Заходимо на вокзал, табло не працює) Типу для безпеки, окей, сіли чекати поки скажуть щось про наш потяг, і починає волати сирена. Ну ми ж не лякані, сидимо далі. І тут в цей мегафон починає волати жіночка РАКЕТНА НЕБЕЗПЕКА ТЕРМІНОВО ПРОЙДІТЬ В УКРИТТЯ
Люди зриваються, з валізами, дітьми, і починають масово десь йти. Ми переглядуємось, проскакує думка "Ну як там воно береженого бог береже". Тулимо за толпою, спускаємось в укриття. Зв'язку нема, хлопці пишуть чи ми там живі взагалі, відповіді не доходять. Мене вже колотить бо я капець не виспалась, не їла і мене вже нудить від всіх цих пригод. Тривога закінчилась, вийшли ми з того підвалу, хлопці трохи посивіли ахахаха. Сіли ми в потяг, розклалися, поїли. Їдемо самі. Думаю боже, ну всьо, це вже кайф. Хлопець подруги ще сказав, що ми наче самі, дві верхні полички не викуплені.
Просто в іділії доїхали до Києва, в тиші, спокої, комфорті, не страшно...і тут до нас підсідають два мужики, років може по 50
І починається жесть. На жесть в мене сил сьодні вже нема, напишу зранку, вийшов такий собі клікбейт, але далі буде)
То мені чогось здається, що вас в Полтаві висадили десь біля мака, там часто гальмують автобуси. А це майже за містом.
Чекаю на продовження історії, сподіваюся, що з вами усе добре))
Насправді дуже цікаво.