З тих пір, як домашні вихованці нагострилися користуватися інтернетом, у соціальних мережах і на сайтах знайомств почалася суцільна плутанина. Гаразд, не та стать, вік... але дізнатися, що ти освідчувався в любові канарці, а то й, не приведи Господи, щуру — що може бути принизливішим? Траплялося, що й люди прикидалися тваринами, переважно дівчата, щоб уникнути домагань, або божевільних жартівників. На літературному порталі цілий рік сяяла зіркою чорна болонка Моллі, яка склала триста одну посвяту своїй господині й оспівала романтику випадкових зустрічей із сусідським кобелем у підворітті. Виявилося, що це маразматик-пенсіонер, самотній, хворий і дуже старий, якому пора б не про кобелів думати і аж ніяк не про літпортали, а про вічне.

Що його нова мережева подруга – не людина, Серж запідозрив давно. Така чиста, наче ковток березового соку, ніжність, м'який, з гіркуватістю, гумор, зворушлива наївність, інтелігентність і доброта, як у його Вікторії, років сто п'ятдесят як не зустрічалися серед синів адамових, а не тільки серед невинних тварюк божих.

Зрозуміло, нормальному чоловікові чи жінці не до книжок, їм гроші заробляти треба, а звірові чи птаху — що робити? Лежи собі на килимку або сиди на жердинці — і гортай сторінки на втіху, благо всіляких лібрусеків у мережі розплодилося невимірно. Нелюдська ця якість — начитаність.

А Вікторія — розумниця, фантазерка та світла голова, всього Шекспіра знала напам'ять і, не підглядаючи в гугла, цитувала монолог Офелії — з будь-якого місця. Про поезію Гете міркувала годинами. А то раптом пускалася розповідати казки, не гірші за братів Грімм. Любила класичну музику та могла поіменно назвати культових режисерів — від Квентіно Тарантіно до Ларса фон Трієра.

Зачарований, Серж застряг у чаті до ранку. Забував свій нік. Плутав пароль з логіном, кирилицю з латиницею, а enter з delete, настільки захоплювався розмовою. Пропускав заліки, а на лекціях клював носом. Ховаючи обличчя в долонях і непристойно схропуючи, мріяв про віртуальну красуню — хоч би ким вона була. Як тепло ставало і як радісно від думки, що живе десь — може, за тридев'ять земель, а може, за три квартали — рідна душа. Сонячна, духовна людина, а то й зовсім не людина, якій все на світі цікаво та важливо. Яскрава, відкрита для світу особистість. Он, скільки людей навколо, і всі нудні, холодні та чужі, ні словом з ними не перекинутися, ні усмішкою. І серед цієї сірості, наче яскравий весняний острівець — аватарка зі щекастим кроликом, скромний підпис: «Якщо не можеш сказати нічого хорошого — краще взагалі нічого не кажи». Невже його подруга — кролиця?

(далі буде)


* переклад: Лiлу Амбер