Навіяно постом MickeyM
Андрій відчинив двері кабінету і здивовано поглянув на чоловіків різного ступеня бородатості, що сиділи колом.
– Емм... – чомусь у Андрія зрадливо затремтів голос, —  А це тут терапевтична група? 
Певний час чоловіки мовчки розглядали гостя.
– Тут. – сухо відповів найбородатіший, перебираючи чотки, – Заходь.
Прозвучало швидше як наказ. Та ще сильний кавказький акцент звучав доволі погрозливо. Андрій на дерев'яних ногах підійшов до єдиного вільного стільця. Сів, набрав побільше повітря у груди і привітався.
– Драстуйте. Мене звати Андрій.
– Салам алейкум. – хором відповіли бородачі.
А потім по черзі підвелисяі і потиснули руку новачку. Це було доволі незвично, але Андрію такий підхід сподобався. Це створювало більш довірливу атмосферу, чи щось таке.
– Ну що ж, я прийшов, щоб... – Андрій  розгубився, всі думки з голови вилетіли. В тому числі й запит, з яким він хотів працювати.
– Не поспішай. – чоловік з чотками  зробив поблажливий жест рукою, – Розслабся. Попий чаю. Кальян будеш? Поговоримо трохи. 
– О! – Андрій навіть зрадів, – На інших группах такого не було! Там якось строго...
Хтось подав йому мундштук. Андрій зробив затяжку. Чоловіки терпляче чекали.
– Як справи, Андрію? Як вдома? Як родина? – поцікавився чоловік з чотками.
– А... Ну... Не дуже. 
– Що сталося?
– Дружина зраджує...
Чоловіки з неприхованим жахом відкрили роти. 
– Погано, – засмучено похитав головою чоловік з чотками. 
Такого щирого співчуття і болю ане чув ніколи. 
– ... З моїм найкращим другом. – хлипнувши, закінчив фразу Андрій.
– Вай!
– Шакал! 
– Його треба зарізати!
Всі, хто зібрався, буквально оскаженіли. Хтось схопився з місця, хтось став погрожувати кулаком, лють, гнів, біль, буря емоцій. Андрій зрозумів, що раніше нічого не знав про справжню групову динаміку і підтримку.
– Тихо! – трохи підвищивши голос заспокоїв усіх чоловік з чотками. – Горе в твоєму домі, Андрію, мені боляче це слухати. Ти тому до нас прийшов?
Чоловіки, які щойно здавалися ворожими, дивилися на нього уважно і учасливо. 
– Це основна проблема,так. – кивнув Андрій, – Травма з якою...
– Хочеш помститися цьому шакалу? – уточнив чоловік з чотками.
– Еее... – Андрій розгубився, – А так можна було? Я думав, треба, ну, ніби ж працювати над собою і... 
– Можна, звісно! Хочеш, Далхан його заріже?
З місця підвівся грізний широкоплечий горець. Андрій зойкнув.
– Але ж це якось... 
– Розумію, – перебив його чоловік з чотками, – Хочеш, ми згодуємо його собакам?
– Навіть не знаю... Не певен, що хочу щоб хтось постраждав...
Повисла напружена тиша. Далхан сів на своє місце. 
– Вай білят... – почав хтось, але на нього шикнули.
– Андрій, не буває так, щоб ніхто не постраждав. – зауважив чоловік з чотками, – Ти ж постраждав!
– А... Ну якщо так подивитися...
– Андрій, будь чоловіком! – в голосі з'явились грізні інтонації. – Прийми рішення, як саме треба вбити цього шакала! Ніж, пістолет, бензин -  ми тобі  допоможемо!
– Та хай живе! – вжахнувся Андрій, – Не вбивати ж людину через те, що вона закохалася!Нічого страшного не сталося! Ну хоче моя дружина з ним бути - нехай буде! Щастя їм! Хоч хтось же має бути щасливим!
Повисла тиша. Всі здивовано переглядались. Чоловік з чотками погладив бороду і кивнув.
– Ти мудрий чоловік, Андрею. Мудріший ніж здаєшся. Сильний чоловік. Тільки сильний може прощати. Мало хто так уміє, Андрію.
Тепер присутні дивилися на нього з повагою, навіт з якимось пієтетом. Андрій раптом зрозумів, що проблема зникла сама собою. Ніби камінь з душі зник. 
– Слухайте, яка у вас чудова терапевтична група!
– Терористична. – кивнув чоловік з чотками. Чи то через акцент, чи то через якусь дивну помилку прозвучало це майже так само як "терапевтична".
Андрій здивовано блимнув очима. 
– Ви не психологи?
– Психологи в сусідньому кабінеті. Ти туди йшов, чи що?
Андрій подумав кілька секунд і помотав головою.
– Та ні, звісно! Нащо мені ті психологи?!! А чай ще є?
– Звичайно!
.....................................................
Автор - Рагім Джафаров, 
Переклад - мій.