Захотілось додати, що реально мабуть тільки з появою дитини розумієш, на скільки діти - це важко і гєморно. Так, це не моя дитина, він дорослий і більш-менш самостійний, але...
В мене ніколи не було досвіду оформлення доків, до мене ніколи не йшли с питаннями коли щось болить, чомусь нога спухла, щось над вушком вилізло, що одягти на вулицю по погоді, їсти хочу і таке інше)
Звісно в мене був досвід "виховання" дитини, бо я зі своєю малою з 10-ти років тягалась 24/7, а потім коли війна в 2014 почалась, то взагалі, ми були одна одній надані, поки батьки були зайняті ставанням на ноги в іншому місті без грошей і житла.
Але вона була моя, я могла її посварити, зупинити вчасно, не дивлячись на те, що молодша, і всеодно, мама завжди була десь поряд, і якщо я чогось не знала або боялась по відношенню до Стеф, я завжди могла її спитати, я не відчувала себе такою безпомічною. А з ним - не можу, він не мій син, і навіть не мій брат, яке я маю право його сварити, чи щось забороняти, він мене знає то трохи менше року.
Так от по поліклініках і закладах всюди ходила мама, всі документи робила мама. Я тільки зараз розумію яка я кімнатна рослинка, і на скільки батьки затягували момент мого дорослішання в цих питаннях. Я раніше дуже сильно боялась розмовляти з дорослими або незнайомими людьми, і ходити сама, дійшло до того, що я в магазин сама не могла піти, бо треба буде розмовляти на касі. І на мене ніколи не тиснули, типу "іди через силу".
А тепер так різко надо засунути це "не хочу іти" до дупи, і чухати, бо сам він не може, і як йому блін взагалі страшно тут одному з нами без батьків. Він то дорослий, але всеодно ще мала дитина. І йому потрібні мама і тато. Тому я зрозуміла, що ми зараз маємо зробити все що в наших силах, щоб якось "закрити" йому відчуття відсутності батьків поряд.
А ще, я завжди думала, що я в будь-який час буду готова до дітей, діти це ж так классно. НІФІГА Я НЕ ГОТОВА😂 (ну воно й не дивно звісно)
А ще ці підліткові: не хочу, не буду, я таке не їм, я таке не вдягну...тааак бісить
Я просто кожен раз заспокоюю себе тим, що згадую СЕБЕ в його віці, і я була ще в рази гірша, і це не він винен, не він поганий, це срані обставини в яких він почуває себе ще гірше ніж ми а ще й додаток гормони, і підлітковий вік. Вчусь себе контролювати, не змушувати, не сварити...
Дорослим бути важко, на ці всі школи, поліклініки, та навіть на довбану готовку і прання - стільки чаааасу, а ще десь диплом робити і працювати, і ще магазин свій хочеться вести, і якось не перетворитись на мочалку😂😂
Короче, мені видно просто треба було виговоритись, я насправді дуже люблю малого, і він в порівнянні зі мною в його віці - просто янголятко слухняне. Дуже хочу, щоб він знайшов тут друзів, нічим не хворів, і не сумував дуже сильно.
Коли такі обставини - треба їх приймати і вчитись жити так, в будь-якому випадку, ми в шикарних умовах, і певній безпеці, а це вже багато коштує зараз)
Ох і люблю я потеревенити...
*апдейт* А ще, до речі, якщо б не ці всі обставини, стільки трешацьких історій для постів в мене б не було, бо я з хати не виходжу))))
В мене ніколи не було досвіду оформлення доків, до мене ніколи не йшли с питаннями коли щось болить, чомусь нога спухла, щось над вушком вилізло, що одягти на вулицю по погоді, їсти хочу і таке інше)
Звісно в мене був досвід "виховання" дитини, бо я зі своєю малою з 10-ти років тягалась 24/7, а потім коли війна в 2014 почалась, то взагалі, ми були одна одній надані, поки батьки були зайняті ставанням на ноги в іншому місті без грошей і житла.
Але вона була моя, я могла її посварити, зупинити вчасно, не дивлячись на те, що молодша, і всеодно, мама завжди була десь поряд, і якщо я чогось не знала або боялась по відношенню до Стеф, я завжди могла її спитати, я не відчувала себе такою безпомічною. А з ним - не можу, він не мій син, і навіть не мій брат, яке я маю право його сварити, чи щось забороняти, він мене знає то трохи менше року.
Так от по поліклініках і закладах всюди ходила мама, всі документи робила мама. Я тільки зараз розумію яка я кімнатна рослинка, і на скільки батьки затягували момент мого дорослішання в цих питаннях. Я раніше дуже сильно боялась розмовляти з дорослими або незнайомими людьми, і ходити сама, дійшло до того, що я в магазин сама не могла піти, бо треба буде розмовляти на касі. І на мене ніколи не тиснули, типу "іди через силу".
А тепер так різко надо засунути це "не хочу іти" до дупи, і чухати, бо сам він не може, і як йому блін взагалі страшно тут одному з нами без батьків. Він то дорослий, але всеодно ще мала дитина. І йому потрібні мама і тато. Тому я зрозуміла, що ми зараз маємо зробити все що в наших силах, щоб якось "закрити" йому відчуття відсутності батьків поряд.
А ще, я завжди думала, що я в будь-який час буду готова до дітей, діти це ж так классно. НІФІГА Я НЕ ГОТОВА😂 (ну воно й не дивно звісно)
А ще ці підліткові: не хочу, не буду, я таке не їм, я таке не вдягну...тааак бісить
Я просто кожен раз заспокоюю себе тим, що згадую СЕБЕ в його віці, і я була ще в рази гірша, і це не він винен, не він поганий, це срані обставини в яких він почуває себе ще гірше ніж ми а ще й додаток гормони, і підлітковий вік. Вчусь себе контролювати, не змушувати, не сварити...
Дорослим бути важко, на ці всі школи, поліклініки, та навіть на довбану готовку і прання - стільки чаааасу, а ще десь диплом робити і працювати, і ще магазин свій хочеться вести, і якось не перетворитись на мочалку😂😂
Короче, мені видно просто треба було виговоритись, я насправді дуже люблю малого, і він в порівнянні зі мною в його віці - просто янголятко слухняне. Дуже хочу, щоб він знайшов тут друзів, нічим не хворів, і не сумував дуже сильно.
Коли такі обставини - треба їх приймати і вчитись жити так, в будь-якому випадку, ми в шикарних умовах, і певній безпеці, а це вже багато коштує зараз)
Ох і люблю я потеревенити...
*апдейт* А ще, до речі, якщо б не ці всі обставини, стільки трешацьких історій для постів в мене б не було, бо я з хати не виходжу))))
Ну по-перше, тіло людини все ще формується до 25 років десь. Тобто і в 15, і в 20 ви обидва ще ростете. До 25 може ще багато змінитися у зовнішності. А ще люди до 25 доволі часто мають таку ж непропорційну статуру, як і підлітки до 18. Може бути завелика голова, задовгі руки або може залишатися дитяча припухлість на обличчі.
По-друге, що таке дорослішання, коли людина переходить у цю категорію, якщо говорити за її психологічну готовність? Ця межа у різні часи неодноразово мінялася. Зараз дорослий - це людина, яка дієздатна, сама себе забезпечує, може вільно нести відповідальність за себе і за інших, живе самостійно. Тобто люди у 15 і 20 цілком можуть обидва не мати цих критерієв, бо ще не жили реально без допомоги батьків. Короче ваш досвід не сильно то і відрізняється у 15 і 20. Це зумовлено тим, що у сучасному світі люди довше живуть з батьками, довше входять у це «доросле» життя, довше потребують батьківського утримання через довге навчання тощо. У Європі норм жити, як «дорослий підліток» аж до 30 років. Тобто з батьками, без серйозних стосунків, працюючи на несерйозній роботі або взагалі не працюючи. В Італії цей показник сягає вже 35 років.
Тому і йдуть розмови цей вік подовжити до 24. Це якраз той вік, коли сучасне покоління вперше починає серйозно замірковуватися про пошук пари, самостійне життя, реальну кар‘єру, допомогу своїм старим родичам, а не навпаки тощо.
Ти: а можна не треба? 😁